Спеціальні проекти «Православної енциклопедії», або Як правильно «викроювати» дотації Кремля

Все те, що творить РПЦ – це результат змови чиновників і церковників-корупціонерів. А як інакше просунути свої інтереси? Як захопити систему освіти, збройні сили, нерухомість і так далі?

 Валерій Ластівка.

На сьогодні російська православна церква стала одним з інструментів державної політики, а простіше кажучи банальним підголоском кремлівських дегенератів. Деякі організації, користуючись заступництвом РПЦ, схильні думати, що можуть порушувати закони, як громадські, так і Божественні. І відома контора під вивіскою “Православна енциклопедія” тут не виключення. Підняти вгору цю духовну таємницю, про яку не прийнято говорити вголос, сьогодні мене спонукала одно цікава подія, після якого РПЦ потрапила в кримінальні зведення, причому в цьому, описаному нижче амплуа потрапила уперше (в усякому разі, за моєї пам’яті).

І, хочу зазначити, вперше потрапила абсолютно несправедливо, бо у вузькому крузі ця діяльність РПЦ дуже відома, а ось в масах – не особливо. Дуже добре відома вона і мені, оскільки у минулому неодноразово доводилося квасити із справжніми попами – шляхи господні несповідимі, все-таки. Так що я теж з перших, так би мовити, вуст дуже добре знаю цю таємницю.

Проект РПЦ “Православна енциклопедія”останнім часом помітно активізував свою діяльність на «українському напрямку», продовжуючи рухатися абсолютно у фарватері Кремля.

Показовою у  нинішній ситуації  стала поява нових публікацій енциклопедії, наряду за активізацією антиукраїнських заяв з боку патріарха Кирила, митрополита Іларіона (Алфєєва), Володимира Легойди, та інших апологетів «руського міра».

Відмітимо, що моральний і емансипований активіст, “митрополит” Ларивон Гундяйкин (відоміший як Алфьоров) давно займається рейдерськими захопленнями. Так, відтиснув він і Сергеєвський інститут у Паризі, вирішив віджати і Україну, але для цього йому необхідно було виправдати інші рейдерські захоплення. Наприклад, справу 1686 року, коли ординська Московія анексувала київську митрополію. За декілька років до Майдану і Революції Гідності Ларивонушка упомянув в скомпільованих їм бестсейлерах про … канонічну передачу київської митрополії в 1686 році. Так от, виправдовуючи рейдерські захоплення, він вирішив і далі просунутись в Україну, інакше сакрал кремлівського карлика, звідки виливаються на цього пана золоті гори, скоро придавить і його дітородний орган.

Ясна справа йому цей його дітородний орган бруднити зайвий раз неохота, тому він найняв прибічників. Та не одного, а цілу контору, тобто славнозвісну «Православну Енциклопедію».

Зокрема, у зв’язку з підготовкою надання Томосу Вселенської Патріархії про автокефалію Українській Церкви, керівництво «Православної енциклопедії» вирішило добряче пропіаритися ще й на цій тематиці. Треба врахувати, що в керівних органах «Православної енциклопедії» (зокрема, Опікунській раді)  широко відображені представники вищих органів влади Росії, у тому числі й досить одіозні антиукраїнські фігури.

А отже, саме з їхньої подачі  на  сайті  енциклопедії «Седміца» почастішали гострі випади як щодо церковної політики уряду України, так і щодо діяльності Вселенської Патріархії. Зокрема, 14 вересня та 22 жовтня на сайті цього видання було опубліковано дві підбірки матеріалів, присвячених “коментуванню історико-канонічних досліджень Вселенського Патріархату з питань української автокефалії”. Автори коментарів критикують позицію Вселенської Патріархії і “на підставі незаперечних історичних фактів” намагаються спростувати її погляди на історію Церкви. Професор Московського державного університету Борис Флоря у своїй відеолекції, опублікованій 6 листопада на сайті Ютуб, повідомив, що при «Православній енциклопедії» був сформований колектив наукових співробітників по підготовці публікації документів щодо подій 1686 року. Правда, сам склад робочої групи чомусь тримається у секреті, такою напевно є конспірологічна  установка її кремлівських кураторів. Між тим, результати роботи цієї групи стали не  надто фундаментальними, підбірку публікацій енциклопедії уже встигла аргументовано розкритикувати дослідниця-медієвістка Наталя Сінкевич. Отже, спеціальний проект «Православної енциклопедії», присвячений константинопольському питанню, виявився невдалим та провальним, але керівників цього видання даний факт абсолютно не тривожить, вони й далі намагаються виступати в ролі «провідних православних  експертів».

16 жовтня керівник «Православної енциклопедії» Сергій Кравець дав розлоге інтерв’ю урядовому офіціозу – «Российской газете». Вся його промова пронизана совково-кремлівськими стереотипами про «американський вплив на Україну», про вторгнення Константинополя в Україну, про загрозу гонінь держави на УПЦ МП, й так далі. Ось лише кілька цитат: «Патріарх Варфоломій явно опирається не на церковне джерело сили. Можна припустити, судячи за схваленням представниками Державного департаменту США прагнення патріарха Варфоломія навести порядок в українській церкві, що частина сучасної політичної еліти США і є та сила, на яку він розраховує. А Україна стає не тільки прецедентом, але і своєрідним критерієм відмови від власної незалежності: хто визнає право Константинополя на неї, той визнає його право розпоряджатися і своїм церковним життям».

 

Канонічну Естонську Православну Церкву пан Кравець презирливо називає «так званою», зазначаючи про Патріарха Варфоломія наступне: «Я вражений його зухвалістю. Ще з часів історії щодо створення під юрисдикцією Константинополя так званої Естонської православної церкви, я знав, що він може бути дуже непослідовним у своїй позиції». Хоча МП вже давно визнала Естонську Церкву канонічною, не піддаючи сумніву факт її існування, та не вважаючи її так званою.

Кравець говорить про очікуваний кремлівськими можновладцями «драматичний сценарій України», видаючи, очевидно, бажаний Росією розвиток подій за дійсне. Також Кравець уже в черговий раз продовжує рекламувати у цьому інтерв’ю свій, напевно, авторський «спецпроект» енциклопедії, покликаний  «розвінчувати фальсифікації Константинополя», показувати «правоту Московської Патріархії» у подіях 1686  року. Тим самим, фактично, намагається привертати увагу російських можновладців до свого видання, викачувати з російського державного бюджету нові дотації, незважаючи на гучний скандал довкола тих самих дотацій, який прогримів у пресі минулого року.

Що ж, його енциклопедія вносить свій посильний вклад у дестабілізацію українського релігійного життя, та у фальсифікацію церковної історії України, цілком відповідаючи політичним інтересам Кремля. Це в черговий раз довів історик Валерій Ластовський, який детально розкрив основні тези російських імперських ідеологем антиукраїнського спрямування,чітко проаналізувавши енциклопедичну статтю про Київську єпархію, яка вийшла на початку 2014 року, акурат напередодні Революції гідності, та була покликана утвердити в Україні промосковські церковні позиції, які в умовах Майдану сильно похитнулися (Див.: Ластовський В. В. Російська “Православная энциклопедия” як засіб фальсифікації історичної інформації // Православ’я в Україні. Частина 2. К., 2017. С. 365-372).

У Києві перед тим кілька років поспіль існувало неофіційне представництво «Православної енциклопедії», кураторами якого в різні часи були Ірина Жиленко, Костянтин Крайній та Володимир Бурега – історики з всеукраїнським іменем, які намагалися привносити в енциклопедичні статті не тільки академічний стиль, але й український підхід, національно-патріотичне бачення тих чи інших церковно-наукових проблем спільної історії двох народів, починаючи від анексії Москвою Київської митрополії 1686 року, і закінчуючи розколами української церкви у ХХ ст.

За даними Ластовського, на даний час це київське представництво перестало існувати саме через серйозні непорозуміння та розбіжності в наукових поглядах між київськими істориками, та керівництвом «Православної енциклопедії», на що вплинуло й посилення антиукраїнських тенденцій у публікаціях енциклопедії, а також у висловлюваннях її керівника Кравця в умовах початку «гібридної війни» Росії проти  України  2014 року. Але про це буде сказано дещо пізніше.

Очевидно, що на даний час «український напрямок» діяльності енциклопедії представляють уже не громадяни України, а далекі від України та її проблем особи, в основному представники московських церковно-історичних кіл, що пишуть замовні статті на різну тематику: викладач Православного Свято-Тихонівського університету Владислав Петрушко (1966 року народження, спеціаліст по «антиавтокефалістських» статтях), професор Московського державного університету Борис Флоря (1937 року народження, спеціаліст по «антиуніатських» статтях), та кілька інших, менш значимих персон.

 

У науковому журналі енциклопедії під назвою «Вестник церковной истории» неодноразово друкувалися пропагандистські статті, які висвітлювали у негативному ключі діяльність УАПЦ митрополита Полікарпа, містили різноманітні закиди стосовно УГКЦ, та демонізували національно-визвольний рух опору ОУН на західноукраїнських землях у роки Другої світової війни. Свої антиукраїнські псевдонаукові опуси подібної спрямованості в цьому часописі не так давно публікували голова Видавничого відділу Волинської єпархії УПЦ-МП та пропагандист «руського міру» на Волині, протоієрей Олександр Федчук (див.: Федчук А., прот. Епископ Белгородский и Грайворонский Панкратий (Гладков) // «Вестник церковной истории» 2018. № 1/2(45/50), с. 288-307), Анна Вишиванюк(див.: Вишиванюк А. В. Об отношениях между Украинской Автономной Православной Церковью и «Украинской Автокефальной Православной Церковью» на Западной Украине в годы немецкой оккупации (1941–1944 гг.) // «Вестник церковной истории» 2014 № 3/4(35/36), с. 26–38), Володимир Підгайко (див.: Пидгайко В. Г. Епископ Владимиро-Волынский и Ковельский Мануил (Тарнавский) в истории украинских церковных разделений 1941–1943 годов // «Вестник церковной истории» 2010. № 3/4(19/20), с. 303-322), та уже згаданий Петрушко, головний експерт по «антиуніатській» пропаганді (див.: Петрушко В. И. Греко-католическая церковь и Советское государство в 1944–1945 годах // Вестник церковной истории. 2008. No 2 (10). С. 249–268). Загалом, таке пропагандистське наповнення журналу цілком відповідає інформаційній політиці Кремля, яка повністю успадкувала радянські стереотипи та ідеологеми, котрі нині тепер уже у церковній обгортці активно тиражує не тільки «Вестник церковной истории», але й інші московські церковно-наукові видання: журнали «Церковь и время», «Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета», «Церковно-исторический вестник», у яких також широко представлений антиукраїнський контент.

При цьому не робилося жодних намагань адекватно та не заангажовано висвітлити усі обставини утворення та діяльності УАПЦ 1942 року відродження, а також безпристрасно розкрити діяльність УГКЦ в роки війни та обставини її ліквідації 1946 року. Натомість широко використовувалися антиукраїнські штампи та шаблони російської церковної історіографії, сформовані свого часу Дмитром Поспєловським, Владиславом Ципіним, Михайлом Шкаровським, покійним митрополитом Феодосієм (Процюком), та іншими апологетами російського церковного імперіалізму.

Авторами окремих статей «Православної енциклопедії» подекуди були й відверті російські шовіністи, відомі своїми антиукраїнськими блогами в інтернеті: «православний експерт» Кирило Фролов, Олег Неменський, Роман Сілантьєв, котрі навіть факту існування Української держави та української нації не хочуть визнавати. Та зрештою, і сам Сергій Кравець став одним з тих, хто відкрито визнав та підтримав у 2014 р. російську анексію Криму. Останній досить відверто про це заявив у одному з інтерв’ю, розповідаючи про свою досить плідну роботу над створенням статей для «Большой Российской энциклопедии», що стосувалися Криму: «Когда у нас по алфавиту шел Крым, Крым был украинский. И у нас была статья «Крым» как историко-природная территория: мы не даем какие-то субъекты, автономии в других странах. И, соответственно, мы описали Крым как историко-культурный природный феномен. Это была буква К, я не помню точно, скорее всего 2010 год. А к моменту, когда мы подошли к букве Р, Крым уже был в составе России. Поэтому мы описали его в статье «Республика Крым» по типу субъекта Российской Федерации. Получилось два Крыма. Один Крым — как историко-культурная территория. Второй Крым — как субъект Федерации».

Крім друкованих видань, які завдяки реалізації їхнього тиражу через державні закупівлі в Росії приносять великі прибутки, «Православна енциклопедія», як близька до Кремля структура, має й інші солідні статті доходів. Вона отримує державні субсидії, та робить непоганий бізнес ще й на телепроектах. За участю енциклопедії, як єдиного засновника, була утворена структура під назвою Культурний фонд “Кіно-телекомпанія Православна енциклопедія”. Цей фонд, який очолила кінопродюсер Гостюшина Наталія Миколаївна, було зареєстровано 1 листопада 2005 року.

Як пише журналістка московського Центру управління розслідуваннями Анастасія Горшкова, її особливо зацікавив окремий напрямок діяльності ЦНЦ “Православна енциклопедія” – кінематографічний. Як пише розслідувачка: «У центрі є дочірній культурний фонд «Кіно-телекомпанія «Православна енциклопедія»». Фактично – це студія, яка вже багато років займається виробництвом та продюсуванням фільмів. В її репертуарі є і «документальне» (православно-фундаменталістське за своїм напрямом) кіно – наприклад, серіал «Двунадесяті свята», фільм пам’яті Алексія II, і ігрові фільми різного ступеня «православності» – типу «Орди» Андрія Прошкіна та «Попа» Володимира Хотиненко». Лише бюджет фільму енциклопедії та Хотиненка «Наслідники» про Сергія Радонезького у кризовому 2014 році склав 50 млн. руб, в основному з державних субсидій. Але по цим телепроектам хоча б в інтернет-мережі можна знайти кошториси.

Хоча найбільша церква у світі не публікує своїх звітів, безпосереднім чином або через непрозорі інвестиції простежується її залученість в експорт нафти, імпорт сигарет, здобич алмазів. Згідно із звітом Московського центру дослідження незаконних економічних систем, непроникність фінансів Російської православної ортодоксальної церкви, а також звільнення, від багатьох податків і зборів стимулюють розвиток корупції усередині церкви і притягають кримінальні структури ззовні. Священнослужитель, що побажав залишитися невідомим, розкрив дослідникам схему відмивання кримінальних грошей : вони поступають в церкву в якості пожертвувань, церква віднімає певну суму за послуги, що надаються, і повертає відмиті гроші в кримінальні структури. Хабарі всередині церкви виплачуються для того, щоб “узабезпечити процвітання” багатих єпархій, а також для того, щоб направити потік гуманітарної допомоги в руки верхівки  брудного  клерикалізму.

Натомість, зовсім загадковим і таємничим є ще один дочірній телепроект Кравця під назвою «Православная энциклопедия в Украине». Таємничість цього проекту полягає в тому, що ніде немає у вільному доступі достовірних даних про його спонсорів та продюсерів, не  вказано об’єм бюджету та основні джерела його фінансування, і залишається тільки здогадуватися, що всі ниточки ведуть до Московської патріархії та до Кремля. Ведучим цього телепроекту з часу запуску його мовлення при режимі Януковича, 17 жовтня 2011 року в ефірі телеканалу «Перший національний» залишається митрополит Антоній (Паканич). Цей архієрей широко відомий своєю промосковською діяльністю, та опозиційною спрямованістю щодо попереднього предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана). Поява телепроекту Антонія (Паканича) та Сергія Кравця витіснила з медіаринку друкований орган Київської митрополії – «Православний вісник», який уже з 2011 року перестав виходити.

 

Очевидно, створення нового дочірнього українського проекту – став для Кравця ще одним непоганим приводом для відмивання державних грошей, призначених на утвердження ідей «руського міру» серед населення України. Прикметно, що у ефірі цієї телепрограми досить часто виступав відомий своїми сепаратистськими поглядами священик Андрій Ткачов, який раніше служив у Києві, а нині живе у Москві. Висловлювалося припущення, що крім державних фондів Росії, до цього проекту може мати стосунок близький до ДНР маріупольський медіамагнат Віктор Нусенкіс, спонсор антиукраїнського телеканалу «Царьград-ТВ», журналісти якого нещодавно брали чергове антиукраїнське інтерв’ю у Сергія Кравця – що може тільки підтверджувати наш здогад. Зазначу, що Нусенкіс – тепер мешканець Москви.

Таких «патриотів» і «правдолюбів» характеризирує Святе Письмо: «Ибо нет в устах их истины: сердце их – пагуба, гортань их – открытый гроб, языком своим льстят» (Псалом 5:10). А кому це вигідно? Про це давно сказано Христом: «Ваш отец – диавол, и вы хотите исполнять похоти отца вашего… ибо он – лжец и отец лжи» (Ин.8:44).

До речі, про нинішню антихристову Москву. Там «Православна енциклопедія» має ще чимало «спецпроектів». Думаєте, що її керівник Сергій Кравець – це суто науковець, редактор, і все? Та ні, насамперед це – досить успішний бізнесмен, як його нещодавно охарактеризувала колишня його підлегла Олена Вікторівна Тростнікова.

Про нього ще у 2002 р. відомий історик та журналіст Сергій Бичков писав у газеті «Московский комсомолец» наступне: «У ЦНЦ формальний глава – нєкій Сергій Кравець. Колись випускник аспірантури філософського факультету МДУ, прибився в кінці 80-х до гуртка Олексія Лосєва. Такий собі дивний гібрид православ’я і марксизму. Втім, який виявив незвичайну ділову хватку – на початку 90-х очолював видавництво Валаамського монастиря. До сих пір про нього згадують в розореному монастирі з сумом. Потім зумів максимально наблизитися до архієпископа Арсенія (Єпіфанова), під яким знаходяться всі 410 московських парафій. Їх об’єднала не лише “Православна енциклопедія”, але і кілька спільних захоплень. Перша пристрасть – колекціонування банкнот. Друга пристрасть владики – порочні юнаки. І, нарешті, остання пристрасть владики Єпіфанова – колекціонування компромату на побратимів і писання доносів. Тут він, без сумніву, вперед веде. Кравець діяльно допомагає, множачи його колекції. Кажуть, іноді навіть править доноси. “Православна енциклопедія” завдяки його невгамовній енергії стала гігантською “пральнею”. Одні і ті ж тиражі енциклопедії вони примудряються продавати по 5, а то по 6 разів. Одним словом, Кравець і владика Єпіфанов тепер “енциклопедисти”. mk.

І це в умовах, коли увесь цей божевільний депутатський корпус стільки часу займається гомофобією! Мілонов і Охлобистін кричать, що вони готові боротися з геями. Так чому вони зі своїми архієреями не борються”? “Путін поставив на “скрєпи”, але ці “скрєпи” чомусь виявилися «блакитні».

І знову заводять про гомосексуалізм. У РПЦ мало би радше бути лобі консерваторів і ксенофобів, ніж гей-лобі, враховуючи особливості Росії. Адже у Росії неймовірно сильні гомофобські ідеї, звідки тут навіть виникнути гей-лобі? Щоправда, сааме питання з області: чи “Правда, що світом править зла піраміда з оком”?

Та ці гей-історії уже всім набридають, тому ми знову підходимо до більш суттєвої теми відмивання грошей

Про Кравця відомо, що він став директором закритого акціонерного товариства «Научно-редакционные технологии — 21 век», зареєстрованого 4 серпня 2004 року. Засновниками цього товариства виступили його дружина Кравець Олена Володимирівна, друг їхньої родини Осіпова Марина Володимирівна, а також Жукова Катерина Володимирівна – дружина заступника голови уряду Росії у 2004-2011 роках, заступника голови Держдуми з 2011 р. Олександра Жукова. Саме останній фактор забезпечував непоганий «дах» з боку влади. Щоправда, вже 20 березня 2014 року ця структура була ліквідована, при чому у процесі ліквідації Сергій Кравець уже не фігурував, зайвий раз не «світився», а ліквідатором виступив якийсь Олексій Сорокін, судячи з усього – підставна особа.

Загалом, 2014 рік став для «Православної енциклопедії» переломним. Саме цього року була звільнена керівник відділу реалізації, помічник керівника енциклопедії з питань розповсюдження Хохлова Євгенія Володимрирівна, 1977 року народження, натомість була призначена Савчик Марина Олексіївна. Також відзначимо цікавий момент: у 2011-2014 роках працівницею енциклопедії числилася дочка керівника Кравець Ольга Сергіївна (1990 року народження), що теж могло бути використано для «відмивання» або «перекачування» цілої низки організаційних коштів.

Власне, для цього ж зазвичай використовуються й різноманітні «православні» благодійні фонди. Так, наприклад, 9 жовтня 2012 року помічник керівника «Православної енциклопедії» по загальноцерковним проектам Богдасаров Роман Сергійович (священик) виступив як засновник благодійної організації під назвою «Фонд поддержки национальной культуры и межрелигиозного диалога». Директором фонду став близький до РПЦ бізнесмен Кондратьєв Петро Роальдович, який у 2003-2015 рр. очолював Вищі православні педагогічні курси «Со-Действие». Згодом цей фонд був у 2017 р. ліквідований.

Через церкву ще і відмивають колосальні грошові кошти. Головна причина любові до відмивання «бабок» через церкви криється в тому, що це – некомерційне об’єднання, звільнене від сплати податків. Звідси можливо все, що завгодно – така, умовно кажучи, офшорна зона. Усі пожертвування анонімні і в сумах не обмежені. Попам йде певний відсоток, решту вони вкладають у вказане їм місце. Таким чином, першочергове завдання церкви полягає не у відмиванні душ, але у відмиванні грошей. Це, до речі, і є першопричиною підтримки церкви сьогоднішньою корумпованою російською державою : вищі чиновники не можуть критикувати церкву з тієї простої причини, що вони фінансово в ній зацікавлені. Тому вони і просувають РПЦ усіма можливими силами, виділяючи цій організації, окрім іншого, і гроші з бюджету.

Але «Православна енциклопедія» мала й інші офшори. Так, саме енциклопедія виступила як засновник такого екзотичного утворення, як Некомерційне партнерство з відродження народних художніх промислів і монастирських ремесел “Образи святої Русі”. Його зареєстрував 24 жовтня 2005 року у Москві бізнесмен Лінович Семен Матвійович, фактично – підставна особа. Щоправда, і тут бізнес чомусь не заладився, тому фірму на початку 2008 року ліквідували. А може, просто знайшовся новий, більш успішний офшор.

Але найкращі результати приніс черговий бізнес-проект «Православної енциклопедії», пов’язаний з будівництвом у 2004-2010 роках у Москві елітного житлового комплексу, призначеного нібито для поселення в ньому потребуючих житла церковних працівників.

Як говорилося у розпорядженні  уряду Москви від 11 червня 2004 року: «В связи с обращением Патриарха Московского и всея Руси Алексия II, в целях обеспечения жилой площадью священнослужителей московских храмов и сотрудников Православной религиозной организации Церковно-научного центра “Православная энциклопедия” – Синодального учреждения Русской Православной Церкви (далее – ЦНЦ “Православная энциклопедия”), осуществить в 2004-2005 гг. проектирование и строительство жилого дома общей площадью 10 тыс. кв. м на земельном участке площадью 0,8358 га во вл. 4-6 по ул. Орджоникидзе. Принять предложение ЦНЦ “Православная энциклопедия” о привлечении закрытого акционерного общества “Эко-Тепло” (далее – ЗАО “Эко-Тепло”) в качестве инвестора и возложить на него функции заказчика по проектированию и строительству жилого дома (п. 1) с городскими инженерными сетями.После завершения строительства распределение площади осуществить следующим образом: 30% – Московской Патриархии для обеспечения жильем священнослужителей Москвы и сотрудников ЦНЦ “Православная энциклопедия”, признанных в установленном порядке нуждающимися в улучшении жилищных условий; и 70% – в собственность инвестору ЗАО “Эко-Тепло” при условии перечисления доли города в денежном выражении в сумме 545000 долларов США в рублевом эквиваленте на специальный расчетный счет».

Спеціально наводжу розлогу цитату, адже це рішення – можна сказати, з розряду неймовірних, адже створювалося фактично «православне Сколково». Церковним працівникам, церковним науковцям-енциклопедистам з новоутвореного проекту раптом усміхнулася доля: їм було обіцяно службове житло… Для швидшого завершення будівництва, на прохання Кравця був залучений член Асоціації благодійників «Православної енциклопедії» Юрій Шеляпін, очолюваний яким холдинг «Еко-тепло» виступив як і забудовник, так і інвестиційний партнер. Елітний будинок було завершено у 2009 р., а 26 серпня 2010 року домоволодіння офіційно було здано в експлуатацію та зареєстровано, як житловий комплекс «Донское подворье», що складається з 143 квартир.

Тут почалося найцікавіше: на завершальному етапі «освоєння» новозбудованої споруди Московська Патріархія та «Православна енциклопедія» стали затягувати підписання з холдингом  «Еко-тепло» остаточної угоди про реалізацію інвестиційного проекту. Дійшло до того, що Арбітражний суд Московського округу 10 лютого 2015 року мусив прийняти позитивне рішення по так званому «встречному иску ЗАО «ЭКО-Тепло» к Правительству Москвы, РО «Московская Патриархия Русской Православной Церкви», РО Церковно-научный центр «Православная энциклопедия» об обязании подписать акта о результатах реализации инвестиционного проекта». Лише суд змусив їх прискоритися. Чотиристоронній акт представників уряду Москви, «Енциклопедіі», Московської Патріархії та забудовника «Еко-тепло» про реалізацію проекту було підписано лише 14 серпня 2015 року.

Але квартири для основної маси колективу «Православної енциклопедії», якщо звичайно не враховувати керівну її ланку, так і не було надано. Хоча до продажу житла в новоспорудженому будинку фірма-підрядник «Еко-тепло» приступила ще у 2014 р.

Схожий, хоча й не зовсім доречний приклад: молодим науковцям, співробітникам Російської академії наук ще 21 червня 2011 року вручили ключі від новозбудованих квартир у Москві, що будувалися за таким же самим принципом, за участю того ж самого інвестора та забудовника – холдингу Шеляпіна «Еко-тепло». Очевидно, в даному випадку був більш жорсткий контроль з боку держави, і саме тому обійшлося без махінацій. Чого не можна сказати про «Православну енциклопедію», із керівником якої Кравцем директор холдингу «Еко-тепло» Юрій Шеляпін уже давно успішно «викроює» бюджетні кошти та впроваджує у життя численні сумнівні комерційні оборудки.

Таким чином, експеримент з «православним Сколково» не став реальністю, хоча особисто для Шеляпіна та Кравця очікувані фінансові дивіденди все-таки вдалося здобути.

З загальнодоступних джерел стало відомо, що через аварійний стан приміщення, в якому знаходиться «Енциклопедія», постало питання про його ремонт, на який у керівництва «Енциклопедії» грошей, як завжди, немає. Подейкують, мова йде навіть про повернення цього приміщення у розпорядження уряду Москви. Цікаве співпадіння: зареєстроване за адресою енциклопедії (вул. Нижня Сиромятничеська, буд. 10а, кор. 1) ТзОВ «Софтрейд», яке там існувало з 2009 р. під керівництвом Олени Рожкової, за рішенням суду від 10 вересня 2018 року було ліквідовано. Очевидно, що такі новини – це черговий головний біль для Сергія Кравця. Тому він  і намагається черговий раз виголошувати прокремлівські заяви, вислужуватися перед владою, в надії на чергові подачки від російських можновладців, чи то у вигляді нових дотацій, чи то у вигляді нового приміщення.

Важливим виявом декларування особистої лояльності стала зустріч Сергія Кравця та президента Російської академії наук Юрія Осіпова з Путіним 20 грудня  2017  року, на якій Кравець презентував завершення випуску редагованої ним «Большой Российской энциклопедии». Путін же, в свою чергу, запевнив Кравця у черговій фінансовій допомозі від держави.

Хочеться повернутися до недавніх заяв Сергія Кравця. Він говорив, що Патріарх Варфоломій «явно опирається не на церковне джерело сили». А на які ж джерела та сили опирався і опирається донині  сам Кравець у своїх комерційних справах? Явно, що нічого церковного та духовного у його діяльності немає, і його «Православна енциклопедія» уже давно перетворилася на приватну фірму, бізнес-структуру, «кришуванням» якої займається державна машина Росії, а від реальної наукової праці там уже мало що залишилося. Точніше, наукова складова була витіснена комерцією, а також політизацією, ідеологізованістю, православним фундаменталізмом. До них останнім часом додалися ще й примітивні намагання вислужитися перед режимом Путіна, які найбільш яскраво проявилися в умовах продовження гібридної війни Росії проти України, що особливо активно ведеться нині саме на церковному напрямку.

За старою радянською традицією на ідеологію і борців ідеологічного фронту витрачаються великі гроші. Якщо зараз на порядку денному Україна, то псевдовчені в порошок потруться, щоб тільки Ларивону обґрунтувати права на Київ. А той тільки і радий буде, що на нього працюють.

Був ще у Ларивона прожект створити свого роду «Православну академію наук». Вже йому-то “авторові” декількох книги і монографій, володареві декількох учених ступенів не знати, що наука як така взагалі-то поза ідеологією перебуває. І чим би його академія могла б зайнятися? Уявіть собі такий сектор “Експериментальна антропна телегония», або проблемна кафедра із спецпроектом: «формування мотивації до безкоштовної праці», а ще і паралельна структура з наступним спецпроектом: «вивчення традицій римського колонату з метою впровадження його в сучасному науковому середовищі». Простіше кажучи, з доведених до ручки вчених робити рабів, чия праця зводилася б до написання чергових ідеологем для Ларивона і його попихачів. Утім, поки  горезвісний кремлівський сакрал виділяє гроші, такі проекти і будуть далі втілюватимуться в життя.

Православні реабілітаційні центри для алкоголіків і наркоманів – також нісенітниця: усе лікування в них зводиться лише до двох рецептів: молися і працюй. Зміст відповідний. При цьому за нього потрібно платити. Тих, хто звернувся використовують як безкоштовну робочу силу, годують щонайповнішим лайном, а він ще і платить за це. Так кому ж церква допомагає в принципі? Відчайдушно гуглив за запитом “Церква пожертвувала” і знайшов таки… Церква і правда допомагає. Наприклад, Гундяєв нещодавно пожертвував дитячому будинку два стільці з підлокітниками. А ще РПЦ пожертвувало якомусь там СІЗО 10 пакетів з продуктами. Ну, чим може, тим і допомагає. Ніби це усе. Чим багаті, тим і раді, що називається. Тобто, як ми бачимо, ця церква дійсно допомагає дуже багатьом людям: бандитам, корумпованим чиновникам, самим попам, врешті-решт. Але ось чомусь сиротам, хворим дітям і людям похилого віку церква не допомагала ніколи. Мабуть, гидує.

А ось на обґрунтування захоплення України за допомогою і “Православної енциклопедії”, яка перетворилася із зібрання наукових статей в збірку  кремлівської ( де щедро кадять фіміамом антихристові Путіну  Ларивон та його бос) брехні – будь-ласка.

Ганьба їм.