Не любитимуть – відключимо газ. Чому не можна піддаватися енергетичному шантажу Москви

І якщо піддаватися на шантаж не можна – те, що слід робити?

Минулої суботи, на КПП Леушени, молдавські митники виявили в мікроавтобусі, що їхав з Росії, прапори із символами Z і V, забороненими в Молдові, і камуфльоване екіпірування з цими символами, зображеннями танків, та рашистським написом «Сила в правді». Вантаж було вилучено. Водія, який має подвійне громадянство Молдови та Росії, і їхав на молдавських номерах кружним шляхом, в об’їзд України, в’їжджаючи до Молдови з боку Румунії, затримано. Він дає свідчення.

Того ж дня близько 70 тисяч людей вийшли на протест у Празі, вимагаючи скасування антиросійських санкцій, що завдають шкоди чеським бізнесменам, а також припинення постачання зброї в Україну. Який відсоток із цих 70 тисяч склали росіяни, які постійно проживають у Чехії, офіційні новини замовчали. Але, за свідченням пражан, громадян Росії із чеською посвідкою на проживання там була приблизно третина, а можливо і більше.

Обидва епізоди, різні за значимістю та масштабом — частини однієї картини. А на картині — початок чергової московської спецоперації з розгойдування Європи в зимовий період.

Чого прагне Москва?

Москва прямо пов’язала обсяг газових поставок до Європи і ціни на газ, що поставляється, з рівнем підтримки України. Більша підтримка — менший обсяг постачання, і газ дорожчий. Не хочете — не беріть: ГАЗПРОМ спалить зайвий газ на кордоні з Європою і вже його спалює приблизно на $300 млн. на місяць (за російськими даними). Або, якщо зуміє, продасть газ, а також нафту до Китаю, або Індії — у тих обсягах, у яких їх ще беруть. Так, він продасть їх за непридатною ціною, але європейським країнам, які допомагають Україні відбивати російську агресію, російський газ не дістанеться.

Колись це могло спрацювати. Але проблема Москви сьогодні в тому, що Європа, з якогось моменту, перестала піддаватися на газовий шантаж, принаймні на рівні більшості європейських політиків. Колективна Європа в особі членів ЄС та кандидатів на членство прийняла політичне рішення допомогти Україні та встановити непорушний кордон Росії з Європою по лінії російсько-українського кордону 1991 року. Але це вимагає зусиль насамперед воєнних. Тверді кордони Росії проходять тільки там, де вона зазнала важкої військової поразки, без будь-якої надії на реванш — і це підтверджує вся російська історія.

Зараз Росія, втративши можливість впливати на європейських політиків прямо, хоче вплинути на них знизу через пересічного європейського виборця. Для цього пересічних європейців хочуть приморозити, організувавши брак газу та електроенергії, потім засмутити великими рахунками, штучно надувши ціни, і нарешті виштовхнути на вуличні протести, пообіцявши дешевий газ в обмін на здачу України.

І щоб ця спецоперація пройшла успішно, російська агентура веде зараз попереднє розгойдування ситуації. Вона сіє паніку у зв’язку з нібито прийдешньою енергетичною катастрофою, готує оргкомітети майбутніх протестів і завозить необхідний для них реквізит. Протести, які ми бачимо сьогодні в Чехії та Молдові — лише репетиції того бунтівного валу, який Москва хоче обрушити на вулиці європейських міст у зимовий період.

Наскільки реальним є енергетичний колапс у Європі?

Саме колапс, на межі або за межею гуманітарної катастрофи, в Європі абсолютно нереальний. Євросоюз добре підготовлений навіть до повного припинення Росією постачання газу. Завдяки частковій диверсифікації поставок газові сховища до ЄС вже заповнені приблизно на 80%, у Німеччині – на 85%. Однак ціни на енергію різко зросли. І саме через зростання енергетичних цін зима буде не катастрофічною, але дуже важкою. На енергію рішуче зав’язані всі ціни, а отже, життя в Європі обов’язково дорожчатиме.

Причому дорожчатиме воно буде саме в Європі, оскільки середня ціна обсягу газу, необхідного для вироблення 1 BTU (BTU, британська теплова одиниця, приблизно дорівнює 252 cal), по різних світових регіонах останнім часом істотно коливається. Так, для Північної Америки вона становить $6.60, для Східної Азії – $32.00, а для Європи – $68.00. Такий величезний розрив в енергетичних цінах б’є, серед іншого, і по європейському бізнесу, роблячи його неконкурентоспроможним.

Загалом кажучи, «середні ціни» – це «середня температура по лікарні». Ціни за довгостроковими договорами зазвичай нижчі за спотові ціни на біржі, де вільні обсяги газу продають «тут і зараз». Але не вдаватимемося в ці деталі, а поставимо три запитання:

• Звідки такий розрив у цінах по регіонах? Чому не відбулося ринкового вирівнювання ціни шляхом пропозиції додаткових обсягів газу туди, де на нього є оплачуваний попит?
• Чому газ різко подорожчав саме у Європі?
• Що буде далі?

Причини подорожчання

Розрив у регіональних цінах обумовлений логістикою та політикою. Газ, як відомо, можна транспортувати двома способами. Або трубами, що дешевше, але вимагає постійної інфраструктури, яку від точки до точки не розгорнеш. Або танкерами-газовозами, у скрапленому вигляді, що вже дорожче, і для чого теж потрібна складна інфраструктура: газ потрібно скраплювати, вантажити на танкери, приймати з них і подавати знову у вигляді газу в трубопровід, або доставляти до споживача наземними газовозами у рідкому вигляді.

У будь-якому разі, подача газу з одного пункту до іншого, від свердловини до споживача — річ дуже консервативна. Перепідключити споживача до нового джерела газу або джерело газу до нового споживача складно. Це витратно за грошима, і вимагає часу, що вимірюється роками.

Півстоліття тому Європа, піддавшись на міраж «мирного співіснування», зробила ставку на російський газ. У 70-х це виглядало перспективно: порівняно недорого і відносно надійно. Возити газ танкерами зі США, або з Близького Сходу виходило дорожче, ситуація в СРСР здавалася стабільною та передбачуваною, альтернативних родовищ поблизу відкрито ще не було.

В принципі, купувати газ у СРСР було можна — чого б і ні? Щоправда, із застереженням: не збільшуючи залежність від московських газових постачань до критичного рівня. Але європейці знехтували порадами Рональда Рейгана і забули історію своїх відносин з московитами. Тим часом, Росія завжди прагнула стати монопольним постачальником важливої сировини, щоб потім, отримавши виняткове положення, спонукати покупця вже до політичних поступок. Над російськими салонними розмовами про те, що «ось ми перестанемо їм продавати», хутра, ліс чи хліб — і вони там, у себе в Європі, вимруть від холоду чи голоду, сатирики іронізували ще в XIX столітті. Інакше кажучи, нинішню ситуацію можна було передбачити і десять, і двадцять і тридцять років тому.

У сучасній ситуації Росія почала використовувати європейську газову прив’язку для прикриття своїх військових авантюр: у Чечні, Молдові, Грузії, Сирії, Україні. Якийсь час Європа йшла у Кремля на поводі, надто вже сильна була її газова залежність і висока ціна від відмови від неї. І лише після початку війни в Україні, у 2014 році, Європа почала серйозно замислюватися про диверсифікацію постачань.

Але європейська географія, наявні родовища, що вже існувала логістика та можливості побудувати нові шляхи — все це, в сумі, вело до того, що російський трубопровідний газ залишався найдешевшим варіантом. Природно, у тому випадку, якщо ціни на нього не здували штучно. Нова логістика, що проходить через територію багатьох держав, вимагала великих витрат, складних політичних рішень та масштабних заходів безпеки. А Кремль, використовуючи всі можливі важелі, від локальних військових конфліктів до прямого підкупу європейських політиків, прагнув ускладнити зниження європейської залежності від газових поставок.

Словом, відмова від російського газу йшла важко. До того ж, у Європі, видаючи бажане за дійсне, довгий час сподівалися, що Кремль зрозуміє і припинить агресію, повернувшись до мирного бізнесу. Це було свідомо неможливо через саму природу московського режиму, деструктивну і глибоко ворожу всьому світу. Але європейцям дуже хотілося вірити у мирне співіснування та вигідний бізнес із Москвою. Включаючи і тих, кому за посадою було не вірити сліпо, «бо дуже хочеться», а думати, аналізувати, вивчати суть проблеми і прораховувати варіанти. Інакше кажучи, нинішня цінова криза — прямий наслідок серії грубих провалів європейських політиків та експертів, які проковтнули газову наживку Кремля.

З початком 24.02.22 гарячої фази війни в Україні Європа прискорила перехід на неросійські джерела постачання газу і на шляхи доставки газу, що не проходять через Росію. Це стало одним із способів фінансового впливу на Кремль, з метою щонайменше утруднити йому ведення війни. У відповідь Росія стала штучно знижувати газові поставки, роблячи це швидше, ніж європейці встигали будувати нову логістику від альтернативних джерел газового постачання. Це і викликало нинішній сплеск європейських цін.

Чи буде подорожчання постійним? У середньостроковій перспективі – ні, не буде. За півстоліття відкрито багато нових родовищ газу, з можливістю створення зручної логістики. У перспективі 3–4 роки ціни на газ для європейців масштабно зменшаться. Стійке зниження розпочнеться вже з весни-літа 2023 року. Таким чином нинішня зима 2022–23 років – останній шанс для Кремля здійснити успішний газовий шантаж. І можна не сумніватися, що Кремль використає цей шанс на повну.

Терпіти чи поступитися?

Кожен, кому траплялося стикатися з шантажем, знає, що поступка вимогам шантажиста здатна тільки розпалити його апетити. Правильний спосіб поводження з шантажистом – завдавати йому болю та шкоди у відповідь на кожну вимогу. Не просто не піддаватися на шантаж і тримати удари, а жорстко атакувати у відповідь. Не можна боятися шантажиста, він сам повинен почати вас боятися. І нічия, win-win у разі неприпустима. Шантажист має бути добитий. Якщо його не добити, то він, очунявши, рано чи пізно зробить нову спробу.

Що отримає Європа, поступившись Росії Україні? Насамперед вона отримає дикий геноцид українців на всій захопленій Росією українській території. Геноцид такого масштабу, перед яким збліднуть злочини Пол Пота, Єнг Сарі та династії Кімів, разом узяті. Гітлер поруч із цим геноцидом буде виглядати бешкетним хлопчиськом, якого досить просто суворо присоромити. Вся реальна історія Росії складається з геноциду підкорених народів, щоб остаточно зламати їх опір. Саме українці пережили щонайменше десяток російських геноцидів, включаючи Голодомор 30-х років XX століття, який Захід, вигідно торгуючи з більшовиками хлібом, вважав за краще тоді не помітити. Хліб цей, до речі, був відібраний у українських селян, що помирали від голоду.

Чи готова Європа не побачити черговий геноцид українців і зараз? Чи готова вона виштовхнути назад в окуповану росіянами Україну на вірну смерть мільйони українських біженців і не пустити до себе нових? Чи готова вона роками дихати запахом мільйонів трупів страчених і стомлених голодом українців, яких спалюють у російських крематоріях, що працюють на дешевому російському газі ?

Але це ще не все. У Москві відкрито кажуть, що слідом за Україною Молдова і три країни Балтії теж мають бути завойовані, приєднані до Росії та піддані санації у російсько-імперському дусі, зі знищенням усіх нелояльних Москві елементів. Там, у цих країнах, якщо їх теж здати в обмін на дешевий газ Росії, відбуватиметься те саме, що зараз відбувається в окупованій частині України: фільтраційні табори для цивільного населення, страти тих, кого окупанти вважали нелояльними, вилучення дітей у нелояльних окупантам батьків. А для лояльних – байдужість окупантів, голод і холод, і гуманітарна катастрофа зимою. Реальність така, що більша частина українців, яка не зможе тим чи іншим способом вибратися з окупованих росіянами територій, цієї зими просто не переживе. Чи готова Європа погодитися і на це в обмін на дешевий газ: кинути в московську табірну піч не лише Україну, а ще чотири країни, три з яких – члени НАТО?

Але і це не все! Наступною метою Кремля намічено Польщу. А Чехію, у столиці якої 70 тисяч мітингувальників закликали капітулювати перед Москвою, Кремль проковтне мимохідь, просто за компанію, навіть не вникаючи особливо що саме він жере, Чехію без гарніру, або звично сервіровану Чехословаччину. Москва заявляє про все це прямо, не приховуючи своїх намірів. Чехи ви точно цього хочете?

Кремль продовжуватиме експансію доти, доки його не зупинять силою зброї. Це даність, і від неї нікуди не подітися. То чи не краще робити це просто зараз, не здаючи йому більше нічого? Краще? Але тоді доведеться не піддаватися на газовий шантаж Москви, і витерпіти високі ціни на газ цієї зими. Ключем для перемоги над нелюдською темною силою є єдність.

Чим можна втішити європейців?

По-перше, така зима буде все ж таки єдиною. Після неї можливостей для газового шантажу у Кремля вже не лишиться – вікно можливостей для нього закривається буквально на очах. Ціни на енергоносії різко підуть униз уже з весни.

По-друге, жителям Європи, за рахунок солідної соціальної подушки, буде все ж таки легше, ніж українцям. Головне пекло Кремль планує влаштувати взимку саме в Україні, системно знищуючи всю українську енергетику, включаючи АЕС, та вибиваючи трансформаторні та газорозподільні станції. Але українці, вже точно знаючи, чим їм загрожує окупація, здаватися не збираються, хоча їм доведеться дуже важко.

Нарешті, по-третє, і це головне: на Росію неминуче чекає капітуляція, а слідом за нею і розплата. Вже зараз російська армія воює в Україні старою радянською зброєю, і кидає в бій карних злочинців, амністованих за згоду воювати, оскільки інших бажаючих уже не залишилося. Звичайно, Росія впаде не завтра, але вона вже надламана. Рік-два, можливо, три, і Росія заплатить за все. І не лише за злочини, скоєні в Україні, а й за те, що було скоєно нею раніше та в інших місцях. І за важку європейську зиму, з усіма збитками, які зазнають європейці, Росія також заплатить.

Щоб це сталося, нам усім треба згуртуватися, вистояти і скрутити шию московському нацизмові, як колись скрутили її гітлерівському нацизму. Потім посадивши ватажків на лаву підсудних у новому міжнародному трибуналі, виставити решті Росії суворий, але справедливий рахунок.

У тому числі – і за газ.

Ексклюзив

Сергій Ільченко, для Newssky