Пелєвін: шлях у дурдом чи з дурдому? (нічні аудіокниги)

«Прозріння настає тоді, коли людина перестає бачити те, чого немає».

Так говорив вуйко Дезьо

Якщо ви хочете щось дізнатися про людину суттєве, те що складає її основи, то не потрібно питати саме про це.

Корисним буде спитати, ким би вона хотіла стати у своїх очікуваннях щодо себе. Проте, ця спроба частіше всього буде неуспішною, бо люди зараз надзвичайно замкнені, життя їх стільки разів розчаровувало, що вони практично нікому і нічому не довіряють.

Тому, варто застосувати певний транзитний прийом-тригер. Спробуйте вмовити людину уявити, ким би вона стала, визначила себе, якби потрапила у психлікарню. Зрозуміло, що вашого співбесідника потрібно заохотити, переконати його, що це така гра, своєрідна фантазія. В момент, коли людина повірить і втягнеться в цю гру, у неї почнуть зникати гальмівні застороги щодо себе, які були сформовані роками розчарувань, зрад, образ і невдач. Персонаж, якого обере собі ваш візаві, буде найточніше відповідати його кореневій суті. Навіть, якщо це буде якась очевидно далека й екзотична особа, такий факт свідчитиме лише про глибину вкорінених комплексів людини, з якою ви спілкуєтеся.

Що далі з цим робити підказує практика. Як лікувати у дурдомі пацієнтів з різними маніями величі (Черчіль, Ганді, Аль Капоне, Мадонна тощо), лікарі не знають. Але, шляхом навіювання та побудови різноманітних проекцій, вони приводять хворого у стан Наполеона. А, як повертати пацієнта до притомного життя зі стану «Я – Наполеон», вони вже вміють. Слід зауважити, що пацієнтів з високим зростом лікують так само, лише проміжним є стан «Я – де Голль».

Інша справа, що робити далі з тими знаннями, які ви здобули, тому що наша ситуація, яку ми визначили як притомний стан, сама по собі вже стала дурдомом. Відтак усі ми вже тривалий час є «Наполеонами», у сенсі втрати зв’язку з притомністю світу.

Хто є нашими лікарями, які мають відновити ці зв’язки, вивести нас усіх з «наполеонівських» станів? Та й, чи є такі лікарі, які ще не вважають себе «Авіценнами» або «Асклепіями»?І, як бути з тим, що допомоги потребують величезні маси, а процедура може надаватися лише індивідуально, бо на стадіонах і по телевізору колективно можна лише завести в психоз, а не вивести з нього?

І, як, нарешті, ми зрозуміємо: ми вже там, чи ще тут, у дурдомі?

У пошуку відповідей на ці питання можна змарнувати багато часу. До того ж – «Наполеон» один, а всіх – багато.

У цій ситуації варто пригадати, що Вихід завжди є там, де був Вхід.

Старші люди розказують, що, якщо на Великдень подивитися на Сонце, яке сходить, то воно не сліпить і сльози не набігають на очі. Це і буде ознакою притомності, або її відсутності.

Тож, маємо ще час до Великодня. Він у 2024 році буде 31 березня для Західного і 5 травня для Східного обряду.

Дав би Бог ясну погоду!

P.S. Необхідність виходу з дурдому, в якому опинилося людство, стає нагальною. Це вже питання виживання цивілізації. Скандал щодо Сема Альтмана та ШІ формує тривожні очікування. Не виключено, що в майбутньому на людство чекає вже війна хороших (альтруїстичних) Штучних Інтелектів проти поганих (егоїстичних) ШІ. Відтак, незалежно від результату цього протистояння, доля людства стає непередбачуваною.

Валентин Ткач, для Newssky