Які існують універсальні міжнародні правові механізми захисту екології Криму

Екологічна криза в Криму зумовлює потребу пошуку механізмів встановлення фактів посягання на довкілля півострову, визначення винних у цьому осіб та притягнення їх до відповідальності, забезпечення відшкодування нанесеної шкоди. Окупація півострову Російською Федерацією (РФ) та замах РФ на анексію Криму, поширення на Крим російського «правопорядку» ставить перед нами достатньо складні завдання щодо визначення вказаних відповідей. Їх пошук зумовлює потребу аналізу міжнародного гуманітарного, міжнародного кримінального, міжнародного екологічного права та права прав людини, пише Борис Бабін, д.ю.н., професор, експерт Кримськотатарського Ресурсного Центру для ctrcenter.org.

Акти міжнародного гуманітарного права не встановлюють спеціальних вимог до захисту довкілля на окупованій території. IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. згадує про вказані питання лише у вимірі потреби забезпечення «санітарії» та «санітарних умов» (ст. 56), та затверджує у Додатку І до неї проект угоди стосовно санітарних та безпечних зон і місцевостей, яка також може стосуватися «місцевостей, які держави можуть використовувати для тих самих цілей, що й санітарні та безпечні зони».

Такі зони можуть охоплювати й зони спеціального екологічного захисту або екологічного лиха , але вони можуть бути утворені лише за взаємною згодою сторін конфлікту. Механізмів контролю та моніторингу за виконанням цих вимог РФ не існує, оскільки вказані функції у світовій практиці притаманні Міжнародному комітету Червоного Хреста, що наразі займає щодо Криму вкрай стриману позицію, не має станом на 2020 рік належним чином організованого представництва у регіоні.

Водночас акти міжнародного кримінального права встановлюють вимоги до сторін конфлікту через криміналізацію у пп. iv п. b ч. 2 ст. 8 Римського статуту такого військового злочину, як інші серйозні порушення законів та звичаїв застосовних у міжнародних збройних конфліктах в рамках міжнародного права, а саме — умисне вчинення нападу, який став причиною значної, тривалої та серйозної шкоди для довкілля, яка буде явно не співставною із конкретною та прямо очікуваною військовою перевагою . Очевидно що вчинення такого злочину можливо лише під час активної форми бойових дій й не охоплює ситуацію окупації без ведення таких дій. Тому використання наразі активованих Україною з 2015 року механізмів Міжнародного кримінального суду для захисту довкілля Криму вбачається неможливим, екологічна шкода для півострову Офісом прокурора МКС не досліджується та досліджуватися не буде.

З іншого боку наразі залишається чинним такий не дуже «медійний» акт як Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 18 травня 1977 р. Цей документ був ратифікованим без застережень указом Президії Верховної ради СРСР 16 травня 1978 р. № 7538-IХ без застережень , що важливо для подальшого аналізу ситуації.

Адже РФ декларує себе державою-подовжувачем СРСР і тому визнає для себе чинність Конвенції 1977 р. Україна згідно ст. 7 закону «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. № 1543-XII є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Отже РФ має прямі обов’язки за цим актом, а Україна може застосувати механізми Конвенцію 1977 р., зокрема й в умовах нинішнього міждержавного збройного конфлікту.

За ч.1 ст. 1 Конвенції 1977 р. її держави-учасниці зобов’язані не вдаватися до військового або будь-якого іншого ворожого використання «засобів впливу на природне середовище» (environmental modification techniques), які мають широкі, довгострокові або серйозні наслідки, як способів руйнування, нанесення шкоди або пошкоджень (destruction, damage or injury) будь-якій іншій державі-учасниці.

У ст. 2 цього документу «засоби впливу на природне середовище» визначається як будь-які засоби для зміни, шляхом навмисних маніпуляцій природними процесами («deliberate manipulation of natural processes»), динаміки, складу або структури Землі, включаючи її біоту, літосферу, гідросферу і атмосферу, або космічного простору. Зважаючи на сучасну ситуацію на півострові такими змінами можуть вважатися як мінімум масове викачування артезіанських вод для забезпечення воєнних баз РФ, будова Керченського мосту для мілітаризації півострову та будова теплоелектростанцій, які працюють на видобутому на шельфі газі. Ці дії мають ознаки масштабності, впливають на довкілля, носять ознаки маніпуляції природними процесами (водоносні горизонти, течії Керченської протоки, копалини шельфу Чорного моря тощо).

За ст. 4 Конвенції 1977 р. держави-учасниці мають вжити будь-яких заходів в рамках власних конституційних процедур, із заборони і запобігання будь-якої діяльності, що суперечить положенням цієї Конвенції, під її юрисдикцією або під його контролем де б то не було (anywhere under its jurisdiction or control). Цінність цього акту у кримському вимірі також полягає у тому що Конвенція 1977 підлягає на застосування, незалежно від ситуації миру чи війни. Адже як відомо РФ стан збройного конфлікту між собою та Україною заперечує, але декларує у міжнародних провадженнях статус нібито «спірної території» щодо Криму . Більш того, для застосування Конвенції 1977 р. не потрібна згода держави-порушниці. Адже саме потреба попередньої згоди держави-порушниці (яку РФ очевидно не надасть) мінімізує можливість застосування низки інших міжнародних механізмів щодо ситуації в Криму.

Механізми вирішення спорів за Конвенцією 1977 р. передбачені у її ст. 5. В першу чергу це двосторонні міждержавні консультації з користуванням послугами міжнародних організацій, а також Консультативного комітету експертів (ч. 1 ст. 5). Незалежно від таких консультацій за ч. 2 ст. 5 угоди спір може бути переданим Генеральним секретарем ООН до Консультативного комітету експертів протягом місяця після отримання ним запиту від держави-учасниці (для чого згоди інших держав не потрібно).

При цьому будь-яка держава-учасниця може призначити експерта в комітет, функції та правила процедури якого викладені в Додатку до Конвенції 1977 р. Отже цей комітет носить разовий характер (ad hoc) та буде скликатися (формуватися) виключно за наявності вимоги держави про застосування Конвенції 1977 р. За цим Додатком комітет очолюється Генеральним секретарем ООН або його представником як головуючим, його задачею є з’ясування фактів та викладення експертних позицій, які мають бути відображені у підсумковому документі. За підсумками розгляду запиту вказаний комітет має передати Генсеку ООН цей документ, який підсумовує з’ясування фактичних обставин справи, та повинен включати всі представлені Комітету в ході його засідань точки зору і інформацію; Генеральний секретар після цього розсилає його державам-учасницям Конвенції 1977 р.

Примітно, що цей документ не схвалюється голосуванням експертів та має бути узгодженим шляхом консенсусу, комітет може затвердити більшістю голосів лише власні правила процедури. Очевидно, що за умов ініціювання Україною процедури за ч. 2 ст. 5 Конвенції 1977 р. у зазначений комітет ймовірно увійдуть як РФ так і низка інших проросійських держав; водночас зважаючи на участь у Конвенції 1977 р. більшості цивілізованих країн світу та на очевидну їх зацікавленість у ситуації в Криму вони також делегують у комітет експертів, та РФ не матиме перевагу в комітеті. При цьому кількість експертів у комітеті Конвенцією 1977 р. та додатками до неї не обмежена. Тому в документах дослідження кримської ситуації будуть відображені точки зору цивілізованих країн світу.

Крім консультацій та формування комітету, ч. 3 ст. 5 Конвенції 1977 р. передбачає й інший шлях вирішення спорів за цим договором. За цією нормою будь-яка держава-учасниця цієї Конвенції може подати скаргу на державу-порушника цього договору до Ради Безпеки ООН. Така скарга повинна містити всю відповідну інформацію, а також всі можливі докази, що підтверджують її обґрунтованість. Із ч. 4 ст. 5 цієї Конвенції випливає, що за підсумками отримання такої скарги Рада Безпеки ООН може провести розслідування та проінформувати про його результати розслідування держави-учасниці Конвенції.

За підсумками такого розслідування, згідно ч. 5 ст. 5 Конвенції, Рада Безпеки ООН може прийняти рішення про те, що відповідна держава-учасниця зазнала збитків або, ймовірно, зазнає збитків в результаті порушення Конвенції. Якщо Рада Безпеки схвалить таке рішення, то кожна держава-учасниця Конвенції 1977 р. буде зобов’язана надати або підтримати допомогу відповідно до положень Статуту ООН такій державі, про збитки якої схвалене рішення, за проханням цієї держави. Тому цей процес передбачатиме декілька етапів, першим з яких буде вирішення Радбезу ООН про початок процедури розслідування.

Примітно що згідно вимог п. 3 ст. 27, п. 3 ст. 52 РФ як держава, щодо якої буде подана скарга, не матиме права вето щодо ініціювання розслідування та наступного прийняття рішення Ради Безпеки. Хоча можна очікувати, що результати розслідування будуть заблоковані, прикладом, через вето комуністичного Китаю, або не отримають необхідної більшості членів Ради Безпеки ООН, скоріш за все сама процедура розслідування Радою буде проведена. Адже процедурне рішення про її початок має шанс набрати необхідну кількість членів Ради та не бути заблокованим Китаєм.

Отже ч. 2 та ч. 3 ст. 5 Конвенції 1977 р. надають Україні два чинних та відносно нескладних за процедурою механізми спеціального обговорення та дослідження основних викликів кримській екології на найвищому можливому рівні — під егідою Генерального секретаря ООН або відповідно Ради Безпеки ООН. Також ніщо не заважає Україні обрати всі три процедури передбачені ст. 5 Конвенції (консультації, розслідування комітету та розслідування Ради Безпеки ООН) для різних економічних питань Криму водночас.

Хоча результатом таких розслідувань скоріш за все стануть лише проміжні документи ООН, сам факт такого процесу підвищить значущість проблем кримської екології для максимально можливого рівня та водночас забезпечить встановлення фактів або експертами комітету або Радою Безпеки ООН відповідно.

Водночас слід прагматично оцінювати як потенціал та ініціативність української дипломатії, так й кількість та рівень «витребуваності» владою фахівців, які мали б бути залученими для підготовки відповідної, ретельно обґрунтованої, позиції України за Конвенцією 1977 р. Адже ця позиція має охоплювати як фактично обґрунтований зміст екологічних порушень, так належну правову базу вимог й на мати характер суто політичних лозунгів. Саме тому, на жаль, такі конвенційні механізми захисту довкілля Криму, попре їх абсолютну реальність та очевидну доцільність, скоріш за усе залишаться виключно питанням подальшої наукової та експертної дискусії.

[1] https://www.un.org/en/genocideprevention/documents/atrocity-crimes/Doc.33_GC-IV-EN.pdf

[2] https://www.icc-cpi.int/resource-library/documents/rs-eng.pdf

[3] https://treaties.un.org/Pages/ViewDetails.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=XXVI-1&chapter=26&clang=_en

[4] https://docs.cntd.ru/document/901852469

[5] https://pcacases.com/web/sendAttach/9272