«Кадирівці» в Україні. Зрадники проти Ічкерії

В даній статті мова йдеться про манкуртів і зрадників, яких самі чеченці звуть «кадирівцями». А мужні сини чеченського народу, які у боротьбі з імперією довели своє право на свободу і незалежність власної держави, сьогодні пліч-опліч з українцями, росіянами та представниками інших національностей, як добровольці у складі підрозділів ЗСУ, допомагають боронити Україну від ворожої навали, за що український народ висловлює їм щиру вдячність і повагу.

«Глава» Чеченської Республіки Рамзан Кадиров

Одним з головних неофіційних спікерів та пропагандистів Кремля, який коментує хід так званої «спеціальної військової операції», а фактично повномасштабної агресивної війни Росії проти України, є нинішній «глава» Чеченської Республіки Рамзан Кадиров. Його відеозвернення та репортажі, які регулярно з’являються в мережі, відрізняються бравурністю і оптимізмом щодо ходу військових дій та демонструють «надзвичайну звитягу і мужність» чеченських підрозділів, які регулярно заявляють про легкі та швидкі перемоги над ЗСУ. Ймовірно, вказане має викликати захоплення у пересічних росіян, а також впевненість у непереможності російської армії, в складі якої воюють «мужні кавказькі воїни». Насправді ж Кадиров настільки зневажає власних підопічних, що розплачується із родинами загиблих мішками картоплі, вкраденої в Україні.

Обрання Кадирова в якості пропагандистського рупора є невипадковим. Після двох російсько-чеченських війн, які формально закінчились перемогою Москви, Кремль фактично був змушений капітулювати та погодитись на сплату маленькій Чечні ганебної данини: розмір дотацій на одну особу в Чечні є найбільшим для суб’єктів РФ — 41 тисяча рублів ($580), в той час як, наприклад, в Бєлгородській області — 950 рублів ($13) на особу. Слово «чеченець» викликає у росіян неприхований жах. За «неписаними» законами, у яких московити бояться зізнатися навіть собі, представники вказаної національності стоять над іншими громадянами країни, користуються недоторканістю від правоохоронних органів та фактичною вседозволеністю. Причому — як у Москві, так і найввідаленіших російських провінціях. У чомусь ця система схожа на розгалужену мережу торгових представництв Лукашенки у Росії — ледь не в кожному помітному російському місті є бригада Кадирова, підпорядкована керівництву у Грозному.

В разі ж виникнення у чеченця проблем з законом — він завжди може сховатись на території кадирівської Чечні, де його не дістануть ні МВС, ні прокуратура, ні слідчий комітет. Більш того, якщо якийсь росіянин, ким би він не був, надумає хоча б спробувати критикувати такий стан справ — він може викликати незадоволення чеченської спільноти, і, як вже було не раз, буде слізно вибачатись перед тим же Рамзаном Кадировим. Тому в очах громадян РФ чеченці, а разом з ними й інші вихідці з Кавказу, є вищою кастою, проти якої встояти неможливо.

Очевидно, що роблячи «кадирівців» головними медійними героями російсько-української війни, російська влада мала намір використати їх як психологічний інструмент для забезпечення панічних настроїв серед українських військовослужбовців та залякування місцевого населення окупованих територій України. Така ідея цілком могла б спрацювати по відношенню до росіян, але щодо українців Кремль катастрофічно прорахувався.

Українці, на відміну від північних сусідів, завжди відрізнялись волелюбністю і відвагою в обороні своєї землі від чужинців-загарбників. Прикладом цього може служити історія сторічної давнини, коли восени 1919 року українці під проводом Нестора Махна розгромили 1-у Тубільну (так звану «Дику») кінну дивізію денікінського генерала Олександра Ревішина.

Вказана дивізія вважалася спадкоємицею широко розрекламованої дикої дивізії, створеної ще за царських часів, яка нібито відрізнялася підвищеною боєздатністю, і була укомплектована «кращими воїнами світу» — чеченцями та інгушами. Чию автономію, попри масові протести та заворушення в Інгушетії протягом останніх 3 років, Кадиров буквально знищив за потурання Москви, прирізавши до Чечні важливий шмат їхньої території, що розширює зовнішній кордон його моторошного «емірату» з Грузією.

Однак, відзначилась вона не бойовою звитягою, не військовими перемогами, а злочинами проти мирного населення: пограбуваннями, вбивствами та насильством. Навіть за відгуками російських офіцерів дивізії питома вага чеченців як воїнів була невелика. Зокрема, Дмитро де Вітт зазначав: «за вдачею він— розбійник-абрек, і до того ж не зі сміливих: жертву собі завжди намічає слабку і у разі перемоги над нею стає жорстоким до садизму».

Таке поводження окупантів не могло залишитись без відповіді українського народу. Легендарним став наказ Нестора Махна, відданий воякам: «Рубайте їх, хлопці!». Після цього «Дику дивізію» погнали по дніпровських берегах, як перелякане стадо. Страшні для мирного і беззбройного населення, «лихі» кавказці щоразу зазнавали принизливих поразок, несучи при цьому абсолютно жахливі втрати. Наприкінці листопада маси чеченців категорично заявили, що не бажають більше воювати з Махном, самовільно покинули пости та поїхали до себе на Кавказ.

Історія повторюється і в 21-му столітті. Навіть пособники окупантів визнають, що підрозділи кадирівців не відзначаються серйозною військовою підготовкою, їх рівень навченості та готовності до бойових дій часто є недостатнім і поступається навіть жалюгідним сепаратистам з т.зв. «1 і 2 Армійських корпусів». У зв’язку з цим, вони не поспішають брати участь у реальних бойових діях, віддають перевагу переховуванню у другому ешелоні військ, при цьому знімаючи «героїчні» ролики про міфічні перемоги та займаючись улюбленою справою: мародерством, насиллям та вбивствами. Попри це, зайди отримують гідну відсіч: тільки за офіційними даними в Україні було знищено низку офіцерів та командирів особистої гвардії Кадирова, загальні ж втрати оцінюються приблизно в 100 загиблих, 300 поранених та 60 дезертирів.

Зрозуміло, що влада Чечні в цих обставинах шукає засоби для того, аби хоч у в російському суспільстві зберегти міф про «непереможних кавказьких воїнів». Зокрема, Рамзан Кадиров заявив, що воювати в Україні готові 74 тисячі чеченців. Однак, така заява викликає обґрунтовані сумніви. Надходить все більше повідомлень, що у зв’язку з відсутністю достатньої кількості «добровольців» влада кавказьких республік РФ, насамперед малонаселеної Чечні, розпочала справжнє полювання на чоловіків з метою їх прихованої примусової мобілізації. З іншого боку телеграм-канал «Можем объяснить» заявив, що на війну в Україну у складі «добровольців» з Чечні були відправлені карні злочинці, у яких досі не сплив термін покарання. Зокрема, були ідентифіковані особи, засуджені за шахрайство, виробництво наркотиків, незаконний обіг зброї і навіть вбивство. Так, серед «добровольців» було встановлено неодноразово засудженого Бекхана Тайсумова, який до кінця 2022 року мав відбувати покарання в колонії загального режиму за шахрайство. Однак, засуджений сім разів за сім років Тайсумов наразі перебуває не в колонії, як це присудив суд, а поїхав грабувати й вбивати українців. Також встановлено Тамерлана Магамерзуєва, який в березні 2022 року був засуджений до примусових робіт, однак, замість цього поїхав в Україну, пропустивши навіть засідання суду по іншій справі. При цьому Магамерзуєв до відбуття покарання навіть не мав права перетинати кордон РФ. Всього ж, за підрахунками «Можем объяснить», з 953 «добровольців», відправлених з Чечні в Україну, принаймні 101 особа має кримінальне минуле і або пов’язана з криміналом сьогодні.

Зазначене дозволяє зрозуміти, чому російська військова агресія в Україні рясніє жахливими фактами насильства проти мирних громадян, визнаних світовою спільнотою військовими злочинами. В низці таких діянь чітко прослідковується тюремна «культура насильства», наразі поширена в багатьох верствах російського суспільства.

Зрозуміло, що наявність «добровольців» з кримінальним минулим, а тим більше сьогоденням — це ганьба для будь-якої армії світу. Присутність подібного «контингенту» в діючих підрозділах російської армії ставить великі питання щодо компетентності військового керівництва ЗС РФ і дотримання Росією елементарних норм міжнародного права, насамперед у питаннях поводження з мирним населенням на окупованих територіях. При цьому залишається лише здогадуватись, як почуваються поряд з подібними злочинцями кадрові російські офіцери, які раніше, здається, пишалися історичними традиціями та звитягами власної армії, подвигами дідів. Чи вже прадідів…

Ексклюзив

Заур Шатоєв, ISR Chronos