Балканська головоломка для Євросоюзу. Албанський сюжет

Активна фаза війни проти України, розпочата Росією, викликала «ефект доміно» за багатьма напрямами. Прагнення Європи підтримати Україну та вдалі дії Молдови, яка зуміла підсісти в український вагон убік Союзу, дозволили Україні та Молдові набути статусу кандидатів у ЄС. Це, у свою чергу, перезапустило процес приєднання до ЄС «західно-балканської шістки», що вже багато років буксував, — п’яти держав, що з’явилися в результаті розпаду СФРЮ, а саме Сербії, Косова, Боснії і Герцеговини, Чорногорії і Північної Македонії, а також Албанії.

Водночас зросла і російська активність на Балканах. Москва намагалася розгойдати ситуацію спочатку в Косово, далі — в Республіці Сербській, що входить до складу Боснії та Герцеговини, потім у Чорногорії, знову в Косово, і, нарешті, в Албанії, де нещодавно вибухнув «блогерсько-дігерський», а насправді — цілком собі російсько-шпигунський скандал з чергових «російських туристів», які приїхали помилуватися на військовий завод. Немає сумніву й у тому, що такі спроби «похитати Балкани» буде продовжено Москвою. Кремлю просто до зарізу потрібне вогнище напруженості в центрі Європи, здатне відвернути від України увагу НАТО, ЄС та США.

Контрдії Заходу очевидні, але пов’язані з очевидними труднощами.

З одного боку, повноправне членство будь-якої країни в Євросоюзі та НАТО, як правило, знижує можливості для російських авантюр. Проблеми Австрії, перетвореної на зливний бачок і затишний тераріум російських спецслужб, сягають кінця 2МВ і є винятком порівняно з будь-якою іншою країною ЄС, навіть найпроблемнішою.

З іншого боку, вступ до ЄС навіть країни, яка всебічно підготовлена до цього, — довгий шлях, здатний розтягнутися на багато років. Тим часом, група балканських країн не цілком готова до вступу до ЄС через безліч причин. У той же час, принаймні частина з цих країн, готова до вступу в ЄС все ж таки більшою мірою, ніж Україна і Молдова. Отже, надавши Україні та Молдові кандидатський статус, було необхідно розблокувати і переговори про вступ цих країн. Інакше позиція ЄС виглядала б дивною та необ’єктивною. Втім, з третього боку, заблоковані країни справді мали серйозні проблеми, які суттєво ускладнюють для Євросоюзу їх прийняття до свого складу. Разом з тим, з четвертого боку, головними причинами блокування були все ж таки не проблеми, спільні для всього ЄС, а інтереси та амбіції окремих країн, які зловживали в ЄС своїм правом вето.

Отже, питання про вступ балканських країн до ЄС, про блокування-розблокування цього процесу та про його проблеми — досить складне. У циклі з трьох статей йтиметься про три країни, які найближче підійшли до вступу до Євросоюзу: Албанії, Північної Македонії та Чорногорії.

І почнемо ми з Албанії.

Македонсько-албанська зв’язка

Албанія, яка стала членом НАТО в 2009 році, набула кандидатського статусу в ЄС тільки в 2014 році. стала кандидатом у ЄС ще у 2005, вступивши до НАТО лише у 2020.

Ця різниця в послідовності — кандидатство в ЄС/вступ до НАТО, і великий розрив у термінах демонструє, що рух у бік ЄС і у бік НАТО може йти з різною швидкістю. У той же час вступ до НАТО для країн колишнього соцтабору, а також для тих, хто хоч і не входив до РЕВ, але однотипних з нею за своєю суттю неофеодальних режимів, незмінно передує вступу до ЄС, хоча така послідовність ніде не прописана явно.

Ставши кандидатом у 2005 році, Македонію негайно було заблоковано — спочатку Грецією, яка побачила у назві країни можливі в майбутньому територіальні претензії на частину своєї території, потім Болгарією, за цілим комплексом мовних, національних та історичних проблем.

Але до чого тут Албанія? Щоб зрозуміти це, нам доведеться глянути на карту.

Прийнявши Албанію в ЄС раніше за Македонію, ЄС отримав би в собі коридор з трьох держав — нечленів, Македонія-Косово-Чорногорія, з єдиним виходом до моря через Чорногорію. При цьому, Косово є на сьогоднішній день напіввизнаним і перебуває в нерозв’язному перманентному конфлікті з Сербією, а Чорногорія схильна до сильного російського впливу. Така зв’язка була в Брюсселі дуже ризикованою, і прийом Албанії в ЄС був прив’язаний до прийому Македонії.

І македонсько-грецька, а потім македонсько-болгарська проблема поставила прийом Албанії на «стоп».

Не лише Македонія. Проблем вистачає і в Албанії

Втім, проблема була не в одній тільки Македонії. Сама Албанія теж була і залишається дуже проблемною країною, з досить крихкими і неоднозначними демократичними інститутами та надзвичайно високим рівнем злочинності, в тому числі, і міжнародною. Причини цього криються в складній албанській історії, і заслуговують на окремий аналіз. Але, незалежно від історичних причин, Албанія — неабияка скалка для всієї Європи, а албанська мафія — відомий бренд, не настільки розкручений і романтизований у художніх творах, як італійська/сицилійська, але значно невикорінніша. Так, у 2017 році на незаконний обіг наркотиків, за оцінками італійської митниці, припала майже третина албанського ВВП, причому глава МВС Саймір Тахірі сам був причетний до наркотрафіку.

Прем’єр-міністр Албанії, голова Соціалістичної партії Албанії Еді Рама, що діє з 2013 року, дотримується неоліберальної економічної політики: він активно скорочує державні витрати і сприяє державно-приватному партнерству. Рама ставить собі у заслугу політичну стабільність, завдяки якій темпи економічного зростання у 2017 та 2018 роках наблизилися до 4%, а рівень безробіття знизився з 17,5% до 11,5% у 2020. «Ми країна без Сенату, без профспілок, без лівих радикалів і без коміків, які грають у політику», — сформулював Рама рецепт свого успіху.

Але зарплати в Албанії, порівняно із сусідніми країнами, залишаються низькими, що за наявності безвізового режиму з ЄС сприяє еміграції, яка почала зростати в черговий раз з 2014 року. Навіть МВФ, який традиційно підтримував неоліберальну політику, констатує, що державно-приватне партнерство у версії Рами стало джерелом збагачення для вузького кола підприємців, близьких до влади, і що надто швидка приватизація загрожує «значними фіскальними ризиками».

Окремою проблемою є реформування албанської судової системи, яку голова місії EURALIUS в Албанії Хоакін Уріас назвав у 2017 році «одною з найкорумпованіших та найнеефективніших судових систем у Європі». Уріас констатував, що і після приходу Рами до влади ситуація продовжувала погіршуватися, і що корупція в албанському судочинстві стала не просто системною, а системотворчою. EURALIUS — проект технічної допомоги, започаткований у 2013 році та фінансований ЄС, спрямований на зміцнення системи правосуддя в Албанії, і, судячи з інтерв’ю Уріаса, його успіхи до 2017 року вражали навіть його, голову цього проекту. У 2016 році албанський парламент схвалив «закон про перевірку», на підставі якого будь-який суддя чи прокурор, який не може пояснити своє джерело доходів чи сумнівні вироки, підлягає довічній дискваліфікації. Але хто встежить за спостерігачами ?

У 2013 році албанська поліція контролювала більше 55% території країни. Уряд Рами ґрунтовно вклався в її модернізацію і досяг деяких успіхів, але Албанія все одно залишається кримінальною плямою на карті Європи.

Відносно успішну реформу було проведено Рамою і в енергетичному секторі, який опинився на межі банкрутства через зроблену раніше невдалу спробу приватизації. Прем’єру вдалося домогтися виплати значної частини боргів, які раніше вважалися безнадійними, і вкласти виручені кошти в модернізацію застарілих електромереж.

На міжнародному рівні Рама проводить політику історичного примирення між албанцями та сербами, і його візит до Белграда у 2014 році став першим візитом прем’єр-міністра Албанії до Сербії за більш ніж 70 років. Під час другого візиту, під час Економічного форуму в Ніші, Рама порівняв процес примирення албанців та сербів з історичним примиренням між французами та німцями після Другої світової війни.

Але проблема Косова значною мірою ускладнює це примирення. На цьому ґрунті між Рамою та екс-прем’єром Косово Рамушем Харадінаєм склалися дуже напружені відносини, що доходили до судових розглядів. Відносини Рами з Альбером Курті, що прийшов на зміну Харадінаю, поки що розвиваються нормально. Але прагнення Косова об’єднатися з Албанією нікуди не поділося і ускладнює відносини з Сербією. І Харадінай, і Курті виступали прихильниками такого об’єднання, яке також підтримують 80% албанців. І Рама, затиснутий між ЄС, Белградом, і власними виборцями змушений займати в цьому питанні дуже хитку компромісну позицію: він готовий підтримати об’єднання у разі проведення референдуму, але він не знає, коли і як такий референдум станеться.

Системні проблеми Албанії відбиваються і албанському суспільстві загалом. Хоча рівень підтримки членства в ЄС, згідно з опитуваннями, близький до 100%, більшість опитаних вважають, що Албанія має бути прийнята авансом, і лише потім доводити реформування до стандартів Євросоюзу, а головною перевагою членства в ЄС вбачають свободу особистого пересування. Іншими словами, членство в ЄС з погляду більшості албанців означає розширення можливостей для еміграції, а не для розвитку самої Албанії. Таке специфічне розуміння євроінтеграції у поєднанні з відносно високою народжуваністю в албанських громадах, високим рівнем криміналу в них та загальновідомим прикладом Косова у сумі створюють додаткову нагоду для побоювань європейців.

Було б несправедливим стверджувати, що реформи в Албанії взагалі не йдуть — це далеко не так. Але розрив між албанськими реаліями, причому, знизу догори, від державних інституцій до стереотипів поведінки і ціннісного набору, що існують у суспільстві, залишається досить великим, щоб перспектива повноцінного членства Албанії в ЄС сприймалася в Європі, скажімо так, не цілком однозначно. А коливання цієї неоднозначності в позитивний бік багато в чому викликане тим, що через безвізовий режим і напівпрозорість європейських кордонів албанці вже давно увійшли до ЄС на рівні міграції, а останніми роками активно і масово обґрунтовуються і у Великій Британії. З урахуванням цієї даності прийом Албанії в ЄС авансом, з метою розширення бази для більш енергійного реформування, є не найгіршим варіантом. Але з цим згодні не всі.

Французький підхід

18 червня 2019 року на засіданні Ради ЄС із загальних питань у Люксембурзі, Франція та Нідерланди тимчасово заблокували процес приєднання західно-балканської шістки до ЄС. При цьому президент Франції Еммануель Макрон запропонував взяти паузу в прийомі нових членів, щоб зосередитися на назрілих внутрішніх реформах в ЄС, а для Західних Балкан виробити стратегію багатостороннього загальноєвропейського співробітництва без членства. Нідерланди підтримали Францію з більш конкретних міркувань — їх вкрай дістав розгул албанської етнічної злочинності.

Надалі Макрон розвинув цей проект до концепції дворівневої Європи, представленої на День Європи 9 травня цього року. За задумом президента Франції, країни зовнішнього кола, до яких він відносив шість країн Західних Балкан, а також Грузію, Молдову, Україну, і, можливо, Великобританію та Туреччину після Ердогана могли б мати право на деякі переваги інтеграції в єдиний ринок та доступ до бюджету ЄС, але не мали користуватися привілеями членства, включаючи доступ до повноважень.

Але ідея Макрона не знайшла підтримки з боку щонайменше 13 членів ЄС і питання про те, що ж робити із Західними Балканами знову стало на повне зростання.

Добре, ми вас приймемо, але процес прийому буде дуже, дуже, дуже довгим.

Відмахнутися від проблеми з прийомом «західнобалканської шістки» не було вже ніякої можливості, питання, що називається, назріло і перезріло. Обидві країни і Албанія, і Македонія були членами НАТО. Албанський парламент одним із перших ратифікував протоколи про приєднання до НАТО Фінляндії та Швеції. Раніше НАТО розпочала масштабну модернізацію албанської авіабази Кучова, яка має стати важливим опорним пунктом НАТО в загальній системі колективної оборони.

Албанія рішуче засудила дії Росії проти України та приєдналася до санкцій ЄС та США. Словом, формально причепитися до Албанії було важко, хоча за фактом вона залишалася джерелом проблем та неприємностей. Але Північна Македонія була заблокована Болгарією, а ЄС був не готовий відкрити зелене світло однієї тільки Албанії, залишивши Північну Македонію осторонь.

У цій ситуації невизначеності, на тлі незнятого болгарського вето, розпочався черговий саміт ЄС, який стартував у Брюсселі 23 червня. Туди ж прибули лідери шести західнобалканських країн, роздаючи песимістичні коментарі для ЗМІ. Особливо різко висловлювався Еді Рама, який назвав ганьбою те, що «одна країна НАТО блокує дві інші країни НАТО, тоді як на задньому дворі Європи триває гаряча війна, а 26 інших країн завмерли у страшному шоу безсилля».

«Я вважаю, що албанці є однією із найпроєвропейськіших громад у Європі, — продовжив Рама. — Коли комунізм звалився і ми були вільні обирати свій шлях, ми обрали Брюссель. З того часу ми робимо все, про що нас просять у нашій заявці на членство. ЄС може бути не в змозі виконати свої обіцянки, але Албанія, як і раніше, віддана європейським ідеалам, і ми, ймовірно, залишимося вірними його основним принципам навіть після того, як його власні члени відмовляться від них».

Нарешті, після довгих зусиль і за посередництва Франції між Північною Македонією та Болгарією було досягнуто щось, схоже на хиткий компроміс, який категорично не влаштовував жодну зі сторін і тому готовий обрушитися будь-якої миті — про нього йтиметься у наступній статті циклу. І, у вівторок, 19 липня, Європейська комісія повідомила, що переговори про вступ Албанії та Північної Македонії розблоковані, і що вони вестимуться за новою методикою, на відміну від двох інших кандидатів, Чорногорії та Сербії. Нововведення зводилися до готовності ЄС давати можливість кандидатам вирішувати питання, не роблячи перерву в переговорах. Особливого ризику не було, оскільки за оцінками Брюсселя переговори займуть не менше десяти років. При цьому Албанія отримала можливість почати переговори негайно, в той час як Північну Македонію зобов’язали спочатку змінити конституцію, включивши до неї болгар як визнану меншість. З урахуванням складного характеру болгарсько-македонських протиріч ця операція вкрай непроста.

В Албанії новину про початок переговорів сприйняли з обережним оптимізмом. «Сьогодні новий день для Албанії», — заявив Еді Рама під час церемонії символічного підняття прапора ЄС перед будівлею уряду в Тирані 20 липня. «Хоч і пізно, сьогодні чудовий день для Албанії, яка робить новий крок вперед», — підтримав його президент Ілір Мета, що залишає свою посаду.

І Албанія, і ЄС вступають у переговорний процес не в найкращій формі. Наслідки пандемії та війни в Україні суттєво позначилися на економічному зростанні та рівні безробіття. Державний борг Албанії до середини 2022 року досяг 82,7% ВВП, а внутрішньополітичні розбіжності призвели до того, що опозиція не була присутня на жодній церемонії, присвяченій початку переговорів, ні в Брюсселі, ні в Тирані. Крім того, між Албанією та Грецією йде суперечка про морські кордони, яка може спричинити грецьке вето. Водночас це питання не можна включити до рамок переговорів, оскільки воно виходить за межі компетенції ЄС.

Ексклюзив

Сергій Ільченко, для Newssky