Билини.05

Вольга Всеславич

Андрій Рябушкин (1895). «Вольга Всеславич».

 

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Про це — тільки й виключно російською!

(Чому серед моїх переспівів не буде билини про Волха Всеславича)

 

Власне російські билини — важке читання. Але якщо вже за нього братися, то звертатися треба виключно до авторитетних першоджерел! Зосереджених-сконцентрованих, наприклад, у такому виданні:

 

Былины / Составитель, автор предисловия и вводных текстов В.Калугин; Художник Б.Лавров. — М.: Современник, 1986. — 559 с.

 

Ось, приміром, знайомтеся: головний герой подібного витвору сусідської народної уяви перевертень Волх (Вольх, Вольгá) Всеславич (рос. «Всеславьевич») [Былины (1986): с. 56—61] — не слов’янського чи взагалі якогось людського або принаймні людиноподібного батька, а зміїв (тобто зміїний!!!) син. З дитинства налаштований на те, щоб людей вбивати, він вже у п’ятнадцятирічному віці став ватажком особисто створеного семитисячного бандформування, що складалось із таких самих п’ятнадцятилітніх підлітків-убивць. А далі події розвиваються у фірмовий московсько-ординський спосіб: пройшла дивним, абсолютно незрозумілим чином «велика слава» у стольному місті, що якийсь божевільний «індейський цар» плекає злочинні наміри це місто взяти,

 

…А божьи церкви на дым спустить

И почестны монастыри розарить.

 

Ще й, поза сумнівами, руських (ні: російських!) людей примусити виключно індейською розмовляти, навіть у православних храмах і судових установах, а надто в кабаках. Перевіркою ніхто не займався, бо факти ж очевидні. Продовжу цитувати:

 

А втапоры Вольх он догадлив был:

Со всею дружиною хораброю

Ко славному царству Индеискому

Тут же с ними во поход пошёл.

 

Тупі, хоча й підступні, індійці чи індіанці такого гостя, звісно, через багаторічну наполегливу підготовку до власної раптової збройної агресії не чекали. Тож, вміло використовуючи методи гібридної війни, вовкулака-упир із бандформуванням-дружиною безперешкодно опинився всередині «Індейського царства», за його «білокам’яними» мурами, де ватажок, довершуючи превентивний удар, віддав своїм «молодцям» рішучий наказ, а вони з радістю взялися за його виконання:

 

— Гои еси вы, дружина хоробрая!

Ходите по царству Индеискому,

Рубите старова, малова,

Не оставте в царстве на семена,

Оставте толко вы по выбору

Не много не мало — семь тысячеи

Душечки красны девицы! —

А и ходят ево дружина по царству Индеискому,

А и рубят старова, малова,

А и толко оставляют по выбору

Душечки красны девицы.

 

Далі настає повний апофеоз. Прикінцева жирна крапка… ні: жирнючий знак оклику! — лишається особисто за паханствуючим вурдалакою-упирем:

 

Он берёт царя за белы руки,

А славнова царя Индеискова,

Салтыка Ставрульевича,

Говорит тут Вольх таково слово:

— А и вас-та, цареи, не бьют — не казнят. —

          Ухватя ево, ударил о кирпищетои пол,

Разшиб ево в крохи говённыя.

И тут Вольх сам царём насел,

Взявши царицу Азвяковну,

А и молоду Елену Александровну,

А и те ево дружина хоробрыя

И на тех на девицах переженилися.

А и молоды Вольх тут царём насел,

А то стали люди посацкия,

Он злата-серебра выкатил,

А и конеи, коров табуном делил,

А на всякова брата по сту тысячеи.

 

Кінець билини та водночас — цього тріумфу російської зброї. Початок тріумфу московсько-ординського способу публічного адміністрування. Все — далі буде… Крім мого переспіву цього маніфесту середньовічного рашизму. Утім, бажаючи можуть продовжити ознайомлення, просто ввімкнувши путінське РосТБ. Ні сам пахан-вовкулака, ні його співці планетарного ядерного попелу принаймні на словах себе не обмежують. Та й діють по суті відповідно…

 

А що Ви особисто, шановний Читачу, зробили для оборони Неньки України?! Я — щиро зізнаюся — замало. Тож закликаю себе й подібних до себе якнайшвидше взятися за виправлення цієї помилки, бо у випадку, якщо переможуть путінські Волхи, із чим із чим, а з нашими кіньми-коровами (свиней загарбники тубільцям залишать, оскільки розбираються в технологіях виготовлення справжнього сала, як свині в апельсинах) і конституційними правами-свободами напевно можна буде розпрощатися; а шкода ж їх викидати скоту під хвіст…

 

Лукас Кранах Старший (близько 1512). «Вовкулака».

Лукас Кранах Старший (близько 1512). «Вовкулака».


Поширити / Поделиться:

В тему:

,
UkrNET - поисково-информационный ресурс