Сергій Сергійович Прокоф’єв

Народився 11 (23) квітня 1891 р. в маєтку Сонцівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії, (нині Донецька область, Україна), помер 5 березня 1953 р.

Вже у ранньому дитинстві на його рідкісну обдарованість звернули увагу С. І. Танєєв, Р. М. Глієр, А. К. Глазунов. Спочатку грі на фортепіано його вчила мама. У 13 років Сергій Прокоф’єв вступив до Санкт-Петербурзької консерваторії; на той час у доробку юного композитора з України вже було чотири опери, симфонія, дві сонати і кілька фортепіанних п’єс. У консерваторії його викладачами стали відомі музиканти: Римський-Корсаков, Вітолс, Лядов, Черепнін. У 1909 р. закінчив навчання як композитор, у 1914 — як піаніст,у 1917 — як органіст. Його юнацькі твори: «Перший фортепіанний концерт»(1911 р.), «Класична симфонія»(1917 р.) стають популярними; також його запрошують на концерти як піаніста.

На випускному іспиті блискуче виконав свій «Перший концерт», за що був удостоєний премії імені Антона Рубінштейна.

Влітку 1905 р. у с. Сонцівка відбулося знайомство молодого лікаря В. М. Моральова з п’ятнацятирічним Сергієм Прокоф’євим. Їх зблизив спільний інтерес — музика та шахи. Ця зустріч поклала початок великій дружбі, яка тривала до кінця життя. 1906 р. В. М. Моральов перебирається у Нікополь на нове місце роботи.

У Нікополі Моральов мешкав за двома адресами: у маєтку на Нагорній вулиці (нині Загребельного, 7) і в будинку Неймана на Купецькій вулиці(нині Музейна).

Прокоф’єв приїжджав до друга в Нікополь тричі.

Про перший візит у Нікополь з 4 по 10 липня Прокоф’єв повідомляє в своєму листі до Віри Алперс від 14 липня 1909 р.: «Збиралися вони поїхати у Святі Гори — великий монастир, маленький курорт і дивовижно красиву місцевість. Їхати мала велика компанія, всякі кузени і приятельки залізницею і в екіпажах, усього 125 верст. Мене наполегливо запрошували, через це навіть відтермінували від’їзд. І раптом у найвідповідальніший момент я отримав листа від Моральова, забув про все і замість Святих Гір опинився у Нікополі. Там я пробув тиждень і тільки позавчора повернувся додому. Що з трьома сестрами — далебі, не знаю.

В Нікополі мене, виявляється, чекало мало не пів міста — всі шахісти і музиканти. І в те, і в інше я награвся досхочу, купався у Дніпрі, їздив на велосипеді і на пікніки, був у цирку. Словом, схуд на 3 фунти, тепер повернувся додому, п’ю гематоген…»

Вдруге Прокоф’єв приїхав до Нікополя 21 серпня 1910 року, про це він пише з Нікополя у своєму листі Мясковському у Петербург: «24 серпня 1910 р., м. Нікополь. Lieber Kola. Абсолютно несподівано поїхав на 5 днів у Нікополь до сеньйора, якому присвячена соната «Опус 1», через це оркестрова п’єса дещо запізниться до Вас. Обіймаю і каюсь, але ж п’єска пречудова — втішить Вас».

Як пригадує дочка Наталя Василівна, у цей приїзд Прокоф’єв дав невеличкий концерт для друзів і знайомих Моральова. Був теплий серпневий вечір, вікна будинку стояли навстіж прочинені, музика лилася містом, гукала до себе. Під вікнами будинку Моральових зібрався натовп нікопольців — слухачів творчості талановитого музиканта. Третій приїзд Прокоф’єва у Нікополь — недовгий, на два дні, — стався наприкінці 1912 року. Власне, Прокоф’єв із своїм другом М. А. Шмідтгофом їхали у Крим і користуючись оказією дорогою заїхали в Нікополь до Моральова. Першого дня відпочивали, зате другого дня були заняття музикою, зустріч із суспільством, вечір питань і відповідей.

Проживаючи в Нікополі аж до закінчення громадянської війни, Моральов підтримував взаємини з Прокоф’євим, на що вказує їхнє листування між собою. В своїх дослідженнях перебування Сергія Прокоф’єва у Нікополі місцевий краєзнавець П. М. Богуш посилається на листування з дочкою Моральова, Наталею Василівною.

Ще під час навчання Прокоф’єв стає відомим європейським виконавцем. Перший концерт він дав у 1908 році, коли йому було лише 17, а в 1913-му він з успіхом провів своє перше концертне турне Європою. Музична критика відзначала достеменний ефект музики Прокоф’єва та його манери виконання, однак усі розуміли, що це феномен. Газети заіскрили заголовками та емоційними коментарями: «Піаніст-титан», «Вулканічне виверження за клавіатурою», «Карнавал какофонії», «Атака мамонтів на азійському плато», «Паганіні рояля».

Після жовтневих подій 1917-го року Прокоф’єв обирає еміграцію і через Японію їде у США, пізніше живе в Німеччині та Франції, дає гастролі в Англії, Італії, Іспанії та інших країнах. Ще в 1914 році під час подорожі до Лондона Прокоф’єв познайомився із відомим танцівником і антрепренером Сергієм Дягілєвим, і ця дружба тривала до кінця життя. За кордоном він спілкується із Сергієм Рахманіновим, Пабло Пікассо, Анрі Матіссом.

З 1918 по 1932 р. композитор активно працює над створенням опер.

Сергій Прокоф’єв стає знаменитим на Заході, його ім’я входить до переліку блискучих імен артистичного світу. Але він не полишає надії повернутися на батьківщину. Перебуваючи в еміграції, він тричі приїжджав з концертами до Радянської Росії, а в 1936 році прийняв рішення остаточно повернутися до Москви. Після повернення на батьківщину щедрий талант Прокоф’єва проявляється на повну силу. Серед кращих його творів балети «Ромео і Джульєтта»(1936), «Попелюшка» (1945), «Кам’яна квітка» (1950). Разом з ним приїхала його дружина — донька російських емігрантів Кароліна Кодіна, з якою він познайомився в Іспанії — та двоє синів — Святослав і Олег.

Повернення Прокоф’єва стало його тріумфом і трагедією. Він шість разів ставав лауреатом Сталінської премії (з них тричі — протягом 1946 року). Пише музику до історичних кінофільмів Сергія Ейзенштейна «Олександр Невський» та «Іван Грозний», які мають шаленийуспіх.

Але 1948 року Сергій Прокоф’єв разом з низкою інших відомих радянських композиторів (Шостаковичем, Мясковським, Поповим, Шебаліним, Хачатуряном), звинувачених у так званому «формалізмі в мистецтві», стає об’єктом політичних переслідувань. На Першому з’їзді композиторів СРСР 1948 року Прокоф’єва жорстко розкритикували, причому головними обвинувачами стали близький друг музиканта Борис Асаф’єв та композитор Тихон Хрєнніков.

Постановою ЦК ВКП(б) про оперу В. І. Мураделі «Велика дружба» від 10 лютого 1948 р. музика Прокоф’єва наряду з творами інших великих радянських композиторів була оголошена «формалістичною», «чужою радянському народові». Від цього удару Прокоф’єв не оговтався до кінця життя. Майже всі його твори, написані після 1948 р., вже менш вдалі, зіпсовані відчутними намаганнями «спростити» і зробити «ближче до народу».

Сергій Прокоф’єв пішов з життя 5 березня 1953 р., у день смерті Сталіна. Через такий збіг смерть великого композитора залишилася непоміченою, а його друзі доклали чимало зусиль, щоб організувати похорон.

Література:

1. Павло Богуш.Три поїздки Сергея Прокофьева в Никополь.– Днепропетровск: Пороги, 1993.
2. Репродукція фотографії композитора Сергія Прокоф’єва (Нікополь, 1910 р.)[Електронний ресурс]– Режим доступу до ресурсу:https://photo.unian.ua/photo/468595-portret-sergiya-prokof-yeva
3. 1891 – народився Сергій Прокоф’єв, композитор [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/kviten/23/1891-narodyvsya-sergiy-prokofyev-kompozytor.

Текст Павла Макарова («Історичні особистості на Нікопольщині»)

Переклад Тетяни Макарової