Визнання «ЛДНР»: зрозуміла війна Путіна

Держдума Росії звернулася до президента РФ Путіна із закликом визнати суверенітет «Л/ДНР», опираючись на результати нелегітимного референдуму 2014 року, проведеного в окремих районах Донецької та Луганської областей. Путін поки використовує цей документ для шантажу Заходу та України. Керманич Кремля вимагає від Зеленського поступок. Цих поступок вимагають й наші «союзники». В іншому разі — і про це вже натякнув російський президент — нас може чекати нова локальна війна на Донбасі, пише Олександр Демченко, редактор відділу «Світ» LB.ua. Які вимоги ставить Москва? І чого від нас хочуть наші західні «партнери»?

Путін спеціально чекав приїзду канцлера Німеччини Шольца, він готувався до його «теплого прийому», через що й переніс процедуру розгляду звернення депутатів Держдуми щодо визнання суверенітету «ЛДНР» з 14 на 15 лютого. Цей документ депутати проголосували у момент, коли німецький канцлер вже перебував у Москві та їхав на зустріч із Путіним. Чи було це чимось неочікуваним для німців? Думаю, що ні — анонс щодо можливого ухвалення відповідної постави російським парламентом був зроблений за півтора тижня.

Путін чекав, що Олаф Шольц привезе йому після перемовин із президентом Зеленським. І канцлер привіз — усне підтвердження українського лідера щодо розробки ряду законодавчих ініціатив в рамках виконання Мінських домовленостей.

«Президент Путін і я єдині у думці, що „нормандський формат“ поряд з переговорами між США та Росією, перемовинами у форматі Росія — НАТО та Росія — ОБСЄ є важливим майданчиком щодо вирішення конфлікту. Тут потрібні зрушення і, звісно, прогрес. Тому добре, що президент Зеленський учора твердо пообіцяв, що в рамках ТКГ, яка працює в рамках Мінського процесу і де зустрічаються усі залучені сторони, дуже скоро всі передбачені документи — законопроєкти щодо особливого статусу Донбасу, щодо змін до Конституції та підготовки виборів будуть розглянуті. Це хороший поступ і цей шлях необхідно продовжити», — зазначив Шольц.

Ми почули ще після нещодавніх паризького та берлінського самітів радників лідерів «Н4» про готовність України розробити і надати на майданчику ТКГ ініціативи щодо особливого статусу, імплементації «формули Штайнмаєра» та закону про місцеві вибори на Донбасі. Це не є сюрпризом, тим паче, що українська влада завірила суспільство, що вона не піде на кроки, які поставлять Україну під загрозу.

Сюрпризом стало інше — заклик самого Шольца до Зеленського наділити українських переговорників більш широким мандатом щодо перемовин відносно долі Донбасу.

«Я закликав президента Зеленського, щоб він наділив своїх переговорників відповідним конструктивним мандатом для того, щоб досягти там прогресу», — зазначив канцлер.

Такі заяви дуже дивують і насторожують Хотілося би, щоби українське суспільству пояснили, про який мандат йдеться, де можуть бути його межі і для чого він потрібен.

Звісно, що Шольц заявив, що вихід Росії з «Мінська» буде катастрофою для всіх, що саме так визнання суверенітету «Л/ДНР» сприйматиме Захід та Україна. Путін же пообіцяв поки що йти шляхом дипломатії: «Я виходитиму з того, що ми повинні все зробити для вирішення проблем Донбасу, але зробити це так, як говорив пан канцлер, перш за все, виходячи з не до кінця реалізованих можливостей щодо виконання Мінських домовленостей. І потрібно, і ми дуже розраховуємо на це, що наші партнери, і за океаном, і в Європі, насамперед ФРН і Франція, вплинуть на українську владу і це рішення буде знайдено».

Вплив, а точніше тиск, дійсно чиниться; ми його бачимо — і не лише з боку Росії, яка розмістила довкола українських кордонів стотисячне військо. Наші західні партнери також закликають Україну рухатися в логіці «Мінська».

Олаф Шольц приїхав підготовлений до перемовин: він продемонстрував, що Німеччина готова запустити «Північний потік-2» у разі деескалації ситуації, він також пообіцяв російському президентові, що Україна не вступить до НАТО, в усілякому разі, поки Путін перебуває при владі.

«Розширення НАТО не планується, не обговорюється, його немає на порядку денному. Нам не доведеться цією темою займатися, поки кожен з нас перебуває на своїй посаді. Я не знаю, скільки залишатиметься президент (Путін) на своїй посаді, я думаю, це може бути довго, але не вічно. Ми цим не займатимемося», — сказав Шольц.

Усміхненого Путіна ця відповідь не дуже вдовольнила, бо йому потрібні юридичні гарантії позаблоковості України, гарантії, які йому надасть Захід. І він пояснив, чому він цього вимагає. Він боїться, що за кілька років Україна буде готовою дати Росії повноцінну відсіч, що Москва не зможе більше шантажувати Україну та Захід війною. Саме тому для Кремля важливо отримати юридично закріплені гарантії Заходу щодо позаблоковості нашої держави. І це — окремий переговорний трек, що йде паралельно з «Мінськом».

Щодо останнього, то Москва й Німеччина, яка так прагне запустити «Північний потік-2» і запобігти санкційній політиці Заходу щодо нього, намагаються «підкупити» українську владу, пропонуючи їй російський газовий транзит після завершення контракту 2024 року.

«Ми готові продовжити постачання газу через Україну навіть після 2024 року, коли завершиться термін чинного контракту на транзит через цю країну. Звичайно, якщо на це буде попит з боку європейських імпортерів і це буде рентабельно. А сама газотранспортна система України перебуватиме у справному технічному стані», — вказав Путін.

Росіяни та німці нині повторюють те саме, що вони робили у Парижі 2019-го року під час перемовин лідерів «нормандської четвірки». Тоді Меркель та Путін «продали» Зеленському контракт на транзит російського газу і отримали взамін згоду імплементувати «формулу Штайнмаєра». Тепер нам обіцяють транзит, вимагаючи натомість законопроєкти щодо особливого статусу, виборів на Донбасі тощо.

При цьому Путін прекрасно розуміє, що Київ може розробити законопроєкти і представити документи, які не задовольнять російське керівництво і скоріш за все так і буде. Що сам процес узгодження законодавчих ініціатив може затягнутися надовго, а спроби розглянути їх в українському парламенті — ще надовше. Саме тому він й каже про те, що питання нинішнього відведення російських військ з Білорусі та з півночі України безпосередньо пов’язане зі зверненням Держдуми щодо визнання суверенітету «Л/ДНР».

«Ухвалене рішення про частковий відвід військ. Голосування у Держдумі, тим чи іншим чином, пов’язане з цим, бо депутати парламенту орієнтуються на суспільний запит, тонко його відчуває», — заявив Путін.

Якщо говорити дуже просто: російський президент готовий почекати, поки українська влада надасть законопроєкти щодо Донбасу, а паралельно з цим він перемістить додаткові війська РФ ближче до цього регіону.

Давайте не забувати, що Росія не бажає бути частиною переговорного процесу в рамках «Мінська», а лише медіатором, що Москва задля цього штовхає українську владу на прямі перемовини з ватажками «ЛДНР». І ще важливо згадати, що самі анклави претендують на усю територію Донецької та Луганської областей.

І тут, до речі, відкритим залишається питання: чи у разі локального загострення на Донбасі наші західні союзники, та ж Німеччина, готові будуть застосувати обіцяні жорсткі санкції щодо Росії чи зроблять вигляд, що нічого надзвичайного не відбувається. Як сьогодні у Москві робив Олаф Шольц, кажучи, що потрібно не допустити війни у Європі, «забуваючи», що вона триває уже вісім років.

***

Починаючи з 25 червня 2020 року, одразу після ухвалення оновленої Конституції РФ, LB.ua регулярно писав про те, що Росія розглядає варіант поглинання/анексії Донбасу. Згодом справді почалася повзуча анексія — масована паспортизація мешканців окупованих територій, залучення їх до виборів у РФ, інтеграція місцевої економіки у російську, полегшення різного штибу соціальних процедур. Росія системно порушувала свої зобов’язання в рамках «Мінська», продовжуючи вимагати від України його виконання. Сьогодні Україна отримала додаткові аргументи, щоб, як мінімум, вимагати жорсткішої реакції Заходу на порушення Росією своїх зобов’язань, а головне — ставити питання про перегляд «Мінська». Подивимося, на що піде чинна влада.