Слово про чудесний улов риби (Лк. 5:1-11)

Ексклюзив. Радість Євангелія наповнює серця і життя всіх, хто зустрічається з Господом Нашим Ісусом Христом. Ті, хто приймає Його пропозицію спасіння, звільняються від гріха, смутку, внутрішньої порожнечі та самотності. З Христом радість постійно народжується наново. Яку гарну картину малює нам сьогоднішній урок Євангелія! Господь Ісус Христос йде вздовж Галілейського моря, а за ним йде натовп людей, які прагнуть слухати Його розмову. Його слова – їжа для душі. Жодна людина ніколи не говорила так, як Він. Цього конкретного випадку натовп був такий великий, що коли Христос побачив два човни, що стояли біля озера, Він сів в один із них і попросив Симона-Петра трохи відпливти від берега. Спаситель світу сів та використав човен як кафедру, як зараз це роблять проповідники та професори.

Христос зійшов на невеликій відстані від берега, люди не могли натиснути на Нього, і в той же час вони були б достатньо близько, щоб почути Його промову.

Симон безрезультатно ловив рибу всю ніч, а потім працював з самого ранку, чистячи свої сіті. Швидше за все, він був виснажений і з нетерпінням чекав, коли повернеться додому та виспиться. Тож це, напевно, здалося трохи важким, коли Господь сів у човен Симона і попросив його відплисти трохи від берега. Тим не менш, Симон виконав те, про що просив Ісус Христос (див: Лк. 5:1-3). Промовивши з човна, Ісус Христос звернувся до Петра та попросив його «Відпливти на глибину й закинути сіті на рибу». Симон Петро не знає, що прохання Ісуса «вийти в безодню» означатиме для нього зміну життя.

Петро відповів: Ми працювали всю ніч і нічого не впіймали. Апостоли були досвідченими рибалками і знали закони моря. Якщо вночі риба не ловилася, то вдень про улов не могло бути й мови. Тоді Петро додав: «Та за словом Твоїм я закину сіті». І вони їх підвели. І сталося диво. Човни були настільки наповнені рибою, що почали тонути. Коли Петро зрозумів, що відбулося чудо, що сталося на їхніх очах, він упав до ніг Господа та молився: «Відійди від мене, Господи, бо я грішна людина». Це процес віри. І що сталося? Чудо?

Так, диво. Але головне диво було не в великій кількості риби, хоча улов був дивом. Головним чудом була зміна душі, яка сталася в Петра. Сьогоднішнє Євангеліє дозволяє нам спостерігати процес глибокої трансформації, що відбувається в душі Петра.

Повертаючись безпосередньо до цього євангельського фрагмента, зазначимо, що кожне синоптичне Євангеліє розповідає про покликання Ісусом Христом учнів. Кожен з євангелістів дещо по-різному описує заклик кількох рибалок на березі Галілейського моря бути його учнями. Деякі лагодили сіті, а інші все ще намагалися зловити рибу, закидаючи сіті з берега (див: Мт. 5:18-21).

Лише Євангеліє від Луки детально розповідає про те, що сталося того дня. У той час як Марко та Матвій говорять про Спасителя, який ішов уздовж Галілейського моря і несподівано покликав Симона, Андрія, Якова та Івана слідувати за Ним (див: Мт. 4:18-22; Мк. 1:16-20), лише святий Лука розповідає історію про чудодійний улов риби перед покликом. У Євангелії від Луки це не перша зустріч Симона з Ісусом Христом. Господь уже був у домі Симона в Капернаумі і зцілив його тещу (Лк. 4:38-39). Можливо, це пояснює готовність Симона дозволити Спасителю використовувати свій рибальський човен як плаваючу кафедру.

Святий Лука не говорить нам, чого Ісус Христос навчав натовп того ранку. Основна увага зосереджена на наступному. У житті всяко буває, наступають хвилини зневіри, відчаю, коли опускаються руки. Здається що в житті віруючих частіше, ніж у язичників, а в житті кліриків частіше, ніж у мирян, але це не так. Це тільки здається. Часто, коли зустрічаємо людей у відчаї, нам здається, що ми нічого не можемо для них зробити. Та й для себе в розпачі теж нічого. Особливо якщо братися себе порівнювати з «сином маминої подруги», то можна взагалі втратити адекватність.

Отже: апостоли не зловили риби, це їм не вдалося, однак, замість того що б впадати у відчай, апостол Петро по слову Ісуса Христа знову закидає невід.

Адже він професійний рибалка. Ми майже чуємо роздратування в його голосі, коли він відповідає: Пане, ми працювали всю ніч, але нічого не впіймали. Але потім він продовжує: коли ти так скажеш, я закину сіті (див: Лк. 5:4-5). Тобто він йде проти того, що підказує йому людська логіка та життєвий й навіть його професійний досвід, а надходить по вірі, він довіряє Спасителю.

Ми також покликані жити вірою в наших життєвих обставинах, навіть якщо ці обставини виглядають без надійними, і навіть у досить успішного «сина маминої подруги» нічого не вийшло. І як апостоли довірилися Христу та почали рибну ловлю всупереч своєму професійному досвіду, і зловили багато риби, так і ми в ситуації довіри Богу, можемо знайти більше ніж одними своїми руками. Важливо так само розуміти. Описана ситуація не привід думати ніби Бог завжди буде творити чудеса, і віруючому не потрібні ні логіка, ні життєвий, ні професійний досвід.

Через це чудо Христос виявив силу Свого Слова, славу Своєї Особи та благодать у Його роботі. Він робить щось особливе в житті Симона-Петра, щоб підготувати його до завдання бути апостолом. І це, по суті, те, що Він робить, коли залучає будь-якого грішника слідувати за Ним. Він показує нам нашу власну негідність у світлі гідності Христа. Один з проповідників доречно коментує цей уривок: «Таким чином Христос занурює свій народ у могилу, щоб потім воскресити його до життя». Дійсно, життя віруючого є таким, у якому він все більше і більше вмирає для своєї власної мудрості та здібностей і знову воскресає завдяки благодаті, дарованій цим славним Христом.

Чудо – це екстраординарне вторгнення в світ. Ми можемо просити Божого дива, але не в праві його вимагати. І вже тим більше нерозумно вставляти Боже диво в свої плани. Зауважимо, що навіть після Воскресіння Христа і особистої зустрічі з Ангелами і самим воскреслим, апостол Петро йде ловити рибу за всіма нормами і правилами рибальського ремесла. Не плануючи дива.

І ми теж читаємо про чудовий улов.

На порозі переломної епохи нам здається, що у нас часом замало віри в Бога. Як же так, мовляв, не можна вставляти чудо Боже в свої плани, а професіоналізм та логіка необхідні, а тут ідеться, що їх мало і потрібно довіру Богу? Насправді ніякого протиріччя немає. Професіоналізм потрібен та він дуже важливий, але без довіри Богу й він безсилий. А тому Бог й допускає професіоналам «працювати всю ніч», але без результату. А за послух волі Його, наповнюются неводи рибальські. Тобто питання не в тому, «як робити», а в тому, як розпізнати волю Божу, щоб її виконати.

Ми знаємо, що станеться далі — сітки настільки наповнені рибою, що вони починають рватися, човни настільки наповнені рибою, що починають тонути. Бачачи, що відбувається, Симон охоплений страхом та подивом, відчуваючи, що він знаходиться в присутності божественної сили. Він у відповідь падає до колін Ісуса Христа та благає Його: «Відійди від мене, бо я грішний чоловік, Господи» (Лк.5:8). Симон посеред його звичайної повсякденної суєти, а насправді, після особливо жахливої ​​робочої ночі, він стикається з людиною, Яка все змінює. Вражений Божою силою, яка виявляється у великому вилові риби, Симон-Петро відразу усвідомлює свою гріховність та негідність. Він бачить величезну невідповідність між Божою силою, проявленою в Ісусі Христі та його (Симона-Петра) власним смертним, скомпрометованим життям.

А між тим Господь Ісус відповідає Симону, кажучи: «Не бійся; відтепер ти будеш ловити людей» (Лк.: 5:10). Христос не пішов на прохання Петра, а підняв його щоденну роботу на вищий рівень. Свої рибальські здібності Петро мав застосувати у духовному служінні. Пан щоденної праці, навчивши Петра йти до праці з правильним мотивом, тепер покликав його до найвищого з починань – ловити людей для Бога. Як віруючі, ми більше не можемо задовольнятися чимось іншим, ніж служінням нашому Господу Ісусу та Його справі в усіх сферах нашого життя. Як Він сказав: «Ідіть по цілому світу і всьому творінню проповідуйте Євангеліє» (Мк. 16:15).

Цей текст пропонує багаті можливості для роздумів про те, як Бог закликає звичайних людей до учнівства та місії. Зрештою, у Симоні-Петрі та його партнерах по рибалці немає нічого незвичайного. Вони прості рибалки, і вони просто роблять те, що робили щодня. Вони займаються своїми справами, очищають свої сіті після довгої, особливо знеохочувальної робочої ночі, коли Господь приходить, входить у їх цілком нормальне, буденне життя і змінює все. Він називає Симона та його товаришів такими, якими вони є. Симон гостро усвідомлює свою негідність, але Ісуса Христа це анітрохи не бентежить. Господь не просить Симона зібратися, підготувати резюме, а потім повернутися на співбесіду. Навпаки, Він зустрічає його таким, яким він є, каже йому не боятися та ще й закликає його до нової місії ловити людей.

З боку Петра це було не просто зле бажання хотіти, щоб Ісус Христос пішов геть. Це була дурість. Це було нерозумно через причину, яку Він назвав: «Господи, відійди від мене, бо я грішна людина». Але треба було казати протилежне : «Господи, не йди. Іди сюди, бо я грішна людина». Петро понад усе на світі потребував Спасителя саме тоді, а як ми знаємо з подальших епізодів його життя, й пізніше, навіть перед його мученицькою кончино в Римі.

Сотні разів люди казали мені: «Знаєте, отче Феофане, релігія може бути корисною для Вас, як служителя культу, а ходити до церкви добре, якщо ви отримуєте від цього якусь користь, але я не відчуваю потреби в Ісусі Христі».

Ви не відчуваєте потреби в Господі Ісусі? Ваше серце таке важке? Хіба ви не розумієте, що на цій землі немає нічого, що вам потрібно так відчайдушно, ніж Спаситель? Що ще може задовольнити вашу потребу, крім Нього? Я запитую людей: «Що ви робите зі своїм гріхом? Що ви робите зі своєю провиною?» Не знаю, скільки разів я говорив це людям, але мені ще не доводилося, щоб хтось сказав мені: «Я не маю жодної провини. Я не маю жодного гріха».

Усі нерозкаяні грішники на цій планеті, навіть затяті соціопати, знають, що вони мають провину, вони знають, що вони мають гріх. Якщо ви людина та знаєте, що маєте гріх, як ви можете бути настільки дурними, щоб думати, що Вам не потрібен Господь наш Ісус Христос? Ніхто інший не зможе вирішити Вашу проблему. Знову ж таки зауважу, що Петрові треба було просити Господа Ісуса підійти ближче: «Будь ласка, йди сюди. Я грішна людина. Ти мені потрібен, Господі мій!»

У всьому Святому Письмі ми бачимо, що людський гріх, невдачі та невідповідність не є перешкодою для Божого покликання. Бог закликає недосконалих людей виконувати Божу роботу, людей, які усвідомлюють свою негідність і часто сумніваються та опираються Божому заклику (див., наприклад, Вихід 3:10-12; Ісая 6:1-6; Єремія 1:6- 8.). Бог не чекає, поки вони формуються. Бог закликає їх такими, якими вони є, а потім працює над формуванням їх у вірних слуг.

Звернемо особливу увагу на те, що згідно з Євангелієм від Луки, покликанню Петра передував чудесний улов риби. Ця подія на Галілейському озері дає нам відповідь на два запитання. Що означає діяти з вірою? І який плід акту віри? Євангеліст розповідає нам наступне: на Галілейському озері Спаситель навчав людей із човна Симона-Петра. Після своєї промови Він сказав Симону: «Відпливи на глибину і закинь свої сіті на улов». Петро вчинив акт віри, яка, з чисто людської точки зору, суперечила його професійному досвіду рибалки. Він погодився зі словом Господа та був слухняним Йому та не реагував на запрошення Господа такими словами, як «якщо» і «але». Він великодушно відкидав кожне виправдання, яке приходило йому в голову на основі його думок, почуттів і досвіду. Це було завоювання себе, яке перевищувало природні межі його особистості. Виконуючи вказівки Господа, він діяв надприродно. У той момент Петро довів, що не хоче залишатися лише простим шанувальником Ісуса Христа. Він показав, що також готовий слухатися Його з люблячою вірою. Він нехтував власним его і утримувався від того, щоб робити лише те, що міг зрозуміти. Він підпорядкував свою суто людську обмежену правду Божественній Істині та Волі.

Тут Петро показує нам зміст акту віри. Акт віри полягає, за своєю суттю, не в релігійних почуттях чи думках, а в акті, який виходить за рамки людських обмежень. Релігійні почуття можуть супроводжувати наше життя віри, а релігійні думки можуть наближати нас до світу віри, але щоб мати змогу пізнавати Бога, крок за кроком, у Його величі та славі, необхідно діяти з вірою. Те ж саме необхідно, щоб зрозуміти Його Вищу Істину та Його Любов, а також пізнати Його Волю. Ісус Христос вимагав від Петра чистого акту віри, акту, який не хвилює та не аналізує людей і ситуації відповідно до власних особистих прозрінь. Це має бути акт віри в любові та довірі, яка водночас підкоряється волі Бога.

Святий апостол Лука розповідає нам, як такі вчинки віри щедро винагороджуються. Коли Господь щось робить, Він робить це не наполовину. Петро та інші апостоли могли відчути радість і подив, які відчуває кожен, хто бажає чинити вчинки віри. Всі очікування були перевершені. Сіті почали рватися, і човни мало не потонули під вантажем. Як найкращий Учитель та винятковий Знавець людських сердець, Христос знав, як найкраще поводитися з рибалкою з Галілеї. Переповнена сітка справила на Петра глибоке враження. Бо здивувався він і всі, хто був із ним, уловом риби, яку вони зловили.(див: Лк. 5:9). Господь відкриває Петру Свою божественну силу в новий та несподіваний спосіб. Незважаючи на вочевидь безглузде закидання сіті, вчинок віри Петра був щедро винагороджений.

Тепер Христос знав, що настав час, коли Він міг сказати: «Не бійся, відтепер ти будеш ловити людей» (Лк. 5:10). Відповідь Спасителя прийшла несподівано. Він прийняв смиренне зізнання Петра. Він не дав йому часу довго думати про себе, але довірив йому нове і непояснене завдання, згідно з вічним планом його Небесного Отця. Петро, ​​а разом з ним Яків та Іван прийняли з вірою нове завдання, яке їм дав Ісус Христос; а, «витягнувши човни свої на землю, вони залишили все і пішли за Ним» (Лк 5:11).

Спаситель користується нагодою цього чуда, щоб покликати Своїх учнів до стосунків Учитель – Учень із Ним. Він образно ловить Петра у Свої сіті, перш ніж наказати йому «ловити людей» для Царства Божого. Негайно Петро, ​​Андрій, Яків та Іван залишають свої човни та сіті та йдуть за Ним. Тепер вони розуміють, що Ісус Христос більш ніж здатний задовольнити всі їхні потреби.

Ми повинні застосувати цей урок у своєму житті.

Коли Христос говорить, то завжди йдеться про послух Божому способу життя. У цьому випадку Його вчення вплинуло на засоби до існування учнів. Поклоніння та робота також є основними частинами нашого життя, і в обох ми повинні постійно підтримувати праведність.

Якби Петро не послухався наказу Христа, він не зміг би відчути ні чуда, ні благословення, яке випливає з нього. Ніхто не служить Богу без винагороди за своє служіння. Коли ми служимо, жертвуємо, свідчимо чи відстоюємо Його, Він відповідним чином винагородить наші зусилля. Коли Бог просить нас вкладати свій час, зусилля, талант або щось інше, ми не повинні ображатися на цю можливість.

Для більшості з нас це не означатиме залишення наших поточних професій (хоча ми не можемо виключити таку можливість). Усі ми покликані завдяки своєму хрещенню брати участь у Божій місії у світі в Ісусі Христі. Ми всі покликані щодня переорієнтовувати наші пріоритети, щоб вони узгоджувалися з пріоритетами Бога, використовувати дари, які Бог дав нам у служінні іншим, ділитися доброю новиною про Христа словом і ділом.

Місія Христа не чекає, поки ми не подумаємо, що готові. Потреба в Євангелії в цьому розбитому світі є надто гострою. Ми покликані прямо зараз — навіть незважаючи на нашу слабкість, невдачі та сумніви, навіть посеред нашого звичайного, зайнятого, складного життя. Слово Господа до Симона Петра є також словом до нас: «Не бійся».

Це місія Христа, і ми віримо, що Він продовжуватиме працювати з нами та через нас, «ловлячи» інших, як Він спіймав нас — у глибокі, широкі неводи Божого милосердя та любові. Зрештою, ми віримо, що улов у Божих руках і що Боже бажання полягає в тому, щоб сіті не рвались, а човни були повними.

 Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,

доктор богословських наук.