Як парость виноградної лози плекайте мову….

Найперше, що зробила велика війна з Росією, — змусила нас ще уважніше й відповідальніше звернутися до нашого коріння. І ми вкотре переконалися — мова і культура становлять чи не найбільше значення для самосприйняття себе у великому глобалізованому світі, є тими найдорожчими речами, через які зокрема точиться жорстока війна. Українська нація воліє бути українською нацією, не дати змоги знищити чи відмовитися від себе самої.

Історія української школи в Словаччині розпочалася майже 30 років тому з маленького гуртка, який словаки з українським корінням створили для своїх дітей. Зі зростанням української громади зростала зацікавленість українською школою. Переважна більшість учнів — це діти, для яких українська мова рідна, хоча є діти, для яких українська мова є успадкованою.

Ми зустрілися з Марією Рибак — директоркою цього закладу та вчителями Тетяною Петюренко та Ольгою Острогляд — в одному з торговельних центрів Братислави.

Перше, що спало на думку — це прийшла Україна, щира, шляхетна й дуже чутлива.

«Ідея створення цієї школи дуже давня. Я народилася тут, у Словаччині. Я зі східної Словаччини. Я навчалася на факультеті фізкультури й спорту. Коли народилися діти, я почала думати про те, що слід заснувати українську школу, аби діти знали мамину мову, а також про походження роду. Так і заснувала вже понад 30 років тому».

Ми говорили про те, що діти, насамперед ті, що пізнали війну, просто мусять мати місце сили, де вони почуватимуться як удома.

Пані Марія зауважила, що вже третій рік, як школа — самостійна організація. Спершу вона більше нагадувала гурток для своїх дітей, для дітей друзів українців. Не було потреби в офіційному оформленні, натомість з 2020 року школа є громадською організацією «Недільна українська школа в Братиславі» («Nedeľná ukrajinská škola v Bratislave»). Зараз школу відвідують близько 70 учнів від 3 до 16 років, найменші діти займаються в групі раннього розвитку «Дошкільнятко». Стабільного фінансування школа не має (часом Посольство України допомагає фінансово, бюджетування немає, через що і з плануванням діяльності складно. Усі вчителі — волонтери, а школа безоплатна. Отже, це громадська неприбуткова організація, що надає освітні послуги.

Після початку російської агресії проти України багато українців залишило країну, рятуючи життя своїх дітей. Словаччина також гостинно відчинила свої двері для українців.

На сьогодні українську школу відвідують майже 120 дітей. Заклад працює один раз на тиждень протягом 2 годин. Мета Марії Рибак спільно з колективом педагогів — сприяти тому, щоб малеча не забула, що вони українці. У школі викладають українську мову, літературу, культуру, українську історію, географію, відстежують сучасні тренди в кінематографі, художній літературі.

Варто зазначити, що щороку викладачі, школярі й батьки беруть участь у написанні радіодиктанту в День української писемності та мови.

Викладачі розповіли про співпрацю з міжнародною українською школою, тож окрім навчання школа долучається до заходів, що організовують міжнародні організації. За словами пані Марії, у Словаччині чимало організацій, спрямованих на роботу з іноземцями. Такі структури з початком війни посилили свою діяльність, з цією школою зокрема. Школярі долучаються до міжнародних конкурсів, міжнародних фестивалів, готують виступи. Наприклад, цьогоріч на день Святого Миколая відбулися дитячі вистави, куди прийшло чимало дітей біженців з України.

Тетяна та Ольга розповіли про торішній День вишиванки, організований за підтримки Посольства України в Словацькій Республіці в центрі Братислави.

Засновниця школи Марія Рибак організувала виставку вишиванок, провели майстер-класи на День Вишиванки. В заході взяли участь не лише українці.

У вересні діти Української школи в Братиславі долучилися до фестивалю «Світ в одному місці», який організувало ГО MAREENA. Вони виконали відомих у Словаччині «Соколів» та стрілецьку пісню «Ой, у лузі червона калина», яка вже стала світовим музичним хітом. А запальний танок під пісню гурту KALUSH «Стефанія» не залишив байдужим жодного глядача.

Цей культурний захід був сповнений смаків, культури, музики, танців, приємного спілкування. Учасники отримали нагоду поласувати українським борщем та варениками, східними солодощами та випити турецького чаю.

Українці мали змогу придбати українські книжки від видавництва Лілії Омельяненко, що має назву «Видавництво».

Такі події, насамперед коли ти далеко від дому, додають сил, натхнення й незаперечної віри в перемогу.

Всі добре знають, наскільки важливим є випускний вечір для дітей, а ще й надто якщо завершення навчального року ти зустрічаєш не вдома. Українська школа у Словаччині започаткувала проєкт «Українська школа в евакуації», на якому діти й викладачі три місяці провели разом, ще й надто діти, що зазнали страху. Перша «педрада» — знайомство в Nivach — залишила потужні спогади у педагогів. Три місяці — короткий термін, але шлях було пройдено довгий.

У всіх — дітей, вчителів, організаторів, — до проєкту була своя історія, і раптом війна зробила так, що всі стали частинками однієї історії.

«Ми віримо, що дружбу, яка зав’язалася в приміщенні Cambridge International School Bratislava, ви заберете з собою, куди б не занесла вас доля» — акцентують педагоги.

Цей проєкт об’єднав різних, натомість небайдужих людей. Ганна Швачка, Марія Рибак, адміністрація Cambridge International School Bratislava, UNICEF, hlavne mesto Bratislava повірили в нього й підтримали.

Стосовно державної підтримки Марія Рибак наголосила, що така підтримка є, вона не слабшає. Крім того, вона висловила подяку словакам за всіх українців, бо «вони фантастичні й поводяться добре. Вони розміщують та приймають українців, годують».

Я запитала у засновниці й учителів школи, чи не варто спробувати отримати грант на фінансування, бо це освітній український проєкт, які наразі підтримуються світом. Адже найперше, що Україна зараз відстоює — право на свободу і незалежність української нації. Колектив міркує й над цим, натомість така дія потребує фаховості й часу. Тож я хочу звернутися до всіх українців і просто небайдужих людей — якщо маєте ідеї чи думки щодо створення справжньої української школи — скажіть про це.

Майбутнє України залежить від небайдужих людей. Українці заслуговують на підтримку.

Ексклюзив

Марина Ковальчук, власна кореспондентка Newssky (Словаччина, Чехія, Угорщина, Польща), керівниця проєкту V5 Media