Україна як кривавий апофеоз гібридної цивілізації (Третя Світова війна)

«Якщо Бога немає, то дозволено все»

Жан-Поль Сартр

Ексклюзив. Гібридні («фейкові») капітали* індукують гібридні війни.

Коли між капіталом і власністю зникає жорстка інституційна матриця легалізації, зв’язок між суспільним представництвом та соціальним замовленням стає маніпулятивним, а між фактом і повідомленням про факт впроваджується сваволя.

Перформанс за своїм змістом є пророцтвом в дії. Вона відбувається в трикутнику супероснов «твір» — «автор» — «читач». У постмодернізмі автор ігнорує і «текст», і «читача».

Наша сучасна фантасмагорія України характерна тим, що в зазначену дію впроваджується нова особа — «Суфлер». Він сам вже нав’язує і «текст», і «читача», і «автора».

Найцікавішим у цьому глумі є природа виникнення такої фантасмагорії, яка має цивілізаційні корені. А вона в збоченнях інституційної процедури легалізації власності в капітал. Це надзвичайно небезпечна обставина, тому що усі відомі нам революції так чи інакше виникали навколо питання про зміну форми легалізації капіталу.

Постмодерністський етап капіталізму можна визначити як виникнення сурогатних, гібридних капіталів, що не забезпечені жодною власністю: фінансові бульбашки, спекулятивні піраміди, фіктивні деривативи. Тобто виникли «капіталісти», які ігнорували й економічну формулу, і «споживачів». Зараз у трикутнику супероснов «капітали» — «капіталісти» — «споживачі» з’явилися «гравці», які ігнорують економічну формулу, «споживачам» нав’язують фіктивний попит, а удаваним капіталам надають ознак реальності шляхом маніпуляцій. Це — своєрідні «Суфлери» ринку капіталів.

Така ситуація в інституційній картині капіталів негайно індукує свій відповідник у просторі політичного життя. У трикутнику супероснов «партія» — «влада» — «виборці» також з’являється «Суфлер».

Якщо в період модерну партія вивчала попит виборців і завойовувала владу, то в період постмодерну влада сама вже формувала соціальне замовлення і під нього створювала партію-переможницю.

Нині, за присутності «Суфлера», виникає зазначена для ринку капіталів фантасмагорія: «партія» грає свою відведену роль, «влада» оголошується безвідносно до ролі «партії», а «виборці» беруть участь у масовці, яка нічого спільного ні до партії, ні до влади, ні до виборців не має. Влада перестає бути метою. Головною дійовою особою стає «Суфлер», але і він не є вигодонабувачем, бо за своїм визначенням і сенсом не може ставати дійовою особою. Це подібне до царини фіктивних капіталів: з ними «гратися» можна, але не можна нікого ними нагодувати.

Рольові ігри, в які потрапила Україна, є нічим іншим, як брутальною гіпертрофованою калькою збочень інституційної картини нашої цивілізації.

Причиною цих збочень є втрата міри буття. Вона проявляється у лукавстві при легалізації власності в капітал і, як наслідок, маніпуляції суспільним представництвом, та дегенерації інформаційного простору.

Чому саме Росія виявилась «найвправнішим учнем» у прояві найгірших інстинктів?

По-перше: в новітній історії у неї (як і в України, тому вона й об’єкт, «здобич») не було жорсткої інституційної матриці перетворення власності в капітал, яку усталені демократії набули в період модерну. Тут панувала кон’юнктурна доцільність — «Суфлер».

По-друге: саме через аспекти моралі. Коли церква країни відзначається тим, що торгує тютюном та горілкою, то скандалів в царині морального закону в такій країні більше існувати не може: «Якщо Бога немає, то дозволено все». Цей вираз приписують Івану Карамазову як провідну тезу роману Достоєвського «Брати Карамазови». Жан-Поль Сартр визначив цей вислів, як відправну точку екзистенціалізму. Зараз ми є очевидцями трагічної реалізації неправильного екзистенціального вибору, зробленого не нами, але й за нас.

А підтвердженням того, що цей вибір хибний, є його приватна оцінка Принцом Чарльзом. Це не просто сигнал усім королівським домам Європи, не просто репер відліку для її консервативних кіл.

Це крах усієї рольової гри Кремля й епохи правління Путіна.

Історики через 50 років, даючи оцінки нинішнім подіям, будуть послуговуватись не незліченними «кісельовськими» агітками, не сотнями статей у Вікіпедії, написаних «джинсовою» елітою РАН, а будуть використовувати цю одну приватну ремарку Принца.

Рольові ігри Кремля — це відображення інституційного та духовного маразму, який існує в країні їх походження.

Війна Кремля проти України — це своєрідна «рольова гра».

1. Вона розроблена в певних припущеннях і має (передбачає) багато сюжетів.
2. Зрозуміло, що в сюжетах Кремль не вразливий. Завжди є запасні варіанти.
3. Кремль може бути вразливим лише в припущеннях, в яких побудована «гра».
4. Росія припускала дипломатичні санкції та їх масштаб. Враховувала вона й економічні санкції та їх глибину.
5. Для кожної такої конфігурації сформовані відповідні сюжети.
6. Найгіршим є те, що ці сюжети не мають стримуючого людського фактора, а отже, жодного.

Тому перемога можлива лише за умови, якщо масштаб і глибина санкцій будуть приголомшуючими та солідарними. Вони мають бути такими, що не передбачені в припущеннях війни.

Мета Кремля полягає у зміні міжнародного права. Замість концепту виконання договору має впровадитись концепт військової сили. Для цього він намагається зруйнувати сенси існуючих понять, на які опирається міжнародна домовленість. Чим більше буде хаосу в гібридній війні, тим ближчим Кремль буде до мети. Військовий успіх його не цікавить.

Відтак, перемога можлива не в сюжетах війни, а у руйнуванні припущень Кремля.

Оцінка Принца Чарльза і є одним з прикладів руйнування таких припущень.

Серед різноманітних відеоматеріалів, які з’явилися про події на Сході України, був і один з Краматорська, де дві жіночки прогнали мікроавтобус з озброєними терористами. Цей ролик зчинив фурор.

А що відбулося?

Розвалилася глобальна гра!

Ви думаєте, що бойовики не знали, що їм робити, якби прийшла міліція чи СБУ? Ви думаєте, що вони розгубилися б, якби на них напали військовики з вертольотом?

Вони знали б, що їм робити, навіть якби перед ними з’явився Ахмєтов разом з Пан Гі Муном.

Але вигадана матриця обламалась!

Як квочка разом з курчатами ламає наші стереотипи про поведінку курки, так ці дві жіночки розтрощили сюжети фантасмагорії, яку впроваджено в Україні та навколо неї.

Не формальні інституції та посадові особи зруйнували дику мізансцену, а правдиве життя в образі цих двох обурених «мамаш» виявило всю нікчемність людського замислу в порівнянні з тим, що є живим.

Фактично Україна потрапила в ситуацію, де «Суфлер» ігнорує і «капітали», і «капіталістів», і «споживачів», а як індуковані стани, ігнорує і «партії», і «владу», і «виборців». Усе це відображається в інформаційному просторі, де з’являються не просто повідомлення без факту, а й вигадуються «Суфлером» самі факти («Якщо Бога немає, то дозволено все»). Показовим є факт, що жоден з так званих «лідерів» так званих «народних республік», «мерів», «міністрів» на Сході України народом не обирався. Головним стає «повідомлення», а не зміст повідомлення.

Як було зазначено вище, у таких конструкціях вигодонабувача немає. Але завжди є постраждалі: в царині капіталів — банкрути, в царині політичного життя — порожній політичний простір. В Україні ці рольові ігри призвели ще й до реальних жертв. І це — найболючіша обставина.

Нам потрібно зрозуміти механіку цієї конструкції, в яку ми потрапили, а головне — усвідомити причини, які до неї приводять: втрата міри буття.

Догляд за моральним законом — ось головний інструмент незворотного виходу України з кризи.

Це є головним завданням всіх еліт України, тому що втрата міри буття провокує негайний розгардіяш і в економіці, і в політиці, і в суспільстві, і в побуті.

Усвідомлення цього буде своєрідною самолюстрацією еліти, її своєрідним Майданом, який вона повинна відстояти: правда життя, а не кон’юнктурна доцільність є успіхом людини. (Стати, образно кажучи, такими, як Принц Чарльз, кожному на своєму місці).

Події останніх місяців сформували нам нові прецеденти. Ці прецеденти і понесені жертви повинні сформувати в Україні нову базу порівняння. Вони повинні стати запобіжником від корупційних спокус, вони повинні скласти новий переосмислений досвід, на основі якого Україна плануватиме своє нове майбутнє.

Якщо бреше політик, то людині зазвичай буває складно пов’язати цю брехню з тими наслідками, які для неї потім настануть. І вона ставиться до такого факту поблажливо. Але якщо у людини відбирають брехнею її власність через розхристану (гібридну) інституційну норму, то вона заявить всім, що брехати не можна ні в політиці, ні в бізнесі, ні в побуті. Власність і права навколо неї є дуже потужною матрицею, яка формує нашу базу порівняння і відповідальність. Якщо така матриця жорстка, то і база порівняння, побудована на ній, стає невразливою для маніпуляцій і «фейків». Тобто гібридна війна понять і смислів в такому випадку стає досить проблематичною.

Якщо ж інституційна картина розхристана і це підкріплюється відповідною моральною безвідповідальністю, то для «гібридних» маніпуляцій відкривається необмежений простір. Особливо, якщо «Суфлер» не обтяжений моральними законами.

Власне, Майдан, якщо казати узагальнено, якраз і виступив проти брехні нашого життя, тому він є соціогуманітарною революцією. Тому він і життєвою загрозою режиму Росії, де інституційна сваволя створила сваволю світоглядну.

У класичному капіталізмі капітали завжди мають реальне забезпечення. Постмодерністська деформація такої інституційної матриці призводить до утворення «фейкових» капіталів необґрунтованих жодною власністю. За відсутності стримуючих моральних норм це створює передумови до створення «фейкової» влади, особливо в тих випадках, де влада і капітал перебувають у жорсткій зв’язці. «Фейкова» влада — це поле непереборних спокус для ведення гібридних воєн. Головною ланкою у цьому ланцюзі умов, що ведуть до створення такої фантасмагорії, є відсутність стримуючих моральних норм («Якщо Бога немає, то дозволено все»). У цьому погану послугу робить ще один постмодерністський виродок: духовна байдужість, вбрана в обгортку або вихолощеної толерантності, або церковного менеджменту.

Якщо в країні зростаються влада і бізнес (в інституційній процедурі впроваджується свавілля), а моральний закон поневолений доцільністю («економічна формула „убила“ Бога»), то така країна стає або суб’єктом, або об’єктом гібридної війни.

У випадку Росії й України ці ситуації зійшлися. Україна опинилася під гібридною окупацією Росії, і влада в ній здійснювала тільки декоративну функцію: не було такого політичного, економічного та гуманітарного (із застереженнями) закону, який би Росія не могла прийняти на свою користь. Майдан зніс цю владу, але країна замість стану гібридної окупації опинилася в стані гібридної війни.

Зараз головні завдання політичного класу, креативного класу і компетентної (що пройшла самолюстрацію) еліти України полягають у встановленні в країні чіткої нормативно-інституційної бази без постмодерністських імпровізацій, що діє в полі моральних настанов, не пригнічених кон’юнктурною доцільністю.

Ця робота і визначить, чи гратимемо ми в подальшому свою, притаманну лише нам, роль, чи на нас чекає новий ще більш брутальний «Суфлер».

P.S. Абсурд сучасної глобальної гібридної війни (Третьої світової) полягає в наступному. Росія виступає проти світових гібридних капіталів (з точки зору їх незабезпеченості). Але, при цьому, вона володіє забезпеченими капіталами, які також є гібридними (з точки зору їх вольової легалізації владою). «Фейк» «фейком» вибивають. Саме тому в системі міжнародних угод вона і прагне концепт виконання договорів замінити концептом примусу силою — така в неї склалася інституціональна картина легалізації капіталу.

Звідси, стає зрозумілим, що в Росії (легалізація) і в світі (забезпечення) треба міняти. Самі по собі гібридні війни не вщухнуть, тому що в них немає сенсу. Потрібно усувати причини, які народжують спокуси їх вести. У цьому сенсі вкрай важливим стає зміцнення довіри. Воно досягається не вишуканим адмініструванням, а дотриманням морального закону, і це вже стосується всіх нас.

«Суфлер» — це не чиясь зла воля, це торжество доцільності. Сучасна Світова війна — це війна між способами досягнення цієї доцільності: економічної формули (виконання договорів) та авторитарної настанови (пріоритет сили).

Парадигмальний зсув цивілізації є єдиним виходом з такої війни, і він полягає в тому, щоб попереду доцільності поставити моральний закон. 80% вічних льодовиків Кіліманджаро вже зникли. Ми повинні усвідомити свою відповідальність перед нащадками як збереження Ноосфери, а не як примноження матеріальних благ, ціною її знищення у гібридних війнах доцільності.

Гібридні («фейкові») капітали* — капітали, сформовані деформацією об’єктивної інституційної процедури легалізації власності. Вона досягається шляхом маніпуляції попитом, використання інструментів влади, корупційних механізмів, а також спекулятивними і пропагандистськими інформаційними атаками на споживача.

Загальною характеристикою їх є відсутність реального забезпечення, ситуативна ажіотажна цінність, яка обставляється зовнішніми атрибутами респектабельних капіталів.

Валентин Ткач, з книги «Війна і міф. Велика Українська стіна», з дозволу автора, для Newssky