Пісня перелітного птаха: Рікардо

«Все не правильно» ще не означає, що «все погано»

Так казав вуйко Дезьо

Наприкінці березня, на початку квітня починається повернення птаства, що емігрувало.

На відміну від людей, вони весною повертаються всі. Серед людей, що емігрують, повертається додому лише частина.

Коли людина виїжджає в іншу країну, то втрачає і соціальний статус, і соціальну роль. В нових умовах вона ще може здобути новий соціальний статус, але здобути нову соціальну роль практично неможливо. Це і є витоками ностальгії. Чому емігранти збираються у громади – там ще зберігаються уламки їх соціальних ролей.

При поверненні з еміграції, навіть через тривалий час, людина може здобути новий соціальний статус і сформувати нову власну соціальну роль. Але це вже будуть зовсім інші роль і статус. І часто вони є вже не притаманними людині. Тому виявляється: людина окремо, а її роль і статус теж окремо. Це – витоки журби. Людина втрачає природний зв’язок з соціумом, що загрожує втратою координації зі світом.

Та, поки птахи щовесни повертаються на батьківщину, цивілізація продовжує зберігати свою естетичну якість. Тож людина в ній ще не зайва.

У магазині в Глибоці я спостерігав цікаву картину: маленький хлопчик пояснював бабі, ще молодій жіночці, який пін-код відповідає якій банківській картці. Коли йому вдалося владнати непорозуміння, він чимдуж вибіг на вулицю у своїх нагальних справах, від яких його щойно відволікли старші. Мою увагу привернула ще одна обставина: для маркої весняної погоди хлопчик був гарно і стильно вдягненим. З подальшої розмови між продавчинею та бабою я зрозумів, що пацанчика звуть Рікардо, що він ходить до школи тут, але згодом має приїхати з Італії його мама.

Я йду додому, пригадую цю мізансцену і посміхаюся. Політологи будують тренди розвитку суспільства, футурологи розпізнають нові парадигми формування цивілізації, а тут у Глибоці бігає смуглявий Рікардо і нічого, окрім захоплюючих проявів юної весни його не цікавить. Він міряє глибину свіжих калюж, придивляється до хмар і прислухається до співу нових птахів та вже весняного гуркоту звичного тепловоза на колії під залізним мостом. Ось де фантастика: вона у Рікардо, а не у футурологів. Але, окрім Глибокої, я на власні очі бачив її втілення ще й в Чернівцях, в Городенці, в Лашківці. Тож, тенденції, парадигми, суперечки політиків про «віз-безвіз» – це одне, а життя – це інше. Воно завжди багатше і невичерпне, як весна.

Essere in buona salute, Рікардо! Скоро приїде мама.

Валентин Ткач, Чернівці