Як і навіщо ТрО має комунікувати з населенням громад

Як новий соціокультурний феномен ТрО з’явилася недавно. В когось вона викликає захоплення, в когось — невдоволення. Бо реальність виявилася трішки інакшою, ніж мрія. Але зараз, як і на початку війни, ТрО гарантовано викликає ненависть у ворогів, уміло знищуючи загарбників. З чим ми — громадяни — можемо одне одного привітати та спробувати в цих наших нових відносинах розібратися, пише письменник Володимир Сердюк для zn.ua.

Інструментом і базою діяльності ТрО є закон «Про основи національного спротиву», підписаний президентом ще 2021 року. Зокрема, важливі ті його частини, в котрих ідеться про спроможність сил ТрО формувати громадську думку у спільнотах, із яких походять військовослужбовці. У яких друзі з родичами їх збирали, проводили на війну. А також там, де вони дислокуються, якщо були переведені до іншої громади/області.

Внесені 2022 року до закону зміни (командуванню ЗСУ було дозволено у разі військової потреби перекидати підрозділи ТРО по всій країні, включно з лінією фронту), розширили початкову ідею, відповідно до якої тероборона мала захищати лише свою громаду/регіон. Але маємо те, що маємо. Розуміючи при цьому, що вміння комунікувати з місцевим населенням — архіважливе ще й у процесі деокупації наших територій. Коли ТрО як підрозділ ЗСУ закладає основу для повернення чесної та правильної комунікації держави з людьми.

Які конфлікти з місцевими виникають, і чому

Часом командири локальних підрозділів ТрО, маючи досить широке коло обов’язків, фізично не встигають підтримувати зв’язки з громадськістю. На це в офіцерів не залишається сил, бажання, а часто — й рівня фаховості: пояснювати очевидні для військового факти ще комусь, окрім родичів конкретного бійця. Керівники живуть життям підрозділу, не беручи до уваги, що він розташовується в оточенні громадян населеного пункту. А ті пильно й ревниво, спостерігають за побутом військового підрозділу, оцінюючи поведінку співвітчизників, які з цивільних перетворилися на військових.

Для тих, чиї друзі та родичі служать у ТрО, стан справ у підрозділах є надважливою темою. Будь-яку подію вони обговорюють докладно і, за відсутності роз’яснювальної роботи та цілеспрямованого формування громадської думки, інколи трактують її в невигідному для сил ТрО світлі.

Приклад перший. Місцевий ресторатор узяв на себе роль начальника продовольчої служби підрозділу ТрО, готує їжу у своєму кафе й дозволяє там проводити навчання бійців. Одразу ж містечком починають розповзатися чутки: «Бійці ТрО збираються в кафе». Без уточнень, просто із закочуванням очей догори: «Все ясно, випивають». Хтось заздрить такому надуманому привілеєві, хтось, маючи в сім’ї пияка, одразу вішає ярлик розбещеності на всіх інших бійців: «Прикидаються тверезими, а як не пити, коли по пів дня сидять у кафе». Слід було б, аби хтось авторитетно розповів усьому районові, що ресторатор об’єднав місцевих волонтерів, які безкоштовно годують бійців за стандартами Збройних сил, куди спиртні напої не входять.

Приклад другий. Хтось із підприємців береться пошити бійцям форму— чи рукавиці, взуття, — і одразу ж назріває потенційно-вибухова напруга. Ті, хто може привезти натовського зразка уніформу зі складів у Європі, запитують: «Чому не заплатили нам? Ми б привезли все фірмове». І ось уже хтось мусить фахово пояснити, що власник швейної майстерні пошив для бійців уніформу безкоштовно.

Приклад третій. Хтось забезпечив бійців на блок-посту меблями, зайвими диванами зі старого і вже непотрібного гарнітура. Та пасажири з вікон автобуса, що минає блок-пост, помічають своє: «Хлопці з автоматами сидять на розкішних меблях! „Віджали“ в когось…»

Якщо в батальйоні виникла проблема, то її інформаційні наслідки збурюють громадян не тільки на місці його дислокації, а й там, де цей батальйон сформовано. Це важлива відмінність сил ТрО від інших родів військ ЗСУ. Командири бригад і батальйонів ТрО є переважно кадровими військовими й не розуміють специфіки комунікаційних завдань. Для керування громадською думкою вони мають вивчити канали обміну інформацією серед громади, в якій сформовані їхні підрозділи. Дізнатися, в яких чатах спілкуються містяни, визначити журналістів, лідерів думок, блогерів, членів сімей військовослужбовців ТрО, вибудувати систему збору інформації та реагування.

Напрузі в таких випадках краще запобігти, ніж гасити соціальний конфлікт, що вже виник. Бо до нього втягується широке коло осіб. Родичі та знайомі військовослужбовців — з одного боку, з їхньою неоднозначною оцінкою подій, та родичі й знайомі інших, можливо волонтерів. Усі впевнені, що могли б виконати те саме дешевше та краще.

Добре, коли такі конфлікти залишаються тліти в межах однієї громади. Гірше, коли вони породжують чутки про поранення чи загибель бійця. Мовляв, він був не у статутному взутті, а в отриманому від волонтерів. І його поранили, бо через проблеми зі взуттям не спустився вчасно у траншею. Жаль, що всі звинувачення тоді впадуть насамперед на голову командира підрозділу, а потому — на волонтерів, які щось «зробили не так».

Ще гірше, якщо ТрО не навчиться адекватно реагувати на ситуації, коли бійців, що отримали зброю і владу, м’яко кажучи, «заносить». А такі випадки, на жаль, трапляються. Та потрібно не лише їх припиняти, а й пояснювати людям, що винного покарано і що це не система, а поодинокі винятки.

Хто і як повинен працювати з конфліктами

Найбільше заважає конструктивній роботі з конфліктом небажання його вирішувати. Але питання ще й у тому, що командир місцевого підрозділу ТрО не лише не хоче розв’язувати конфлікт, а й не мусить цього робити. Чому? Бо він — військовий фахівець, основним обов’язком якого є підготовка до бойових дій та ефективної оборони. Знаходити порозуміння з членами громади повинен хтось інший.

Хто? Очевидно, офіцер із комунікацій, який навчений такої діяльності за сучасними методиками. Якщо їх досі немає, тоді таку штатну одиницю — на рівні батальйону і вище — варто ввести. Ба більше, в резерві головного командування створити підрозділ із офіцерів психологічної допомоги, прес-офіцерів та фахівців із контактів з місцевим населенням. Оскільки їхні функції багато в чому схожі, то такий підрозділ слугуватиме і навчальною базою, і базою для перепідготовки спеціалістів, і курсами підвищення кваліфікації спеціалістів цього профілю.

Зараз ці обов’язки покладені на службу морально-психологічного забезпечення, і з військовослужбовцями вона працює добре. Але з її поля зору випадає робота з цивільним населенням тих районів/зон територіальної оборони, за які несуть відповідальність командири згідно із законом.

Командири можуть вважати, що інформаційна робота не входить до їхньої відповідальності. Тоді доведеться нагадати, що, крім своїх прямих службових обов’язків, комбриги та комбати сил ТрО, відповідно до закону «Про основи національного спротиву», є ще й керівниками штабів територіальної оборони області та району. Згідно ж зі статтями 3 та 6 цього Закону, завданнями територіальної оборони, а отже й керівників штабів, є загальновійськова підготовка громадян до національного спротиву, «участь в інформаційних заходах, спрямованих на підвищення обороноздатності» громадян та суспільства в цілому, не тільки особового складу сил ТрО ЗСУ чи ДФТГ.

У цьому полягає відмінність сил ТрО від інших родів військ ЗСУ. Підрозділи ТрО є базовою інституцією, яка має опікуватися підготовкою до спротиву в разі нападу ворога всього населення, а не лише особового складу свого підрозділу.

Проблеми на деокупованих територіях

У світлі обов’язкового визволення від російських загарбників усіх українських територій, потреба в заступниках командирів, які контролюватимуть комунікації підрозділів із суспільством, гарантовано зростатиме. Бо бійцям підрозділів Територіальної оборони ЗСУ доведеться дедалі частіше спілкуватися з жителями перед тим окупованих російськими військами територій, які терпіли над собою знущання окупантів. А українських вояків уявляли собі ледь не ангелами. На таких зламах свідомості можуть виникати нові, досі непередбачувані конфлікти. І їх доведеться розв’язувати ТрО/ЗСУ, які першими заходять у міста й селища, а потім — військовій та військово-цивільній адміністраціям. Але це вже тема для іншої розмови.

Отже, і тут бажано, щоб командир батальйону мав на такі випадки свого власного прес-офіцера та штатного психолога. Прес-офіцерам доведеться проходити навчання, на яких їх готуватимуть помічати виникнення «тертя» чи «напруги» між місцевими жителями та військовослужбовцями ТрО. Навчені прийомів вирішення конфліктів, ці фахівці помічатимуть виникнення конфліктів у зародку та вміло розв’язуватимуть їх. Добре, якби прес-офіцери були з тієї ж самої громади, в якій і формувався їхній підрозділ ТрО.

…Краще не пускати ці процеси в суспільстві на самоплив. Треба готуватися до всіх можливих варіантів розвитку подій. Бажано, щоб командири підрозділів сил ТрО ЗСУ не чекали виникнення проблем, а вже зараз забезпечували стабільність ввірених їм підрозділів та цілеспрямовано й активно готували громадян до захисту Батьківщини.

Читайте також на Newssky «Український ШІ-стартап Harmix залучив $500 000 від канадських інвесторів» і дивіться на YouTube-каналі «Нудний Пенс».

Щоб завжди бути в курсі подій, підписуйтесь на ТГ-канал Newssky. Також рекомендуємо актуальні дискусії друзів України в Північній Америці на YouTube-каналі Rashkin Report.