Український інститут у Братиславі — інституція культурної дипломатії

Інтерв’ю із засновницею центру Людмилою Вербицькою для novyny.sme.sk.

У Братиславі розпочав роботу культурний осередок Український інститут. На мою думку, це не пересічна, а надзвичайно важлива подія насамперед для культурного життя України через гідне професійне презентування нашої держави у світі. Якщо вам здається, що це наразі неважливо, то ви помиляєтеся. Культурна дипломатія, боротьба з дезінформацією, а також донесення правди про Україну не менш важливі ніж зброя.

Мені пощастило поспілкуватися з засновницею, директоркою Українського інституту Людмилою Вербицькою — тендітною, водночас сильною особистістю, запитати в неї, що ж спонукало до створення цієї інституції й отримати насолоду від інтелекту та оптимізму, що випромінює ця людина. Вона нагадала про національні коди й правильну самоідентифікацію українців у світі. Також варто додати, що коли гідні особи презентують нашу країну у будь-якій сфері, то впевненість у нашій перемозі набуває безумовності.

— Скажіть, будь ласка, наскільки легко чи важко було відкрити подібну установу в Братиславі? Як відомо, за січневими опитуваннями 50% словаків почали гірше ставитися до України та менше її підтримують.

— Я не знаю, чи я Вас здивую, сподіваюся, що ні, але Словаччина завжди по-дружньому, як добрий сусід ставилася до України, українців, але не було такої співпраці, взаємодії.Не було розуміння. Водночас економічна співпраця, присутність українців, ніколи не вважались чимось зайвим або негативним, ніколи цього не відчувала. Що відчувалося, це можливо і вина України, що українці та інші національності колишнього Радянського Союзу сприймалися як росіяни. Перший рік, коли я приїхала до Словаччини мене запитували «ти з Росії ?». Хоча я ніколи не розмовляла російською мовою.Такі визначення ідентичності національності — цього не було, але це ми винні. Про це я сказала на початку, якщо росіяни, які успадкували усе від Радянського Союзу, й навіть братиславський пам’ятник полеглим у другій світовій війні, серед яких більшість українці, то українці не наслідували нічого і навіть себе не презентують. Представники української культури тут бували дуже рідко, українські фільми майже не потрапляли на екрани телебачення та до кінотеатрів, а на державному телебаченні власне панувала російська кінематографічна продукція. Тому, це говорить не про те, що Словаччина на рівні уряду або певних інституцій мають негативне ставлення до українців. Це помилка України, яка не презентувала себе.

У 2014 році я, як і багато мільйонів українців за кордоном, усвідомила, що на нашій батьківщині відбувається великий історичний, критичний злом. Починається нова історична епоха, і ми повинні бути при цьому, попри те, де ми знаходимося, де ми перебуваємо. Це наша Батьківщина, і ми повинні її підтримати. І почалися засновуватися організації, ініціативи, платформи тощо, а під час гарячої фази війни від 2014 року мільйони українців надавали допомогу і не лише гуманітарну, насамперед розпочалося відстоювання інтересів держави, адвокація, лобіювання інтересів України.Представлення України.Відтоді ми продовжуємо діяльність.Ми не зупиняємося.

Громадську організацію Українсько-Словацька Ініціатива я заснувала з двома колегами під час Євромайдану, але ми розуміли, що в кожній країні ЄС для представлення та впізнаваності України, для кращого розуміння та гідного ставлення до України, для посилення культурної присутності України необхідно створювати інституцію культурної дипломатії, тобто Український інститут.Якщо французькі, німецькі чи британські інститути є майже в кожній європейській країні, українських можна перелічити на пальцях однієї руки.І в самій Україні інститут виник тільки у 2019 році.В США Український інститут було засновано в 1955 році, в Британії у 1979 році.

Намір відкриття інституту я «виношувала» від 2015 року, шукала підтримки в Україні та в Словаччині.У 2018 ми вже готові були до заснування, але не було приміщення, яке б нас задовольняло.Я звернулася до міської ради Братислави й нам запропонували приміщення. За величиною воно нас не влаштовувало.І ось зараз, під час інвазії агресора в Україну, я сказала собі:якщо не зараз, то коли відкрити Український інститут? І нас підтримали.Ніхто не заважав. Навпаки, нам допомагають. Насамперед — це закордонні донори. Також, звісно, нас підтримує посольство України. Наша бібліотека це внесок посольства України. Отже, спільними зусиллями ми змогли відкрити Український інститут у Словаччині.

У вас ще було питання стосовно опитування GLOBSEC. Опитувань було багато, ось останнє опитування, де взагалі дивні, катастрофічні цифри. Частина словацького суспільства однозначно підтримує Україну і бажає перемоги Україні. Уся гуманітарна допомога, усі заходи, які постійно відбуваються від 24 лютого 2022 року — це ініціативи громадськості, суспільства і 50% суспільства однозначно поза жодними сумнівами підтримує Україну. Але ця частина суспільства не вийде на вулиці й не кричатиме — ми за Україну, ми підтримуємо.

Хоча до речі, демонстрації ми теж організовували від першого дня інвазії. Приходило 10 тисяч громадян, 5 тисяч, ми організовували ці демонстрації й ми чудово знаємо, що громадськість підтримує Україну, але це така поінформована, освічена, свідома частина словацького суспільства, воно не вважає за потрібне виходити на вулицю й про це кричати. Вони обирають дії. Та є певна частина суспільства, орієнтовно 19% людей, які черпають інформацію з незрозумілих джерел в дезінформаційних каналах, в соціальних мережах, також звісно тут є певна частина політикуму, які й поширюють російські наративи, пропаганду, дезінформацію. Тому що у такий спосіб вони звертаються до виборців, яких влаштовують саме такі наративи.

Невдовзі розпочнеться другий етап демонстрацій «за мир». На вулицях, площах Словаччини починаючи від сходу і завершуючи тут у Братиславі, вже вдруге, плануються протести зі словами «дайте нам спокій, ми хочемо миру». Отже, це таке абсолютно нелогічне, викривлене бачення того, що відбувається в сусідній країні та небажання цього розуміти. Це люди, з якими розмовляти важко, це так, як українські громадяни спілкуються з громадянами Росії, зі своїми близькими.Різні світи й різна мова.

Мене більше турбують тих 30%, які відповідають в цих опитуваннях : ми не інформовані, ми не знаємо, що відбувається, у нас немає достовірних джерел інформації, ми не маємо на це часу. Це означає, що людям байдуже і насамперед вони займаються собою. А це та біда, яка є і в Україні — моя хата з краю…я переймаюся своїм холодильником, своїм телевізором, своєю дитиною, своєю безпекою, інші мене не цікавлять.Я окрема планета, яка літає в космосі незалежно від інших. Не тямлячи, що ми всі надзвичайно пов’язані.Усе взаємопов’язано. Не може бути вільною комфортною Словаччина, якщо поряд є країна в якій іде війна. Це нереально, це неможливо.

— Так, згодна з вами. І тут знову варто додати про непрофесійні, а часом недружні медіа, які неякісно й безграмотно подають інформацію, та зокрема умисно перекручують дійсність.

Хочу запитати про ваші плани. На що буде спрямована діяльність? Інститут має чомусь навчати, якісь будуть освітні програми? Чим Вам зможе допомогти Українська держава? Чи зверталися ви по допомогу до неї?

— Для нас важливо насамперед презентувати Україну як європейську, сучасну, динамічну країну, якa відстоює свою державність та незалежність.

Росія веде війну супроти нашої культури, мови, ідентичності, історії й права на власний геополітичний вибір..Агресор намагається знищити український народ та українську державу.

Ми повинні реагувати на усі виклики, використовуючи можливості та потенціал культури, креативної індустрії, мови представляти Україну. Саме тому у нас проходять покази української кінематографічної продукції, виставки образотворчого мистецтва українських митців, концерти українських музичних колективів, читання української літератури, дискусії з відомими українськими та словацькими особистостями, круглі столи з істориками та медійниками. Метою інституту є налагодження українсько-словацьких культурних зв’язків та сприяння їх кращому розумінню. Проводимо моніторинг сприйняття України в Словаччині.

24 лютого відбулася прем’єра документального фільму «Сильні, як земля», зараз готуємо титри до двох фільмів української продукції, показ яких плануємо в червні.

Зараз в приміщенні інституту проходить виставка Миколи Коваленка, українського дизайнера, який отримав понад 150 нагород міжнародних фестивалів дизайну. З 2015-го живе і працює у Братиславі. Від першого дня інвазії він щодня створює плакат, отже їх вже понад чотириста.

На багатьох наших заходах поділяється Харківський академічний театр опери та балету ім.Миколи Лисенка, який перебуває в ЄС з гуманітарним турне, пишаємося партнерством з цим мистецьким колективом, концерти якого завжди завершуються бурхливими аплодисментами в Братиславі, Парижі, Берліні, Таллінні…

Зараз в Словаччині понад сто тисяч українських громадян, які отримали тимчасовий прихисток, третина з них — діти. Для дітей ми створили секції освіти, творчості й розваг. У приміщенні ми виділили кілька зон для занять з дітьми та гральний майданчик для дошкільнят..

Чи зверталася про підтримку? Презентація країни за кордоном має опиратися на спроможності інституції всередині країни. Війна завдала величезної шкоди, зараз складна ситуація.Також війна призупинила більшість мистецьких проєктів всередині країни, але водночас збільшила присутність і видимість українських митців та творчих колективів у Європі.

Отже, шукаємо філантропів, донорів, іноземних партнерів, які готові підтримати українську культуру. Водночас сприяємо видимості та взаємодії українських митців в Словаччині.

Війна відчинила для культурної дипломатії чимало дверей, які до інвазії були недоступними.

Прикро, що саме війна відкрила Україну, світ дізнався, що існує найбільша за площею в Європі країна Україна, що існує українська мова, українська мистецька спадщина. Захоплюються відвагою та незламністю України.Водночас спостерігається рівень некритичності та необізнаності багатьох іноземних партнерів.Про Україну знають, але ще далекі від її розуміння.

Ці дев’ять років війни назавжди змінили Україну, а рік повномасштабного вторгнення суттєво змінив світ.

Нам всім потрібне усвідомлення нової реальності.

— Яка роль мистецтва у цьому процесі на вашу думку?

— Вважаю, що під час війни культурна дипломатія надзвичайно важлива. Це про нашу безпеку. Якщо хтось не усвідомлює, наскільки це важливо, то тоді це велика помилка. Гірше, якщо це помилка держави. В Україні досі немає розуміння, наскільки потужною силою може бути мистецтво. Але це дуже добре розуміють в Росії, там активно використовують потенціал мистецтва. Культурна присутність Росії за кордоном розглядається як інструмент культурного панування. Директор Ермітажу Міхаіл Піотровський в інтерв’ю «Російській газеті» заявив, що гордий підтримати «спецоперацію» Путіна і вважає російські культурні події за кордоном «культурними спецопераціями», що Росія веде «культурний наступ на Захід», а виставка у Парижі — це «російський прапор над Булонським лісом».

Українське мистецтво не було усвідомлене як інструмент на відміну від Росії, яка зараз воює проти нашої ідентичності всіма доступними методами.

Я проживаю у в Словаччині 30 років і знаю на власному досвіді, що Україна в Словаччині не була помітною. Як і звісно в інших країнах. Російська Федерація своїми центрами культури та іншими агентурами, з якими вона поширює «рускій мір» по цілому світі, була присутня завжди та весь час. Щотижневі покази фільмів російської продукції, звісно нашпигованих російською міфотворчою пропагандою, постійно присутні російські представники ксенофобського імперського культурного надбання, «олександрівці» по кілька разів на рік. І взагалі поняття великої російської культури було в медіа та в суспільстві дуже часто вживане. Звісно це щоденно підживлювало патологічну європейську русофілію.

А ось, що таке Україна, що таке українська культура — це взагалі, щось невідоме. Як я кажу «Терра інкогніта», хоча ми сусідні країни. Якщо говорити про Англію чи про Німеччину, це було б дещо зрозуміліше, адже ці країни далеко. Але Україна сусідня країна до Словаччини. Словаччина не знає, не розуміє Україну, так і Україна не знає про Словаччину. Це взаємне, на жаль.

— Щоб ви побажали українцям?

— ПЕРЕМОГИ! Нам усім! Україні насамперед. Світ не вірив у те, що Україна боротиметься, а не лише в те, що вона переможе, і, певна річ, були здивовані, що Україна не впала і захищається. Потім світ був здивований, що вона так довго стоїть і відчайдушно воює. А потім ще більше здивований, що вона відcуває агресора до кордону. Світ почав вірити в те, що є кому допомагати, що українці захищатимуться, капітуляції не буде.Капітуляція чи програш дорівнюватимуть масовому геноциду українців та втраті державності.

На багатьох дискусіях з політиками, політологами, аналітиками я говорила: ви надто довго чекаєте, не поспішаєте допомагати. На що ви чекаєте? Українці воюватимуть і вони переможуть.Я в цьому переконана.

І зараз ми вже є прикладом для наслідування.

Читайте також на Newssky «Рівненські винахідники запатентували пончо для військових, яке приховує від тепловізора» і дивіться на YouTube-каналі «Нудний Пенс».

Щоб завжди бути в курсі подій, підписуйтесь на ТГ-канал Newssky. Також рекомендуємо актуальні дискусії друзів України в Північній Америці на YouTube-каналі Rashkin Report.