Симеон Полоцький, поет та теолог. Зоря Божого світла в країні темряви

Ексклюзив. Симеон Полоцький (мирське ім’я – Самуїл Гаврилович Петровський-Ситнянович; топонімічне ім’я – Полоцький, від міста, де народився – Полоцька (1629-1680) – діяч східнослов’янської культури XVII ст., поет, перекладач, драматург і богослов, один з ідейних лідерів прихильників «латинської» книжної культури. Прожив всього 51 рік, але встиг багато зробити у своєму непростому житті.

Він народився у Великому князівстві Литовському, яке тоді входило до складу Речі Посполитої. Навчався в Києво-Могилянській колегії у єпископа Чернігівського – Лазаря (Барановича). До кінця життя Симеон Полоцький залишався таємним уніатом, що приховував свою приналежність до базиліанського ордену. Звідси йде його західна орієнтація як духовно-світоглядна, так і літературна.

Перші вірші написав ще в роки навчання. У 1656 р. прийняв чернечий постриг під ім’ям Симеона та прийняв сан священника. Його доля зробила крутий поворот, коли на запрошення сильних світу цього, його запросили до Московії. А сталося це в тому ж знайомому для нього 1656 році.

У перший приїзд Симеон ознайомився з містом, але на остаточний переїзд його спонукало те, що Полоцьк зайняли польські війська, побоюючись переслідувань (хоча і не будучи винним) отець Симеон вирішується на еміграцію, щоб уникнути переслідувань з боку заздрісників, а тим більше, що сам Олексій Михайлович став йому протегувати.

В результаті в січні 1660 р. Симеон прибув до Москви на поселення, де навчав латинської мови (а може бути і інших предметів) молодих подьячих (тобто майбутніх дипломатів) з Таємного наказу. Однак інтереси Симеона цим не обмежуються … все-таки він був дуже талановитою та різнобічною людиною.

Симеон Полоцький – один з перших офіційних поетів. Він писав силабічні вірші церковнослов’янською та польською мовами. Сьогодні можна було б говорити навіть про польський слід у творчості отця Симеона, але краще й точніше говорити про західний в цілому.

Симеон Полоцький, треба визнати, був плідним письменником. Він створив безліч віршів, що склали збірку «Римологион». Також ним написано безліч морально-дидактичних поем, які увійшли до книги «Вертоград багатобарвний» («Вертоград многоцветный» – мовою оригіналу), визнаної критиками нашої епохи вершиною його творчості. При цьому наголошується, що в цій книзі найбільш яскраво проявилося літературне бароко.

Симеон Полоцький до того ж виступає і як драматург, який створив дві комедії для професійного театру, який щезароджувався: «Комедія про Навуходоносора царя ….та трієх отроцех …не спалених» та «Комедія притчі про блудного сина». Остання користувалася безсумнівним успіхом у публіки.

Однак головним у його житті залишається утвердження силабічної поезії основним напрямком у літературі того часу.

Отець Симеон Полоцький дуже багато писав. Писав він вірші, проповіді, багато перекладав з польської та латинської мов. Вся літературна діяльність Симеона Полоцького – він не без підстав надавав їй велике суспільне значення – прямувала одним чітко вираженим прагненням: внести свій внесок у справу Просвітництва.

У цей період в різних шарах прото-інтелігенції жваво обговорювалося питання яке здавалося головним для подальшого суспільного розвитку, тобто питання про візантійські або латинські інтенції в освіті. Іншими словами, слідувати старим традиціям, або приймати західні віяння. Симеон Полоцький в цій суперечці беззастережно приєднався до табору прихильників латинської мови та традиції. Питання це дуже скоро переросло в інше – про шляхи подальшого розвитку освіти.

Симеон вважав надзвичайно важливим завданням розвиток загальної освіти. Він вважав, що треба будувати училища, якісно підготовляти викладачів та вчителів, і навіть склав свій проект статуту Академії. За задумом Симеона, вона повинна була бути організована за типом Києво-Могилянської, але зі значно розширеною програмою викладання окремих наук. Статут Симеона Полоцького передбачав вивчення учнями всього кола «вільних» наук, громадянських і духовних, починаючи від граматики з літературою і закінчуючи філософією та високим богослов’ям. Статут передбачав також «вчення правосуддя духовного і мирського», тобто церковного та цивільного права. В Академії мали систематично викладатися 4 мови: слов’янську, грецьку, латинську та польську.

Отже, як відзначають дослідники, в останній третині XVII ст. складається літературна громада з усіма ознаками корпоративності, щось на зразок письменницького гуртка, члени якого пов’язані один з одним – приятельськими або службовими відносинами, ворожнечею або дружбою, матеріально або професійно. Саме в цьому гуртку виробився особливий письменницький тип, який панував у високій словесності приблизно протягом півстоліття.

Заснував цю громаду Симеон Полоцький, з його безпосередніх учнів на літературній ниві особливо діяльно трудився Сильвестр Медведєв, видатними членами корпорації має вважати Каріона Істоміна, Мардарія Хонікова, макарьєвського архімандрита Тихона, пізніше – святого Димитрія Ростовського і митрополита, який пізніше,на початку XVIII століття, очолив церкву, владики Стефана (Яворського).

Спільна риса для всіх членів письменницької групи – приналежність до чернецтва. Воно не завжди було самоціллю, воно часто служило лише засобом. Сформовані протягом століть закони літературного побуту приводили людину, яка присвятила себе літературі, за монастирські стіни. Русь, як пишуть історики літератури, в цьому відношенні не становила виключення – таким же законам підпорядковувалося й європейське письменницьке середовище.

Симеон намагався використовувати кожен мало-мальськи відповідний випадок, коли здавалося доречним виголосити промову у віршах. Він складав такі промови і для себе, і для інших – на замовлення або в подарунок. Вони звучали на парадних обідах, в боярських хоромах, а також й в церквах у дні храмових свят.

Центральний твір Симеона Полоцького – збірка “Вертоград багатобарвний” (1677-1678). Відповідно до барокової концепції творчості, збірник цей повинен був одночасно і розважати, і повчати читача, тобто він був одночасно і цікавим читанням і своєрідною енциклопедією. Такий задум визначив композиційну побудову збірки: весь матеріал був розподілений за тематичними рубриками в алфавітному порядку назв.

У змістовному, тематичному, жанровому і стильовому плані «Вертоград» характеризує насамперед барокова строкатість. Перед читачем постають історичні діячі минулого: Цезар, Август, Олександр, Діоген, Карл Великий; екзотичні тварини, іноді вигадані: птах-Фенікс, плачучий крокодил, страус, осмислені в алегоричній традиції давньоруських «фізіологів», дорогоцінні камені, християнські символи, моральні властивості тощо. Справедливо зауваження про «Вертоград» як про «своєрідний музейна вітринах якого… виставлено для огляду» все основне, що встиг описати віршами Симеон, бібліофіл і начотчик, любитель різних «раритетів» та «куріозів»; він все зібрав протягом свого життя у себе в пам’яті. До збірки увійшли найрізноманітніші в жанровому відношенні («подобия», «образы», «присловия», «толкования», «епитафии», «образов подписания», «повести», «увещания», “обличения«)і щодо обсягу (від коротеньких двовіршів до громіздких «поем» в кілька сотень віршів кожна) твори.

Вірш «Купецтво» представляє читачеві галерею пороків, якими виявляється заражений «чин купецький», а «Чернець» («Монах»– мовою оригіналу) зображує пороки ченців. І те й інше вірш закінчуються патетичним зверненням автора до представників зображуваного стану із закликом виправитися, а праведне життя в обох випадках є запорукою небесного блаженства. В даному випадку перед нами – яскравий зразок трансформації жанру церковної проповіді (повчання, або казання) в новій – віршованій – формі.

Порівняно велике місце в складі збірки займають вірші, присвячені суспільно-політичній проблематиці.

Сюди ж повинен бути віднесений і великий цикл віршів Симеона Полоцького, призначення яких полягало в тому, щоб наочно показати читачеві, що таке ідеальний правитель і що таке правитель-тиран (слово тиран в цьому саме його значенні «поганого, жорстокого» правителя ввів в поезію, як відзначають дослідники, вперше саме Симеон Полоцький). Тиран же ніколи не піклується про громадянську потребу, обтяжує поданих податками та поборами, він жорстокий і мстивий, несправедливий і свавільний. Це виявилося актуальним, можна сказати пророчим й через 300 років, коли на місце його покровителя прийшов саме такий тиран-узурпатор. Але не тільки в викритті тиранії бачив свою місію отець Симеон.

Уже в перші роки перебування на Московії Симеон Полоцький взяв найактивнішу участь в проведення церковної реформи та в боротьбі зі старообрядництвом. Його перу належить кілька книг проти обмежених фанатиків-старообрядців. Так, після соборів 1666-1667 рр. він написав книгу «Жезл правління» з викриттями старообрядництва. Книга мала велике значення в полеміці зі старообрядництвом.

Після смерті багато його книги були заборонені, тому що вони «приваблюють» латинською мудрістю, а рукописи вилучені та приховані у Патріаршій ризниці. Патріарх-мракобіс Іоаким (а саме він незаконно анексував Київську митрополію в 1686 році) засудив Симеона Полоцького як людину прихильну до латинської культури. А про самих книгах, що видаються Симеоном, патріарх Іоаким говорив: «ми перш друкованого видання не бачили і не читали тих книг, а друкувати їх не тільки благословення, а й дозволу нашого не було».

Релігійно-філософські уподобання Симеона Полоцького визначалися його освітою, отриманою у вестернізованих навчальних закладах Києва та Вільно. Втім, сам Симеон Полоцький не був, так би мовити, професійним філософом, скоріше він був професійним літератором та поетом. Впевнений в тому, що ментально млява Московія повинна позбутися своєї самобутності, він всю свою діяльність присвятив тому, щоб поширити тут ідеї західноєвропейського гуманізму і раціоналізму. І, перш за все, він пропагував світську науку, настільки заперечувану раніше в давньоруської думки.

Звичайно, будучи ченцем, Симеон Полоцький визнавав, що світська наука і, в першу чергу, філософія, вторинна по відношенню до богослов’я. У «Вертограді багатобарвному» він писав:

Философии конец: тако людем жити,

Еже бы по-силному Богу точным быти.

Перш за все, розділяючи віру і раціональне, «розумне» знання, Симеон Полоцький все ж завжди підкреслював, що світське, раціональне знання — це обов’язкова складова будь-якого пізнання. Він взагалі завжди підкреслював значення «розумності», закликаючи і своїх читачів простувати шляхом «розуміння»:

Ты же, о читателю, изволь чести умно,

Разум, удобь возмеши, внимая разумно,

Употребляй… тогда полза будет…

До речі, і спростування старообрядницьких поглядів, Симеон Полоцький будував, перш за все, на тому, що прагнув показати не тільки відсутність у них знання, а й елементарну неграмотність. Так, про відомого старообрядницького полеміста Микиту Пустосвята він писав: «Чрез все житие вое в нощи невеждества слепствовав… Не весть он и алфа гречески чести». А іншому старообрядческому писателю, Лазарю, говорил: «Иди прежде научися грамматичествовати, таже к вящшым хитростем учения».

На відміну від них, для Симеона Полоцького було аксіомою – справжнє пізнання Бога можливо тільки шляхом поєднання віри і розумного знання.

Тому вже одна теза про «розумність», по суті справи, головна теза Симеона Полоцького, показує, наскільки його релігійно-філософські погляди були відмінні від традиційних давньоруських уявлень про співвідношення віри та розуму.

Безліч закликів про необхідність освіти розкидані по різних його творів. І знову ми зустрічаємося з головним обґрунтуванням необхідності освіти, – чим освіченіша людина, тим ближче стоїть вона до осягнення Бога. У поданні Симеона Полоцького, «досконала людина» – це добропорядний, широко освічений християнин.

Симеон Полоцький активно боровся з екстрасенсами та шарлатанами. Він категорично не визнавав народних цілителів та викривав знахарів. Навіть написав проповідь – «Повчання проти забобонів».

Симеон Полоцький помер у 1680 році. Одні кажуть–не шкодував себе, хворів… Інші – смерть була раптовою. Підозріло раптової. Адже у великого просвітителя та мислителя були грандіозні плани, наприклад, проект вищого навчального закладу, в якому б вивчалися не тільки богослов’я та мови, а й природничі науки. Але московським мракобісам це все було (на жаль, досі це так) все, як ніж поперек горла. Не виключено, що противники отця Симеона дали йому отруту. Від якої його не врятувало покровительство монарха не все можуть королі.

А це могли бути й представники старообрядців, так й офіційної церкви. Крайнощі, як відомо притягуються, раціоналізм та широке мислення отця Симеона були не вигідні ні тій, ні іншій стороні.

Після отця Симеона залишилася багата бібліотека. Але коли в 1698 році запорізькі козаки написали патріарху лист з проханням передати в їх церкву збірники проповідей отця Симеона, що закономірно, отримали відмову від московських мракобісів. Проте, його книги та рукописи збереглися. Саме тому попри все, праці отця Симеона не були марними.

Іван Верстянюк, оглядач з питань релігії