Богдан (Зиновій) Михайлович Хмельницький (1595-1657)

Його батько був Чигиринським підстаростою.

Освіту Хмельницький отримав у львівських єзуїтів, зберігши при цьому православ’я. Спочатку Богдан Хмельницький був писарчуком у козацькому війську, потім став сотником.

Тікаючи 1648-го року від переслідування на Микитинську Січ, яка на той історичний момент знаходилася на Микитиному перевозі (Микитино, зараз Нікополь), він підняв повстання проти Речі Посполитої і розгромив польський гарнізон. Після цього на Микитинській Січі був обраний гетьманом, а згодом, після перемог під Жовтими Водами і Корсунем, під його проводом опинилася майже вся Україна.

Успіхів військо Богдана Хмельницького досягло здебільшого завдяки союзу з кримським ханом Іслямом III Ґераєм.

Але Хмельницький хотів самостійно впоратися з Річчю Посполитою; до його Війська Запорізького, яке нараховувало близько восьми тисяч осіб, приєдналися і реєстрові козаки. Так «воля козацька поширилася всією Україною».

Восени 1648 року Хмельницький одержав перемогу під Пилявцями над великою шляхетською армією. Козаки захопили Львів. А влітку 1649 року польські війська зазнали поразки під Збаражем та Зборовом. У підсумку поляки визнали владу Хмельницького над трьома воєводствами: Чернігівським, Брацлавським та Київським.

Однак у 1651 році потужна польська армія розгромила військо Богдана Хмельницького під Берестечком, захопила Київ, учинивши в ньому погроми і розправи з багатьма його мешканцями.

Наступного року, зібравши сили, військо Хмельницького зупинило поляків та отримало перемогу в битві на Батозькому полі.

Ще через рік, у 1653 році Богдан Хмельницький переміг під Жванцем і поляки були витурені з Правобережжя.

У січні 1654 року на Переяславській раді представники українських станів прийняли звернення до московського царя з наміром створити військовий союз України і Московщини проти Польщі.

Тоді ж, у 1654 році, спільними діями українських і московських військ був штурмом узятий Смоленськ, наступного року – Гродно, Мінськ, Вільно (Вільнюс), Ковно (Каунас).

Та незабаром за спиною Хмельницького між Московщиною та Польщею було оголошено перемир’я; в обмін на обіцянки обрати на польський престол московського царя полякам повернули більшу частину України, Білорусь і Литву. Для Хмельницького і всіх учасників Визвольної війни українського народу це стало справжнім потрясінням.

16 серпня 1657 року Богдан Хмельницький помер у Чигирині.

Як гетьман і полководець, він вирізнявся безперечними військовими талантами.

По-перше, він зміг організувати величезну армію у 200-300 тисяч осіб.

По-друге, люди ці, узяті просто від плуга, не маючи відповідного озброєння і військових навичок, під його управлінням одержали декілька перемог над однією із найсильніших армій Європи – військом Речі Посполитої.

По-третє, Хмельницькому довелося протистояти найкращим воєнним стратегам того часу – Вишневецькому, Чарнецькому, Убальду та іншим.

По-четверте, Хмельницький завжди вмів скласти вдалий план битви й організувати армію; його загони, розташовані на значній відстані один від одного, завжди мали між собою налагоджену комунікацію і були достатньо забезпечені провіантом, тоді як польські загони потерпали від нестачі харчових запасів і нічого не знали про пересування своїх і ворожих військ.

Хмельницький вирізнявся і державотворчими талантами: незважаючи на відсутність регулярної податкової системи, ніколи не потребував грошей і в нього завжди виявлялася заготовлена наперед платня для війська. Успіху в справі дуже сприяли й інші виразні риси гетьмана – стійкість і винахідливість, які він доволі часто використовував,зокрема коли хан узяв його в полон під Берестечком, потім звільнив, ба більше: уклав із ним союзну домовленість для нових дій проти Польщі.

Та всі ці якості могли тільки дотично допомогти справі, полегшити тактичні її деталі, але не могли створити тієї нездоланної державної сили, яка забезпечила би бажаний для народу результат боротьби. Головна сила Богдана була в тому, що він був видатним представником свого народу, показником усіх його потаємних мрій та ідеалів, усіх його позитивних і негативних, політичних і соціальних прагнень; він умів формулювати ці прагнення і бажання набагато виразніше за інших своїх сучасників. Розглядаючи з цієї сторони діяльність гетьмана, неможливо не жалкувати про те, що після таких блискучих перемог, стоячи на чолі настільки волелюбного народу і володіючи потрібною силою, він не зміг утворити окрему правдиво незалежну державу…

В історичній, старій частині міста Нікополя є площа, яка носить ім’я Богдана Хмельницького. Наприкінці сорокових років відомий кінорежисер О. П. Довженко відвідав Нікополь, ознайомився з історією Нікопольщини та під враженням від почутого і побаченого назвав своєю мрією створення пам’ятника Богдану Хмельницькому у Нікополі. З цією пропозицією він неодноразово звертався до М. С. Хрущова. Однак розпочата війна не дала здійснитися задуманому.

29 вересня 1954 року О. П. Довженко в Новій Каховці написав пояснювальну записку до Ради Міністрів УССР, в якій виклав свої пропозиції стосовно художнього оформлення гідротехнічних споруд, створених на ділянці Кам’янське (Дніпродзержинськ) – Запоріжжя – Каховка. Він запропонував створити пам’ятники Богдану Хмельницькому та його побратимам – Максиму Кривоносу та Івану Сірку – на нікопольській дамбі:«…бо Нікополь – це колишня Запорізька Січ – Микитин Ріг. Тут, поблизу, в теперішньому селі Капулівка, була і Січ кошового Івана Сірка. Тут його могила. Тут протягом двох з половиною століть стояли наші озброєні предки – запорожці на охороні Батьківщини».

В Нікополі, на площі Богдана Хмельницького у 1954 р. було встановлено гранітний обеліск, на меморіальній дошці якого викарбувано запис: «На цій місцевості знаходилась Запорозька (Микитинська) Січ. В 1648 році в цій Січі запорозькі козаки обрали Богдана Хмельницького гетьманом України». У 1956 р. там же було відкрито пам’ятник Б. Хмельницькому роботи харківського скульптора Кавалерідзе.

Література:

1. Герасимчук В. Матеріали до історії козаччини XVII століття. – Львів, 1994.
2. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. – К., 1993.
3. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. – К., 1994.
4. Голобуцкий В.А. Дипломатическая история Освободительной войны украинского народа. 1648-1654. – К., 1962.
5. Ефименко А. История украинского народа. – К., 1990.

Текст Павла Макарова («Історичні особистості на Нікопольщині»)

Переклад Тетяни Макарової