Криза в РПЦ: чому громади масово переходять до ПЦУ?

19.07.2022 0 Редакция NS.Writer

В останні місяці низка місцевих органів влади в багатьох регіонах України заборонили діяльність УПЦ і перереєстрували свої громади в ПЦУ (Православна Церква України), то на їх прохання, то з ініціативи священика, іноді під тиском місцевих парафіян і проти волі священика.

Патріарх Московський та Володимир Путін

Загалом, процес переходу почався після того, як у січні 2019 року ПЦУ отримала Томос, указ про автономію, від Вселенського Патріарха Константинопольського Варфоломія I і Cхідної Православної Церкви, але війна Росії з Україною посилила і прискорила передачу парафій в геометричній прогресії. З 15 грудня 2018 року — 1054 релігійних громад та монастирів заявили про перехід з УПЦ (МП) до ПЦУ (станом на 16 липня 2022 року). А з моменту Об’днавчого Собору (15.12.2018) до російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року перейшли з УПЦ (МП) до ПЦУ перейшли лише 563 громади. А після вторгнення 490. Як так сталося?

5 липня 2022 року відбулася перша спроба діалогу духовенства Української Церкви розділених юрисдикцій у Софії Київській, у Митрополичому домі. Як зазначає протоієрей ПЦУ, що взяв у неї участь, отець Андрій Дудченко: «Говорили понад три години…. Було запропоновано висловитися передусім про те, що у нас є спільне. Зрозуміло, що спільного у нас набагато більше, ніж того, що розділяє. Було також зауважено на тому, що треба відмовлятися від „мови ворожнечі“ по відношенню один до одного….. Було запропоновано також відмовитися від ганебної… практики перехрещувань. Отці учасники з боку УПЦ згодилися, що вони особисто визнають таїнства у ПЦУ. Наступним кроком може бути відкрите проголошення того, що віряни можуть вільно відвідувати храми і брати участь у богослужіннях обох юрисдикцій. З нашого боку перепон до цього немає. Ми відкриті до спілкування, співпраці та спільної молитви».

Безумовно, ПЦУ більш відкриті до діалогу і взаємодії. Але скільки триватимуть з боку УПЦ (МП) розмови про «благодатність» і «канонічність», що не мають відношення до серйозної теології? Так, тут добра ініціатива, але вона середнього рівня; зауважу, ніхто з єпископату обох церков так і не прийшов. Який може бути, подальший результат справи?

1) так і залишиться посиденьками в історичних палатах;

2) потроху учасники з УПЦ МП перейдуть до ПЦУ, але не так швидко, як нам того хотілося б. В цілому другий варіант є кращим і більш адекватним. Інакше так і буде тривати просто струс повітря. А чому це так, я вже вище докладно виклав. Думаю, наступну зустріч треба провести десь біля лінії фронту.

Перебуваючи практично на межі повної заборони з боку українського парламенту, який сприйняв УПЦ як російського троянського коня в Україні, УПЦ МП (а точніше РПЦвУ) вирішила в травні 2020 року скликати Собор для внесення змін до свого статуту. Але це не можна назвати ні Синодом, ні Собором, а якесь «зібрання», де конкретні рішення не були прийняті; тому кроків до єдності ми напевно не побачимо, а далі буде наступне окозамилювання.

А якщо коротко: то під час війни багато парафій перейшло в ПЦУ, по інших веліли не поминати Гундяєва та говорити, що вони ніби вже не московська церква, а це «влада стала тиснути і змушувати їх перейменуватися з УПЦ на РПЦвУ». Вони вирішили зробити хід конем: формально відмовитися від Москви, почекати до кінця війни, а потім (у разі поразки України) влаштувати комедію з поверненням блудного сина. А у разі перемоги…. Подумати, що робити, готовлячи валізи для переїзду на Схід, де вони за великим рахунком мало кому потрібні. З Царгородом та ПЦУ, яких вони сильно образили, діалог неможливий, до того ж їм довіри толком немає. Це рівень єпископату, а про ініціативи від священників ми вище писали.

Розглянемо проблему далі.

Якби реально всі представники РПЦвУ подалися в розкол, то в Москві з усіх прасок та амвонів вже б їх полили брудом, а Гундяєв з Алфєєвим сказали тоді всього-то кілька загальних фраз. У цілому ж лже-патріарх Кирила схвалив такі дії Онуфрія в Україні. Згадаємо про Кирила (В.М. Гундяєва) з РПЦ МП і таке. Він висвячений у сан єпископа до 33 років. Це є грубе порушення канонів Церкви. Згідно яких той, хто висвячений у єпископи до 33 років — повинні бути вигнані зі священного сану. Отже тов. Гундяєв не має права бути ні священником ні єпископом.

Тому це така собі «спецоперація» для ухилення від повної заборони МП у нашій державі. Воювати з ними можуть лише місцеві органи влади, способом роз’яснювальної роботи щодо загрози, яку несе ця структура (особливо під час війни). Вони знають все про ці громади та можуть впливати на церковно-політичний стан регіону. Однак, в цьому напрямку потрібно працювати, а не прикривати наміри внутрішнього ворога на користь окупанта. А між тим Онуфрій залишається рядовим членом синоду РПЦ МП. Він зобов’язаний виконувати усі рішення її «Синоду». Цим все сказано.

Після безсумнівної перемоги України навіть просто виживання УПЦ МП опиниться під потужним тиском, тоді вони реально будуть вимушені розірвати зв’язки з Росією та домовитися про modus vivendi з Православною Церквою України. І тут знову виявилася ініціатива з боку священства(тобто середнього, а не вищого рівня)

Однак 400 священиків УПЦ МП оскаржили те, що вони називають єрессю Кирила, і вже майже 600 парафій вийшли зі складу УПЦ МП з початку вторгнення. Щоб запобігти подальшим радикальним крокам, УПЦ МП останнім часом стала більш критично ставитися до війни.

Про причини, з яких УПЦ МП прагнула дистанціюватися, неважко здогадатися. До початку війни в лютому 40% українських вірян у незалежному опитуванні підтримували Православну Церкву України і 20% УПЦ МП. Ще 33% назвали себе «просто православними». Але тепер Православна Церква України претендує на підтримку 52% людей, а число «просто православних» скоротилося до 11%, а послідовники УПЦ МП всього на 4 відсотки. Опитування громадської думки, проведене в квітні, показало, що 74% українців хотіли, щоб УПЦ МП розірвала зв’язки з Росією, а 51% хотіли, щоб вона була заборонена.

Далі ми розкриємо в деталях (по пунктах) нашу позицію, чому ми не віримо ні в який розрив єпископату УПЦ МП (РПЦвУ) з Москвою.

1) Понад тридцять років вони проповідували російську імперську ідентичність як обов’язковий елемент православної ідентичності. Поширювали імперський культ, у вигляді безлічі ідеологічних конструктів. Від культу останнього імператора-мученика, до фальшивих «пророцтв» (Лаврентія Чернігівського, наприклад). Тому де факто в їх релігії, російський імперський етатизмгарант «канонічності» церкви;

2) вони прямо успадкували від РПЦ МП імені Сталіна ненависть до «західних цінностей» (поваги прав до особистості людини, змінюваності та прозорості влади, концепції прогресу, свободу совісті) та зробили цю ненависть частиною своєї релігійної ідентифікації.

Скільки б Синод УПЦ-РПЦ не проголошував «самостійність» від Москви, без публічного засудження цих двох позицій, всі їхні заяви — брехливе словоблуддя. Подивіться на їхні храми і церковні лавки, — все на місці. Тонни літератури з ненавистю на адресу інших конфесій на місці. Контент, який заперечує право українського народу, на самостійність — нікуди не подівся. Ненависть до інших конфесій теж ллється в тому ж обсязі. Зайдіть на сайт Почаївського монастиря, там весь контент на місці. Ніякого «відділення» РПЦвУ від РПЦ МП — не відбулося.

Синод під керівництвом Онуфрія (Березовського) видав документ, який варто детально і уважно проаналізувати…. по пунктах з аналізом ключових цитат. «Українська Православна Церква відразу засудила військову агресію Російської Федерації проти України і наполегливо підкреслила, що війна — це великий гріх». Тут перша неправда — не відразу було засуджено. Сиділи досить довго, думали, консультувалися з Москвою ( а «що нам робити»). Наступне: «… групою народних депутатів України, за надуманими і завідомо неправдивими звинуваченнями, були подані на розгляд до Верховної Ради України законопроекти про заборону діяльності нашої Церкви». Знову неправда, звинувачення обґрунтовані. Випадки розпалювання міжрелігійної ворожнечі кліриками РПЦвУ (УПЦ), прямої співпраці з окупантами та пропаганди ідеології «русского міра», зокрема видання так званих «Почаївських листків» не припинилося і з початком війни.

А отже претензії до керівництва УПЦ обґрунтовані. «Переконані, що саме така діяльність попередньої влади і ПЦУ і стала одним із приводів військового вторгнення в Україну». Знову брехня, причому орієнтована на виправдання дій агресора.

«При цьому наголошуємо, що ми повинні зробити все, щоб дискусія з того чи іншого питання не вивела нас з канонічного поля і не призвела до нових поділів у Церкві». Пряме твердження, що РПЦвУ це саме частина РПЦ, і ніяких змін цього порядку не буде.

Незважаючи на невдоволення Росії створенням незалежної Православної церкви України, Путін, схоже, щиро вірив, що багато українських православних віруючих вітають його вторгнення. Під час виступу напередодні війни Путін говорив про необхідність захисту «невід’ємного духовного простору» Росії в Україні. Цю точку зору підтримала і Російська православна церква, яка неодноразово заявляла, що Україна є частиною «її духовної території».

Релігія вже давно лежить в основі непростих відносин між двома країнами, а РПЦ МП історично служила для зміцнення влади Росії над Україною. В останні роки релігійні зв’язки відігравали центральну роль у зусиллях Путіна щодо запобігання виходу України з російської сфери впливу. Однак кремлівський диктатор тепер дізнався, що спільна православна віра не означає, що українці обов’язково приймають його бачення своєї країни як частини нібито відродженої Російської імперії.

Відомий релігієзнавець Олександр Саган пише: «Головне завдання (РПЦ МП в Україні — ред.) зараз — стримати переходи громад. Тобто дати отцям, які на місцях борються за виживання московського церковного корабля, такі „залізні“ аргументи, щоб в опонентів не було жодних шансів їх переговорити. Власне на це й спрямована Постанова Собору…. Якщо опустити богословський аспект, це як би нелегал, який довго живе в країні, і колись навіть мав дозвільний документ на тимчасове перебування, строк дії якого давно закінчився, стверджував би, що у нього більше прав, аніж у громадянина країни із паспортом».

Нагадаємо, що для тих громад, які вирішили розірвати будь-які стосунки з МП та приєднатися до помісної Православної Церкви України Священний Синод ухвалив рішення «Про надзвичайний порядок прийняття до Православної Церкви України». Воно стосується духовенства і вірних, які перебувають в юрисдикції Московського патріархату в Україні (УПЦ МП), але, розуміючи реальний стан справ, усвідомлюють свій справжній канонічний та громадянський обов’язок та нині починають шукати способи відмежуватися від Російської Православної Церкви, яка через своїх керівників фактично підтримала війну в Україні та є одним із її натхненників. Знаємо, що є різні настрої в єпархіях МП: хтось просто взяв паузу та тимчасово не поминає на богослужіннях патріарха Кирила, хтось зважується на більш радикальні кроки. Зокрема, є й ті, хто вже зараз твердо вирішив розірвати будь-які стосунки з МП та приєднатися до Православної Церкви України. Саме для них — згадане рішення Священного Синоду ПЦУ, згідно з яким:

1. Архієреї, духовенство, монастирі та релігійні громади, які виявлять бажання увійти в канонічне єднання з Православною Церквою України, в разі ухвалення відповідного рішення зберігатимуть свою структуру як єпархії ПЦУ.

2. Приведемо ще інформацію для парафій та священиків Московського Патріархату, які, у зв’язку позицією ієрархії РПЦ з приводу війни в Україні, хочуть перейти до ПЦУ. Духовенство, монастирі та громади, які з певних причин не можуть увійти до складу місцевої єпархії ПЦУ, після їх письмового звернення можуть бути прийняті, як виключення, безпосередньо під омофор Предстоятеля Православної Церкви України Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України, як ставропігійні парафії (монастирі). Такий стан речей вважаємо необхідним тимчасовим заходом, який вживається заради ікономії (пом’якшеного застосування норм канонічного права) для адаптації цих парафій у ПЦУ з подальшою їх повною інтеграцією у відповідні єпархіальні структури, згідно з територіальною приналежністю. Ці кроки можуть робитися як окремо (на рівні парафії, або монастиря), так і колективно (на рівні єпархії чи всієї структури МП в Україні).

І це є реальні кроки, які можна та треба робити вже, а не декларативні імітації, коли зміною форми намагаються тимчасово прикрити незмінність сутності.

УПЦ Московського патріархату покине ряди РПЦ, вважають експерти-соціолог релігії Миколай Мітрохін, колишній керівник Відділу зовнішніх церковних зносин УПЦ архімандрит Кирило (Говорун), колишній редактор «Журналу Московської Патріархії» Сергій Чапнін та головний редактор сайту про релігію Credo Олександр Солдатов. При цьому для РПЦ це дуже серйозна втрата. «Це приблизно 12 з половиною тисяч парафій, понад 10 тисяч священиків. Релігійність людей в Центральній Україні в два рази вище, ніж в Росії, а в Західній Україні в 10 разів», — наводить статистику Миколай Мітрохін.

Релігієзнавці впевнені, що ієрархи ПЦУ керуються не тільки власною думкою в критиці керівництва РПЦ МП, але також йдуть назустріч парафіянам. «І тут виникає закономірне питання. Якщо православні вбивають православних, а патріарх мовчить, то що це за патріарх? — міркує Чапнін. — Коли предстоятель церкви не зміг назвати війну війною, агресію агресією, захистити свою паству перед владою, яка розв’язала війну, добре ставлення до такого патріарха відновити неможливо, це ганьба».

На закінчення поставимо питання до православних українців. Настав час зробити вибір — совістю і серцем: ви на боці агресора, безжального вбивці мирного населення чи на боці рідної вам землі, її людей, її Церкви? Скільки ще ви даватимете дурити себе зграї російських терористів, для яких підпорядкування путінському ФСБ — основа їхньої віри? Шайці-зграї чекістів, які упевнені, що Бог підкоряється їхнім наказам. Ще раз закликаємо вас не ходити до «відділу ідеологічної пропаганди» ФСБ РФ, який брехливо називає себе «Українською Православною Церквою»… Ми впевнені, що це лише початок, і в багатьох священнослужителів та вірян «відкриються очі», зокрема й у тих, хто до цього часу ще перебуває в омані та в московському підпорядкуванні, маючи за свого «патріарха» особу, яка нині благословляє російських воїнів на каїнову війну.

Ексклюзив

ВерстянюкІван Верстянюк, оглядач Newssky


Поделиться статьей:

                               

Подписаться на новости:




В тему: