Утиски уйгурів із Китаю поширюються на Киргизстан. Ексклюзив

28.07.2021 0 Редакция NS.Writer

Мова, культура, музика та кухня більш ніж десятимільйонного уйгурського народу походять із Туркестану — історичного регіону зі степовим кліматом за площею приблизно як половина Сполучених Штатів, нині розділеного між Центральною Азією та Сіньцзяном. Мільйони уйгурів станом на сьогодні проживають за межами Китаю — у Казахстані, Киргизстані та Узбекистані, куди їхні предки тікали кількома хвилями, після розправ Пекіну над мусульманськими протестувальниками у 1860-х.

Зростання проуйгурських настроїв у Центральній Азії, а також належність уйгурів як до значної частини Китаю, так і до Афгано-Пакистанського регіону спричиняють значне занепокоєння Піднебесної. З міркувань безпеки Пекін прагнув створити буферну зону вздовж 3500 кілометрів кордону з Центральною Азією. Із метою встановлення економічної та політичної стабільності в цьому багатому на ресурси регіоні та прагнучи запобігти мілітаризації сусідніх середньоазійських країн, а особливо поширенню войовничих настроїв Афганістану на непокірний Сіньцзян, Китай запропонував країнам Центральної Азії проєкти «Безпечне місто» і «Розумне місто». Взамін на китайські позики та інвестиції середньоазійські країни офіційно — а інколи негласно — заборонили в себе уйгурські організації та посилили спостереження за місцевим уйгурським населенням.

Наочний приклад — Киргизстан. Уйгурська спільнота існувала у Киргизстані здавна, навіть задовго до 1989 року, однак чисельність народу навмисне применшується. Незважаючи на те, що є свідчення про понад 200 000 уйгурів, які мешкають у Киргизстані, офіційна цифра становить лише 52 000. Щоб обмежити розвиток культури уйгурів, у школах Киргизстану заборонили вивчення уйгурської мови. Це спричиняє й інші складнощі у збереженні та розвитку їхньої національної культури, включно з мовою, релігією, фольклором, звичаями і традиціями. Громадське об’єднання уйгурів Киргизстану звернулося з цією проблемою до Міністерства освіти і науки, вимагаючи ввести вивчення уйгурської мови принаймні для молодших класів у регіонах із найвищою концентрацією уйгурського населення. Незважаючи на звернення, до вирішення проблеми ще далеко.

З нещодавніх подій можна виокремити наймасштабнішу — несподіване скасування святкування Дня доппи (уйгурського національного головного убору) 5 травня, який усі члени спільноти зазвичай відзначають охоче і помпезно. На святкуванні були заплановані виступи уйгурських етнічних культурних діячів, також обов’язково мали брати участь діти, тому що вони — майбутнє народу. Доппа — це не просто уйгурський головний убір, це їхня національна гордість. Проте влада Киргизстану не дозволила проведення святкових заходів, побоюючись, що зібрання великої кількості уйгурів в одному місці занадто заохотить їхню прихильність до своєї культури. Крім того, вочевидь, киргизькі високопосадовці не бажали суперечити Китаю, надаючи уйгурам «простір для святкування». Проте, незалежно від сили спротиву могутніх китайців, уйгури не мають наміру здаватись і пишаються неповторністю своєї культури. Вони мають намір створити музей допп, аби продемонструвати такі нюанси, як розрізнення жіночого та чоловічого капелюхів або деталі уборів, які носять у Кашгарі та Урумкі. Однак, зважаючи на геополітичні умови, більшість уйгурів не впевнені, що такий музей коли-небудь узагалі побачить світ.

Як і мільйони уйгурів у всьому світі, киргизькі стверджують, що за ними ведеться спостереження. «Коли ми відзначаємо свято або приходимо на весілля, ми можемо обговорювати лише роботу, сім’ю та друзів. Політика не входить до переліку тем, на які уйгури воліли б говорити в Бішкеку», — так на умовах анонімності висловився уйгурський торговець, коли у 2017 році спілкувався з журналістом Al Jazeera (інформаційний ресурс зі штаб-квартирою у Катарі). Навіть будівля спілки уйгурів «Ittepak» розташована біля Міністерства культури Киргизстану: киргизька влада завжди може наглядати за їхньою діяльністю. Громадяни Киргизстану не мають політичних симпатій до Китаю як через переслідування уйгурів-мусульман у Сіньцзяні, так і через погане ставлення до киргизів, які мешкають у регіоні. У той самий час уйгурські лідери у Киргизстані діють обережно, суто на користь своєї спільноти і згідно з оголошеними позиціями. Вони чітко усвідомлюють можливі наслідки, відповідаючи на питання про негласну заборону влади на організацію уйгурами будь-яких групових або масових заходів і протестів, постійний нагляд за уйгурами у Киргизстані та проголошену киргизькою владою підтримку Китаю в уйгурському питанні. Лідери уйгурів розуміють, що будь-який необережний коментар може потягти за собою гнів влади, продиктований Китаєм.

Більше того, орієнтована на Китай цифрова інфраструктура в обгортці проєктів «Безпечного міста» і «Розумного міста», яка вже функціонує у ряді середньоазійських країн — а особливо в регіонах з численним уйгурським населенням — не лише допомагає Китаю контролювати інвестиції, але й відстежує будь-які прояви невдоволення політикою Піднебесної. Зважені інвестиції і стратегія торгівлі надійно прив’язали країни Центральної Азії до Китаю. Їх лідери не наважуються звинувачувати Китай у переслідуванні уйгурів та інших мусульманських меншин або навіть підіймати це питання. Це наштовхує уйгурських активістів на думки про те, що своїми позиками, інвестиціями, інфраструктурними проєктами та політичною підтримкою Пекін помалу криючись чи відверто візьме під контроль значні пасма Центральної Азії.

Максим Михайленко, Тетяна Макарова


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: