Криза Заходу і бенефіс України

12.06.2020 0 Редакция NS.Writer

Кожна цивілізація періодично долає кризи, переживає певні суперечності — поки не трансформується в іншу. Проблема в тому, коли і яким чином це відбувається. Питання природно цікавить українців, оскільки наша країна є частиною Західної цивілізації, і має подбати про поліпшення своїх позицій в глобальному процесі.

| Newssky.com.ua

Звернутися до цивілізаційної проблеми саме зараз спрямовують масові протести, які в 23 штатах США примусили губернаторів активізувати Національну гвардію, а президента — оголосити безпрецедентний намір задіяти армію. Коли і з якими наслідками завершиться це протистояння, можна припустити, якщо подивитися на нього в історичному аспекті: як з минулого, так і з майбутнього.

Варто пригадати відомі обставини, що затьмарені поточними емоціями: заворушення подібного масштабу під гаслом Occupy Wall Street тривали кілька місяців 2011 року. Тоді президент Міжнародної соціологічної асоціації (МСА) Іммануель Валерстайн, який спостерігав за процесом на місці, відзначив, що заворушення стали найважливішою політичною подією у Сполучених Штатах від 1968 року. «Чого не врахували преса та влада (от не вчаться зовсім) — це те, що лейтмотив протестів широко та швидко підхоплять. Місто за містом розпочинали схожі «вправи»… провідний рупор центристської респектабельності, «The New York Times», 8 жовтня виходить із редакційною колонкою про те, що протестувальники насправді мають «зрозумілий месидж і чіткі політичні вимоги» та що рух є «більшим, ніж молодіжні заворушення».

Якщо погодимося з висновком президента МСА, отримаємо два факти: 1. влада незадовільно навчається 2. маємо часовий ланцюжок 1968 — 2011 — 2020. Дати свідчать, що передостанній «спокій» тривав 33 роки, а наступний менше 9. Можна вважати, що після чинного загострення пройде набагато менше часу: принаймні, це відповідає Математичній моделі світової структурної еволюції суспільних продуктивних сил, яку створили українські фахівці Інституту прикладного системного аналізу НАН України і МОН України Геннадій Повещенко і Юрій Чеховий. Вони підкреслили, що швидкість суспільних змін подекуди ПЕРЕВИЩУЄ АДАПТАЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ як окремої людини, так і цілих суспільств, а загальне прискорення «на наших очах переростає деяку межу, набуваючи характер глобальної проблеми».

Маємо досить підстав припустити, що саме зараз, або за кілька років глобальна проблема постає уповні. Адже масові рухи викликані сукупністю соціальних суперечностей, які в новий час унаочнилися «мережевими революціями» 2011 року: взимку Арабська весна в країнах Магрибу і Єгипті, потім в Іспанії, Франції, Італії та інших країнах. «Одне за іншим, міста Європи змінюють своє обличчя: на центральних майданах збираються сотні, тисячі людей з однією й тією ж вимогою: Справжня демократія — тут і зараз! …Вони не закликають голосувати за ту чи іншу партію, вони закликають тих, кого називають „загубленим поколінням“, до повстання. Вони не вимагають просто підвищити зарплату, чи щось таке матеріальне — адже це були б лише реформи. Вони вимагають дійсної зміни системи…» Історичні суперечності Західної цивілізації передбачені і зафіксовані багатьма дослідниками, але «от не вчаться зовсім», як зауважив І.Валерстайн.

Переломним періодом новітньої історії чимало фахівців вважають завершення нульових років, коли відбувся вибух соціальних мереж. Вибух виявив нову СВІТОВУ ПАРАДИГМУ політичного процесу: пересічна особа з ролі переважно об’єкта стає його ключовим суб’єктом. Традиційна модель ієрархічного управління в країнах представницької демократії фактично вичерпалася. Конструкція і функції держави вже не надають адекватної відповіді на швидке зростання політичної суб’єктності окремої особи.

Це явище саме по собі є революційним, а до того ж, поширилося блискавично. Нагадаю, що в Україні частка користувачів Інтернету протягом 2007-09 років зросла стрибком: з 19 до 29 відсотків. 2011 року темпи зростання чисельності користувачів стрибнули від 3 середньорічних відсотків одразу на 11. (Так українці надолужували відставання від Заходу в сфері інформатизації, і наближалися до другого Майдану: його можна вважати своєрідним продовженням глобального процесу «мережевих революцій».)

Більшість людей не усвідомила, що вперше у світовій історії (на наших очах!) окрема особа отримала можливість спілкуватися практично з кожним користувачем «всесвітнього павутиння» незалежно від будь-яких структур — державних, бізнесових, громадських, сімейних тощо. Відтепер кожен громадянин сам-один може творити приватну віртуальну організацію: на власні потреби і на особистий смак — відповідно до своїх здібностей і можливостей. Кожен може приєднуватися до відкритих спільнот, чи виходити з них. На нову парадигму вказує, зокрема, той факт, що в багатьох країнах традиційні партії перестали приваблювати людей, які схильні займатися політикою. Нині їх більше цікавлять блоги і соціальні мережі. Більшість людей, якщо не розуміють, то відчувають, що нова політика формується саме на цих майданчиках, які максимально демократично і прозоро об’єднують людей. (Пізніше явище ботоферм ускладнює, але не скасовує всесвітній процес.)

Професор економіки, директор Інституту Землі при Колумбійському університеті Джефрі Сакс 2010 року нагадав, що останніми роками світ потерпає від корпоративного шахрайства, що гроші розбещують політиків і ринки в усьому світі. «Враховуючи тісні зв’язки багатства і влади з законом, стримувати корпоративну злочинність буде важко. На щастя, стримувати беззаконня може швидке поширення потоків інформації. Корупція процвітає в пітьмі, але все більше інформації виходить у світ за допомогою блогів та соціальних мереж. Нам потрібен новий вид політиків, які вестимуть виборні кампанії за допомогою вільного Інтернету, а не через платну пресу. Коли політики звільняться від пожертвувань з боку фірм, вони зможуть контролювати корпоративні зловживання.»

Виклик політичним елітам 2010 року вдало сформулював власник порталу Netzpolitik.org Маркус Бекедаль: «Сьогодні народжується „п’ята влада“ — влада користувачів Інтернету, тобто громадянського суспільства. Держава, провідні політики Німеччини, по суті, проспали Інтернет… Інтернет став мейнстримом і розбурхав середній клас Німеччини. Для еліти це означає, що розпочинаються кардинальні зміни. Політик більше не може обмежити аудиторію, де він виступає, загнати її в чотири стіни… Еліта має навчитися спілкуванню з тією громадськістю, яка нині формується.» Прозорість, яку несуть нові технології, дозволяє суспільству побачити раніше невидимі порушення закону й моралі. Адже, інформація про злочин поліцейського у США (що стало приводом соціального вибуху) була зафіксована відеозаписом з мобільного телефону, які вже має чи не кожен перехожий.

Подібний ефект важко було уявити ще десять років тому, і еліти не встигають навчатися: прискорення перевищує їхні адаптаційні можливості.

В кожній країні «навчаються спілкуванню» своїми засобами, своєю швидкістю, з різними результатами. Арабська весна, наприклад змела кілька урядів, спричинила криваві зіткнення, випустила пар соціальної напруги і поступово вляглася (до наступного вибуху?). В більшості європейських країн протестувальники викликали лихоманку суспільства, але з часом виснажилися і не змогли сформулювати, що конкретно вони мають на увазі під «справжньою» демократією і на яку «іншу» систему пропонують замінити застарілу і немічну tv-democracy.

Еліти пішли на деякі поступки і суспільні хвилювання з часом затихли. Але на підтримку американських протестів багатотисячні демонстрації щойно відбулися в багатьох містах Європи. Певний натяк на спрямування нормалізації може дати європейська географія протестів. Вони охопили переважно південні країни і Францію, і практично не зачепили Швейцарію, Німеччину, Данію, Швецію, Норвегію, Фінляндію. Тобто, регіон відносного спокою становили СОЦІАЛЬНІ стабільні держави.

На думку деяких аналітиків традиційний капіталізм вже не здатен забезпечити системну переорієнтацію економіки, підпорядкувати її не опосередковано, а прямо й безпосередньо інтересам самоствердження багатства і гідності людської ОСОБИСТОСТІ, її справжньої свободи. Можливості поглиблення нових параметрів свободи в межах існуючих економічних відносин практично вичерпані.

Капіталізм зживає себе, як свого часу феодалізм, — зазначав на початку 2012 року відомий український економіст, давній прихильник лібералізму професор Анатолій Гальчинський: «Тиск на капіталізм „знизу“ — це не тиск маргіналів. Марші протестів наприкінці минулого року в Нью-Йорку та інших містах США — це не марші 1930-х років на Вашингтон безробітних і голодних. На вулицю вийшов середній клас. Те саме можна сказати і про події в європейських столицях, а ця ситуація вже надто серйозна. Адже наша помаранчева революція (2004 р.) теж була революцією середнього класу».

Занепокоєння еліт оприлюднив Барак Обама з трибуни Генеральної Асамблеї ООН: «Це парадокс, який визначає наш світ сьогодні: чверть століття після закінчення „холодної війни“ світ за багатьма мірками є менш насильницьким і процвітає більше, ніж будь-коли раніше, тим не менше, наші суспільства сповнені невизначеності, занепокоєння та розбрату. Незважаючи на величезний прогрес, люди втрачають довіру до інституцій…»

Довіра залишається ключовим фактором соціального капіталу — історичної стійкості спільноти. Демократичні спільноти руйнуються, коли їх перестає утримувати взаємодовіра: між діловими партнерами, владою і посполитими, родичами і сусідами… Рівень довіри, як показали соціологічні дослідження, став знижуватися в більшості західних країн, що і відображається в суспільствах неусвідомленою тривогою, занепокоєнням і невдоволенням.

Люди занепокоєні, тому що втрачають впевненість перед історичними викликами, які постали останніми роками. Люди втрачають довіру до авторитетів і керманичів, бо ті не відповідають діловим і моральним вимогам суспільства: їм не вистачає глобального мислення, вони не встигають реагувати на швидкі зміни, часто виявляють лукавство, себелюбство і, навіть, просто ницість. Відомий історик Лілія Шевцова зазначила, що трампізм став відображенням розм’якшення норм і табу, а виклики, які вийшли назовні в ході американських виборів, певною мірою характерні для інших західних демократій.

«В умовах всесильної брехні неможливо ефективно здійснювати безпекові функції держави. Адже рішення, прийняті урядами чи виборцями на основі тонко викривленої інформації, стають хибними, оскільки не відповідають реальній ситуації. В очах еліт світло правди тьмяніє, і це не дозволяє точно розрізняти межу між добром і злом: у густих сутінках розрізнити плями неможливо. У результаті в суспільствах загрозливо накопичуються щораз більші похибки, неминуче зростає міжгрупова й міжнародна недовіра, що врешті-решт може стати причиною однієї великої помилки, як-от нова світова війна.

Така загроза є цілком реальною. Зниження порогу до практикування брехні неминуче призводить до зниження порогу застосування мови ненависті. Саме тому брехню так важко подолати логічними аргументами, бо вона підсилюється ненавистю, проти якої логіка безсила. Брехня і ненависть дають імпульс насильству, а всі разом вони невпинно штовхають людство до прірви.»

Разом з тим, іншої системи на заміну tv-democracy колективний Захід досі не запропонував, і виникає питання, чи не може надати цивілізаційну пропозицію Україна? Тоді як європейські протестувальники не змогли сформулювати, що вони мають на увазі під «справжньою» демократією і на яку «іншу» систему вони пропонують замінити tv-democracy, українська концепція пропонує Мережану демократію (mesh-democracy). Концепція мережаної демократії ствердила обґрунтованість, коли передбачила кризові явища в країнах Заходу і ключові риси майбутньої Революції Гідності.

Майдан же, своєю чергою, надав додаткові аргументи на користь mesh-democracy, і головне: здійснив вітальні практики майбутнього: «Наші люди вже почали діяти згідно з тою новою парадигмою, за якою повинен жити світ — зазначав Богдан Гаврилишин. Футуролог, автор дослідження «Дороговкази в майбутнє — до ефективніших суспільств», яке було видане 12 мовами, підкреслював: «Ми не мусимо у всьому доганяти світ — чи то Європу, чи то США… На Майдані не було конкуренції, але були створені всі потрібні служби: не за наказом уряду, а через почуття обов’язку перед своїми співгромадянами та країною. Так само зараз дуже багато добровольців вирішили піти в АТО. Добровільно, знаючи, що вони ризикують своїм життям, ніхто їм того не наказував. Ця мотивація є фантастична.»

Можливо тепер ми краще зрозуміємо обґрунтованість і мотиви звернення восьми десятків західних інтелектуалів до світової спільноти: «Дозвольте нам допомогти українцям побудувати нову Україну — і тоді вони, безумовно, допоможуть нам побудувати нову Європу і більш справедливий світ.»

Допомога будівництву нової Європи і більш справедливого світу — чи не може стати амбіційним бенефісом нашої молодої держави?

| Newssky.com.uaОлександр ТЕРТИЧНИЙ,

консультант з питань публічної соціології,

координатор групи незалежних дослідників Спільний Проект