Валентин Ткач: Людство робить не прогнозований екзистенційний крок
09.04.2024
Валентин Ткач
Нове покоління безпілотних систем, які використовуємо і ми, і ворог, містить елементи штучного інтелекту. Тож штучний інтелект – це зло чи добро?
З приводу будь-яких засобів чи інновацій можна ставити таке чи подібне питання. Молоток, сокира, мисливська рушниця, сірники тощо містять в собі неосяжний потенціал використання. Реалізація цього потенціалу залежить від того, в чиїх руках знаходиться інструмент і визначається прикладною задачею, яку вирішує суб’єкт. А оцінка цієї реалізації вже формується в залежності від етичних норм, що культивуються в суспільстві, громаді, спільноті перебування цього суб’єкту.
Тут варіантів як поведінки так і оцінок може бути безліч, тому що існує і безліч контекстів, в яких може проявитися досліджуваний випадок.
У вашому питанні контекст конкретизовано, він стосується військового протистояння. Це звужує варіанти оцінок та інтерпретацій. Закони війни і закони миру різні, але історично поняття «добра і зла» щодо агресора та жертви вже сформовані, а в умовах нашої цивілізації вони навіть формалізовані.
Свого часу на міжнародному рівні велися бесіди, щоб заборонити використання в збройних конфліктах кулемету «Максим» як засобу масового враження. Поява атомної зброї викликала дискусії про її заборону використання, що знайшло своє втілення у певних формальних договорах, документах і деклараціях.
Можна наводити безліч прикладів, як формувалися відповіді на питання умов використання тієї чи іншої зброї (скажімо, хімічної, біологічної – повна заборона) та як формувалися оцінки щодо таких фактів застосування.
Навіть якщо відкинути в таких умовах та оцінках різну юридичну, етичну, моральну базу оцінювання, ваш приклад виходить за ці рамки.
Ми маємо невідомий людству факт, коли рішення щодо вбивства людини приймає робот. Заяви, що цей робот створений і програмується людиною нічого не врегульовує. Людство робить не прогнозований екзистенційний крок – засадниче, кореневе питання «Жити чи не жити людині?» воно передоручає пристрою. Тобто, питання свого існування людство занурює в простір непрогнозованої етики, якої немає.
Хтось знає, як в цьому просторі визначається «Добро і Зло», і хто формує в цьому просторі уявлення про ці поняття?
Коли у мене виникають такі думки і формується запитання «А що ж робити?», я пригадую інтерв’ю Гайдеггера журналу «Шпігель», яке має красномовний підзаголовок: «Тільки Бог ще може нас врятувати».
ПБ Newssky
