Повстання периферії: есе про Донбас

В Україні активізуються дискусії щодо ризиків реінтеграції Донбасу.

Повстання периферії: есе про Донбас

Втім, українське суспільство і українські політичні еліти далекі від розуміння причин конфлікту на Сході України, які визначатимуть і процес реінтеграції. Осмислення українського сепаратизму має виходити за межі абсолютизації російського впливу. Причини конфлікту в Донбасі лежать в тому числі в самій регіональній структурі і природі політичних еліт в Україні.

Тому, особливої ваги набувають пояснювальні схеми в розумінні сепаратизму в Україні. Але варто розуміти, що різні концепції тією чи іншою мірою застосовні до різних класів феноменів, пов’язаних із Донбасом. Загалом, можемо окреслити декілька рівнів «донбаської проблеми»:

1) геополітичний: інтереси великих геополітичних гравців, зіткнення яких призводить до військового конфлікту в Донбасі, ядром якого є конфлікт України та Росії (теорія неконвенційних воєн);

2) внутрішньополітичний: конфлікт на Донбасі є відображенням суперечностей між елітами та моделями націєтворення (етнічної vs громадянської);

3) структурно-регіональний: відображає суперечності співвідношення територій з різним статусом: центр-периферія;

4) гуманітарний: відображає трагедію людини і спільноти, а також кризу людяності в межах одного суспільства. Цей список аж ніяк не вичерпує усього комплексу факторів, пов’язаних із Донбасом.

Варто звернути увагу на структурно-регіональний рівень проблеми, адже позиції територій в системі визначають і її політичні особливості. Нам же важливо у цьому контексті поглянути на Донбас із позицій політичного регіоналізму та в контексті центро-периферійних відносин в Україні.

Говорячи про політичний регіоналізм, очевидним є те, що не тільки політичні еліти в Україні за своєю природою є регіональними. Внаслідок того, що вони складають досить конфліктний пануючий клас, позбавлений спільної ідеології, перемога тієї чи іншої фракції призводили до того, що відбувається нав’язування чергового варіанту політики в Україні. Спекуляція на регіональних відмінностях, як технологія консолідації електорату в міжфракційній боротьбі, призводила до посилення цих відмінностей і в політичному плані. Враховуючи те, що еліти Донбасу постійно перебували під впливом РФ (як і населення в цілому) донбаський політичний регіоналізм з необхідністю став протиставлятися іншим. З іншого боку, це стало слабким місцем України відносно дій РФ. Сьогодні ж в «Л/ДНР» намаються «цементувати» ті політичні цінності та уявлення, що лягли в основу донбаського сепаратизму. Цей процес можна було б назвати поглибленням негативної регіоналізації, яку активно здійснює «влада республік».

Іншим відображенням структурного рівня донбаської проблеми є периферійність регіону. Поняття периферії не є синонімом провінції та провінційності. Воно вказує у першу чергу на різницю у статусі територій, що є елементами єдиної структури. Статус визначається не тільки економічними факторами, але й політичними (ресурси влади доступні території, можливість впливати на загальнодержавну політику тощо). Периферія у цьому розумінні опиняється в умовах залежності від центру, який виступає в якості експлуататора різного роду ресурсів: економічних, соціальних, інтелектуальних, політичних. Сьогоднішня регіональна система в Україні саме така, що виявляється у непропорційному розвитку Києва і області у порівнянні з іншими регіонами.

Природною реакцією периферії є намагання виправити ситуацію, яка розцінюється як несправедлива. Варіативність стратегій поведінки периферії досить обмежена. Можемо виокремити дві основні:

1) стратегія, пов’язана із «комплексом столиці»: намагання бути схожим на столицю або наділення себе статусом столиці (Харків — перша столиця, Донецьк — столиця Донбасу);

2) активне протистояння центру та намагання перерозподілити потоки ресурсів.

Говорячи, наприклад, про Донецьк до окупації, то обидві стратегії були притаманні регіону. В економічній площині незадоволеність периферійним становищем Донбасу виявила себе в образі годувальника України, у відчутті «невдячності» з боку Києва та країни в цілому. Розуміючи і політичні підстави такого сприйняття, все ж варто розуміти і те, що політика у своїх спекуляціях часто спирається на певні факти соціальної реальності, значення яких або применшується, або перебільшується. Політичний процес же в країні заснований на конкуренції еліт за можливості контролю над загальнонаціональними ресурсами: не тільки економічними, але й символічними. Тому, сепаратизм в Донбасі — це повстання периферії проти центру, засноване на страхові, підігріте і підтримане РФ. Назріваюча незгода регіону із політикою центру, виведена російською пропагандою і армією за межі дискусій і демократичного волевиявлення, втілилась у мовчазну згоду населення на окупацію. Але периферійність Донбасу так і нікуди не поділась, доповнившись ще ізоляцією і катастрофою: у першу чергу гуманітарною.

Спостереження за ситуацією в «Л/ДНР» дають не двозначну підказку того, що Росія тут опирається на стару центро-периферійну логіку. Наразі, «Л/ДНР» потрапляють у зону маргіналізованої периферії. Розуміємо під цим те, що, зберігаючи зв’язки з Україною ці території активно співпрацюють із російськими регіонами, не отримуючи відповідного статусу. Таким чином, територія випадає із структури повноцінних регіональних систем. В суспільній практиці це відображається у значному запиті на визначеність статусу «Л/ДНР», що фіксується різними дослідженнями.

Протистояння по лінії периферія-центр відображається і в мові пропаганди. В цілому, «республіки» Донбасу не протиставляються Україні як державі чи українському народу. Створення образу конфлікту в свідомості населення «Л/ДНР» збігається із ключовими ідеологемами пропаганди режиму Путіна: боротьба ведеться не проти України чи її населення, а проти конкретних ідеологічних та політичних угрупувань. Тому ЗСУ в «ДНР» називають «армією Києва» або «українськими бойовиками». Київ же представляє собою місце перебування ворожого угрупування. Київ, таким чином, позбавляється статусу столиці України, асоціацію з якою намагається зруйнувати ідеологічна робота в «Л/ДНР». Київ більше навіть не «матір міст Руських». Тепер це всього лише «лігво» ворогів, які активно демонізуються. За допомогою таких заходів конфлікт на Донбасі представляється не як війна проти України. Росія ж залишається в межах образу «захисниці».

Видом протесту периферії проти центру є протиставлення ідентичностей. Сепаратизм — це завжди протистояння ідентичностей. В окупованому Донбасі наразі відбувається посилення місцевої ідентичності із ухилом до російського культурного простору. Технології, що для цього використовуються неодноразово були описані. Зокрема, через мережу контрольованих організацій посилюються зв’язки окупованого Донбасу із російськими регіонами, Кримом та іншими окупованим Росією територіями. Через них же інкорпоруються в масову свідомість відповідні ідеологеми. Головна небезпека такої периферійності — це відособленість свідомості Донбасу, радикалізація його ідентичності. Донбас органічно включається в ідеологічну програму РФ. Такої програми немає Україна, де націоналістичний проект, запропонований ще П. Порошенко, вочевидь, не є реальною альтернативою для усіх регіонів. Натомість, Україна має взаємовиключні проекти таких програм. Наприклад, ідеологія мультикультуралізму в ЄС дозволяє співіснувати різнорідним елементам в єдиній системі і є загальноприйнятою. Тоді як в Україні центр періодично стає транслятором ідеологічного проекту, що перемагає в процесі політичної боротьби. В таких проектах часто ігноруються особливості регіональної структури країни. Таким чином, головним ризиком реінтеграції Донбасу є відсутність в нашій країні відповідної ідеологічної програми, в якій би регіони співіснували, зберігаючи свої особливості. І звичайно, така програма повинна мінімізувати можливості РФ або будь кого іншого спекулювати на відмінностях.

Загалом Донбас — це регіон-діагноз: для української регіональної структури і політичних еліт, не здатних на консолідуючу політику. Для РФ — лакмусовий папірець агресивності місцевого політичного режиму і його лицемірності. Але для Росії Донбас також — це можливий сценарій. РФ забезпечує управління своїми регіонами завдяки авторитарності усієї державної і політичної системи, а це надто простий шлях для такої складної і суперечливої країни.

Для України Донбас повинен перестати бути проблемою. Він повинен стати можливістю виправити системний недолік в регіональній структурі і політиці, а також можливістю здобути важливий досвід нейтралізації деструктивного впливу РФ чи кого б то не було.

Александр Ковтун для Newssky

,

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш адрес email не будет опубликован.

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс