Олексій Кафтан: Іран використовує РФ у війні проти Заходу випробовуючи свій ВПК

Закупівля Росією безпілотників в Ірану свідчить про низку важливих речей для нас та наших союзників. А саме.

Владимир Путин и президент Ирана Эбрахим Раиси

Перше. Російський ВПК виявився не в стані розробити й поставити на потік цю дешеву зброю; залежність від імпортних комплектуючих виявилась надто сильною, і це призвело до того, що, зокрема, випуск баражуючих боєприпасів типу «Ланцет» фактично лишається дрібносерійним. Крім того, в якості знаряддя терору він сильно поступається значно примітивнішому «Шахеду-136». Прийнятний компроміс між ціною, технологічною простотою та ефективністю зберігається лише в тих конструкціях, які російська промисловість освоїла до війни. Ті-таки ізраїльські в основі розвідники «Орлан-10», попри баки-пляшки та комерційні камери, здатні завдавати клопоту нашим військам і зараз. Водночас, ударно-розвідувальні комплекси (зокрема, «Оріон»), по суті, так і лишились штучним товаром, і їх брак мають частково компенсувати «Шахеди-129» та «Мохаджери-126», однокласники «Байрактарів».

Друге. Питання протидії дронам-камікадзе вирішується успішно, хоч і повільніше, аніж хотілося б посполитим. Витрачати зенітні ракети на їх знищення не завжди доцільно —тут стоїть питання відносної вартості ракети та об’єкта, який дрон може знищити. Те саме стосується «мисливців» з реактивної авіації. До того ж, РЛС не завжди можуть завчасно виявити ці цілі: вони компактні, летять низько та зроблені переважно з композитів.

Ствольна артилерія та стрілецька зброя тут значно доцільніші. І хоча ЗСУ вже навчилися ефективно справлятись із «камікадзе», очевидно, питання розгортання системи ствольних комплексів для боротьби з ними лишається відкритим. Аналогічно, відкрите питання залучення легкомоторної авіації. Очевидно, цей трек міг би оживити й поховану, здається, тему постачань Україні легких турбогвинтових штурмовиків Embraer EMB 314 SuperTucano.

Іранський ВПК навчився виживати під санкціями та досяг певних успіхів. Те, що його програми БПЛА базуються на цивільній елементній базі, означає, що санкційний режим потребує корекції — при чому доцільно створення механізмів, які можуть забезпечити її швидко. Бажано — в режимі, наближеному до реального часу, але це, на жаль, неможливо як через брак єдності між ЄС та США в іранському питанні, так і через ризики демонстративного саботажу з боку КНР. З огляду на те, що Пекін шукає можливостей перехопити ініціативу щодо режиму загострення/пом’якшення конфлікту з Вашингтоном, це небажано.

Третє. Наявність в іранських дронах американських комплектуючих, а також — що важливіше — американська інженерна школа в активі їхніх розробників є прямим наслідком прорахунку адміністрації Барака Обами під час підготовки та реалізації угоди щодо заморозки ядерної програми Тегерана. Це зайвий доказ того, що доступ громадян держав з авторитарними режимами до технічної освіти в демократичних країнах має бути жорстко регламентований. Як це колись і було під час «холодної війни».

Четверте. Помиляються ті, хто вбачає в діях Ірану лише прагнення заробити й намагання підтримати свою економіку й промисловість в умовах санкційного тиску. Тут є й потужна ідеологічна складова. Іран використовує Росію в якості свого проксі у війні проти США та їхніх союзників. Фактично для нього путінський режим є свого роду європейською Хізбаллою — до того ж комерційно привабливою. Ті ж «Шахеди-136», малопридатні для використання проти збройних сил, є насамперед зброєю терору.

П’яте. Цілком імовірно, що за постачання дронів Росія розплатиться «Су-35СЭ» з єгипетського контракту. Каїр замовив 24 літаки в 2018 році за $2 млрд, але відмовився від них через ризик санкцій. ВКС РФ вони не потрібні, але згруба ціна 2400 дронів є еквівалентом вартості того контракту. З огляду на те, що іранські ВПС перебувають у жалюгідному стані та являють собою цілий зоопарк древностей (від дореволюційних американських F-4 та F-14 до радянських іще МиГ-29 та Су-24, Су-25) для Тегерану така оборудка може мати сенс.

Шосте. У рахунок подальших закупівель Росія може передати Ірану низку чутливих технологій, які будуть дуже неприємними для його противників у регіоні. Тим більше що низка з них може бути водночас достатньо архаїчними для відтворення — і достатньо ефективними у використанні. З огляду на те, що наступний контракт (ракетний, про нього — нижче) є прямим порушенням міжнародної заборони на продаж ракет середньої дальності, порушення режиму нерозповсюдження бойових ядерних технологій теж виглядає цілком можливим. Як і подальший розвиток іранських ракетних програм. Це має турбувати Ізраїль та арабські держави, насамперед Саудівську Аравію та ОАЕ. Тож, якщо вони самі не відмовляться від принципу недіяння в питанні російської агресії проти України, їх змусять до цього обставини.

Сьоме. Іранські інструктори на Херсонщині та в Криму, цілком імовірно, не лише інструктують росіян з питань використання «Шахідів», але й беруть участь у цих операціях. Масовані атаки на об’єкти енергетичної інфраструктури мають той самий почерк, що й атаки єменських проксі Ірану хуситів по Саудівській Аравії. Хіба що в тих ударах застосовувались також балістичні ракети «Зульфікар» (sic!).

Восьме. Ті самі «Зульфікари» (заявлена дальність до 700 км) — а також їх попередники «Фатех-110» (до 300 км) — має намір закупити Росія. Примітно, що це подальший розвиток радянського ОТРК «Луна-М», який ніс некеровані ракети. При тому Тегеран відмовився постачати реактивні дрони-камікадзе «Араш-2» з дальністю до 2 тис. км. З одного боку, це може бути запрошенням до торгу, з іншого — наслідком побоювань, що до використаних у них технологій отримає доступ Захід. Третій бік — це безпосереднє порушення режиму нерозповсюдження (в питанні постачань ракет Іран намагається «пропетляти», використовуючи юридичну казуїстику), з неминучим наслідком у вигляді подальших санкцій.

Дев’яте. Постачання Росії іранських балістичних ракет поставить у дуже ніякове становище наших західних союзників та партнерів. Системи ППО/ПРО ближнього та середнього радіусу, які вони надають, здатні ефективно боротися з крилатими ракетами. Водночас, для боротьби з балістичними ракетами потрібні системи далекого радіусу — ті-таки Patriot. Стримуючим фактором для їх надання можуть стати (цілком законні) спроби ЗСУ збивати російські стратегічні бомбардувальники, та інші літаки, які здійснюють пуски, не виходячи з російського/білоруського повітряного простору (прямий наслідок посилення нашої ППО). Це ніщо інше як старий добрий страх ескалації. З іншого боку, необхідність закрити українське небо буде спонукати до постачання таких систем. Проміжний варіант — їх розміщення за принципом чергування, разом із натівськими екіпажами, яке може гарантувати роботу лише по балістичних ракетах — також буде розцінено Росією як безумовний крок до ескалації. Відтак, хороших рішень тут наразі Захід просто не має.

Ексклюзив

Олексій Кафтан –політолог-міжнародник, міжнародний редактор «Ділової столиці», MA History (CEU)