Ніжин козацький. Безсмертя

03.06.2020 0 Редакция Steelgrey
| Newssky.com.ua

Музей Богдана Хмельницького в Чигирині: з 1654 року Ніжинський полк займав величезну територію на крайньому північному сході Української козацької держави — Війська Запорозького (Гетьманщини). Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — наразі Харків), доктор соціологічних наук, автор книжки «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), продовжуваної поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) і низки публікацій із питань історико-культурологічного українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

 

(Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 12)

 

ПРОДОВЖЕННЯ РОЗДІЛУ 6 ДРУГОЇ КНИЖКИ ЦЬОГО ПУТІВНИКА

…Продовжимо викладати історію славетного козацького Ніжинського полку. Отже, з 1649 року він став був чисельно і територіально найменшим серед полків Війська Запорозького. Але після Білоцерківської угоди 1651 року його територія зросла за рахунок чотирьох повернутих із Чернігівського полку сотень, створеної Стольненської та Стародубського повіту Смоленського воєводства, який інтенсивно заселявся втікачами з українського Правобережжя, що почали формувати нові козацькі військово-територіальні підрозділи. А після Переяславської угоди 1654 року до складу Ніжинського було включено цілий Новгород-Сіверський полк (див. розділ 5 першої частини цього путівника). «Згідно з даними “Опису малоросійських міст і сіл Білоцерківського та Ніжинського полків…”, котрі присягнули цареві Олексію Михайловичу, на травень 1654 р. Ніжинський полк став найбільшим на Лівобережжі. Він складався з 37 сотень, у яких до присяжних списків потрапило 20 565 чоловік… На кінець 1654 р. Ніжинський полк охопив території окремих повітів та волостей колишніх Київського, Чернігівського, Смоленського і навіть Мстиславського воєводств Речі Посполитої» [Заруба (2007): с. 72].

| Newssky.com.ua

Музей Богдана Хмельницького в Чигирині: портрет і владні атрибути фундатора та першого гетьмана Української козацької держави — Війська Запорозького. Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Стосовно Ніжина слід наголосити, що керівник Української козацької держави Богдан Хмельницький особисто опікувався долею його жителів: зокрема, у серпні 1650 року гетьман видав універсал про заборону чинити кривди ніжинським міщанам [Мицик (1998)]. І першим документом його сподвижника, знаменитого Івана Золотаренка, підписаним на посаді ніжинського полковника в липні 1652 року, став охоронний універсал ніжинським купцям, які переганяли до Московської держави худобу для продажу на Севському ярмарку (під Брянськом). Надалі за офіційними дозволами Золотаренка у вересні того ж 1652 року «торгові люди» з Ніжина торгували в Калузі, а в грудні — перебували зі своїми товарами знов у Севську [Воссоединение… (1953): с. 224, 231—249].

| Newssky.com.ua

Музей Богдана Хмельницького в Чигирині: портрет третьої дружини першого гетьмана Української козацької держави Ганни Золотаренко — сестри знаменитих ніжинських полковників Івана та Василя. Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Може, і завдяки цьому піклуванню з боку гетьмана та полковника за переписом 1654 року в Ніжині мешкали близько 11 600 осіб (для порівняння: у Києві тоді ж проживали лише 7 800 осіб!). Також О.Б.Коваленко повідомляє, що в гетьманських універсалах 1654 року згадується Ніжинський (Красноострівський) Ветхоріздвяний Свято-Георгіївський монастир [ЕІУ, т. 7 (2010): с. 397], про який вже йшлося вище. Наприкінці того року Богдан Хмельницький закріпив за монастирем містечко Мрин із навколишніми селами — Салтикова Дівиця, Блистове, Волосківці, Стольне, Мильники, Талалаївка та іншими. А даровані цій обителі вони були Іваном Золотаренком. Утім, матеріальні ресурси, нагромаджені ніжинським полковником, дозволяли бути щедрим. Зокрема, перебуваючи у вересні 1654 року в царському таборі під Смоленськом, наказний гетьман Золотаренко звернувся до Олексія Михайловича з проханням віддати йому у володіння Батурин, Борзну та Глухів (! — Ю.Ч.) із належними до них землями, і цар охоче задовольнив це прагнення [Лазаревский (1893): с. 4—5].

| Newssky.com.ua

Наказний гетьман Війська Запорозького Іван Золотаренко (зображення XVII ст.).

 

У жовтні 1655 року під час облоги Старого Бихова (нині м. Бихов Могильовської обл., Білорусь) ніжинський полковник Іван Золотаренко отримав мушкетне поранення в ногу і невдовзі помер [ЕІУ, т. 3 (2005): с. 377]. М.С.Грушевський так оцінював наслідки його смерті для України: «Се була болюча втрата. Іван Золотаренко під час сеї білоруської війни виявив неабиякі здібності стратега і політика і вийшов на друге місце по гетьмані, поруч Виговського. Обсадивши полковництво ніжинське і стародубське своїми братами, він твердо тримав Сіверщину у своїх руках: титул “сіверського гетьмана”, що він носив, поруч титулу гетьмана наказного, мав цілком реальне значення, Сіверщина в його руках фактично відокремилася в осібне політичне, адміністративне поняття. Підлягаючи загальним директивам і розпорядженням “гетьмана запорозького”, вона стояла під безпосереднім правлінням свого “сіверського гетьмана”… Коли б Золотаренко був живий, мабуть багато пішло б інакше…» [Грушевський (1997): с. 1159].

| Newssky.com.ua

Ніжин. Свято-Миколаївський собор (1655—1658). Фото — Fordman (2010).

 

Період правління Івана Золотаренка (1652—1655) можна розглядати як «зоряний час» Південної Сіверщини, котра завдяки видатному ніжинському полковнику та «сіверському гетьману» отримала власний СОБОР. Ідеться про мурований полковий Миколаївський собор, закладений у Ніжині 1655 року саме «коштом і працею» Івана Золотаренка. Надалі після недовгого командування Ніжинським полком (1655—1656), що тривало лише кілька місяців, оселився в місті та зробив своєю головною справою «піклування про будівництво та оздоблення» храму молодший брат покійного «сіверського гетьмана» Василь Золотаренко. Зокрема, про це говориться в ґрунтовній статті О.С.Морозова «Ніжинські полковники брати Золотаренки (історико-біографічний нарис)» [Морозов (2005)], яку — у форматі PDF — шановним читачам варто знайти в Інтернеті, ознайомитися з нею та залишити у своїй електронній бібліотеці; рекомендую.

І вже 1658 року було закінчено прегарний Свято-Миколаївський собор заввишки 55 метрів — перший у часі (! — Ю.Ч.) хрещатий п’ятибаневий храм у стилі Козацького Відродження. Визначний вітчизняний архітектурознавець В.В.Вечерський повідомляє: «Він має чотири гранчасті рамена об’ємного хреста, що прилягають до центрального об’єму за сторонами світу й увінчуються двозаломними світловими банями. У міжраменнях розміщуються знижені, квадратні в плані двоповерхові допоміжні приміщення, укриті вальмовими дахами, завдяки чому створюється центрична пірамідальної побудови всефасадна композиція, розрахована на коловий огляд. За цим взірцем протягом наступних 60 років зведено близько двох десятків церков» [Історія української архітектури (2003): с. 217]. Тож мав підстави сказати в поезії [Чернецький (2019)], якою завершуватиметься розділ 10 цього мого «історико-культурологічного путівника»:

 

Собору Миколаївського нам

прекрасне Місто дарувало шати:

Козацького Відродження це храм —

найперший п’ятибаневий хрещатий!

| Newssky.com.ua

Отець Георгій (Спаський). Фото початку ХХ століття.

 

Ще хочу розповісти про останнього перед добою радянського «нового середньовіччя» настоятеля Миколаївського собору панотця Георгія Спаського — людину високої культури та моралі, яка користувалася повагою громадськості міста. Про це свідчить хоча б той факт, що священника в 1895 році запросили на посаду законовчителя до уславленого Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька. Між іншим, у Миколаївському соборі 1905 року він вінчав батьків «того самого» знаменитого Сергія Корольова [Голованов (2011)]. А справжній героїзм протоієрей Георгій Спаський виявив улітку 1919 року, коли до Ніжина вдерлися деморалізовані загони денікінської армії. У місті спалахнув жорстокий єврейський погром, під час якого загинули близько двохсот чоловік. Тоді панотець Георгій сховав у своєму будинку тридцять єврейських родин. А коли розлютовані п’яні погромники намагались увірватися до будинку, їх у дверях зустрів старенький священник, спокійно і впевнено сказавши, що вони ввійдуть у дім тільки через його труп. І погромники відступили… Коли в червні 1921 року ніжинці проводжали священника-героя в останню путь, навіть місцева більшовицька газета «Червоне село» опублікувала некролог, який закінчувався наступними словами: «І незалежно від сану, що його носив покійний, кожний, хто його знав, щиро повторить слова напису на одному з вінків від євреїв: вічна пам’ять поборнику справедливості, захиснику пригноблених» [Іван Георгійович Спаський (2005): с. 124—125].

| Newssky.com.ua

Медаль на честь 70-річчя Івана Спаського (1904—1990).

 

А про Храм, збудований, зосібна, його батьком, Іван Спаський — видатний уродженець Ніжина, майбутній визначний історик, мистецтвознавець і музейник, за оцінкою члена-кореспондента НАНУ М.Ф.Котляра, великий нумізмат [Котляр (2005): с. 136], на той момент ще студент Інституту мовознавства та матеріальної культури при Ленінградському університеті — у 1927 році писав, що Миколаївський собор XVII століття цікавий як архітектурою, так і прекрасним різьбленим іконостасом (бароко) [Спасский (2005): с. 132]. Уже за кілька років під час «антирелігійної кампанії» храм закрили, невідомо як і коли, але назавжди зник-загинув його пречудовий золочений іконостас і ледь не був зруйнований сам собор: пощастило, що міська влада визнала святиню придатною під склад… Надалі потроху, з численними зупинками-перервами собор відновлювали, починаючи з 1956 року. А завершено було реставрацію лише 1990 року.

| Newssky.com.ua

«Літопис Самовидця»: видання 1846 року.

 

Повернімося до козацької доби. До речі, обізнаністю щодо її подій, починаючи з 1648 року, ми завдячуємо Ніжину, точніше, одному з уродженців міста. Ідеться про Романа Онисимовича Ракушку-Романовського (1623—1703) — найімовірнішого автора найранішого з трійці найуславленіших козацьких літописів [ЕІУ, т. 4 (2007): с. 425], відомого як «Літопис Самовидця» [Літопис Самовидця (1971); ЕІУ, т. 9 (2012): с. 131]. Стосовно юридичного аспекту В.М.Заруба повідомляє: «У Зборівському реєстрі крім сотників записаний… козак Роман Ракушка [Романовський] — майбутній ніжинський сотник, генеральний підскарбій та ймовірний автор літопису Самовидця» [Заруба (2007): с. 72]. Цей твір зберігався в списках, а вперше надрукований був у 1846 році [Перлини духовності (2003): с. 59].

<…>

 

ПРОЛОГ-ЕПІЛОГ ДО МОГО ЛІТОПИСУ, ПЕРЕВАЖНО ЛІРИЧНОГО

 

          Наших днів самовидець,

повторю я слова, що наснились тепер і мені

чи, точніше, прийшли, увірвались, зявились

          наяву — не вві сні:

          Україна в огні…

 

          Наших днів літописець,

ще й козацький, хоча й не герой — свідок лиш рядовий,

Волі-Гідності прагнення звідти принíс це,

          де гримить смертний бій,

          у сумний свій сувій…

 

          Наших днів вихованець,

прагматичних і злих (ох, сюжет не для книг…), ще й зелó,

я сприймав торжество зла-підлоти як даність —

          тільки й Світло було,

          днів цих повнило тло…

 

          Кращих днів мрієносець,

сам здолавши не раз до Свободоньки-Щастя межу

(та збагнувши: цьогó для ДЕРЖАВИ не досить…),

          боротьби за них гри

          я носив прапори…

               ні — ношу!

 

26.05.20

<…>

Група фахівців-істориків і теоретиків архітектури, що на початку сторіччя проводила комплексне дослідження Ніжина як унікальної пам’ятки вітчизняного містобудування та культурного центру Лівобережної України XVII—XVIII століть, слушно наголошувала: «Історичний розвиток міста не був еволюційним. За характером містобудівельних процесів він переривистий. Місто було спалене в 1668 р. каральним військом князя Г.Ромодановського за участь його мешканців у повстанні проти московських воєвод. На місці випалених дерев’яних храмів відбудовуються кам’яні культові споруди. У другій половині XVIII ст. Ніжин — крупний духовний центр на півдні Чернігово-Сіверщини» [Сопілка (2005): с. 68]. Надалі Ніжин дещо занепадає, але його архітектури це не стосувалося: «У період панування Російської імперії… торгове значення міста зберігається лише до середини ХІХ ст. У доповнення до храмів, що склалися раніше, зводяться дзвіниці, які значно посилили силуетність міста та його своєрідність» [Сопілка (2005): с. 69].

Ніжин: старе місто. Малюнок П.Бореля

Ніжин: старе місто. Малюнок П.Бореля, гравюра В.Дарленга. Середина ХІХ ст.

 

Але за радянської доби архітектура Ніжина понесла справді страшні втрати. Зокрема, було зруйновано близько двох десятків найважливіших об’єктів. Серед утрачених: дзвіниці Грецької Михайлівської церкви (цю найвищу на той час споруду міста зруйнували вже в 1951 році…), Миколаївського собору та Благовіщенського монастиря, Успенська церква, будівлі Ветхоріздвяного Свято-Георгіївського монастиря, Іллінська церква жіночого Введенського монастиря, будинки міського магістрату (70—80-ті рр. XVIII ст., проєкт архітектора Андрія Квасова) й Богоугодного закладу (початок ХІХ ст., архітектор Антон Карташевський) тощо. Згадана вище група фахівців-істориків і теоретиків архітектури, яка на початку століття проводила комплексне дослідження Ніжина, у цьому контексті наполягала: «Слід відновити зруйновані верхи храмів, відбудувати будинок міського магістрату та втрачені дзвіниці, що займали провідне місце в ансамблі і створювали неповторний образ міста» [Сопілка (2005): с. 69].

| Newssky.com.ua

Головний фасад і плани поверхів будинку Ніжинського магістрату: кресленик.

 

Ніжинський магістрат, побудований в останній чверті XVIII століття за проєктом визначного архітектора Андрія Квасова, справді був, як можемо переконатися з ілюстрації, непересічним витвором зодчества. Будинку завдала значної шкоди пожежа 1798 року, але він був швидко — вже на самому початку ХІХ століття —  відновлений за проєктом іншого визначного архітектора, Антона Карташевського [Барабаш (2009): с. 55], чиї креслення ми й бачимо на ілюстрації. Цей витвір зодчества по праву може вважатися завершальним урочистим акордом архітектурної симфонії Ніжина козацької доби. Тому його відбудова сьогодні має стати справою честі не лише для ніжинців, а принаймні для всієї Лівобережної України. Після її здійснення заключна строфа моєї поезії, присвяченої Заповітному Місту Чернігово-Сіверщини [Чернецький (2019)], звучатиме :) на диво веселіше:

 

І віє з незабутніх тих часів,

рятує наші душі вітром свіжим,

бринить-лунає назва, наче спів,

ця: НІЖИН, НІЖИН, НІЖИН, НІЖИН, НІЖИН…

(Далі буде!)

 

ДОДАТОК

Рекомендована література до частини 12

Барабаш Н. Чернігівський зодчий Антон Іванович Карташевський // Сіверянський літопис. — 2009. — № 5.

Вечерський В.В. Архітектура // Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Том «Україна — українці», кн. 1. — К., 2018.

Воссоединение Украины с Россией. — Т. 3. — К., 1953.

Голованов Я. Королёв: факты и мифы [Архівовано 19.05.2011] // Режим доступу.

Грушевський М.С. Історія України-Руси. — Т. ІХ. — Ч. 2. — К., 1997.

Дашкевич Я. Гетьманська Україна: полки, полковники, сотні Лівобережжя // Пам’ятки України. — 1990. — № 3.

Енциклопедія історії України (ЕІУ). — К., 2003—2005, 2007—2013. — Т. 1—10.

Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. —Дніпро, 2007.

Іван Георгійович Спаський (1904—1990). Від упорядників // Ніжинська старовина. — 2005. — № 1 (4).

Історія української архітектури. — К., 2003.

Котляр М. Тридцять років разом з учителем // Ніжинська старовина. — 2005. — № 1 (4).

Крип’якевич І. Адміністративний поділ України 1648—1654 рр. // Історичні джерела та їх використання, вип. 2. — К., 1966.

Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии. — Т. 2. Полк Нежинский. — К., 1893.

Літопис Самовидця. — К., 1971.

Мицик Ю. (1998) Прокіп Шумейко — сподвижник Богдана Хмельницького [Електронний ресурс] // Гайдамака: Незалежний інформаційно-освітній ресурс. — Режим доступу.

Морозов О. Ніжинські полковники брати Золотаренки (історико-біографічний нарис) // Ніжинська старовина. — 2005. — № 1 (4).

Панашенко В.В. Полкове управління в Україні (середина XVII — XVIII ст.). — К., 1997.

Перлини духовності: Твори української світської літератури від часів Київської Русі по XVIIІ ст. — К., 2003. — Кн. 1.

Сопілка В. Створити громадський центр сучасного рівня // Ніжинська старовина. — 2005. — № 1 (4).

Спасский И.Г. Нежин // Ніжинська старовина. — 2005. — № 1 (4).

Черненко О.Є. Монументальна архітектура Чернігівщини XVII—XVIII ст. : методичні рекомендації для вивчення та датування мурованих споруд. Посібник. — Чернігів, 2018.

Чернецький Ю. Подорож до призабутого міста: (Поезія, присвячена Ніжину) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2019. — 9 листопада. — Режим доступу.

Поделиться статьей: