Хабаровськ: розширення локальності

Останнім часом, погляди усіх, хто цікавиться внутрішніми процесами в Росії приковані до протестного вибуху у Хабаровську. Хоча локальні протестні виступи в Росії не є виключним явищем, все ж Хабаровськ вирізняється з поміж інших своїми особливостями. У першу чергу це політичний характер протестів.

Локальні протестні рухи в Росії є більш радикалізованими і протестний потенціал спільнот як правило перевищує середньоросійські показники. Якщо в цілому по Росії за даними різних соціологічних центрів готові приймати участь у протестах від 18% (ВЦИОМ, червень 2020) до 29% (Левада-центр, липень 2020) людей, то локальні протести демонструють інші показники.

Так, наприклад, у 2019 р. в узгоджених акціях протесту проти будівництва сміттєвого полігону в Шиєзі були готовими приймати участь 49% респондентів в дослідженні Левада-Центр, 48% були готовими виступати проти будівництва та особисто розповсюджувати інформацію серед знайомих та друзів, 40% були готовими виступати проти та розповсюджувати інформацію в соціальних мережах, 27% заявляли про готовність допомагати в організації акцій протесту, 25% були готовими брати участь у неузгоджених протестах. Як бачимо, такі протести відзначаються більшою радикалізованістю їх учасників.

Довготривалість хабаровських протестів демонструє те, що локальна протестна активність може бути більш довготривалою. Це можна пояснити тим, що інтереси та потреби спільнот носять більш конкретизований характер, зачіпаючи найбільш болючі аспекти життєдіяльності людей. Якщо демократія, свобода совісті та слова, права людини носять більш символічний характер, виступаючи певними ідеалами для частини російського суспільства, то на місцях дії влади можуть зачіпати самі основи організації життя. Тому реакція людей, що проживають на певній території набуває також більш чіткого, енергійного та цілеспрямованого характеру.

Але локальність не означає того, що вона не може набувати загальноросійського характеру. Хабаровські події як раз і показують наразі такі тенденції, які, звичайно, виражаються не тільки в протестах, але й фіксуються за допомогою інших індикаторів. Лише 16% росіян кажуть про те, що не чули про протести. 26% уважно слідкують за подіями, а 56% так чи інакше, але чули про протести в Хабаровську.

Рівень схвалення протестів також свідчить про те, що Хабаровськ став подією загальнодержавного значення в Росії. Так, схвально ставляться до протестуючих 45% росіян, тоді як негативно майже втричі менше: 17%. Не визначились 11%, а про байдужість заявляють 26%.

Місцевий політичний процес у Хабаровську цілком може активізувати процес оновлення російських політичних еліт. Так, винуватець хабаровського вибуху С. Фургал із місцевого рівня політики наразі цілком може претендувати на рівень загальноросійський. Арештований губернатор увійшов до десятки політиків, що користуються найбільшою довірою росіян. І хоча рівень довіри (на рівні 3%) до нього поки що не можна порівнювати із лідерами рейтингу, все ж позаду залишились такі відомі фігури як О. Навальний і Д. Мєдвєвєв.

Хабаровськ як симптом. Міжтериторіальні відносини в РФ носять чіткий центро-периферійний характер, що означає нерівне положення регіонів стосовно центру, який виступає як експлуататор. Частково це є наслідком того типу економіки, який встановився в РФ, частково складності самої Росії, частково відсутністю демократичних механізмів організації відносин між територіями. Так чи інакше, але спротив периферії центру внутрішньо притаманний таким відносинам. Тому такі явища як сепаратизм у багатьох випадках є нічим іншим як боротьбою периферії проти її експлуатації центром.

І перемога Фургала на губернаторських виборах є результатом протестного голосування. Особистість чи її належність до певної партії відіграли тут другорядну роль. В першу чергу поразка Єдиної Росії та її кандидата стала не наслідком підтримки ЛДПР, а електоральним спротивом Москві, адже регіони, що багаті на природні ресурси в сировинній економіці неминуче стають експлуатованими. Дослідження із застосуванням якісних методів збору інформації (наприклад, фокус-груп) дозволяють виявити певну образу на Москву, як в Хабаровську, так і на Далекому Сході загалом. Протестний потенціал тут є вищим і причини цього лежать у сприйнятті політики центру відносно регіонів. Дослідження демонструють, що, наприклад, жителі Хабаровська переконані в тому, що Москва розглядає регіон як джерело доходів, розподіл яких відбувається не справедливо, а те, що повертає центр використовується безвідносно до реальних потреб регіону, або ж просто розкрадається та осідає у наближених до Москви бізнесменів. У цьому контексті Хабаровськ — класичний приклад повстання периферії. І тут можна з великою впевненістю стверджувати, що «Хабаровськ» — це ситуативна назва системної проблеми для Росії. Але його особливістю є те, що це — зовсім не чисельний для Росії приклад політичного спротиву центру.

Хабаровські уроки для України. Хабаровськ як симптом системної хвороби путінізму викликає у багатьох в Україні зрозумілу емоційну реакцію: поєднання обережних надій та зловтіхи. Але, насправді, російський Хабаровськ — це прояв спільного для людей недоліку в суспільній організації. А саме — соціальних нерівностей. Тому, відповідні події, у першу чергу для українських еліт, повинні стати уроком і можливістю здобути цінний досвід чужих помилок. В Україні відносини між регіонами і центром також носять центро-периферійний характер. Київ сьогодні акумулює (узурпує) основні ресурси країни: економічні та людські. Розвиток областей супроводжується деградацією соціальної інфраструктури, демографічною катастрофою та кризою ринку праці на місцях. Попри децентралізаційні процеси, структура української економіки є такою, що консолідація ключових ресурсів все одно має центроспрямований характер. Для України Хабаровськ — це кейс, який варто вивчати для того, щоб система відносин між регіонами в нашій країні була більш гнучкою та стійкою, ніж в РФ. Це є і вагомим фактором боротьби України і за свої втрачені території.

Ковтун Олександр Сергійович, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри психології та соціальної роботи, Хмельницький інститут соціальних технологій університету «Україна»

Публікація здійснюється в рамках інформаційної програми IDS Kronos