Перехід на Новий стиль як відрив від московського мороку

Ексклюзив. Рішенням Архієрейського Собору Православної Церкви України під головуванням Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія 24 травня 2023 року затверджено Постанову про календарне питання, в якій визначено перехід на ново-юліанський календар з 1 вересня цього року, зберігаючи за парафіями та монастирями, які цього бажають, право використовувати старий календар. Що це означає на практиці? Розглянемо у цьому нарисі.

Як зазначив Митрополит Епіфаній, коментуючи історичне рішення Собору: «Це рішення, на яке чекає від нас і більшість вірних нашої Церкви, і більшість українського суспільства. Це рішення не просте, ми йшли до нього тривалий час, поступово, крок за кроком, і робимо його зважено. Але воно так само необхідне, як свого часу було необхідним рішення запровадити українську живу мову в богослужінні замість традиційної слов’янської, запровадити автокефальний устрій життя Церкви замість багато-столітньої підлеглості. Не всі сприйняли ці рішення, не всі їх підтримали – але вони були вірними та життєво необхідними. Так само вірним і життєво необхідним для нас є рішення про перехід на оновлений календар, який є більш точним астрономічно та церковно прийнятним, зі збереженням традиційної Пасхалії».

Загальне вживання ново-юліанського календаря, після затвердження цього рішення Помісним Собором від 27 липня 2023 р., було запроваджене з 1 вересня цього року, коли розпочався новий церковний рік.

Водночас парафії і монастирі, які бажають дотримуватися старого календаря, матимуть цю можливість – календарна реформа відбувається без примусу, поступово і усвідомлено. Зауважимо, що питання календарної реформи давно дискутується і в суспільстві, і в Церкві. І ми бачимо, що з року в рік все більшим стає число прихильників переходу на оновлений, сучасний календар, яким вже давно користуються більшість Помісних Православних Церков.

У ПЦУ пояснили, що нерухомі свята, пости, дні пам’яті святих відбуватимуться на 13 днів раніше. Наприклад: день Миколая Чудотворця – 6 грудня, Різдво Христове – 25 грудня, Водохреще – 6 січня і т. д. Але Великдень і прив’язані до нього події (Великий піст, Вознесення, Зіслання Святого Духа) залишаються по-старому, оскільки Пасхалія обчислюється особливим способом.

Наступного року не буде Петрового посту, бо П’ятидесятниця припаде на 23 червня (і так ставатиметься в усі ті роки, коли Пасха дуже пізня й часу на Петрівку між Трійцею та днем Петра і Павла просто нема), а сам день святих першоверховних апостолів Петра і Павла – вже 29 червня. Отже не існуватиме визначеного періоду посту, який мав би розпочатися за тиждень після дня Святої Трійці. Але для тих, хто бажає поститися за прикладом розв’язання цього питання в інших Помісних Церквах може бути взятим для посту період після свята святих апостолів Петра і Павла – з 1 по 5 липня.

Також зміняться дати державних свят, створених із прив’язкою до церковних: День української державності (Хрещення Київської Русі) – тепер 15 липня, День захисників і захисниць України (Покрова) – 1 жовтня, День української писемності та мови (спомин св. Нестора Літописця) – 27 жовтня, День усиновлення (святих Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії) – 17 вересня.

Сугубо підкреслимо, що Великий піст триватиме з 18 березня по 4 травня. Пасха у 2024 році припадає на 5 травня. Тут нагадаємо, що на дату святкування Великодня 2024 року (вона буде 5 травня) перехід на новий календар не вплине, оскільки традиція обчислення однакова в усіх помісних православних церков: які користуються як юліанським, так і новоюліанським календарем.

Варто згадати й те, що кілька років тривала підготовка до цього історичного рішення переходу на цей більш сучасний та точний календар, яким давно вже послуговується більшість Помісних Православних Церков. Водночас Помісний Собор зберіг за парафіями та монастирями, які цього бажають, право використовувати старий (юліанський) календар. Календарна реформа проходить без примусу, спокійно і розважливо, даючи всім можливість прийняти необхідні зміни поступово й усвідомлено.

Таке рішення стало історичним. Адже досі наша церква жила за юліанським календарем, від якого як неточного відмовилися майже всі Православні церкви світу, перейшовши на більш астрономічно точний ново-юліанський.

Розглянемо уважно контекст проблеми. Юліанський календар розробили й упровадили у 45 році до нашої ери за наказом римського імператора Юлія Цезаря. Однак через неточності до XVI століття фіксували значне розходження між календарними й фактичними днями сонячного рівнодення, від яких залежали деякі релігійні свята (наприклад, Великдень).

У зв’язку із цим папа римський Григорій XIII 1582 року ввів нову систему літочислення, яка пізніше дістала назву григоріанський календар (він зараз випереджає юліанський на 13 днів). Григоріанський календар до початку XX століття вже використовувала більшість країн світу у світському житті, проте деякі церкви, зокрема Православні, і далі послуговувалися юліанським календарем.

Проблема старо-юліанського календаря полягає в тому, що кожні 128 років в ньому відбувається накопичення розбіжності в 1 добу між астрономічним та календарним рівноденням. У XX та XXI століттях розходження між реальним (астрономічним) рівноденням та датою 21 березня, на яку мало би припадати рівнодення, складає 13 днів. Від 2100 року ця розбіжність складатиме вже 14 днів, а з плином часу – й місяці. Неточність старого літочислення за всі ці роки (понад два тисячоліття) призвела до того, що Різдво Христове, яке Церква вшановує 25 грудня, за старим стилем припадає на 7 січня астрономічного календаря, а з 2100 року – вже на 8-ме. Якщо така історія триватиме і далі, то через декілька тисячоліть всі неперехідні свята будуть зсуватися вперед. І, наприклад, свято Різдва Христового буде припадати на час приготування до Великого посту, або навіть на сам піст, що є абсурдним.

Тому необхідність змінювати систему літочислення була очевидною досить давно, як вище ми зазначили вже в 1580-ті роки. Але на той час Західна і Східна Церкви вже кілька століть (з 1054 року) існували окремо. Тож Православний Схід, як і на початку протестантські країни, не сприйняв реформу, здійснену від імені Римського папи, яка також супроводжувалася вимогою визнання його релігійної влади та першості. Тому Православна Церква тривалий час залишилася на старому юліанському календарі. Та більше, старий стиль певною мірою почав сприйматися як один з маркерів православності. В той час як новий календар сприймався як «папський» чи «католицький». До речи неосвічені московіти, які погрузли у своєї доморощеній міфології до сих пір так думають.

А час накладав свій відбиток. У православному світі календарну неточність дійшли згоди виправити лише у ХХ столітті. Так, у 1923 році на Соборі представників Православних Церков у Константинополі під головуванням Вселенського Патріарха Мелетія IV було схвалено оновлений, так званий ново-юліанський календар, який був створений завдяки праці сербського астронома, професора математики Мілутіна Міланковича.

Цей календар позбавлений недоліку юліанського календаря і є суттєво точнішим (більше наближеним до астрономічних подій), ніж григоріанський календар. Іншою мовою, щоб не користуватися «папським» календарем, християни східного обряду розробили свій ново-юліанський. Різниця між ними полягає в тому, що для компенсації розбіжності календарного й астрономічного року у ново-юліанському «пропускають» сім діб на 900 років, у григоріанському – три доби на 400 років; до 28 лютого 2800 року дати в календарях повністю збігаються.

Нині переважна більшість (10 із 15) Православних Церков (Вселенський, або Константинопольський Патріархат, Олександрійський Патріархат, Антиохійський Патріархат, Румунський Патріархат, Болгарський Патріархат, Церква Кіпру, Церква Греції, Церква Албанії, Церква Чеських земель і Словаччини, Православна Церква України) використовують ново-юліанський календар. Подекуди в межах одної Помісної Церкви є припустимим співіснування різних календарних традицій. Тому нічого «неправославного» або «католицького», у сенсі, який вживають пропагандисти, отруєні «руськім міром», у ново-юліанському календарі немає – ні авторства, ні принципу розрахунку, ні часу запровадження, ні географії поширення, ні інстанції, яка його запровадила.

Ново-юліанський календар – це вдосконалена форма юліанського календаря, відповідно до потреб та реалій сучасності. А рішення перейти на цей календар, за словами нашого Предстоятеля, Блаженнійшого Митрополита Епіфанія – це підтвердження того, що Українська Церква не погрузла у формалізмі «дотримання звичаю заради самого звичаю», а розуміє реальність, чує своїх вірян і реагує на їхні запити й потреби, зберігаючи єдність з повнотою Православʼя.

Таким чином зроблено ще один посутній крок на шляху становлення ПЦУ в Світовому православ’ї. Ну, і – в поступі від Москви.

Так, цей крок, «безперечно, має політичні наслідки. І я думаю, що ще до війни ми б сказали, що ця церква просто приєднується до решти християнського світу у святкуванні Різдва чи інших свят. А сьогодні, звісно, також потрібно думати про бажання відрізнятися від церкви держави-агресора.

Дуже прикрим фактом історії залишиться те, що значна кількість священнослужителів Московського патріархату в Україні були і залишаються колаборантами. Ми чи не щодня отримуємо інформацію про ці прикрі випадки. І, очевидно, це вже не питання свободи віросповідання. Це справді фундаментальне питання безпеки держави. Тож цей крок є наближенням до Європи і, відверто кажучи, наближенням до решти християнського світу. З іншого боку, це крок, який матиме ефект ізоляції російської держави і, звичайно, російської церкви, яка, по суті, є органом російської держави, бо вона жодним чином не є незалежною від російської держави. Це ще більше ізолює її від решти світу. При чому йдеться про самоізоляцію. Не Україна її створює, Росія сама обирає ізоляцію».

Бо з початком російської агресії 2014 року в Україні активізувалося обговорення переходу з юліанського, яким і далі користується православна церква країни-агресора, на ново-юліанський календар. Після широкомасштабного вторгнення в лютому 2022 року цей процес прискорився: у січні 2023 року про перехід на новий стиль оголосив глава Української Греко-Католицької церкви Святослав (Шевчук); у травні аналогічне рішення ухвалив архієрейський собор ПЦУ (у липні його затвердив помісний собор церкви).

За словами освіченого ієрарха, доктора церковно-історичних наук, митрополита Львівського й Сокальського Димитрія (Рудюка): календар – «це не догмат і не віронавчальна істина, і тим більше не їх порушення. Ми не повинні вклонятися цифрам і датам, а мати тверду віру, берегти нашу Православну Церкву України, жити християнським життям і чинити послух соборному розуму ієрархії Церкви».

Як сугубо зазначив речник ПЦУ, архієпископ Євстраій (Зоря): «Перед тим, як перейти до них, зазначу цікавий історичний факт: Єрусалимська Церква останньою перейшла на окреме святкування Різдва Христового 25 грудня, ще в середині 6 століття тримаючись більш давнього звичаю святкувати Різдво Христове і Богоявлення в один день, 6 січня. Тобто, на сприйняття в Єрусалимі календарної реформи знадобилося майже 2 століття». Далі Владика Євстратій наводить контраргументи проти введення ново-юліанського календаря:

1. Власне – сам факт того, що в Єрусалимі тримаються старого календаря. Раз там так роблять – то вони «щось знають», чи їхня традиція «більш давня».

Насправді причина зовсім інша та цілком прозаїчна. Зветься вона «статус-кво». Це – усталений за попередні століття порядок використання святих місць загалом і храму Воскресіння та Гробу Господнього зокрема. Як відомо, вони поділені між низкою християнських сповідань (православні, католики, копти, вірмени) за часом використання та простором. Статус-кво склався на основі календарної різниці, яка виникла ще у XVI ст. Якщо (коли) Єрусалимський Патріархат прийме ново-юліанський календар, як це зробили всі сусідні Церкви і всі Церкви грецької традиції – виникне проблема зміни статус-кво, коли треба буде наново визначати, коли і як використовувати святі місця в свята, які випадають одночасно. Зміна статус-кво – це революція. А революції не хоче ніхто. Тому і календар залишається незмінним.

2. «Благодатний вогонь сходить за юліанським календарем, тому він правильний». По-перше, міфологія навколо церемонії Святого світла поширена значною мірою в Московському патріархаті. Грецькою мовою ніхто не називає вогонь Великої суботи – «благодатним», але «Святим світлом», яке символізує світло від гробу, що засяяло в момент Воскресіння Христового. Світло засяяло, а не вогонь загорівся!Однак це інша тема. Сама церемонія Святого світла звершується у Велику суботу за Пасхалією, якої дотримуються всі Помісні Церкви, в т.ч. й ті, які дотримуються ново-юліанського календаря. Отже, календарна реформа не торкається дати обчислення Великодня (і Великої Суботи перед ним), тому і за «старим», і за «новим» стилем – це буде один і той самий день.
3. «На Фаворі хмара сходить на Преображення 19 серпня, а Йордан повертає свою течію 19 січня, тобто на свята за юліанським календарем». Не розбираючи навіть саму сумнівну достовірність того, що такі «календарні чудеса» справді відбуваються (поява хмари над горою чи зміна течії в річці час від часу можливі будь-де), маємо сказати, що навіть якби таке справді ставалося щороку в ті самі дні, то не є більш логічним пояснити це тим, що саме в такі дні вірні святкують? А не навпаки. Тобто що Бог являє знак своєї милості тоді, коли свято. І коли святкуватимуть на 13 днів раніше, то і знаки ці можуть явитися у час святкування, а не по цифрі на календарі.

Підсумовуючи можу сказати, що жоден з цих трьох аргументів насправді не має ваги для заперечення прийняття ново-юліанського календаря. Іншою мовою, Владика Євстратій закликає слідувати голосу розуму, а московську «естетично-маразматичну» аргументацію викинути з пароплаву сучасності.

Щоб підготувати вірян до переходу на новий стиль, священики в храмах розповідають та нагадують про це. До прикладу, в одній з львівських парафій при хрещенні дітей, батькам дарують молитовники, де є календар усіх церковних свят з актуальними датами. А сама зміна календаря є великою подією, тому що вона впливає на ритм нашого життя, оскільки наше життя набагато більше формує свято, яке ми святкуємо, ніж, наприклад, те, що ми чуємо в церкві в неділю чи в університеті коли-небудь у нашому житті. Тому це суттєва зміна. Основне значення цієї зміни полягає в тому, що тепер Православна церква України приєднається до всесвітньої православної спільноти, в якій більшість церков уже використовують новий календар.

Зазначимо, що є важливий елемент у тому, щоб святкувати Різдво перед Новим роком бо для більшості християн, чи ви православні, чи ви католик, чи протестант, це означає, що наголос припадає саме на день Різдва. Бо тоді Різдво не є якимось відголоском святкування Нового року. І це особливо важливо для християн, які вийшли з так званої радянської ситуації, тому що впродовж довгого часу політика комуністичної партії та творців радянського союзу полягала в тому, що ці світські свята повинні затьмарити релігійні.

«Раніше казали польські (католицькі) і українські (православні) свята, а сьогодні кажуть – українські та московські свята. Новий календар буде українським, а ті, хто залишаються на старому – трішечки на московському», – заявив митрополит Вінницький Симеон на початку архиєрейського собору ПЦУ в Києві, який ухвалив рішення перейти на новий церковний календар.

А  в довгостроковій перспективі новий календар буде сприйнятий. Дійсно, у православ’ї є фундаменталістські течії, «які уявляють православ’я як щось абсолютно незмінне: що світ мінливий, сповнений невизначеності, а у православ’ї є стабільність, впевненість у тому, що нічого не змінюється. Але це міфологія, тому що суть віри не в тому, чи вона абсолютно незмінна. Питання в тому, чи залишаєтеся ви вірними божественному одкровенню, даному у Христі, відкритому Богом. А вірність сама по собі є дуже динамічною, і вона приймає форми, які диктуються часом і простором. І я думаю, що сьогоднішній час диктує перехід на новий календар».

Вже певний час працює спеціальна комісія Папи Римського та Вселенського патріарха, яка покликана узгодити спільну дату Великодня на майбутнє для усіх церков, які перейшли на новий календар.

Наступного разу усі християни відзначатимуть Великдень в один день навесні 2025 року – і це привід завершити їхню роботу компромісом. Саме того року святкуватимуть 1700-ліття Нікейського собору, який встановив правило обчислення Великодня. Якщо їм вдасться порозумітись та залагодити розбіжності підрахунку Пасхалії, то після 2025 року більшість українців відзначатиме не тільки Різдво, а й Великдень разом з усім західним світом.

Іван Верстянюк, оглядач з питань релігії.