«Остап Бендер» — Осип Беньямінович Шор (1899–1978)

Згідно з метричним записом, виданим рабином нікопольської громади та завіреним міським спрощеним управлінням, Осип народився в м. Нікополі 30 травня 1899 року в сім’ї брацлавського купця 2-ї гільдії Беньяміна Хаїмовича Шора та його дружини Куні (Катерини Бери), був у родині другою дитиною.

У Нікополі мешкало сім родин Шорів. Беньямін Шор (батько Осипа) входив до складу опікунської ради гімназії; Шори жертвували чималі гроші на громадську бібліотеку. Остання з роду — медсестра Тетяна — поїхала до батька в Ізраїль, а незадовго до цього відбула до родичів у Кривий Ріг старійшина Шорів — бабуся Роза, яка жила у провулку Глухому.

Заможна сім’я Шорів, що перебралася до Нікополя на рубежі 70–80-х років XIX століття, мала в Нікополі на розі нинішніх вулиць Довгалівської та Запорізької перший у містечку паровий млин, а в Одесі — лавку колоніальних товарів.

З Нікополем пов’язано чимало пригод Осипа. Наприклад, хлопчиком пішов він у магазин, просить: «Подайте бублик». Йому простягають бублик, він бере, дає монету і каже: «І на ці гроші ще один бублик». І так артистично при цьому поводився, що продавець не помічає обману… Щоправда, мати змусила шестирічного Осю віднести зайвий бублик назад.

Після того, як у 1901 році від інфаркту раптово помер батько Осипа, мати вдруге вийшла заміж за багатого купця Давида Раппопорта і разом з ним та дітьми перебралася до «перлини біля моря». В Одесі родина жила у будинку № 78 на вул. Полтавської битви. Осип закінчив приватну чоловічу гімназію І. Раппопорта. Судячи з оцінок, до точних наук він був схильний більше, ніж до гуманітарних (єдина трійка серед тринадцяти дисциплін у нього була з російської мови та словесности, а з предмету, що вивчав «закони єврейської віри», Шор мав тверду четвірку). Зате із правознавства — зауважте — п’ятірка! Як казав Остап Бендер: «Людина не має судитися, це брутальна справа… Вам відома моя повага до Кримінального кодексу».

Після того, як став студентом фізико-математичного факультету Новоросійського університету, не маючи жодного гроша в кишені, сімнадцятирічний Осип-Остап відразу ж після жовтневого перевороту 1917 року вирушив до Санкт-Петербурга, щоб власноруч написати заяву про вступ на механічний факультет Технологічного інституту ім. Імператора Миколи I.

Якийсь час вважалося, що Осип провчився в петроградському інституті рік і що, прийнявши рішення повернутись додому, добирався до Одеси ще рік. Під час цієї подорожі з ним нібито траплялися всілякі пригоди, про які він потім розповідав майбутнім авторам безсмертних романів. Насправді Шор повернувся до батьків за два-три місяці після вступу до інституту. 11 листопада 1917 року він з Одеси подав лист з проханням про те, щоб йому вислали «посвідчення про стан мій в інституті» та відпускний квиток. (Зверніть увагу, як працювала пошта в плутанині революційних подій: відповідь Шору з Петрограда була вже 30 листопада!)

Зведена сестра Осипа Ельза Давидівна Раппопорт згадувала, що «у Пітері брат сильно захворів. Якось, стоячи перед дзеркалом, він упіймав себе на думці: у кімнаті хтось є. Озирнувся — нікого. І тоді Осип зрозумів, що не впізнає свого відображення. „Ще дві години в цьому місті, і я помру“, — сказав Ося і вирішив повертатися додому, до мами, з холодного і голодного Пітера».

Але як тоді легендарна подорож? Ймовірно, вона була, але двома роками пізніше, бо у вересні 1919 р. Осип Шор знову побував у Петербурзі.

Цього разу, за різними даними, зворотний шлях до Одеси зайняв у нього від десяти місяців до двох років. Гроші знецінювалися щодня, а іноді й по кілька разів на день. Поїзди майже не ходили, роботи не було, а життя вимагало своє… Не вміючи до ладу грати в шахи, він представляється гросмейстером. Не обізнаний у малюванні, влаштовується художником на пароплав, який курсував з агітаційними рейсами Волгою. Колишній пітерський студент Осип Беньямінович (хоча його частіше величали Остапом Васильовичем) приходить пожежним інспектором у кефірний заклад сором’язливого злодія Альхена. А в шаленої пишної жінки, мрії поета, Осип-Остап прожив цілу зиму (а не один день, як Бендер у мадам Грицацуєвої), і у нього, як і в Бендера, «життя було прекрасне, незважаючи на недоліки». Повернувшись до Одеси, Осип — прекрасний, до речі, оповідач — описав усі перипетії своєї подорожі друзям, до кола яких входили Ільф і Петров.

Коли він упізнав себе в Остапі Бендері, штучно дувся на Ільфа і Петрова, але зв’язку з ними не втрачав і, схоже, таємно пишався таким поворотом долі.

Наприкінці 1937 року, коли за його другом приїхав «воронок», Осип затіяв з приїжджими бійку і добряче відлупцював їх. Його заарештували, та Осипові вдалося втекти. У роки війни він важко хворів (рак шкіри), але ташкентські лікарі спільними зусиллями виходили його. Наприкінці свого життя Шор працював провідником на потягах далекого прямування. За деякий час Шор переніс два інфаркти, осліп на одне око і помер у червні 1978 року, майже на пів століття переживши свого літературного тезку. Якби великому комбінатору були відомі факти біографії Осипа Шора, він, напевно, вигукнув би: «Це конгеніально!».

Литература:

1. Олег Фельдман. Остап, он же Осип. Прототип великого комбінатора был никопольчанином.// Шабат шолом. №12, 2005.
2. Дробот А. Так, все-таки, откуда родом Остап Бендер? [Електронний ресурс] / Андрей Дробот // Курьер. – 2002. – Режим доступу до ресурсу: https://courier.com.ua/regionalnaja_hronika/tak_vse-taki_otkuda_rodom_ostap_bender_1/.

Текст Павла Макарова («Исторические личности на Никопольщине»)

Переклад Тетяни Макарової