Харківський театр імені Лисенка/Схід Опера – в Братиславі. Та по всій Європі

Ексклюзив. Війна — це руйнування, це смерть. Мистецтво — це відновлення, це життя. Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.Лисенка/СХІД ОПЕРА веде до світла.

Культура — це душа народу, вона зазвичай може сказати більше про народ, ніж самі люди. Ймовірно ви маєте сумніви щодо того, що саме культура працює в цьому напрямі. Облиште сумніви. На жаль, до повномасштабного вторгнення країни Європейського Союзу добре зналися й на російській попсі, і переглядали вистави театрів країни-окупанта. Росія не шкодувала коштів на просування своєї ідеології через культуру у світі, зокрема й в Україні.

Щодо України все було інакше. До прикладу, словаки не надто добре знали що таке Україна, яка її культура, бо довгий час державна українська політика була недосконала. Лише тепер світ починає знайомитися з Україною, закохуватися в її культуру, і виявляється, що Україна це не лише шаровари, це багатогранна неймовірна культурна країна зі своїм балетом, оперними співаками, неперевершеними художниками, багатьох з яких Росія привласнила й назвала російськими, бо ми не вміли відстоювати своє.

Цей день позначився Великоднім концертом Харківського національного академічного театру опери та балету імені Миколи Лисенка/Схід Опера, презентованим колективом в рамках проєкту «Схід Опера: долаючи відстань». В ньому взяли участь солісти, хор та симфонічний оркестр під орудою заслуженого діяча мистецтв України Дмитра Морозова. До святкової програми увійшли твори європейських композиторів, з-поміж них – українських.

У першому відділенні прозвучав концерт «Весна» з циклу «Пори року» А.Вівальді, солістка – Катерина Миронова (скрипка) та «Stabat mater» Ф. Шуберта.

У другому відділенні програми окрім духовної музики В.Самофалова, Г. Ф. Генделя, Л. Нідермаєра, публіка почула арію Фігаро з першої дії опери «Весілля Фігаро» В.А.Моцарта, яку заспівав Андрій Даценко (бас), другу арію Каварадоссі з опери «Тоска» Дж.Пуччіні у виконанні заслуженого артиста України Сергія Гонтового. Особливе захоплення у глядачів, серед яких було чимало українців, викликали кілька уривків з опери С.Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».

Колектив уже рік в європейському гуманітарному турі, викликаючи захват, сльози й потужну хвилю солідарності.

Нам пощастило, що у світі є люди, яким доля України, та зокрема української культури, небайдужа. Як ми пересвідчилися, концерт був неймовірний, високого рівня і гідно презентував Україну на європейській сцені. Поговорімо з тими, завдяки кому це відбулося.

Людмила Вербицька, засновниця та директорка Українського інституту в Словаччині, громадської організації, що виникла нещодавно, яка в боротьбі за Україну, за її незалежність обрала культурну дипломатію, розповіла, що ж спонукало її опікуватися театром.

— Дякую за запитання. Але воно зовсім не до мене. Я лише намагаюся сприяти цьому надзвичайному художньому колективу у виконанні його місії. Театр приїхав до Словаччини після виїзду з України для того, щоб пропагувати українське мистецтво, українську спадщину, розповідати країнам Європейського Союзу, що українська культура є європейською культурою. І це культура особлива, відмінна від інших, та водночас дуже зрозуміла і близька усім європейцям. Україна це Європа. Українці — європейці. У цьому ніхто не має сумнівів. Лише вирватися з тенет колонії російської азійської імперії українцям досі не вдалося, і зараз вони ведуть боротьбу за свободу та вільне європейське майбутнє.

Після першого місяця тотальної російської інвазії в Україну Харківський театр на чолі з Олегом Оріщенком, який на той час був генеральним директором театру, виїхав до ЄС. З гуманітарним проєктом “Європейський шлях” вони з Литви приїхали до нас. Це нелегкий шлях, непроста справа з таким великим колективом перебувати за кордоном й виконувати надзвичайно складну місію. І зрозуміло, що їм потрібна допомога, всебічна підтримка. Саме тому ми намагалися створити для колективу такі умови, які  сприяли б перебуванню в Європейському Союзі й виступам на великих сценах Європи.

Для цього їм потрібна певна база, яку нам вдалося створити в Словаччині, як за підтримки уряду Словаччини, міграційного департаменту Міністерства внутрішніх справ Словаччини, так і нашої громадської організації. У нас багато друзів, партнерів, яким ми вдячні за сприяння та підтримку. Починаючи від прем’єр-міністра Словаччини, Міністерства внутрішніх справ, директора міграційного департаменту аж до словацьких театрів та мистецьких колективів. Саме спільними зусиллями ми створили такий майданчик для театру, з якого він може виїжджати в інші країни з виступами, що власне й робить. І робить це чудово, їх вже знають у багатьох країнах Європейського союзу. Звідти надходять відлуння їх виступів.

У Словаччині звісно, театр вже відомий, тому завданням Українсько-Словацької Ініціативи, яка починала співпрацю з театром, а зараз вже й Українського Інституту в Словаччині, є всебічне сприяння цьому. Цього року інститут розпочав свою діяльність, й ми пишаємося співпрацею з цим славетним колективом, театр — наш найближчий партнер й водночас друг, радію, що маємо нагоду з ним співпрацювати. Усвідомлюючи їх високий професійний рівень, бажання виконувати свою українську справу за межами України, нас мотивує до їх підтримки як це тільки можливо.

Насамперед намагалися зберегти театр

Про те, як взагалі народилася ідея гуманітарного туру, адже Харківщина одна з областей, що постраждали найбільше, зазнали геноциду у 21 сторіччі просто перед очима світу, я запитала в лідерів театру. Здавалося б, не до культури було тоді, натомість вдалося зберегти театр. Адже знаєте, як буває? Ти працюєш, через рік ти не працюєш, а потім все змінюється, змінюються тренди.

Олег Оріщенко, помічник генерального директора ХНАТОБ* ім. М. Лисенка

З пані Людмилою ми почали спілкування ще в березні 22 року. Ще до того, як ми розпочали наш тур з виступів в Литві. На пані Людмилу Вербицьку ми мали великі надії. Але ми тоді не розуміли, що це буде надовго.

Спонукало нас усвідомлення, що театр у Харкові не зможе працювати під постійними обстрілами. Щось потрібно було робити, 24 лютого зачепило всіх артистів, усіх працівників театру, а багатьох розпорошило по всьому світі.

Ми розуміли тоді, що треба знайти кожну людину, кожного артиста. Бо інакше може статися так, що війна закінчиться, а театру не буде. На той час у Харкові залишалося 70 співробітників. А загалом у театрі працює 785 осіб, нам потрібно було 345 артистів.

У квітні 2022 нам вдалося зібрати 145 співробітників, з них 38 артистів балету, 53 артисти оркестру, 15 солістів, і приблизно 45 артистів хору, також технічних співробітників, які забезпечують виставу освітленням, звукорежисери, монтувальники.

Нам назустріч пішов Південний залізничний вокзал Харкова, його начальник, який причепив до потяга вагони, у Харкові сіло 70 людей і поки ми доїхали до Львова, зібрали майже 250, зокрема 30 дітей. І членів сім’ї, які не могли залишитися на той час у Харкові.

У найбільшому районі Салтівка у Харкові, де мешкає понад 400 000 осіб, просто неможливо було жити, але ми розуміли, що треба зберегти колектив.

Мета проєкту «Схід Опера: долаючи відстань» — презентувати Україну через мистецтво

Про те, як складали програму, якою була мета проєкту розповів заслужений діяч мистецтв України, головний диригент ХНАТОБ* ім. М. Лисенка Дмитро Морозов.

— Це було в Чернівцях. Для отримання дозволу на виїзд в Міністерстві культури України нам потрібно було показати, що ми вивозимо, яку програму. Нас від’їжджало зі Львова 5 автобусів і фура декорацій. І до цього моменту до виїзду десь за місяць все тривало в таємниці.

Ми, виконавці, тоді ще не знали ані дати від’їзду, ані дати повернення. Ні точки збору, де ми будемо збиратися.

Ось тоді Олег Оріщенко з Ігорем Тулузовим поставили мені завдання – скласти план наших дій на місяць у Литві. В одному з варіантів плану у нас вийшло 75 заходів на місяць. Ми мали змогу працювати на 4 майданчиках одночасно. Це і з великими виставами, і з заходами більш камерного формату, бо ми ще ми не розуміли, які в нас будуть сценічні майданчики. Ймовірно, будуть надані будинки культури. Адже спершу планувалися невеличкі будинки культури, у багатьох з яких немає оркестрової ями. Я створив також другий план, на 82 заходи без великих вистав, але за участі усього колективу, що на той час мав виїхати, нас було 225 осіб.

Той план був ухвалений Міністерством культури України, й ми отримали дозвіл на виїзд.

Нас гарно приймали у Литві, дуже добре приймають у Словаччині, попри різні настрої. Нас дуже добре приймали у Франції, у Парижі, у Страсбурзі. У Раді Європи ми також виступали. Ми перший український театр, що виступав у Ватикані, де ми дали декілька концертів, коли проходив молитовний тиждень за Україну.

На презентації Ватиканської монети, присвяченої Україні, грав наш театр!

Я наведу один приклад з Парижу, адже Париж — батьківщина світового балету.

Ми там грали французький балет, 2 українські театри — Київська національна опера і Харківська національна опера, та французький оркестр під моїм керівництвом. У французів все дуже чітко, вони бюрократи. Якщо грати гімн держави, то лише на останній виставі, на останніх аплодисментах. І ось французький оркестр грав наш гімн стоячи. Це питання до того, де нас як приймають. Так в цілому маємо розуміти, що маємо досить високий рівень. Харківську оперу вже давно знають деякі європейські театри й філармонії. У нас вистави, наприклад, «Попелюшка» Массне або «Спартак» Хачатуряна, які можуть конкурувати з будь-яким з найкращих театрів світу, навіть з Метрополітен. Я не боюся цього казати, бо цитуючи нашого класика Шевченка «свого не цурайтеся». Я свого не цураюсь і не буду.

Ми не будемо себе принижувати. Ми справді володіємо дуже високим виконавським рівнем, навіть тоді, коли нас тільки третина від повного составу трупи. Але ми  тримаємо цей рівень, ось ви були присутні на Великодньому концерті. Ми робимо прем’єри, граємо концерти й вистави, наскільки нам дають змогу наші можливості на тепер.

Творчі люди дуже вразливі й чутливі, на жаль, не всі можуть жити й творити в умовах тривог, перебування у бомбосховищах під час ракетних обстрілів.

Сподіваюся, українська влада це розуміє та усіляко сприяє збереженню театрів. Словацька влада спрямувала чималу допомогу Харківській опері, що є свідченням дружнього ставлення не лише до сьогодення України, а й до її майбутнього.

Людмила Вербицька:

Обов’язок усіх нас перемагати у цій війні, розповідати за кордоном, що війна триває, агресор руйнує країну, здійснює геноцид українського народу, нищить українську культурну спадщину.

Ось ми зараз говоримо про українські театри, театр який не діє щодня, не проводить репетицій, не зберігає свій професійний рівень, розпорошується — він зникає.

Саме тому підтримка словацького уряду була спрямована на збереження театру, його цілісності та художнього рівня. Усі розуміють, що для цього потрібно створити такі умови, в яких театр надалі житиме, працюватиме, щоденно матиме змогу репетирувати й виступати перед глядачами.

Зараз Росія намагається переконувати світ, що усі втомилися від України. Світ не втомився від України, він втомився від російської війни. І нам потрібно доносити те важливе, що світ має почути, відчути, усвідомити. Зокрема ми це можемо передавати через музику. Ось балет театру, «Містерія Пандори», створено ще до російської інвазії, але зараз він сприймається як твір про Україну сьогодні. Важливо зараз відстоювати Україну за кордоном. Держава повинна підтримувати  колективи, які за кордоном виконують цю важливу українську місію.

Після виступів глядачі підходять до артистів зі словами : «Ми з вами! Слава Україні!» І міцно тиснуть руку. Один із політичних лідерів Словаччини, який має значний вплив на громадську думку словацького суспільства, після виступу Харківського театру сказав: «Вони відчинили моє серце, це почуття я ніколи не забуду. Українці непереможні!»

В екстремальних умовах театр не зупиняється в розвитку, не полишає мрій та створює нове. Та чи можливо це робити не в стінах театру, не вдома?

Ольга Євдокимова, заступниця генерального директора ХНАТОБ ім. М. Лисенка

Нове створювати реально! Але треба сказати про умови, в яких є зараз наш театр. В Україні є ще чотири оперні театри, і всі вони мають можливість працювати на своїй сцені, на відміну від нас. Харків був з перших днів у зоні бойових дій, і зараз ситуація така, що наш театр досі немає дозволу від обласної воєнної адміністрації працювати на своїй великій сцені. Але ми змогли зібрати невелику трупу, яка здатна презентувати частину оперних та балетних репертуарних вистав, а також концертні програми, сформувати та розпочати гуманітарний тур «Європейський шлях» в межах проєкту «Ukraine Now and Forever» (#StandWithUkraine). Основною місією туру стало поширення в європейських країнах інформації українську культуру, ознайомлення з нею якомога більшої кількості глядачів, підтримка українців, які через російську агресію вимушені залишити Батьківщину.

Не менш важливою частиною діяльності театру під час війни стала організація виступів наших артистів, що в силу особистих обставин не змогли залишити місто, на різноманітних майданчиках міста та області. Величезну роботу провів виконувач обов’язків генерального директора — художнього керівника Ігор Тулузов, якому вдалося не лише організувати та збалансувати ці два напрями роботи трупи, але й забезпечити майже неможливе – функціонування будівлі театру та збереження матеріальних активів, декорацій тощо.

Тож зараз наш театр єдиний, з двома крилами. Частина театру тут, і ми розповідаємо європейським глядачам, що війна триває. Ми демонструємо, що у нас один європейськи культурний код з Європою. Завжди дуже зворушливі зустрічі з нашими співгромадянами, які обов’язково приходять на наші виступи. Але водночас у Харкові ті, хто там залишився, дають щомісяця до 20 концертів для мешканців Харкова, для ЗСУ. Це дуже важливо для театру, тому що це ми єдина кровоносна система. Наш Театр працює попри все.

Навіть зараз ми готуємо прем’єри. На день музики, 1 жовтня 2022 року, театр підготував та виконав Стабат Матер, Ф.Шуберта. Наш соліст Сергій Замицький підготував та презентував глядачам нову концертну програму, суто українську. У нас зараз в концертах звучить дуже багато української музики. Обговорюються плани нових прем’єрних вистав. Вони не будуть такі, як на нашій домашній Великій сцені, коли це були величні постановки, коли було багато декорацій, складні технічні рішення. Зараз все це залишилось в мирному житті. Кожен з нас, харків’ян, має свою особисту історію, дуже нелегку, пов’язану з війною, що 24 лютого прийшла в наш дім.

Дуже багато хто виїжджав під бомбами, хтось втратив близьких та друзів. Це дуже особиста така історія кожного, але з цього всього народжуються нові сенси, нові форми.

Впевнена, що попри те, що зараз ми не маємо тих технічних та організаційних можливостей, які були у нас в театрі, творча енергія, що накопичується, ті нові сенси що кожен з нас здобув, все це невідворотно буде втілено у якісь нові формати та постановки. Вже зараз обговорюється прем’єра оперна, є намітки щодо балетної прем’єри.

Театр створив програму українських пісень в камерному форматі

Сергій Замицький, соліст-вокаліст опери ХНАТОБ ім. М.Лисенка

— Українська програма поки що в камерному форматі, але містить відомі українські пісні, менш відомі, та пісні, які отримали нове дихання, нове звучання. Наприклад, ми зробили «Думи» Тараса Шевченка, але під акомпанемент арфи. Такі нові незвичні підходи, таки методи народжують дуже цікавий контент.

У нас потужна музика на базі, потужні музиканти, вокалісти, балет та оркестр. З багатьма з них можна творити  й ми творимо нове, сьогоднішнє, так, як ми це зараз відчуваємо. У мене є один твір і я хотів би його дещо змінити. Триває робота над цим твором, і через деякий час народжується нове його втілення. Ось так потроху назбиралась досить велика камерна програма. Вже було декілька прем’єр.

Двічі показали її у Словаччині, формат дає змогу виступати будь-де. Ще у нас з пані Людмилою на заході «Українські традиції писанкарства», де ми показали нову програму, а за горнятком кави народилось декілька ідей…

Людмила Вербицька:

Так, у нас багато намірів, і ми їх будемо здійснювати.

Ось готуємо запис українських народних пісень у сучасній обробці, адже жодна нація не має такої кількості пісень, яку створив український народ. Також плануємо запис творів українських композиторів, які за межами України майже невідомі.

Ми усі зараз кажемо — прикро, що саме війна призвела до змін й до такого відродження з огляду на нашу класику.Не погоджуюся з тими, котрі кажуть, що коли гармати стріляють — музи мовчать. Музиканти — найчутливіші люди, люди мистецтва перевтілюють свої пережиті емоції у найкращі твори. Зараз творяться нові проєкти з акцентом на українськість, на сучасність, європейське подання, щоб європейці нас впізнали, згадали та зрозуміли, що Україна повертається на своє місце на європейській культурній мапі. Дуже правильно.  А не навпаки — скласти крила й чекати закінчення війни, потім все відроджувати. І якщо певні театри не мають змоги працювати в Україні або виїхати за кордон, може статися величезна трагедія — вони зникнуть. Це буде велика втрата не лише для України.

Дмитро Морозов:

На сьогодні чимало театрів вже мають дефіцит музикантів в Україні, бо рятуючись, люди поїхали деінде без колективів, і вже стали затребуваними в інших країнах. Мало який колектив може рік протриматися далеко від батьківщини, як це робимо ми, і зберегтися як творча одиниця. На сьогодні ми можемо працювати в різних форматах — окремо оркестр, і балет, і опера, в мирний час ми добре підготувалися до різних ситуацій як мультикультурний жанр, і це нас врятовує.

Олег Орищенко:

За 9 років ми створили 34 прем’єри, але не заради цифри, ми просто працювали. Ми прийшли у 2013 році, коли зали на 1500 місць були напівпорожні. Ми почали створювати щось особливе, щоб зацікавити й молодь. До коронавірусу в театрі були аншлаги не лише на прем’єрах.

На сьогодні ми маємо 35 програм.

Приміром Дмитро (Морозов — ред.) високопрофесійний органіст, тож ми маємо програми для храмів, з хором. Майже в усіх костелах Братислави, а також Банської Бистриці й Трнави виступив хор театру.

Є квартет, квінтет, секстет.

Є програма для саксофону. Життя вирує.

Дмитро Морозов

Чому такий успіх? Мій лозунг — у музичному театрі має панувати музика. Найпотужніші вокалісти, найпотужніший хор. Спершу музика, вже потім декорації й решта.

Люди прагнуть краси. В чому магія театру? Люди хочуть відійти від руйнування, всі хочуть налагодити свій внутрішній світ, свої думки, почуття, мрії. Хочуть красивого кохання, життя, гарних думок і друзів. А музика до цього спонукає. Цей вид мистецтва спонукає нас зрозуміти секрети миротворення.

Людмила Вербицька висловила кредо театру:

Війна — це руйнація, смерть. Мистецтво — це творіння, життя. Наразі це кредо Харківського театру що вказує на світло наприкінці тунелю, його мистецтво лікує душі.

Я переконана у перемозі України. Ця перемога містить чимало цеглин, однією з яких є культурна дипломатія. А театри на кшталт Харківського національного академічного театру опери та балету ім..М.Лисенка/ СХІД ОПЕРА є м’якою, але потужною силою на шляху до перемоги. Минуть часи й події. Театр увійшов в історію перемоги.

Довідково:

Харківський національний академічний театр опери та балету імені Миколи Лисенка — єдиний з колективів, що опинилися у прифронтовій зоні, зміг розпочати повноцінну системну діяльність одразу на двох локаціях — у Харкові й в Європі. Адміністративна команда ефективно працює в умовах воєнного часу на два фронти, забезпечуючи й Харківську частину трупи, і ту, що вирушила в гуманітарний тур “Європейський шлях”. На сьогодні колектив на обох локаціях працює як єдиний злагоджений механізм. Кожен виконує роботу на своєму місці, і артисти за потреби пересуваються між містами й країнами.

Україна під час найскладнішого етапу у своїй новітній історії продовжує впевнено рухатися шляхом до Європи. Тож головна мета такого туру — ознайомлення громадян Європейського Союзу з українською культурою і свідчення того, що саме спільні культурні цінності, наш європейський культурний код є тим, що нас об’єднує. Не менш важливою для театру є місія підтримки наших співгромадян, які через російську агресію мусили виїхати з країни — для них виступи артистів СХІД-ОПЕРА стали свого роду зустріччю з Батьківщиною. А для глядачів країн ЄС ці концерти й вистави свідчать про те, що наша країна, попри будь-що, живе і бореться.

Упродовж 2022 року СХІД-ОПЕРА побувала у десяти європейських країнах і завершила його такими подіями: наприкінці грудня розпочалася новорічно-різдвяна серія вистав у Парижі, де артисти балету спільно з колегами Національної опери України та французьким оркестром Promethee, яким керував головний диригент СХІД-ОПЕРА Дмитро Морозов, показали у Театрі Єлисейських Полів “Жизель” А. Адана.

 Виступи з початку широкомасштабного вторгнення Росії:

 Європа:

2022 — 154 заходи, 72 396 глядачів

2023 — 48 заходів, 19 072 глядачі

Країни: Литва, Словацька Республіка, Польща, Франція, Німеччина, Австрія Ватикан, Італія, Бельгія, Латвія

Україна:

2022 — 122 заходи, 15 092 глядачі

2023 — 84 заходи, 6 375 глядачів

ХНАТОБ* ім. М. Лисенка — Харківський Національний академічний театр опери і балету ім. М.Лисенка

Марина Ковальчук, власна кореспондентка Newssky (Словаччина, Чехія, Угорщина, Польща), керівниця проєкту V5 Media