Діджиталізація як занепад Краси буття
17.04.2024
Валентин Ткач
«Навіщо ви вигадуєте нові машини, мобільні пристрої, комп’ютери, пишете і
вчите інструкції до них, якщо при цьому забуваєте назви квітів».
Мої друзі знають, що я негативно ставлюся до цифровізації життя людини. Писав з цього приводу і статті, і книги, зазначав, що імітація приходить на місце імпровізації. Але, я постійно відчував, що не передаю всю глибину мого неприйняття вигаданого цифрового світу, який впроваджується на місце неперервного, нерозривного аналогового світу.
Та вчора в тролейбусі я усвідомив, що ж мене так бентежить, що формує мою відразу до цифровізації. Коли завалідував свою поїздку, то з глибин пам’яті спливла звична дія – такий собі комплекс фіксованих дій: автоматичним рухом очей я почав шукати на пластиковій картці цифри, як робив це завжди, визначаючи – «щасливий» квиток чи ні.
Цифровізація, або як модно казати – діджиталізація, позбавила нас містерії знахідки «щасливих» квитків. І це стосується не лише поїздки в тролейбусі. Таким, позбавленим вигадки та таїнства несподіваних утіх, стає все наше життя.
На фото мій білет, який я визначаю як «Щасливий абсолют»: у ньому збігаються не лише суми трьох цифр, але й ці цифри відтворюються в своїй послідовності. А, до всього, вони творять загадкову рівність 13=13. Який валідатор витворить вам такий політ імпровізацій, інтерпретацій і подорожей у містичний світ забобонів та обережних мрій. Натомість ви отримуєте лише казенний цифровий голос робота «Вашу поїздку завалідовано» і відчуття, що присутні не в незбагненній книзі Життя, а є лише акцептом в бухгалтерській строчці.
Так людство заради побутової зручності та цифрової визначеності життя відмовляється від його казкової непередбачуваності, таємниці і мрій про несподіване щастя.
Валентин Ткач
