Боротьба с РПЦвУ переходить на новий етап

Хрест на московській церкві. Влада запустила процес заборони УПЦ МП в Україні. РНБО доручила уряду внести на розгляд парламенту відповідний документ. Рішення РНБО вже запроваджено у дію указом президента. Воно, зокрема, зобов’язує розробити законопроєкт про унеможливлення діяльності релігійних організацій, афілійованих із російською православною церквою. Однак за цим формуванням релігієзнавці побачили підводні камені. Тож чи справді московський патріархат збирається на вихід?

Заборонити потрібно було ще з самого початку проголошення незалежності України, але тоді до влади прийшов комуняцький ідеолог, якого церква не цікавила. Московська церква зметикувала швидше за нашу і понесла заяву до Кравчука про затвердження керівництва лаврами Москвою. Тому донині на нашій землі всі лаври під Москвою та і багато храмів також. Звідси і бомбування людей, агресивне ставлення їхніх прихожан до української церкви і держави. Я добре пам’ятаю як років 20 тому мені довелось вперше побувати в Почаївський лаврі; тоді мені дуже здивувало, що монах допитувався кожного, хто подавав записки за здоров’я чи за упокій, яку хто церкву відвідує. Якщо хтось казав, що українську, то навіть записки не приймав. Саме в Почаївській лаврі найагресивніші і заполітизовані монахи. Навіть молоді семінаристи там запекло захищали Москву. Зомбування було страшне і продовжується зараз.

У нормативних документах РПЦ МП імені Сталіна говориться, що це войовнича церква. Але рідко де пояснюється проти чого вона воює. Цей наратив використовується для нетерпимості до інакомислячих (під керівництвом ФСБ). Кажуть, що вірять в Бога, а вбивають і ґвалтують дітей. Кажуть, що вони за мир, а одночасно з цим бомблять пологові будинки і житлові квартали. Кажуть, що хочуть переговорів, але не виводять своїх окупаційні війська і намагаються залякати вимазаними кров’ю пакетами з очима тварин. Кажуть, що вони прийшли з миром, захищати Україну від невідомих фашистів і нацистів, але поводяться як вони. Духовний погляд перетворюється у войовничість і до України. Із пастви небагато таких, що копають до суті віровчення, а лише виконують обряди, а не люблять ні Бога, ні ближнього. От і виростили велику масу зомбі собі на голову в Україні.

Розглянемо таку ситуацію, точніше змоделюємо, як може співвідноситися політична позиція і віра в Євангеліє.

1) скажімо (припустимо) будь я ватою, що вірить в «Русский мир» та у необхідність «спецоперації» та ніби Україна захоплена нацистами-наркоманами та у все інше. Все одно б я вважав злочинцями попів, які закликають вбивати, катувати полонених і т.д; може бути того ж попа Ткачова зневажав би набагато більше ніж зараз. Тому що своїми закликами до тортур полонених він дискредитує «Русский мир». І попа, що в істериці закликає «убий, убий» теж. Попів, що позують зі зброєю і т. д. Зараз для мене вони всі — лжесвященики, а їхня поведінка відповідає моїм уявленням про лиходіїв з РПZ.

При чому не лише у сучасності.

У «Літописі руському» та наукових працях Костомарова, Грушевського, Аркаса, Брайчевського зазначено, що першим в історії Русі Київ і Софію погромило військо Андрія Боголюбського. Це сталося за 71 рік до Батия. Претендуючи на зверхність у Руській державі, суздальський князь сплюндрував престольний Київ. «Грабували вони увесь город, — пише літописець, — і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю, і не було помилування нікому: церкви горіли, християн убивали … і всі святині забрали». Історія повторюється.

Але якби я був віруючим РПЦ, то їхня поведінка повинна викликати реально значніший жах і ненависть. Бажання як мінімум пояснити їм, що закликаючи до скоєння злочинів вони і «Русский мир» дискредитують та віру теж. І своєю поведінкою перешкоджають «Руському миру», а не просувають його.

2) при цьому повно священиків РПЦ МП, які щиро проти військової агресії. Щиро в жаху від того, що відбувається. І їх напевно навіть чисельно більше ніж маніяків, що закликають до геноциду та злочинів. І що вони роблять зі своїми побратимами, які втратили розум? Нічого. А під час літургії ще лицемірно обмінюються «цілуванням миру» зі словами «Христос посеред нас» чмок-чмок-чмок один одного в ручки. Їхня «церква» не навчила їх важливим чеснотам, мужності та стійкості. У тому числі і мужності йти проти маніяка, впевненого що він і є «Церква». Я маю на увазі їх верховного пахана, товариша Гундяєва.

Старий Томас Гоббс писав, що «систему характеризує не помилка, а реакція на помилку». Це в рівній мірі може бути застосовано і до соціуму, і до держави, і до особистості, і до РПЦ МП імені Сталіна зокрема. Чим є спільнота яка не здатна само-оздоровитися?

3) Вся ця гнильна зараза наповнювала PПZ і раніше, до країв і більше. Антисемітські памфлети повні важкого марення складав особисто «вождь церковних лібералів» екс-протодіакон всея Орди Кураєв (і щось не видно покаяння за це свинство). Теорії змови, прямий окультизм, антихристиянський культ царя-страстотерпця як-«спасителя», або «відкупителя»; Ткачов, що закликає бити дружин, — з’явилися за багато років до 24 лютого. І чого час віруючими пастирями робилося проти цього? Знову-таки: нічого.

Але помалу (знаю декілька таких випадків) народ починає прокидатися.

Наведу листа моєї далекої родички до мене: «Іване, пробач, що довго не спілкувалися, я вважала тебе зрадником святої Русі (хиба вона колись існувала) та бандерою, клятим западенцем, уніатом, мені так батюшка говорив в храмі говорив. За 12 років мені так УПЦ МП промила мозок, що тільки війна змінила моє мислення про цю церкву. Не можна її залишати. Вони зомбують дітей і батьків. Перейшла до ПЦУ і як знову народилася. Молимося за Україну. А то відчувала постійно себе грішною і тільки батюшку слухала. З мирським світом не спілкуватися, бо вони несуть гріх. Результати роботи, зомбування прихожан бачимо. Прикро. Я не могла зрозуміти чому наша Закарпатська область постійно голосувала за проросійських політиків, а це виявляється вплив церкви. Який ще доказ потрібен, що вона агент Кремля. Бачила все це наочно. Як працює МП з прихожанами своїми. Бабулями, Божими кульбабками, та іншими верствами населення. Всіляють ненависть до України та всього українського. Проти уряду, армії, полку АЗОВ, Бандери та інших питань.

Продовжують і зараз. Я в тому впевнена. Треба цю структуру забороняти як комуністичну партію. Мести мітлою поганою як і армію РФ. Геть з України. Чим замістити? Думайте! Святе місце — пусте не буває. Добре, що нарешті правоохоронні органи почали притягувати цих агентів Рашки до відповідальності, нарешті їхні покровителі при владі не можуть далі їх захищати і дозволяти робити все що ті хочуть на нашій землі. Дуже радію що за стільки років незалежності нашої держави ми добиваємося того що оці попи в рясах перестануть морочити голову українцям, а це вони вміють робити добре! Задурювати голову людям, а ті з роками починають вірити в нісемітниці, відмовляються бачити що це за структура і як вона маніпулює населенням. Головне довести це до кінця».

Тут, після такого емоційного листа, я вважаю за потрібне привести деякі прецеденти з правової практики однієї з пострадянських країн. У Латвії у вересні 2022 року прийняли закон про розірвання всіх зв’язків Латвійської Православної церкви з РПЦ МП, ніяких протестів не було, а їх Патріарх, по-моєму, навіть зрадів цьому, як в анекдоті «і без гріха і задоволення». Латвійським попам більше не треба перераховувати до Москви 15% податку? А може їм треба показати Москві середній пальчик ?

А тепер детально проаналізую указ № 820. Нагадаю, що за законодавством України (на відміну від РФ і РБ) кожна парафія, монастир, єпархіальне управління тощо є самостійною юридичною особою, яка несе відповідальність за свої дії окремо від інших юридичних осіб. Тобто парафії не несуть відповідальності за дії єпархіального управління, так само і в єпархіальному управлінні не несуть відповідальності за дії парафій.

Тобто переслідування УПЦ як конфесії — немає. Є санкції щодо окремих організацій (парафій, монастирів і т. д.). Далі санкції підуть за юридичне або інформаційне підпорядкування релігійної організації зареєстрованої в РФ, а не за релігійну практику. Тобто молитися російським святим ніхто не забороняє.

Пропоновані санкції обмежують користування нерухомим майном та банківськими рахунками, але не забороняється саме «відправлення культу». Тобто якраз нічиї чисто релігійні права не порушені. Для порівняння, в «високодуховній» РФ, як у свій час в СРСР, вже переслідують за саме «відправлення культу». Чоловіка і дружину, Свідків Єгови, заарештували за «проведення заходу», тому що вони молилися разом у себе вдома.

Отже.

1) ніякого переслідування УПЦ МП як релігійної організації немає. Обмежень на релігійну діяльність — здійснення богослужінь, не накладається.

2) кожна релігійна організація у складі УПЦ МП буде піддаватися перевірці окремо. З різним результатом.

Звичайно УПЦ назве це «переслідуваннями», оскільки об’єктивно в їхньому випадку провести поділ між релігійним та політичним неможливо (про це дивіться свідчення з листа родички). Безліч чисто політичних концепцій («триєдиний народ» і т. д.) для них фактично є предметом їх релігійної віри. Але якщо в голові мати мізки, а не позолочену софринську вату, то провести цю дихотомію — елементарно.

Згідно відомого релієзнавця Олександра Сагана «Проблема нового закону із умовною назвою «про заборону УПЦ МП (РПЦвУ)» не в тому, чи добре він написаний, чи недолуго, як нинішні варіанти. Цей закон дозволить РПЦвУ затягнути час і відволікти увагу суспільства і влади. Адже нас чекатиме епопея «за» і «проти», баталії у ВР України і суспільстві з прийняттям і т.п. Припиняться заборони/обмеження у діяльності, що нині приймаються у районах чи областях і т.п. — всі чекатимуть новий закон. Два місяці відводиться на підготовку законопроєкту про «унеможливлення діяльності» (! — цікаво, про що це) в Україні релігійних організацій «афілійованих із центрами впливу в Російській Федерації». Тому тут не йдеться лише про УПЦ МП (РПЦвУ), про яку у рішенні лише згадки по дотичній. Потім — баталії у процедурі обговорення/прийняття. За цим — узгодження із міжнародними організаціями. Бо закон має відповідати нормам «міжнародного права у сфері свободи совісті та зобов’язань України у зв’язку зі вступом до Ради Європи». Виходячи із цих норм, слід розуміти, що заборони РПЦвУ у тому розумінні, що вони повністю втратять можливість перебувати в Україні та проводити богослужіння — визначально не буде».

Щодо «підвищення статусу» ДЕСС до рівня «центральних органів виконавчої влади». Йдеться про відновлення статусу держкомітету (Держкомнацрелігій). Без зміни функціональних можливостей — це призведе лише збільшення зарплат і, можливо, зміни очільника. Нічого за суттю не змінює і «функціональне підпорядкування» ДЕСС «структурних підрозділів місцевих держадміністрацій». Вони й так подвійного підпорядкування. Але кошти службовцям і надалі платитимуть держадміністрації, а не ДЕСС. Тому тут нічого не зміниться.

За думкою Олександра Сагана, щодо перевірки Кабміном (протягом аж 2 місяців!) «наявності правових підстав та дотримання умов користування релігійними організаціями майном, яке перебуває на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника» — взагалі не зрозуміла логіка уособлення КП-Лаври і що службовці Кабміну збирається там робити 2 місяці. За цей час можна перевірити всю державну нерухомість, яка передана у користування УПЦ МП. І заодно анулювати всі договори із тими організаціями, які мають не чинні статути».

А проте «гоніння» на УПЦ МП почалися одночасно з «ленінопадом» в кінці 2013 р., коли український народ скидав статуї Леніна, символу більшовизму — сили антихристової. Деякі священики УПЦ тоді втекли до РФ. У 2022 р. Нео-Совдепія пішла війною на Україну. Російські вояки, захоплюючи будь-яке містечко, насамперед ставлять статую Леніна. Це дивно, але факт: там, де стоять статуї Леніна, великого гонителя християнства, ніяких гонінь на УПЦ МП немає. Навпаки, там «зачищені» всі християнські спільноти, крім РПЦ імені Сталіна. Питання риторичне: кому служать попи з цієї контори?

А поки тягнеться вся ця процедура РПЦ-ФСБ та різні їхні посіпаки влаштувати «вселенський плач» про переслідування віруючих в Україні. На тлі репресій проти релігійних меншин в самій РФ — їх «крокодилячі сльози» ніхто не сприйме всерйоз.

За думкою Олександра Сагана: «Моделюємо ситуацію — прийняли! Включається варіант критики України від міжнародних правозахисних організацій та урядових структур (аж до санкцій), а також блокування закону через суд (свої можливості Новинський, диякон всія України, вже показав на законі про зміни у назвах), також подання до Конституційного суду. А це якщо не на роки, то на довгі місяці. Втратимо золотий час і пара піде у свисток! І це замість того, щоб заставити владу вже зараз виконувати діючі закони і негайно обмежити антиукраїнські можливості УПЦ МП (РПЦвУ).

Йдеться передусім про негайний розрив усіх договорів про оренду нерухомості (державної та комунальної), усіх інших договорів, оскільки ці релігійні організації втратили статус юридичної особи. Деполітизацію їх діяльності, покарання і обмеження у можливостях ідеологів та ініціаторів українофобської діяльності, усунення можливостей Росії впливати чи фінансувати через місцевих олігархів клір тощо. Для усього цього нинішніх законодавчих можливостей цілком досить. Було б бажання хоч щось робити».

У всій темі про заборону РПЦ МП в Україні йдеться про Києво-Печерську лавру. Причому, з української сторони фанфари, — »лавра наша»; з ватною крики — «розкольники захопили». Все неправда! Насправді. Музей-заповідник «Києво-Печерська лавра» залишається у власності держави Україна.

В органах Мін’юсту зареєстрована релігійна організація «Монастир Києво-Печерська лавра у складі ПЦУ», їй можливо нададуть на праві безоплатного користування один з храмів у Верхній Лаврі, а в Нижній так і сидить все ще та зганьблена РПЦ МП імені Сталіна.

Так, така ж релігійна організація у складі УПЦ (РПЦвУ) нікуди не поділася, і нікуди не поділося право безоплатного користування будівлями музею якими вона користується. Може бути, і то не факт, що договір безоплатного користування буде розірвано після ліквідації організації по суду. І то не факт. А додаткових організацій зі схожою назвою можна зареєструвати як завгодно. Хоч в юрисдикції «Макаронного Пастріархату».

Іншими словами, до перемоги і досягнення релігійної свободи України от Московського патріархату ще далеко, закон не прийнятий, він не відразу буде діяти, МП почне судові тяжби. Процес може затягнутися, а після перемоги шансів здолати їх буде значно менше.

Ексклюзив

Іван Верстянюк, оглядач