Короткий путівник 2016: Качанівка — садибно-парковий шедевр Чернігівщини (3)

 

 

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально дляжурналу NEWSSKY.COM.UA

 

Вельми короткий путівник — 2016. Качанівка — садибно-парковий шедевр Чернігівщини: історії із царини високої культури, що розгортаються на тлі прекрасної архітектури (частина ІІІ)

 

У 1854 році власником Качанівки став двоюрідний племінник попереднього володаря Василь Васильович, відомий як Тарновський-старший (1810—1866).

 

Цей представник роду Тарновських здобув чудову освіту, закінчивши Ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородька та юридичний факультет Московського університету.

 

«Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти сам є». Друзями Василя Тарновського-старшого були великі сини історичного Українського народу Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш. І всі вони неодноразово відвідували Качанівську садибу!

Сам Тарновський-старший, як на мене, є вельми привабливою історичною (sic!) постаттю. Він послідовно сповідував шляхетні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства. Прислужилася Василеві Васильовичу наука молодих літ: адже власник Качанівки досить ґрунтовно досліджував побут українського селянства, підготувавши за цією тематикою кілька статей.

Особливо наголошу на тому, що Василь Тарновський-старший був переконаним противником кріпацтва. Яскравим маніфестом є його праця «О крепостном праве в России и необходимости устранения его», опублікована в 1857 році. Варта наслідування громадянська позиція цього історичного діяча: він не обмежувався деклараціями, взявши, зосібна, активну участь у підготовці й проведенні селянської реформи 1861 року!

Тарновський-старший продовжив традицію меценатства по відношенню до української культури, влаштовуючи літературно-мистецькі вечори не лише в Качанівці, а й у столичному Санкт-Петербурзі. Саме він поклав початок колекціонуванню творчої спадщини свого великого друга Тараса Шевченка. І в царині культури Василь Васильович проявив себе діячем, заснувавши народну школу для селян, де разом із синами навчав дітей грамоті [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 36].

 

Батькову традицію меценатства та доброчинності підхопив і розвинув Василь Васильович Тарновський-молодший (1838—1899), який став власником Качанівки після смерті Тарновського-старшого.

 

Тарновський-молодший подібно до батька здобув чудову вищу освіту, але вже від початку до кінця — в Україні, а саме на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира. На схилі життя Василь Васильович належним чином віддячив місту, де розташована його альма-матер. 1898 року остаточно переселившись до Києва, він входив до складу правління Київського товариства старожитностей і мистецтв та Комітету з організації Київського міського музею, надавав фінансову підтримку цьому музейному закладу і Київський рисувальній школі М.Мурашка [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 34].

Утім, і після фізичної смерті продовжував Василь Тарновський-молодший приносити користь Україні. Тут нема ніякої містики, а є життя духу в національній і глобальній культурі, що триває й після того, як гідна людина покидає цей світ. А в даному випадку посмертне життя ще й пов’язане з буттям духу Великого Кобзаря.

Як пам’ятаємо, у дорослому віці Тарновський-молодший побачив Шевченка в серпні 1859 року, коли той завітав у гості до тодішнього власника Качанівки, свого близького друга Василя Тарновського-старшого. Нехай залишаться туманним натяком на романтичні «події» 1843 року два рядки, залишені Кобзарем цього разу — через більш ніж півтора десятиліття після них — в альбомі Тарновських:

 

І стежечка, де ти ходила,

Колючим терном поросла.

 

Але про сильне враження, що його справили на почесного гостя розгорнуті сином господаря маєтку археологічні розкопки «Романтичних руїн», створених архітектором Максимом Климентовичем Мосцепановим у садибному парку наприкінці XVIII століття (про цей факт у середині століття наступного вже благополучно забули), варто згадати знову.

 

Однак на Тарновського-молодшого та зустріч із Шевченком справила ще сильніше, дійсно визначальне враження: адже вона в прямому розумінні визначила його подальший життєвий шлях. Невдовзі Василь Васильович почав збирати меморіальну колекцію Поета, що врешті-решт завдяки його зусиллям налічувала 758 (!) пам’яток [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 34]. Ця безцінна колекція дісталась у спадок довічній столиці української культури — Києву: нині вона зберігається там у зібранні Національного музею Тараса Шевченка і рукописному фонді Інституту літератури імені Т.Шевченка Національної академії наук України.

Іншим результатом діяльності невтомного колекціонера стали багатющі збірки предметів української старовини, у тому числі унікальна колекція пам’яток з історії запорозького козацтва, що налічувала близько тисячі (!) одиниць зберігання. Спочатку вони, разом із Шевченківською меморіальною колекцією, експонувалися в заснованому Тарновським-молодшим у Качанівці приватному музеї. А на самому початку ХХ століття — у 1902 році — згідно із заповітом Василя Васильовича на основі цієї частини його зібрання було відкрито Музей українських старожитностей Чернігівського губернського земства. Невдовзі, у 1906 році, цей заклад одержав ім’я колекціонера-фундатора. А в середині 20-х років він увійшов до складу Чернігівського історичного музею, якому своєю чергою було присвоєно ім’я молодшого Тарновського, проте — аж у 1991 році…

Слід наголосити на тому, що син із самого початку продовжував і батькову традицію активної громадської діяльності. Зокрема, його коштом у 1869 році було відкрито лікарню при цукровому заводі в Парафіївці, наступного року — публічну бібліотеку в Борзні. І все ж Тарновський-молодший був у першу чергу, кажучи по-сучасному, видатним організатором культурного життя: завдяки його зусиллям Качанівка перетворилася на місце спілкування видатних діячів науки, мистецтва, літератури загальнодержавного масштабу.

 

Про всіх визначних гостей Тарновського-молодшого розповісти в межах короткого нарису неможливо. Тому зупинюся лише на одному, але, як на мене, справді великому. Ідеться про славного сина Слобідської України, уродженця міста Чугуєва, знаменитого живописця, з 1876 року дійсного академіка петербурзької Академії мистецтв Іллю Юхимовича Рєпіна (1844—1930).

1880 року вже знаменитий художник, збираючи матеріали для подальшої творчості, мандрував рідною Україною: Одещиною, Київщиною та, врешті, Чернігівщиною. У Качанівській садибі Рєпін провів майже все літо, у першу чергу використовуючи незрівнянну колекцію Тарновського-молодшого в підготовчій роботі над своїми майбутніми незрівнянними «Запорожцями». Десять років тому я сформулював узагальнену оцінку цієї багатопоколінної когорти вітчизняних історичних діячів, якої продовжую дотримуватися:

Православ’я оборонці,
Січі грізної сини,
пам’ять, наче спалах сонця,
осявають нам вони. 

Подвигам нема загину,
згадка, попри все, живе.
Знов рятує Україну
їх братерство бойове!

І на великому полотні Рєпіна, що славить і довіку славитиме Героїв України, по праву знайшлося місце для запорозького козака за духом (оскільки багатовікова війна триває і кінця їй не видно, на жаль,— похмурого…), славного представника гідного українського роду Василя Тарновського-молодшого.

 

У 1897 році Качанівська садиба перейшла до видатного українського підприємця, доброчинця та мецената Павла Івановича Харитоненка (1853—1914). Саме за Харитоненка палацово-парковий комплекс набув остаточного вигляду, що підсумовував «період розквіту». Зокрема, був капітально відремонтований і частково перебудований палац, збагатився декор його фасадів, до палацової вежі добудували третій ярус, з’явилися нові садибні будівлі, більшість яких збереглася до наших днів, за рахунок прилеглих лісових ділянок істотно розширили парк. Керував роботами визначний вітчизняний архітектор, німець за місцем народження Карл Густавович Шольц (1837 — близько 1907), споруджений за проектом якого Свято-Троїцький собор у Сумах вважаю одним із найяскравіших шедеврів храмового зодчества України. Також на початку ХХ століття повністю змінилися палацові інтер’єри. Дбайливо зберігали красу Качанівки наступні власники — старша дочка Павла Харитоненка Олена та її чоловік Михайло Сергійович Олів.

Проте все ж таки Качанівка як дорогоцінний вітчизняний культурний осередок ХІХ — початку ХХ століть являє собою насамперед витвір духу представників уже через це славного роду Тарновських, і в першу чергу батька й сина Василів Васильовичів. Їм і присвячую свою традиційну заключну поезію. Ну, майже заключну.

 

НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ТАРНОВСЬКИМ — СТАРШОМУ Й МОЛОДШОМУ

Усі і минулі й теперішні
не заважають грози нам
їх заповіт розчути,
бо в ньому — мудрість століть:
любіть Україну серцем,
любіть Україну розумом,
хоч як любіть Україну,
але — діяльно любіть! 

Власники диво-садиби,
маєтку культури володарі,
вони життя присвятили
одній високій меті:
долати шлях до свободи
допомогти народові,
орієнтири гідного
життя знайти для путі.

Ми, може, знаємо більше,
проте — чи більше зуміємо
у кінцевому підсумку
наших життєвих драм?
Адже головне, щоби мрії
не помирали мріями,
а втілювались у реальність,
ставали-таки життям. 

Отже, тепер і довіку
в них нам навчатися плідності
і щоденної праці,
і «стратегічних» зусиль.
Я певен: вони з нами разом
у Революції Гідності,
акомпанементом
мелодії
їх Доль
звучать
звідусіль!

08.06.16

 

На думку істориків Качанівки, з 1918 по 1953 рік (відзначимо ту дивну — а чи дивну? — обставину, що він є роком смерті Сталіна) тривав «період руйнації й пограбування», потім до 1981 року — «період занедбання». Створення на основі палацово-паркового комплексу Державного історико-культурного заповідника знаменувало «початок відродження». У 2001 році заповіднику було надано статус Національного. Зазначається, що нині створене й активно діє міжнародне товариство «Друзі Качанівки», яке ставить за мету залучення спонсорів [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 36]. Проте важливо, щоб якнайшвидше щирим другом Качанівки та інших вітчизняних культурних осередків національного рівня став весь багатоетнічний Український народ. Це означатиме, що ренесанс Качанівки разом з усією Україною набуде незворотного характеру, перетвориться на Відродження з великої літери.

Фотоілюстрації, за винятком знімків, які зробила Тетяна ЧЕРНЕЦЬКА, взято з різномовних Вікіпедій.