З Днем Незалежності, Кубань!

В нас є День Злуки, День Соборності, ось теперечки є нове свято — День Єднання. Як-то кажуть-най буде, пишет Олена Степова для сайту «Інформаційний Спротив».

Зате багато людей сьогодні згадало, як у радянські часи за комсомольсько-партійною рознарядкою йшли на мітинг, парад, щоб усюди був мир, труд, май! Адмінресурс взагалі перекреслює найкращі ініціативи, особливо патріотичні, бо ніщо так не дратує, як рознарядка — щоб усі. Але, все одно, ось, знаєте, а я вважаю, що такий день має бути. День Єднання. Просто його трошки треба привести до ладу.

Як я бачу День Єднання? Це, коли українці усього світу-бо, як відомо, нашого квіту по усьому світу, кажуть, про своє єднання з Україною, Батьківщиною, рідною землею. Звісно співають українські пісні, звісно вдягають українське національне вбрання, звісно співають Гімн України під нашим Державним Прапором.

Українці Естонії, Португалії, Канади, Латвії, Литви, Німеччини, Австралії… Так, нашого квіту-по усьому світу.

Є ще, в цей день, руку на серце покладуть українці окупованих частин Луганської та Донецької областей, Криму, Кубані, Курської, Воронезької, Курської, Ставропілля, Ростовської областей, та навіть українці Сибіру.

Ось це й буде День Єднання, справжній. Й найкращій подарунок на такий день, дійсне єднання усіх наших територій, вкрадених червоною пошестю — радянською владою. Тому, сьогодні варто згадати, що саме в цей день по старому стилю, 16 лютого 1918 року, сталася визначна подія — на Законодавчій раді було проголошено самостійну Кубанську Народну Республіку, яка за рішенням делегатів Законодавчої Ради Кубані, була прилучена на федеративних умовах до України. До складу КубНР входили Кубанська область, Ставропілля, Терек, Дагестан і Чорноморщина (Чорноморська губернія).

До цієї події на Кубані відбувалось ще багато подій: 30 квітня — 3 травня 1917 р. у Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада.

З 1916 по 1920-й роки на Кубані — час пробудження української свідомості у кубанських козаків, які у критичний частці категорично не сприйняли більшовицьку ідеологію. Після утворення Кубанської Військової Ради та Крайового Уряду почався етап налагодження зв’язків з Київською Центральною Радою. Одним з найактивніших політичних діячів Кубані на той час був Микола Рябовол.

24 вересня 1917 року розпочала свою роботу 2-га сесія Кубанської Військової Ради, на яку запросили представників України. Микола Рябовол вітав їх так: «Дорогі гості! Мачуха-доля відірвала наших дідів запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду. Царі робили все, щоб вибити з наших голів, із наших душ пам’ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері. Не діждались б цього вони ніколи. Не діждались ,бо хоч наші душі царі поневічили, та не вбили, і ми діти, руки на Матір не підняли б».

У кубанській пресі у позитивному ключі висвітлювалися події, пов’язані з державним самовизначенням України. Так, газета «Кубанський край» на звістку про Акт Злуки УНР і ЗУНР в січні 1919 р. надрукувала велику статтю, в якій були наступні рядки: «Прекрасна сестра свого змученого брата-кубанця повернулася до своєї улюбленої матері-України».

Український уряд у листопаді 1917 р. офіційно визнав право на самостійне існування кубанських козаків. 30 грудня відбувся з’їзд українських громадських діячів та представників українського населення Кубані, на якому у резолюції було вказано «про приєднання Кубані до України».

20 січня 1918 року Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до Української Народної Республіки, але через агресію Радянської Росії це об’єднання не відбулося.

17 березня 1920 Кубанська Республіка була знищена більшовиками, вирізані та розстріляні цілі родини кубанських козаків. Самостійна Кубанська Народна Республіка проіснувала 1 рік і 9 місяців.

Тому я вважаю, що у нас має з’явитись ще одна пам’ятна дата, котру варто згадувати на державному рівні — 17 березня ми маємо схилити голову віддаючи данину знищеним українцям Кубані. Ми повинні внести в підручники історії розширений курс з вивчення героїчного минулого української Кубані, бо роль кубанців в Українській революції дуже помітна. Велика кількість українців Кубані перебувала у складі бойових частин армії УНР, брала активну участь у бойових діях проти червоних та білих військ.

Але, якщо хтось скаже, що мовляв, Кубань просто потрапила під вплив того революційного часу, й так мовити, обирала між білогвардійщиною, більшовиками та Україною — не вірте! Кубань завжди була українською. Це підтверджується тим, що ще в 2-й половині XIX ст. на Кубані були сформовані просвітницькі україномовні гуртки, існував український рух, видавались газети українською мовою.

Кубанці, чи кубанські козаки, були й є нащадками запорозького козацтва, а відкриті протестні настрої щодо українізації Кубані почали виникати тут ще наприкінці XIX-го на початку XX-го століття. Кубанські поціновувачі української культури: Я. Мишковський, Я. Кухаренко, В. Вареник, І. Подушка, В. Золотаренко — були козакофілами, тому розглядали українську мову, як один з найважливіших символів козацької української ідентифікації.

Звісно ж Кубань була закохана у Тараса Шевченко. Він й тут став фундаментом на якому кубанці впевнено почали будувати український культурно-просвітницький мур.

Вивчаючи розвиток та активізацію українського руху на Кубані, не можна не побачити, який вклад у збереження української ідентичності зробила національна українська еліта-інтелігенція. Представники кубанської інтелігенції, які займались просвітницькою роботою та зосередженням Кубані на своєму автентичному корінні були вихідці з козацького «чорноморського» середовища: історики, інженери, економісти, вчителі, художники, архітектори, вони поєднувала свою працю з просвітницькою, громадською та небезпечною революційною діяльністю.

У 1918-1919 роках на Кубані видавалось чи мало переодичних видань українською мовою: «Чорноморець», «Нове життя». «Кубанська зоря» , виходила українська дитяча література, зокрема «Український буквар».

А ще Кубань — це Перша кубанська кобзарська школа, що створена в 1913 році Василем Ємецем. Кубань — це висока якість українських шкіл, учительських училищ та інститутів та два педагогічні з’їзди: З’їзд Кубанських вчителів та Український учительський з’їзд на яких приймаються рішення щодо введення на Кубані шкільного викладання українською мовою.

Й ось зникає Радянський Союз, РСФСР стає РФ. Саме в цей час на Кубані активізується так званий РФ «сепаратистський рух». Намагаючись використати руйнування тюрми народів (СРСР), Кубань прагнула самостійності.

Влітку-восени 1991 року на колишній території Кубанської Народної Республіки було проголошено декілька козацьких республік: Армавірська, Зеленчуцько-Урупська та Баталпашинська, причому останні дві об’єдналися у Козацьку Верхню Кубань. З них фактичну владу мала тільки Зеленчуцько-Урупська козацька республіка, яка проіснувала півроку. Підставою для проголошення республік у Карачаєво-Черкесії став референдум, проведений козацькими активістами влітку 1991 року, 64,8 % учасників якого висловилися за створення автономії.

Й знову зрада, знову не встигли, й знову потрапили у полон. Як формувалась сучасна РФ, та як окремі суб’єкти екс-СРСР ставали суб’єктами Російської Федерації я вже писала у статті. Тому, зараз сучасність РФ така, що одна помилка, один програш у російсько-українській війні, яку до речі, почала саме РФ, й ще одна тюрма народів, посиплеться карточною хаткою.

Я вірю у те, що Кубань повернеться до України, як й інші українські території. Бо, ось як би не відбувалось зросійщення України, як би РФ не трактувала історію, виписуючи її на свій лад, як би не вбивала інтелігенцію, культуру, мову, а все одно, ми повертаємось до того, що нація продовжує боротьбу, а це означає, що нація жива.

«Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!», — казав наш Кобзар. Тому, я вірю у те, що прийде час й День Єднання стане справжнім. Єднання українців усього світу. Єднання українських земель — що може бути кращім?

Тому вважаю, що саме сьогодні ми заклали ще один камінець у всеукраїнську мрію — Все буде Україна, тому єдине, чого не вистачало цьому дню, це простягнута рука у вишиванці з закликом до наших українських земель, побратів та посестр по Україні, що знаходяться в окупації РФ — Повертайтесь! Ми чекаємо на вас!

З Днем Незалежності, Кубань!