Шануймо Серце Христове

Ексклюзив. Багато східних християн насилу приймають, або навіть не приймають зовсім шанування Найсвятішого Серця Ісуса. І це потребує теологічного роз’яснення. І найкраще це зробити на початку літа. Оскільки червень — це місяць, присвячений особливим чином Пресвятому Серцю Ісуса. Культ Пресвятого Серця Ісуса сягає середньовіччя. Спочатку воно мало приватний характер, з часом охопило широкі верстви суспільства. Середньовічний містицизм поєднував культ Серця з дуже живою побожністю до Святої Рани на боці Ісуса Христа.

Подібно до того, як місяць травень присвячений Пресвятої Діві Марії, червень присвячений Пресвятому Серцю Ісуса. Це особливий час, коли ми дякуємо за велику любов Спасителя, яка оточувала людей.

Шанування Найсвятішого Серця Ісуса пов’язане насамперед з особою св. Маргариті-Марії Алакок. Саме їй у XVII столітті з’явився Ісус Христос. У видіннях, що тривали від грудня 1673 до червня 1675, Господь Ісус говорив про Своє безмежне Милосердя до людей та про потребу, щоб кожен навернувся до Його Серця через особливу побожність. Воно мало стати джерелом великих благодатей. Під час останнього, так званного Великого явлення, 16 червня 1675 року Господь Ісус, показуючи св. Маргариті своє Божественне Серце, сказав: «Ось Серце, яке так любило людей, що не жаліло нічого до знемоги й виснаження, щоб дати їм докази своєї любові. А у відповідь від більшості людей він отримує тільки невдячність, через неповагу і святотатство, через холод і презирство».

Господь Ісус також висловив бажання поширювати набожність до Його Пресвятого Серця. Він звернувся до св. Маргарити, кажучи: «Я обіцяю тобі в надлишку Милосердя Мого Серця, що всім тим, хто прийде до Господнього Столу перших дев’ять п’ятниць місяця поспіль, всемогутня Любов Мого Серця дасть ласку покути перед смертю».

Господь Ісус дав св. Маргириті Алакок, крім цієї, дав ще одиннадцять обітниць щодо шанувальників Його Серця:

1. Я дам їм ласки, необхідні в їхньому стані.

2. Я зроблю мир у їхніх родинах.

3. Я потішу їх у їхній скорботі.

4. Я буду їм надійним притулком у житті, а особливо в годину смерті.

5. Я благословлю їх у їхніх починаннях.

6. Грішники знайдуть у моєму Серці джерело й океан милосердя.

7. Холодні душі стануть завзятими.

8. Ревні душі незабаром досягнуть досконалості.

9. Я благословлю будинки, де буде вшановуватися образ Мого Серця.

10. Імена людей, які поширюватимуть цю відданість, будуть записані в Моєму Серці.

11. Я дам священикам дар зворушувати навіть найзапекліші серця.

Більш того, про це свідчить і мій власний досвід і поради Мого духівника, саме звернення до Святішого Серця Христового допомагають або восстанвоить добрі відносини з ким-небудь або запустити нові позитивні контакти.

Лише після ретельних і ґрунтовних досліджень Святий Престол дозволив святкування окремого свята, а також святкування образів Серця Ісуса у загальноприйнятих сьогодні формах. Вдруге Церква опосередковано схвалила об’явлення св. Маргарити Марії Алакок, коли після ретельної провірки її життя піднісла її до слави вівтарів. Її беатифікація відбулася в 1864 р., а канонізація в 1920 р.

Першим із Пап Римських, який затвердив набожність до Пресвятого Серця Ісуса, а також свято для деяких єпархій і чернечих орденів, був Климент XIII. Він зробив це в 1765 році, тобто через сто років після згаданих об’явлень. Вирішальним у цій справі став меморіал польських єпископів, надісланий цьому папі в 1765 році. Меморіал спочатку дає історичний огляд культу, а потім дуже глибоко обґрунтовує справедливість і переваги цієї побожності.

У 1856 році Папа Пій IX поширив свято Найсвятішого Серця Ісуса на всю Церкву. 31 грудня 1899 року Лев XIII довірив всю Церкву і людський рід опіці Серця Ісуса.

Місяць червень — як я вже згадував — є особливим місяцем Серця Ісуса, і це сталося завдяки Папі Леву XIII та його наступнику, святому Пію X. А папа Пій XII у 1956 році видав енцикліку «Haurietis aquas», в якій пояснив теологічні принципи, на яких ґрунтується набожність до Пресвятого Серця Ісуса. Він писав, між іншим: «Християнин, який поклоняється Серцю Ісуса, поклоняється разом із Церквою знаку і сліду Божої любові, яка зайшла так далеко, що Серцем Воплоченого Слова полюбила обтяжений людський рід з багатьма гріхами». І: «Культ Пресвятого Серця Ісуса є по суті культом любові, якою Бог нас полюбив, це також практичне втілення цієї любові, яку ми маємо до Бога і до людей».

Найвідоміша і найбільша статуя Христа, Царя Всесвіту, з видимим Серцем і широко розкритими руками в знак любові, була встановлена в Ріо-де-Жанейро. Монумент встановили на вершині гори так, щоб його було видно з суші та з моря. Він впадає на очі та зворушує серця людей, спонукає уми до роздумів і вдячності за весь світ, бо «без Нього не сталося ніщо, що повстало», чим ми захоплюємось у цьому світі. Цей пам’ятник також є свідченням пошани та великої любові до Ісуса Христа, Єдиного Відкупителя людини.

Отже, в наші дні шанування Найсвятішого Серця Ісуса збирає весь народ Божий навколо особи Ісуса Христа, Ісуса Доброго Пастиря, який палає любов’ю до нас. Люди, покликані до Його пастви, — це всі ми, покликані ним до справжньої, людської святості, яка має людське обличчя, людське обличчя.

Скільки облич Христа є на малюнках, у різних статуях, каплицях чи церквах, присвячених Пресвятому Серцю Ісуса?

Отже, поговоримо далі про серце. З часів античної культури, тобто стародавніх Греції та Риму серце людини вважалося вмістилищем особистості, чимось, пов’язаним з її емоційним та психологічним життям людини. При цьому звичне нам зображення символу серця — це зовсім не зображення органу, що качає кров. Це зображення молодого осіннього листочка плюща, іншими словами, рослини-повзуна, яку якщо вона завелася, дуже важко вивести. Справа в тому, що у плюща крім основних коренів, є ще додаткові корені іноді прямо на листках, якими плющ чіпляється за поверхню будівель та дерев. За це властивість стародавні греки і римляни вважали плющ символом любові, рослиною, що символізує любовну прихильність.

Слід зазначити, що в Біблії серце є символом внутрішнього єства людини, символом її душі. З цієї причини серце — це моє «я», це моя особистість. І далі Святе Письмо говорить, що в серці (тобто в моєму нутрі, в моїй душі) народжуються думки, слова і діла. Отже, яке моє серце, такі мої думки, слова і вчинки.

Якщо вчення Євангелія в моєму серці, то воно стає подібним до Серця Ісуса. Тоді мій спосіб мислення стає подібним до Ісусового; тоді в моїх словах ви можете почути Його слова; тоді в моїх діях ви можете побачити Його дії. Якщо в моєму серці є Євангеліє, то в моєму серці народжується добре і прекрасне, тоді моє серце стає подібним до Серця Ісуса; тоді я справді люблю Бога і ближнього.

Серце — це синонім любові, добрих почуттів, доброти, турботи. У молодості так важливо завоювати серце коханої людини, навіть попри всі перешкоди, адже серце — не слуга.Згадаймо, як часто говорять у судженнях про інших, що в когось серце тверде, як камінь, а про іншого, навпаки, що це людина із золотим серцем. Коли ми відчуваємо слабкість, кардіолог робить нам ЕКГ та слухає рівномірне биття нашого серця через стетоскоп, з побоюванням, чи це серцевий напад?

Ми із захопленням дивимося на трансплантологів, які рятують життя завдяки успішній пересадці серця. І коли близька людина переступає поріг смерті, ми зі страхом перевіряємо, чи ще б’ється її серце.

Пам’ятайте, однак, що Ісус Христос перший, як Божественний кардіолог, Він слухає серцебиття ваше… У глибині вашого серця ви приймаєте найважливіші життєві рішення. У глибині свого серця ви відповідаєте на це просте, але найважливіше запитання в житті: хто ваш Бог і хто Він для вас? А може, справжній кумир у вашому житті— це кар’єра, слава, гроші, задоволення, комп’ютер, інша людина тощо?

Багато хто сьогодні скаржиться на нерозуміння, нагромадження проблем, самотність у натовпі. У своєму бунтарстві та духовній боротьбі вони навіть наближаються до звинувачення в тому, що далекий Бог, мабуть, уже забув про них. Захоплюючись все більшою і більшою залежністю від технічних пристосувань сучасності, вони можуть навіть визнати істину катехизму про те, що Він безмежно Милосердний, безмежно Мудрий і безмежно Всемогутній. Проте, як це не парадоксально, цей Бог безсилий проти трьох людських нескінченностей: нескінченної гордості, нескінченної дурості та нескінченної твердості людського серця.

І все ж таки його слова актуальні, не тільки на початку свят: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою». У цьому заклику Христос Господь торкається бідних і смиренних усіх часів та усіх народів.

Уявлення про Бога як про Особистість та богословське осмислення Божественного втілення у Особистості Ісуса Христа привели до теми осмислення особистості людини як такої. Її персональності і зв’язку з «іншим его», інших людей і Бога. І це осмислення природно прийшло до теми любові Бога до людства взагалі і до кожній людині окремо. І тоді постає питання:

Ісус Христос полюбив людину як Бог, або так само і як людина?
Відповідь розкривається в контексті суперечок про волю. В ході догматичних суперечок про подвійну (божественну та людську) волю Ісуса Христа, в якій людська воля не була поглинена Божественної, але сама добровільно і вільно з’єднувалася з нею. І таким чином любов Ісуса до людей— це саме акт синергії (взаємодії) Бога та людини одночасно. Але тут важливо розрізняти любов і прихильність, а так само прихильність від залежності. Любов як вищий акт волі може бути реалізована тільки в свободі. Але при цьому вона ж обмежує зовнішню свободу. Тому зовні любов може виглядати як прихильність. Прихильність —це психологічне явище. І нарешті, часто зустрічається таке явище як залежність, тобто «прихильність зі знаком мінус».

Це все три образи відносин, які у людини в якомусь «чистому» вигляді зустрічаються рідко. Найчастіше все складно, і незрозуміло, що в що вбудовано.

Але повноцінна свобода волі Господа нашого, Який подібний нам у всьому крім гріха, діє більш повно і сильно та здатна на всесовершенную любов. І ось символ цієї всесовершенной любові Бога до людей ми почитаємо у тому числі і через культ Найсвятішого Серця Ісуса.

Важливе в цьому шануванні це усвідомлення, що по своїй любові до нас Ісус Христос готовий ділитися з нами цією силою і повноцінністю. Власне, ми і наше спасіння і наша близькість до Бога — це мета Його дій. Тому важливо поговорити саме про взаємодію нашої волі і любові. За результатами наших гріхів та гріховних залежностей, ми дуже обмежено можемо користуватися своєю волею. Тому наша любов може бути помилковою і навіть заподіює шкоду тому, кого ми любимо. Тому що це насправді не любов.

Це просто задоволення егоїстичного запиту на «я хочу приємне для себе». Розрізнити справжнє і уявне тут не складно. Прикладом може служити Сам Господь наш, Який любить нас заради нас самих, а не тому що бажає від нас будь-яких благ для себе. Ми також повинні навчитися цій любові. І шанування Серця Ісуса — це цілком доступна для нас практика благочестя.

Отже, якщо центром набожності до Пресвятого Серця Ісуса є споглядання Божої любові, а отже, наслідування цієї любові та відшкодування гріхів своїх та інших людей, то Церква дає нам літанію до Серця Ісуса як інструмент поклонніня Господеві Це головна вісь червневих богослужінь, але її можна успішно читати щодня в індивідуальному благочесті кожного християнина.

Історія цієї молитви сягає 1720 року, коли в Марселі була епідемія. З ініціативи місцевого єпископа дієцезію було посвячено Пресвятому Серцю, а візитаторка Анна Магдалена Ремузат склала з цієї нагоди літанію. Вона складається з тридцяти трьох звернень, що стосується кількості років, які Ісус Христос прожив на землі. Вона ділиться на дві частини: перші шістнадцять закликів стосуються досконалості Серця Ісуса, ще сімнадцять до дарів і чеснот, пов’язаних з нами та нашим спасінням. Усі вони мають посилання на біблійні уривки. Літанія була офіційно затверджена Папою Левом XIII у 1889 році. Вона закінчується закликом: «Ісусе, лагідний і смиренний серцем, уподібни наші серця до Твого», що може бути окремою молитвою у формі вигуку, часто повторюваного з різних приводів.

Але інтелектуальне прийняття цієї необхідності — тільки півсправи. Навіть може і менша половини. Важливо саме сутнісно наслідувати любов Христову. А це вже шлях містичний. Не в сенсі «секретний», а в сенсі раціонально не пізнаваний. Але пізнаваний через духовне життя, глибоку молитву та таїнства. Перш за все звичайно таїнства покаяння і Євхаристії.

Окремо є естетичне питання. Багатьох східних християн (мене, наприклад теж) дратують кітчеві зображення молодого красивого чоловіка схожого то на Курта Кобейна то на Джареда Літо, який демонструє палаюче «серце». Важливо зрозуміти, що естетичні пристрасті —це справа власної культури, але не духовності. Кожна така картинка майже нічого не говорить про Ісуса Христа, зате майже все говорить про художника.

Тому в області релігійних зображень, особисто мені ближче візантійська іконографія, де “канон«або, якщо завгодно, його ієрогліфічність затуляють особисті переживання художника. Але це знову таки «смаківщина». Все-таки розвинений естетичний смак не корелює з духовністю людини. Наприклад, один з найнебезпечніших злочинців 1990-х, дуже відомий «злодій в законі» Алексєєв, був знавцем високого мистецтва і навіть талановитим художником (не вчившись ніде). Можна навести приклад Челліні, який «дав каменю силу плоті», був людиною вкрай розбещеною та злочинною.

При цьому оглядаючи особисті речі святих, зазначених Богом через чудеса, можна побачити, що їх естетичні запити як правило середні. Ікони написані святителем Феофаном Затворником середнього рівня, а ось його богословські трактати (і навіть деякі приватні листи) дуже високого. Такі люди, як преподобні та богоносні Андрій Рубльов і Джованні да Ф’єзоле (фра Беато Анжеліко) — що поєднують естетичний дар і святість — виняткова рідкість.

Кінець червня не мусить і не повинен завершувати нашу набожність до Серця Ісуса. Ми повинні дивитися на це Серце.

Римо-католицька церква вбачає в цьому богослужінні символ любові Бога до людей. Він також хотів би через цю набожність пробудити в людських серцях взаємну любов до Бога. Крім того, Сам Христос дав цьому служінню надзвичайно спокутний напрямок: він має зробити нас чутливими до гріха, мобілізувати нас в ім’я Христової любові для боротьби з ним та винагородити тих, хто найбільше шанує Серце Боголюдини.

Іван  Верстянюк, оглядач Newssky