Чернігів козацький і довічно український

Панорама історичного середмістя Чернігова.Панорама історичного середмістя Чернігова. Вдалині праворуч — Спаський собор (1036), ближче до центру — ледь-ледь видний Борисоглібський собор (1123) і дзвіниця Колегіуму (1702), у центрі — Успенський собор (1113) і дзвіниця (1675) Свято-Успенського Єлецького монастиря. Фото — Тетяна Чернецька (2009)

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),
доктор соціологічних наук, автор книжки «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), продовжуваної поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) і низки публікацій із питань історико-культурологічного українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

Чернігів козацький і довічно український

(Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 1)

 

ІСТОРІЯ ЧЕРНІГОВА: ПОЧАТОК

(Короткий зміст попереднього розділу)

Чернігів розпочався був зі Стрижня:

його Дитинець дивний виник тут —

найефективніша з протиотрут,

чиї відвічні камені наріжні.

Вони все давньоруські бачать сни,

хоч після того, як пройшла Навала,

Чернігів починається — з Десни,

яка для Сіверщини СТРИЖНЕМ стала…

Про ці річки я факти тут змішав:

поселення було бо найраніше

на Стрижні, а тоді між двох заплав

Дитинець виник; так історик пише.

Події чотирьох тисячоліть

між цими фактами двома вмістились…

Дитинець і донині все стоїть:

взнаки дається двох річок гостинність.

Принаймні Спаський вистояв СОБОР

і вистояв СОБОР Борисоглібський.

СОБОР Успенський теж доволі близько;

ця Трійця — Божа втілена Любов.

Ще й ті церкви, що в Місті збереглися, —

Іллінська з П’ятницькою, — храми всі —

немов дерев ряд у безсмерті листя

Чернігівської гордої Русі…

Далі буде.

25—27.07.19

Чотири роки тому мною було розпочато підготовку серії науково-популярних «культурологічних» путівників історико-географічними регіонами України. На сьогодні прийшов до наступної послідовності їх написання та подальшої публікації: 1) Київщина; 2) Чернігово-Сіверщина; 3) Слобідська Україна; 4) Переяславщина-Полтавщина; 5) Запорожжя; 6) Кримськотатарська держава і Таврія — назва відображає той факт, що сторіччю з третиною перебування цих земель у складі Російської імперії передували три з половиною століття існування Кримського ханату з його високорозвиненим культурним і соціальним життям; 7) Османські терени в Північному Причорномор’ї, Південна Херсонщина та Південна Бессарабія; 8) Поділля; 9) Буковина; 10) Закарпатська Україна; 11) Галичина; 12) Волинь. Тож — і далі буде! А поки що, на сторінках попередньої книжки вкотре помандрувавши історичною Київщиною, тепер так само вкотре вирушаємо в подорож історичною Чернігово-Сіверщиною.

Українські губернії Російської імперії напередодні Першої світової війни

Українські губернії Російської імперії напередодні Першої світової війни. Фото — Shliahov (2008). {На оригіналі цієї мапи всі назви тощо подаються іспанською.}

 

У цих путівниках спираюся насамперед на Енциклопедію історії України — 10-томну друковану [ЕІУ (2003—2005, 2007—2013)] та «живу» електронну. Головою редакційної колегії цього академічного мегапроєкту (не перебільшую!) є академік НАНУ В.А.Смолій — директор Інституту історії України НАНУ. Також вельми корисним для мене стало звернення до першої у вітчизняному і світовому архітектурознавстві академічної «Історії української архітектури» (Київ, 2003), виданої за редакцією визначного дослідника української архітектури і містобудування В.І.Тимофієнка (1941—2007). Взагалі, хотів би висловити щиру вдячність авторам цих та інших використаних праць, що присвячені історії, сучасності, географії, культурі, архітектурі, літературі і мистецтву України. У Додатку вміщено поповнюваний список рекомендованої літератури, на книги і статті з якого надаються «іменні» посилання.

У своїй книжці терміном «ЛІВОБЕРЕЖНА РУСЬ-УКРАЇНА» охоплюю ту частину Лівобережної України, яка була за часів Київської Русі у власному, вузькому розумінні Руською землею, тобто терени Чернігівської, Переяславської і лівобережжя Київської земель-князівств [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 37]. Пізніше вони опинялися під татарами [Русина О.В. (1998): с. 17—38], Литвою [Русина О. (1998) та ін.], Московією [Русина О.В. (1998): с. 153—184], Річчю Посполитою, тобто переважно Польщею [Кулаковський (2006)], а після Національної революції XVII століття [Смолій, Степанков (1999; 2009)] входили до складу виниклої Української козацької держави — Лівобережної Гетьманщини [Дядиченко (1959); Борисенко (1986); Горобець (1995); Гуржій (1996); Мельник (1997); Панашенко (1997); Гуржій, Чухліб (1999); Чухліб (2013)] — і згодом, у добу національного відродження України, — малоросійських намісництв і губерній імперської Росії [Сарбей (1999)].

Що стосується ЧЕРНІГОВА, то про основні події захопливої історії великого Міста можна довідатися на сайті Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»: http://naiz1.pp.net.ua/. Взагалі, перед реальною, а не уявною, поїздкою неодмінно слід звернутися до цього вельми інформативного ресурсу. Оскільки ж мій путівник — «короткий», тут не стану вдаватися в деталі. Скажу лише, що в складі заповідника — 26 пам’яток архітектури й містобудування національного значення та кілька пам’яток місцевого значення. Площа його охоронних зон становить 62 гектари.

Об’єкти розподілені між такими трьома комплексами: 1) центр міста включно з Валом (Дитинцем): Спасо-Преображенський собор ХІ століття, Борисоглібський собор ХІІ століття, Колегіум XVIIXVIII століть, П’ятницька церква ХІІ—ХІІІ століть, Катерининська церква XVIII століття, будинок полкової канцелярії XVII століття, будинок губернатора ХІХ століття, будинок архієпископа XVIII століття; 2) Чернігівський Свято-Успенський Єлецький монастир; 3) Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 513].

За Деулінським перемир’ям 1618 року Чернігово-Сіверщина відійшла від Московської держави до Речі Посполитої. Було утворено Сіверське князівство, замінене в 1635 році Чернігівським воєводством [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 518]. Чернігову 1623 року було надано магдебурзьке право, у місті створено магістрат, з’явилися ремісничі цехи пекарів, кравців, кушнірів, шевців і ковалів [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 508].

А 1648 року почалася наша перша Національна революція. У червні того вікопомного року Чернігів увійшов до складу новоутвореної Української козацької держави — Війська Запорозького (неофіційно вона називалася Гетьманщиною) [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 508].

Гетьманщина в 1764 році

Гетьманщина в 1764 році. Фото — Інститут історії України НАНУ (2008).

 

Невдовзі було утворено козацький Чернігівський полк. В.В.Панашенко повідомляє [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 524], що до цієї військової й адміністративно-територіальної одиниці 1649 року входило сім сотень, але значна її частина відійшла до Ніжинського полку. Як наслідок, 1654 року у складі Чернігівського полку залишалися міста Чернігів, Седнів (про нього йтиметься в наступному розділі), Слабин (нині село Чернігівського району Чернігівської області), Лоїв (Лоєв; нині селище Гомельської області, Білорусь), Любеч (про нього йшлося в попередньому розділі). Утім, із часом територія Чернігівського полку знову розширилася.

Герб Чернігівського полку

Герб Чернігівського полку. Фотозображення — Alex Tora (2010).

 

Першим чернігівським полковником (1648—1651) був Мартин Небаба — легендарний полководець Богдана Хмельницького. За свідченням Ю.А.Мицика [ЕІУ, т. 7 (2010): с. 352], з початком національно-визвольної війни Небаба став одним із її керівників у Сіверській Україні та Південній Білорусі. Ранг чернігівського полковника він здобув у серпні 1648 року, перебуваючи на цій посаді, брав участь у Пилявецькій битві, визвольному поході на західноукраїнські землі, боях під містом Дубно, облозі Львова та Замостя, організації оборони Сіверщини від карателів литовського польного гетьмана князя Януша Радзивілла, облозі Збаража, рейді на Волинь (взяв Острог і Заслав — нинішній Ізяслав), Зборівській битві. Також Небаба активно займався адміністративними й господарськими питаннями, дипломатичним листуванням із представниками Речі Посполитої та Московії. Починаючи з весни 1651 року, чернігівський полковник сконцентрував свої зусилля на обороні північних рубежів Української козацької держави. Загинув Мартин Небаба в чорний для себе й України день 16 (6) липня 1651 року в бою коло містечка Ріпки (наголос на другому складі) на Чернігівщині. За переказами, той-таки Януш Радзивілл, вражений мужністю козацького полководця, наказав над місцем його поховання насипати високу могилу.

Слава не вмре, не поляже

Од нині до віка!

Даруй, Боже, на многі літа!

Надалі найвідомішими чернігівськими полковниками і вже тому «за визначенням» непересічними представниками українського козацтва були Стефан Подобайло (1651—1654), Дем’ян Многогрішний (1665—1668), Василь Дунін-Борковський (1672—1685), Яків Лизогуб (1687—1698), Юхим Лизогуб (1699—1704), Павло Полуботок (1706—1723). Крім доби Національної революції 1648—1676 років, козаки Чернігівського полку брали участь у бойових діях під час російсько-турецької війни 1676—1681 років, російсько-турецької війни 1686—1700 років, Північної війни 1700—1721 років, російсько-турецької війни 1735—1739 років.

Чернігів. Спасо-Преображенський собор (близько 1033—1041).

Чернігів. Спасо-Преображенський собор (близько 1033—1041). Фото — Тетяна Чернецька (2009)

 

Протягом останньої третини XVII — першої половини XVIII століття тривав, так би мовити, другий золотий вік чернігівського зодчества, зокрема храмового. Нагадаю: чотири з п’яти мурованих давньоруських храмів, що збереглися в Чернігові, набули нинішнього вигляду саме за гетьманської доби. Саме на неї припадає новий потужний політико-економічний та культурно-мистецький підйом і всієї Чернігово-Сіверщини, і її головного міста. У зодчестві краю із середини XVII століття понад сто років панував стиль українського бароко [Чернецький (2009): с. 299]. Зокрема, у Чернігові зусиллями козацької старшини і духовенства були відновлені давньоруські церкви. Тепер у них простежується унікальне поєднання архітектури Київської Русі й українського бароко [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 509].

Як відомо, православна Чернігівська єпархія заснована 991 року на канонічній території Константинопольського патріархату, і від того часу аж до 1919 року великий Спаський (Спасо-Преображенський) собор у Чернігові (побудований близько 1033—1041 років [Леонтьев (2010): с. 35]) був її кафедральним собором. Д.Я.Вортман сповіщає [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 742], що протягом XVIXVII століть здійснювалися ремонти храму. Перша капітальна реставрація була проведена в 60-ті роки XVII століття за ініціативи уславленого письменника, церковного і політичного діяча, від 1659 року — чернігівського архієпископа та місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри Лазаря Барановича. А після відновлювальних робіт 1675 року, здійснених коштом згаданого вище чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського, собор отримав бароковий декор. У самому кінці першої половини XVIII століття храм сильно постраждав від пожежі 1750 року. Пізніше — наприкінці XVIII століття — до собору надбудували сходову башту й побудували симетричну їй другу башту, які отримали шпилеподібні конічні верхи, та змінили форми бань, а в 1795—1798 роках ніжинськими майстрами було виготовлено розкішний іконостас, що зберігся дотепер. Нарешті, 1820 року виконано розписи інтер’єру; щоправда, при цьому було частково записано фрески ХІ століття…

За гетьмансько-козацької доби окрасою Чернігова стають фактично створені наново комплекси Єлецького і Троїцько-Іллінського монастирів [Чернецький (2009): с. 299—300]. Процеси їх перетворення потрібно розглядати в контексті значного розвитку монастирського будівництва на теренах Гетьманщини. Визначний дослідник історії вітчизняної архітектури В.В.Вечерський так узагальнено описав відповідний процес: «Після отримання архієрейської благословенної грамоти на заснування обителі зводили соборний храм. Це одразу змінювало устрій комплексу: він набував значення архітектурної й ідейної домінант і ставав упорядкованим цілим — символічною моделлю Граду Божого. Собор домінував над рештою будівель за розмірами (об’єм і висота), за розташуванням (обов’язково в центрі) і за значенням (символічно трактувався як земне небо чи око Боже або як образ Гробу Господнього). Тому провідна роль собору зберігалася під час подальших перебудов і розширень монастиря» [Історія української архітектури (2003): с. 209—210].

Пам’ятна монета НБУ, присвячена Чернігівському Свято-Успенському Єлецькому монастирю (аверс)

Пам’ятна монета НБУ, присвячена Чернігівському Свято-Успенському Єлецькому монастирю (аверс). Фото — НБУ (2012)

 

Чернігівський Свято-Успенський Єлецький монастир, закладений у 1060 році, як повідомляє І.М.Ігнатенко [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 525], між 1648 і 1669 роками не функціонував. Його відновлення у складі православної Чернігівської єпархії пов’язане з діяльністю архімандрита Іоаникія (Ґалятовського), при якому в 1670-х роках архітектурний комплекс був разюче розбудований. Благодійником монастиря став той-таки чернігівський полковник Василь Дунін-Борковський — у подальшому генеральний обозний Війська Запорозького (1687—1702), прибічник гетьмана Івана Мазепи [ЕІУ, т. 2 (2004): с. 499].

За давньоруських часів одноверхий, Успенський собор [Моргилевський (1928); Холостенко (1961); Віроцький (1998)], найбільш імовірною датою спорудження якого є кінець ХІ — перша половина ХІІ століття, після реставрації 1670—1674 років, проведеної ігуменом Іоаникієм (Ґалятовським), став п’ятибанним (на жаль, баня над хорами дотепер не збереглася). У храмі було три престоли й вівтар на хорах. 1698 року до нього з південного боку прибудували приділ Святого Іакова, який став усипальнею чернігівського полковника Якова Лизогуба. Протягом 1660—1675 років у соборі встановили багатоярусний різьблений бароковий іконостас із чудотворною іконою Єлецької Богоматері. У ХІХ столітті храм розписали олійними фарбами. Під час бомбардувань 1941 року собор погорів, загинули олійний стінопис, деякі фрески (див. розділ 1) та іконостас [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 252]…

Ансамбль споруд Єлецького монастиря склався на середину XVIII століття. За ігумена Іоаникія (Ґалятовського), крім Успенського собору, до нього ввійшли збудовані келії (три муровані братські корпуси), архієрейські покої (з 1860-х років використовуються як храм Святих Петра і Павла) і Петропавловська трапезна церква (збереглася в руїнах…). Ще до ансамблю входять кілометрові оборонні мури висотою близько 4 метрів (перша половина XVIII століття), також пристосована для оборони восьмигранна дзвіниця висотою 34 метри (так само перша половина XVIII століття) та келія намісника, де зберігається сволок із вирізьбленим написом «При Феодосіи Углиц. Архим. 1688 г.», — найдавніша дерев’яна будівля з-поміж збережених на Чернігівщині [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 525].

Чернігів. Іллінська церква (перша чверть ХІІ ст.)

Чернігів. Іллінська церква (перша чверть ХІІ ст.). Фото — Test-off (2010)

 

Що стосується комплексу Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря в урочищі Болдині гори, то, як зазначає І.М.Ігнатенко [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 526], нині його територія складається з двох частин: нижньої на схилі, зверненому до деснянської заплави, котрою в давнину протікала річка Стрижень (притока Десни), і верхньої на плато.

У «нижній» частині за часів Київської Русі й пізніше діяв монастир Антонієві печери — печерний монастир Святої Богородиці, заснований 1069 року уславленим Антонієм Печерським. Саме його 1649 року відродив представник вищої старшини Чернігівського полку Стефан Подобайло — майбутній наступник Мартина Небаби на посаді чернігівського полковника. Оновлений монастир назвали Іллінським. За ігуменства Зосими (Тишевича), що припало на 1649—1682 роки, було реставровано давньоруську Іллінську церкву й розширено печери, які перетворилися на своєрідний паломницький комплекс із трьома храмами, каплицею та келією засновника обителі. Зокрема, церква Преп. Феодосія Тотемського (XVII—ХІХ ст.), що стала головним храмом підземного комплексу і є найбільшою та найвищою підземною церквою в Лівобережній Україні, вражає своєю вишуканою, вже суто бароковою красою.

Саме ігумен Зосима (Тишевич) розпочав будівництво «верхньої» частини монастиря. 1672 року тут заклали келії, 1677 — Введенську трапезну церкву, 1679 — Троїцький собор. Головний храм обителі зведений зусиллями архієпископа Лазаря (Барановича) та коштом гетьмана Івана Мазепи. Цей великий трьохнавний хрестово-купольний — і прегарний, витончений, святково-теплий — собор збудував видатний зодчий із Вільна (нині столиця Литви місто Вільнюс) Йоганн-Баптист Зауер. 1695 року храм був освячений, а Іллінський монастир перейменували на Троїцько-Іллінський. На малюнках XVIIXVIIІ століть собор зображений п’ятибанним, був ушкоджений кількома пожежами і, нарешті, після реставрації 1974—1985 років отримав сім верхів. А монастирський комплекс надалі поповнився перед 1719 роком ще келіями (так званими східними) і пекарнею, 1750 року — двоповерховим будинком архімандритів, до 1765 року — кам’яною огорожею з баштами, 1775 року — дзвіницею, на якій був встановлений годинник із курантами. На території монастиря розташовано некрополь, зосібна, поруч із собором похований визначний український поет — не лише байкар — Леонід Глібов.

Чернігів. Троїцький собор (1679—1695; архітектор Йоганн-Баптист Зауер) Троїцько-Іллінського монастиря

Чернігів. Троїцький собор (1679—1695; архітектор Йоганн-Баптист Зауер) Троїцько-Іллінського монастиря. Фото — Тетяна Чернецька (2009)

 

Далі буде.

ДОДАТОК

Рекомендована література

Багалей Д. История Северской земли до половины XIV ст. — К., 1881.

Баран В.Д. Давні словяни. — К., 1998. — (Україна крізь віки.)

Бондар О.М. Реконструкція топографії колишнього Пятницького монастиря XVII

XVIII ст. у Чернігові // Могилянські читання 2013. Збірник наукових праць. —

К., 2014.

Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій

половині XVII ст. — К., 1986.

Бунятян К.П. Дописемна історія народів України // Бунятян К.П., Мурзін В.Ю.,

Симоненко О.В. На світанку історії. — К., 1998. — (Україна крізь віки.)

Віроцький В.Д. Храми Чернігова. — К., 1998.

Генсьорський А.І. Термін «Русь» (та похідні) в Древній Русі в період формування

східнослов’янських народностей і націй // Дослідження і матеріали з

української мови, т. 5. — К., 1962.

Говденко М. Спас Чернігівський: дослідження // З історії української реставрації. —

К., 1996.

Голубовский П.В. История Северской земли до половины XIV ст. — К., 1882.

Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої

половини XVII — першої чверті XVIII ст. — К., 1995.

Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVIIXVIII ст.:

кордони, населення, право. — К., 1996.

Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. — К., 1999. — (Україна крізь віки.)

Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця

XVII — початку XVIII ст. — К., 1959.

Енциклопедія історії України (ЕІУ). — К., 2003—2005, 2007—2013. — Т. 1—10.

Зотов Р.В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском

княжестве в татарское время. — СПб., 1892.

Історія української архітектури. — К., 2003.

Карнабіда А. Чернігів: Архітектурно-історичний нарис. — К., 1980.

Комеч А.И. Спасо-Преображенский собор в Чернигове // Древнерусское искусство:

Зарубежные связи. — М., 1975.

Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца Х — начала XII в.: Византийское

наследие и становление самостоятельной традиции. — М., 1987.

Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь. — К., 1998. — (Україна крізь віки.)

Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618—1648). —

К., 2006.

Леонтьев Д.В. Архитектура Украины. Большая иллюстрированная энциклопедия. —

Харьков, 2010.

Леп’явко С. Чернігів: історія міста. — К., 2012.

Логвин Г.Н. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. — М., 1980.

Мавродин В.В. Очерки истории Левобережной Украины (с древнейших времён до

второй половины XIV в.). — Л., 1940.

Макаренко М. Біля Чернігівського Спаса // Чернігів і північне Лівобережжя. — К.,

1928.

Макаренко М. Чернігівський Спас // Археологічні досліди року 1923. — К., 1929.

Мельник Л. Гетьманщина першої чверті XVIII століття. — К., 1997.

Минуле Сосниці та її околиць. — Чернігів, 1990.

Моргилевський І. Спасо-Преображенський собор у Чернігові за новими

дослідженнями // Чернігів і північне Лівобережжя. — К., 1928.

Моргилевський І. Успенська церква Єлецького монастиря в Чернігові // Чернігів і

північне Лівобережжя. — К., 1928.

Моця О., Казаков А. Давньоруський Чернігів. — К., 2011.

Панашенко В.В. Полкове управління в Україні (середина XVIIXVIII ст.). — К.,

1997.

Раппопорт П.А. Русская архитектура Х — XIII вв.: Каталог памятников. — Л., 1982.

Руденок В. Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир (хронологічний довідник з

1069 по 1900 р. // Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир: історія і

сучасність: Тези доповідей. — Чернігів, 1999.

Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. — К., 1998.

Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. — К., 1998. — (Україна крізь віки.)

Рыбаков Б.А. Древности Чернигова // Материалы и исследования по археологии

СССР. — 1949. — № 11.

Сарбей В.Г. Національне відродження України. — К., 1999. — (Україна крізь віки.)

Сказание о св. мученике Михаиле, князе черниговском, и Феодоре, болярине его. —

М., 1852.

Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст.

(1648—1676 рр.). — К., 1999. — (Україна крізь віки.)

Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет:

Третє доопрацьоване видання. — К., 2009.

Тарасенко О. До історії заснування чернігівського Єлецького монастиря //

«Ruthenica» (К.), 2011. — Т. 10.

Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. — К., 1998. — (Україна крізь віки.)

Холостенко Н.В. Архитектурно-археологическое исследование Успенского собора

Елецкого монастыря в Чернигове // Памятники культуры, т. 3. — М., 1961.

Холостенко Н.В. Исследования Борисоглебского собора в Чернигове // Советская

археология. — 1967. — № 2.

Холостенко Н.В. Мощеница Спаса черниговского // Культура средневековой Руси.

Л., 1974.

Чернецький Ю.О. Україна. Історія, природа, мистецтво. — Харків, 2009.

Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990.

Чухліб Т.В. Іван Мазепа. — К., 2013. — (Гетьмани України та їхня доба.)

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс