Про Божественне Одкровення, віру та науку. Ексклюзив

Ми всі знаємо про «Фому невіруючого», точніше про такий тип людей. І цей привід для нас привід ще раз поговорити про тему віри, чи невіри. Тим більше, що завдяки поведінці всіх (за рідкісним винятком) церковних ієрархій вульгарний атеїзм поширюється на пострадянському просторі все лавино-подібніше. Раз є важлива тема, і привід про неї поговорити, значить треба поговорити. Одна з проблем нашого суспільства це примітивний стихійний ідеологічний сцієнтизм. Ідеологія, що наділяє емпіричні науки властивостями всезнання та всемогутності. Якщо не актуальними так передбачуваними. Вчені можуть все, наука знає все. Наука дала парацетамол, отже, вчені непогрішні у всіх судженнях. Ця брехня втовкмачується з початкової школи.

Не так грубо та не так примітивно, як я написав, але розуміється на вульгарному рівні саме так. Це в багатьох сферах життя так відбувається. Раз людина досягла якогось рівня у чому-небудь, значить у всьому іншому вона теж авторитет. І ось ми бачимо, як судження акторів про політику, боксерів про законотворчість, а біологів про соціальну, або релігійну філософію; журналістів взагалі про все та вся у нашому світі. Всі ці судження наділяються якимось, майже магічним авторитетом. А це дуже погана помилка. Зі вченими відбувається те ж саме. Свого часу мене вразила правова безграмотність Нобелівського лауреата з фізики Жореса Алфьорова. Розумно, звичайно, не дивуватися, він же фізик, а не правознавець. Помилка навіть геніального вченого наділяти компетенцією у тому, в чому він не фахівець. Правда у тому, що навіть нобелівський лауреат з фізики може в питаннях права озвучувати думку на рівні прибиральниці, або ринкової торговки, хоча останні в Україні мене завжди вражали розвиненим рівнем мислення, словесного мистецтва, я навіть у них запозичив пару афоризмів.

Але все ж міф про все-знавство науки, яка ділиться своїм всезнанням зі своїми «пророками» вченими, — наділяє будь-якого вченого авторитетом у всіх областях знання. Тут важливо сказати, що таке наука. Для цього спочатку розібратися з питанням пізнання. Людина осягає матеріальну реальність не безпосередньо, від суті до суті, а опосередковано, через свої органи чуття. Людина бачить, чує, нюхає, відчуває та на смак ще щось пробує. Людина не може збільшити кількість почуттів. Вона може тільки посилювати наявні. Око —мікроскопом і телескопом, вухо — локатором, нюх і смак — хімічними аналізами. Це все людина використовує для отримання інформації. З отриманої інформації людина більш-менш вдало моделює макет матеріальної реальності, тобто гіпотези та концепції.

Цей макет може бути: ближчим до цієї реальності, або далеким від реальності, таким, що працює, і таким, що не працює, бути корисним, або марним. А ще може бути близьким до реальності, але при цьому бути не працюючим або марним, або далеким від реальності, але працюючим і корисним. Популяризатори науки говорять в категоріях дихотомії «справжня, або помилкова», а в реальності там немає ні справжніх, ні помилкових. Просто є макети матеріальної реальності, які ближчі до оригіналу, ніж інші. Але в порівнянні з сутністю реальності це все одно макети. Моделі, вигадані людиною для зручності взаємодії з реальністю, даної в відчуттях. І велика помилка приймати їх за саму матеріальну реальність. Цей метод пізнання, який і називається емпіричним-досвідченим, придатний тільки для пізнання матеріального світу, та й то не всього.

І ось коли кажуть «наука довела, що…», це слід розуміти, як «наука створила макет реальності який може виявитися більш близьким до матеріальної реальності ніж інші». І це мова тільки про матерію, але людина прагне до пізнання не тільки матерії — світу природного, але і світу надприродного (у старій термінології — «духовного», проще кажучи обсягу смислів і цілей буття людського). Матеріалізм заперечує існування смислів та цілей нашого буття, на тій підставі, що наявним інструментарієм емпіричних наук його пізнати неможливо.
Таким чином методологія пізнання природничих наук раптово оголошується всемогутньою та універсальною методологією пізнання, раз щось їй недоступно, значить це недоступне — то вже воно і «не існує».

На жаль, більшість віруючих на пострадянському просторі насправді-стихійні матеріалісти. Навіть Бога мислять собі, як матеріальний об’єкт. Це важливо зрозуміти.

Бог принципово поза емпіричними методами пізнання. Якщо раптом вчений-емпірик, фізик, або хімік, збере факти, поставить експерименти, висуне гіпотезу, і виступить із заявою що довів буття надприродного, є всі підстави заявити, що, швидше за все, він відкрив якесь раніше невідоме матеріальне явище. Матеріальному світу не важливо, що і хто його пізнає. Праведник, або грішник, злочинець, або герой. Для емпіричної науки скоріше важливо звільнитися від впливу особистості дослідника на предмет дослідження. Людина не може мати методів пізнання Бога крім як своєю особистістю. Тільки через спілкування з «іншим Я», людина може пізнати Бога. Людина не може, відкинувши свою особистість досліджувати Бога як безособову матерію.

У цьому сенсі Бог абсолютно недоступний для людини. Людина може пізнати Бога тільки через Божественне Одкровення, те, що особистість Бога хоче повідомити особистості людини.

Тут важливо зрозуміти місце теології. Теологія — це така наука, яка досліджує свідчення про Божественне Одкровення. Теологія працює зі свідченнями Божественного Одкровення, часто поза контекстом особистості самого дослідника. Як і будь-яка гуманітарна наука, наприклад, філологія. Досліджує наявний матеріал (ідеї, виражені в текстах) та шукає нові шляхи інтерпретації. Але для особистості самого теолога теологія сама по собі мало що дає. Як в іншому і фізика, і філологія, історія і право, тощо.

Божественне одкровення дає нам смисли, які людина наділяє у слова. І ці слова містять в собі Божественне Одкровення. Але людина покликана Богом до співпраці. Виходить, що навіть у справі отримання Божественного Одкровення людина не пасивний споживач, а співучасник. Співробітник як і в справі порятунку. Той, хто працює разом з Богом.

Бог хоче, щоб людина була співучасником спасіння навіть у справі розпізнання та роз’яснення Божественного Одкровення. Бог дає смисли, людина наділяє їх у слова. Слова сходяться та створюють концепції. Концепції створюють систему.

На жаль, в сучасному світі є специфічна деформація розуміння природи істини. Істина — це те, що є безвідносно нашої думки про себе та її самої. Але сучасні люди мислять про істину як про якесь твердження яке людина формулює сама. Сам(а) визначає, що є істина. Вірить у свою владу над реальністю. І це помилка. Тільки тоді людина наблизиться до істини, коли визнає її вищою себе. Не думкою як зручно мені, а правдою реальності, яка одна здатна звільнити людину. І цю істину може людина знайти тільки у союзі з Богом.

Теологія не гарантує присутність Бога у житті людини. І актом, що освячує людину, все одно буде особистий контакт людини з Богом. Більш того, людина може мати теологічні помилки та бути в рятівній благодаті. А навіщо ж Бог спонукає людину створювати теологію? А тому, що людина закликана бути співучасником свого порятунку та свого створення. Тому і Божественне Одкровення до людини приходить у вигляді Слова. Що б людина могла почати з ним взаємодіяти. І так ця взаємодія відбувається в цьому матеріальному світі. І ця взаємодія може бути досліджена методом науки.

Але, як завжди, є проблема інтерпретації. Прихильники матеріалізму ніколи не зроблять висновок про зіткнення з надприродним або як мінімум не з’ясовним. Можна як завгодно багато множити докази будь-якого феномена, їм будуть віддавати перевагу яким завгодно малоймовірним матеріалістичним поясненням.

Справа в тому, що людська особистість існує. І свобода людської особистості теж існує. І свобода віри теж існує. Бог дарував людині свободу. У тому числі і свободу не вірити, або відкидати Бога. Що б вибір на користь Бога був якомога більш вільним. Тому що Бог є любов. «Говорили йому інші учні: ми бачили Господа. Він же сказав їм: якщо не побачу на руках його сліду від цвяхів і не вкладу пальця мого в місце цвяхів і не вкладу руки моєї в бік його, ніяк не повірю. (Ну. 20: 25)

Фома не проявляє більше скептицизму ніж проявив би будь-який з нас. За рідкісним винятком всім людям властиві сумніви. Більш того, сумніви — це двигун віри. Те, що змушує досліджувати і поглиблювати віру. Змушує шукати свідчення Божественного Одкровення. Писання говорить: «через вісім днів знову були всередині будинку Його учні, і Хома з ними. Прийшов Ісус крізь замкнені двері та став посередині й сказав: Мир вам!» — Ін 20:26:

Господь проходить через зачинені двері. Закриті двері — це дуже красивий символ особливо в контексті античної філософії та культури. Людина замкнута та закрита у в’язниці матеріального буття. А Бог приходить прямо в цю темницю, щоб бути з людиною. Що б ця темниця стала Храмом Бога. Храм, місце співприсутності Бога та людини.

Потім Христос казав Фомі: дай палець твій сюди і подивися на руки Мої, і дай руку твою і вклади в бік мій, і не будь невіруючим, але віруючим. Відповів Фома І сказав Йому: «Господи мій та Боже мій! Ісус каже Йому: ти повірив, бо побачив мене; блаженні не бачили і увірували».

Фома повірив бо хотів, щоб Бог змусив повірити. Хотів потрапити до ситуації, коли не вірити вже неможливо. Хотів позбутися волі. Блаженні вільно увірували. Ті, хто по любові до Бога приймають віру в Воскресіння Христа і перемогу над смертю. Віра — це вибір. Віра — це вільний вибір. Саме ця віра народжує любов, через яку Бог і взаємодіє з людиною.

Матеріалізм проповідує тотальний детермінізм. Немає ніякої свободи волі, є детермінована фізичними і хімічними процесами подія. Включаючи все, включаючи поведінку людини. Але буття світу показує, що свобода є. І буриданів осел не помре від голоду між двома однаковими оберемками трави. І мислителі-матеріалісти вигадують вкрай складні теорії для виправдання детермінізму, причому такі, що ніякого матеріального доказу цих теорій не може бути, а пропоновані докази можуть бути оцінені як вірні тільки з позиції вірності матеріалізму…

Мені як теоретику-теологу, який займався епістемологією, смішно вважати доказом теорії інтерпретацію факту, що відбувається з правоти цієї теорії. Таким методом можна довести будь-яку маячню, навіть факт ніби місяць складається з сиру.

Чи не макет, що існує в умах матеріалістів, повинен бути відкоригований у відповідність з реальністю, а реальність треба пере-інтерпретувати так, що б вона не суперечила макету. Макет у матеріалістів непогрішний. Але при цьому Бог дає нам свободу. Свободу в тому числі і від матеріального детермінізму. В першу чергу від детермінізму нашого гріха. Просто розриває ланцюги причин і наслідків, розриває їх Любов’ю.

На деяких релігійних картинах та у ряді ікон Христос одночасно і Христос розп’яття, Вознесіння та П’ятидесятниці. Це символічне зображення кенозису (само-применшення) Божества. Бог, щоб відкрити себе людині, само-применшився. Той хто розгорнув простір, став матеріальним тілом та був вимушений долати простір запорошених доріг, набиваючи собі мозолі, той за чиїм велінням почався час, прожив тридцять три роки. Бог став менше, що б людина змогла до Нього дотягнутися. Без розуміння цієї стрижневої істини, неможливо усвідомити Християнство, яке перемогло цій світ.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов),
доктор богословських наук