7 сюжетів світової історії, які цікавлять особисто мене

Ексклюзив. Як оце постійно рано встанеш, то й хочеться раптом щось написати розумне (якщо це не звичайний «робочий угар»). Та й треба про щось інше моментами думати, крім світової пожежі, посередині якої ми вже навчилися жити (от, приміром, Володимир Вернадський під час війни створював ВУАН, спадкоємицею якої є НАН). Тож, що ж мене цікавить в історії? Вирішив хронологічно і дещо по-історіософському систематизувати. Отже.

Uno. Але це «уно» суто хронологічне. Це виникнення Балканської металургійної провінції, відгалуженням якої і є Кукутень-Трипілля. Це V-те тисячоліття до н.е., енеоліт (мідна доба). Відомо, що все це створено мігруючим населенням Переднього Сходу (Анатолії), як і культура Вінча на Балканах, похідна з Чатал-Гуюка (а сам він – частина періоду Убейд, перших землеробів, хоча так вважалося до Гебеклі-Тепе), як і майкопська культура на Кавказі. Потужно. Втім, а чого воно мігрувало?

Тут в Україні тоді жили нащадки мисливців на мамонтів і бізонів, яких мігранти загнали на маргінес (дніпровсько-донецька культура). Відомо, що трипільці «схудли» і зникли через кліматичні зміни, потім частково їх добили і вказані вище наші аборигени (бо за похолодання вони знов стали конкурентоздатними – адже самі вони колись «зжерли» в тім-таки Криму останніх неандертальців). Чи встигли трипільців ще побачити наші «генетичні» пращури – індоєвропейці? Вірогідно, ні. Якщо трипільці пішли, то куди?

Due. Походження шумерів (і значення в цьому контексті священного острова Дільмун – сучасного Бахрейну). Питання Аратти сьогодні закрите – це культура Джирофт на південному сході Ірану. Вона технологічно і частково етнічно вплинула на Елам і Шумер. Третій компонент Міжріччя – Аккад, це семіти (їх пращури прийшли з Африки з нинішнього Джибуті до нинішнього Ємену, звідти і країна Сава), і тут теж закрите питання. Заглиблюватися в те, звідки прийшли араттці – те саме, що й питання звідки прийшли шумери (тому і не буду).

За палеограматичними аналогіями встановлено єдине – подібність деяких форм шумерської до форм сіно-тибетських мов, тобто одні і ті ж алегоричні конструкції означають те саме. Наприклад, самоназва «шумер» – чорноголові, це позначення відмінності: чорноголові – люди, які мають державу і живуть в містах, а нечорноголові – це варвари, мова шумерів – «благородна», мова нешумерів – варварське “рикання» (це в історії постійно повторюється, звідси і саме грецьке слово «варвар»). Те саме в палеотибетців – «червоноголові» – міщани, а нечервоноголові – «осоружні мавпи».

Згадалося, що, зокрема і звідси виводив Б. Поршнєв свою скандальну теорію про те, що неандертальці таки вижили поряд із нами (красива ідея, але маю, як і мейнстрім, іншу думку). Це питання водночас і суспільствознавче, і культурно-антропологічне (звісно).

Tre. Значить, так – будь-який базовий філолог, а особливо германіст, якого не цікавлять індоєвропейці/індоіранці, це вилупень-мутант, який підлягає спаленню у бронзовій корові. Бо з цього – південно-уральської культури Сінташт ІІІ-ІІ тис до н.е. (нинішній російсько-казахський кордон), знайденої у 1968 році В.Ф.Генінгом і Г.Б.Здановичем – і починаються індоєвропейці, які доместикували коня, потім впрягли його в справжню колісницю, і винайшли складний композитний лук (на концептуальному рівні це фондовано «курганною гіпотезою» Марії Гімбутас). Звідти арії і вирушили на завоювання світу (коли їхні коні, корови, вівці та кізочки ((втім, їх приручили в горах Загросу, в Анатолії)) зжерли все навколо). Пройшли Закаспій, перетнули Кавказ – а от далі і виникає питання…

На Вірменському нагор’ї сформувалися три течії – перша нам добре відома тепер, це фундатори Хетської держави (а також нова коліснична династія в її конкуренті – Міттані), які «розплющили» Аккад (який сам раніше підкорив шумерів), завоювали Левант, дали по зубах Єгипту і розділили з ним тодішню бронзову Ойкумену.

Друга течія – це народи Рігведи, які витіснили дравідів з півночі Індостану, і є пращурами більшості населення Центральної Азії (найбільш чистий, автентичний варіант – пуштуни, далі – перси і базові сучасні індійці). Тут усе зрозуміло.

Третя течія – власне, індоєвропейці, як не дивно, найбільш загадкова. Це народи, які пройшли і північно-черноморським, і анатолійським маршрутами, і від них походять 90% населення сучасної Європи. Це і греки (ахейці, дорійці, іонійці, еолійці, македонці та епіроти – але не пеласги, критяни і кіпріоти), і італіки, і кельти, і балти, германці….Величезне розмаїття. А от чи індоєвропейці етруски – досі невідомо (і так, і ні).

То коли розпалася спільна мова (спільний континуум діалектів), чи сталося це на Вірменському нагір’ї, на Іранському нагір’ї, в горах Загроса?

Чи індоєвропейці вірмени (периферія держави Урарту та горців кутіїв і хуррітів, які не раз руйнували держави регіону)? Лінгвістично так, а «генетично» – невідомо.

Картвели (грузини), з одного боку – нащадки мушків (звідси назва Месхетія), які належать до народів Анатолії, так само як і пращури етрусків, а з іншого боку, картвельські мови – не індоєвропейські, на відміну від вірменської.

Причому і грузини, і вірмени, і народи Великої (або Справжньої) Албанії (тобто Північного Кавказу) «генетично» переважно і справді є найдавнішим населенням регіону, фактично аборигенами з сапієнсів. Отака таємниця – локальна…

А мене цікавить дещо ширше питання (бо ж мене коле українська і словенська меншовартість): чому одні індоєвропейські народи, завоювавши Європу, створили потужні держави, розвинуті суспільства, а інші – зокрема прагерманці, пракельти (не всі), прабалти і прасловени (власне, колись це одне і те ж було, за мірками археологів не так вже давно і розчепилися) застрягли і засіли в лісах і горах і стирчали там ледь не тисячоліттями?

Відповідь археологів – «мало копаєте».

Відповідь лінгвістів – «погано читаєте».

Відповідь культурних антропологів – «не судіть їх по собі». А все ж (нуртує і гуде це кляте питання, нє)?

Quattro. Бронзова катастрофа Х ст до н.е., народи моря. Про це вже чимало написано і сказано. При цьому, завдяки фізикам і програмістам (радіоуглерод і масиви даних) потік відкриттів тепер постійно збільшується. Та з чим пов’язана шалена швидкість подій у процесі понищення бронзових імперій, особливо для тих розмірених, благосних часів?

Народи моря прийшли (або приходили давно) з тих-таки Балкан (з яких вище почався цей мікроесей), з Кавказу-Надкаспію, з глибин Анатолії, але не всі вони індоєвропейці. Також, у процесі до них долучилися пустельні семіти, які за 500 років до того, взявши технології індоєвропейців, завоювали Нижній Єгипет (і десь тоді якраз заварюється біблейська історія – локальне і надважливе питання). Сюди ж і таке чудо як виникнення Фінікії, і перший в історії політтехнологічний експеримент – проект провінційної єрусалимської теократії по створенню першого панівного наративу, який поставив справжню історію з ніг на голову…

Здавалося би, що нам до того сивого часу? А от і ні.

На зв’язках з етрусками постала на Балтиці поморська археологічна культура, чиї носії продавали багатим і величним містам етрусків бурштин, а звідти везли культурні звички, коштовності і зброю, відомо також про численні спільні шлюби (з поховань).У ІІІ столітті до н.е. поморці мігрували на наші Волинь і Полісся, за тим генерувавши зарубинецьку культуру (яку розкопав на Канівщині Вікентій Хвойка, з чого, власне, і почався український націоналізм в історичній науці).

Зарубинецька культура (ІІІ/II до н.е. – ІІ н.е. ) – таки культура праслов’ян, які ще не надто відокремилися від балтів, і яка відчувала впливи пшеворської культури (германців) і сармат (індоіранців, перших «лицарів у залізі»). А ви кажете – де ж ті народи моря?: так автохтони Полісся та Волині носять в собі генетику етрусків.

Cinque. Римський Лімес. То де ж він проходив на нинішніх українських землях? Вже і Буковина, і Одещина не вважаються останнім рубежем (а ще 20 років тому і це вважалося нісенітницею). Тепер і Хмельницька, і Тернопільська області – поховання готів і готських словен завалено римськими дипломами – військовими пенсійними посвідченнями. Навіть монетами часів Республіки!

Минулий 2022 рік, розкопки могильника села Карів на Львівщині – взагалі струсонули світове археологічне співтовариство. Багатющі могили готів і словен – зроблена на замовлення кераміка з Пергаму, причому зроблена на замовлення готського вождя, оскільки відображає мотиви північної міфології – норни, валькірії, оце все, і поряд словенські воїни і їхня кераміка з мавками і сімарглами (скіфськими летючими собаками). Хто ж це?

А це герої Маркоманських війн 160-180 років н.е., які весело били в Паннонії найкращі легіони Марка Аврелія – імператора золотого віку (це вам не хухри-мухри, пробачте, лупити якихось деградантів трьома століттями потому).

Динамічний Лімес і його вплив на культуру українського Південного Заходу, де перемішувалися дако-фракційці (посткельти), германці, прасловени і печеніги, конфедерація самоврядних міст на Пруті із центром в Кимпулунзі, яка жила римським життям у поблажливій тіні Флавієва Щасливого Легіону (ІV), яким під час Маркоманських війн командував Максим Децій Мерідій, прототип головного героя фільму «Гладіатор».

Тож, коли з Києва на Південний Захід прийшли Рюриковичі-Ростиславичі ( у 1084 році Рюрик Ростиславич та мадярська принцеса Ланка (Ілона) Арпад очолили перемишлянських хорват), то побачили тут високорозвинуту гедоністську торгову культуру, яку їм вистачило розуму не чіпати, а просто збирати податки…

Sei. Пов’язане з попереднім (і наступним), але окремо важливе питання: коріння Артуріани – пізня римська і постримська Британія. Буремне V століття в улюбленій століттями римській провінції, звідки під час неспокою в європейській частині імперії все частіше виринають узурпатори. Найвідоміший серед них Магн Максим (Магнус Клеменс Максимус, або бритською Максен Вледіг), який захопив половину всієї імперії (388 рік) і мав титул «імператора заходу». Простий вояка з сьома вода на киселі славетного роду Фабіїв Максимів. Рим сам породив феодалізм – така моя думка (це на майбутнє).

Через 22 роки слабуючий Рим боягузливо виводить з Британії легіони, даруючи процвітаючій провінції незалежність (нічого не нагадує?). З півночі стіну Адріана проривають пікти (це і є база сюжету «Ігри престолів»), з заходу, з Ірландії, острів атакують пірати-скотти («Залізні острови» з тієї ж «Ігри престолів»), зі сходу починають проникати сакси, яких перший верховний король Британії, зять Магна Максима (чоловік його доньки Севери, а значить, вона з роду Септимія Севера…) Вортігерн залучає як найманців і одружується на їхній принцесі Олуені (вірогідне ім’я, бо її називали просто «саксонкою»). Це викликає екзистенційне невдоволення римобритської аристократії.

Онук Магна Максима (тобто син його сина Константина) Амвросій Авреліан (валлійською Емріс Вледіг або Анн ап Ллейан, пізніше Емріс, «сокіл», латинізовано як Мерлін) разом із братом Утером збирає в Бретані близько трьох легіонів і біля 490 (тут є варіанти, вірогідно раніше) року висаджується в Британії, розгромивши Вортігерна і «його саксів» у битві при горі Беддон (наразі околиці міста Бат). Саксів вигнано, піктів знов викинуто за стіну Адріана (майже аналог стіни Траяна, «валів», шмат якої знаходиться між Хотином і Кам’янцем-Подільським), розбиті і ірландські пірати – мало того, з Ірландії як трофей вивезено один з каменів Стоунхеджа. Столицею єдиної римобритської держави стає Вента Белгарум (Вінчестер), позірною релігією – християнство із периферійним толеруванням друїдізму, а релігією еліти, яку складають ветерани римських війн – мітраїзм, привезений легіонерами з Малої Азії. Саме з мітраїзму християнство, особливо східне, гностичне, запозичило всю ранню обрядовість – а походить культ молодого бога у шапці-кучмі, який вранці вбиває бика, з вірувань кілікійських піратів, з батьківщини апостола Павла, Тарсу, і його синтезу із зороастрізмом. Це і є історична база Артуріани, яка надихнула культуру лицарства (п’ятьма століттями пізніше і з інших причин).

Римобритська держава в Британії існувала протягом приблизно два покоління, наступником Амвросія був Утерій (Пендрагон – П’ятихвоста Корогва, дотепер символ Уельсу та Ольстеру, червоний дракон на зеленому полі), який звабив дружину корнуольського дуки Горлойса і таким чином народив Артура.

Але все це вже «побрехеньки», бо з історичної точки зору і Амвросій, і Утер, і Мерлін, і Артур могли бути однією особою.

Останнім з римобритських Авреліанів (і Фабіїв Максимів) був «зрадник» Мордред, який знов привіз саксів для зміцнення своєї влади (і яких з Європи гнали інші, сильніші германські племена), а з ними – англів, ютів і фризів…

Які врешті його і вбили, утворивши перші саксонські королівства на острові – Кент, Мерсію, Нортумбрію, Весекс, Сасекс, Есекс і Істанглію (хто не міг це повторити, батько виганяв з пари, бо інакше – навіщо все?). Втім, гурман знатиме і Думнонію, Гастінгс, Гвікке, Мангосет, Меонвару, Суррей, Ліндсі і Острів Уайт, до того Ініс Уейт (а звідки д-р Толкієн брав свої назви?), центр друїдизму, де кишки рвали кожного повного Місяця і де поховано Боудікку, переможну над римлянами королеву іценів. Для британців острів Уайт – те саме, що для наших пращурів – острів Готланд, а для нас – острів Зміїний…

Думаєте, це кінець параграфу «Sei»? Ажніяк.

Війна римобритів і германців тривала ще близько півтора століття, втім, брити збереглися і в Уельсі, і в гірській Шотландії. Вельс було завойовано вже норманським королем Англії Едуардом І аж у 1282 році, і приєднано ним до власного домену (з тих пір кожен наступник Британського престолу – принц Вельський).

Втім, один з валлійських родів, що, як і решта вельських аристократів, увважав себе нащадками Авреліанів, 22 серпня 1485 року припинив війну Червоної і Білої Троянд: представник цього роду, висадившись (як і його пращур майже рівно 1000 років до того) у Британії з армією бретонських найманців і розбивши Ричарда ІІІ при Босворті. Саме так королем Англії став Анрі Тудор ап Горонві, спадковий король Вельсу, далекий родич Ланкастерів і онук Катерини Валуа, дід Єлизавети II (ну, власне тому вона і була рудою, бо не саксонка і не норманка). Який ще і заявив, що в такий спосіб повернув меч Артура на його правдиве місце.

До речі – Вельс, тобто вольски, тобто влахи, тобто волохи – це все це одне кельтське коріння, як і ім’я і прізіище Тудор і Тудоров, яке постійно зустрічається в найдавніших документах Русі – зокрема у першій русько-візантійській угоді 944 року: «Улеб от Володислава; Каницар от Предславы; Шихберн Сфандр от жены Улеба; Прастен Тудоров; Либиар Фастов». Ми ще до цього документу повернемось.

Тому подальший і останній перехід – логічний.

Sette. Етногенез словен і створення у словен держави, що прямо впливає на наше сьогодення просто щодня – зокрема, цим питанням спровокована і нинішня війна, а також процес подолання українцями меншовартості (і той монструозний егрегор, який меншовартість генерувала у росіян).

Що можна стверджувати напевно? Враховуючи те, що вже було сказано вище?

Перше: словени віділилися з балтів, десь у IV-III ст. до н.е., вірогідно під впливом германців на заході та сармат на півдні. Якщо з балтами і германцями (які розійшлися колись раніше) все ясно, то від сармат (аорси-аси, язиги, алани, роксолани і саки) навіть у сьогоднішній мові лишилося чимало слів: – шаровари, пан (жупан, володар великих стад, «велика жупа» – назва перших держав словен), і негрецькі назви наших рік – Данапер, Данастр, Донець і Дон. Така-от зустріч нащадків культури Сінташт майже 30 століть опісля, які ділили між собою ліс і степ…

Друге:  

У II-IV століттях н.е. на основі зарубинецької культури і міграції з півночі готів (тобто людей з острова Готланд, які перетнули море і висадилися у гирлі Вісли: «Ти повинен пам’ятати, що спочатку я розповів, як готи вийшли з надр Скандзи зі своїм королем Берігом, витягши всього тільки три кораблі на берег по цей бік океану, тобто в Готіскандзі.» – Йордан. Про походження і діяння готів, VI ст.) формується черняховська культура. Яка включає в себе вже всіх, крім балтів – у тому числі скифських недобитків, пізніх сармат, але найважливішим чином – готів, словен і даків (кельто-фракійців), з яких готи (це і гети, і гепіди, і квади, та ін.) і даки (даой – цю назву вони взяли від сармат, подібно до того, як колись потім словенами стали булгари) створюють вже власні держави. А це, відповідно, Дакія Буребішти і Ойюм.

У другій словени, як вже доведено, відіграють важливу роль. У цей же час народи черняховської культури зіткнулися з Римом (як кажуть бізнес-тренери «і це змінило їх життя»). Словени, люди лісостепової смуги, переживають тоді щось подібне до флоридських семінолів, які під впливом Іспанії, почали вести іспанський стиль життя, адже ті семіноли навіть створили державу Нового часу, яка певний час успішно протистояла США.

Власне, те саме стосуються і готів, які, спершись на словен з їхнім гідним подиву ремісництвом і сільським господарством, завдають все дошкульніших ударів по Риму, вінцем яких стає в 378 році битва при Адріанополі (Едірне), в якій готи вщент громлять величезну римську армію імператора Валента, а сам він тоне в болоті. До руйнування Риму лишається 99 років…

Готи починають розпадатися, частина з них перетворюється на пізньоримську аристократію. Як і на західному розі імперії, в Британії, тут, на її сході, посилюються народи умовної другої хвилі, а з Закаспія нашим степом чимчикують в Європу з місць демографічного вибуху недавні підстінні народи Китаю – номади тюрки: гуни, авари, булгари, хазари, не- тюрки мадяри, печеніги…Що неабияк заважає словенам (яких більше не захищають готи) перейти від вождеств і племінних союзів до державотворення.

Словени підпадають під владу Аварського каганату, гігантської кочової імперії західних тюрків (звідси маємо в нашій культурі слова-образи «упирів», бо аварські вої полюбляли одяг з людської шкіри). Тому шанс цей настає лише у 550-х роках після Юстиніанової чуми (нагадаємо, що імператор Юстиніан ледь не відновив всю Римську імперію без Британії та західної Германії, хоча націлився вже й туди), і коли пращури монголів, авари хана Бояна встали на римську службу Тиберія II і почали нищити «розплодившихся» словен.

Врешті-решт озвірілі словени (от як ми зараз) зламали аварам карк – у союзі з франками (як і зараз) і в 623 році створили першу свою державу під керівництвом франкського негоціанта словенського походження Само (також відомого як Дагоберт, Радульф і Самослав), за культурою такого ж галло-римлянина як і Амвросій Авреліан в Британії двома століттями раніше…Шляхи Господні несповідні, перетинаються і в такий спосіб.

Держава ця (нашого народу хорутан, тобто пращурів словенців і чорних хорват) проіснувала недовго, але вона включала в себе нинішні Чехію, Нижню Австрію (Карінтію), Сілезію, Словенію і Словаччину. Що явило тодішній Європі апетити нашого скромного народу хліборобів…

Таким чином починається перший, допольський «потоп» – завоювання словенами Східних і Західних Балкан, Східно-Центральної Європи (вціліли лише «молдавани», римодаки, і то в горах, і то, бо родичі), утворюються перші словенські держави на Адріатиці, і все це щастя триває до моменту, коли в регіон приходять булгари і мадяри (а мадяри це уральські фіни під керівництвом скинутої низовою революцією іудаїстів хазарської аристократії – це вже доведено).

Так словенська Нітра стає васалом Священої Римської імперії франків – і Нітру та Мораву (Словаччину із Закарпаттям, та Чехію і Баварію) врятовано від мадяр. А держави Югославії (Хорутанія, Рашка, Дукля, Травунія, Захумьє, Паганія і Боснія ) – стають васалами Імперії Ромеїв, і в такий спосіб їх врятовано від булгар. От і запам’ятаємо 9 перших держав словен – число мудрості. Цей процес завершується у 9-му столітті, ключовому вже в нашій власній історії…

У цей час на «старих» землях словен (квадрат Вісла-Двіна-Дніпро-Дністер) панують різнобарвні словенські вождівства, зокрема племінні союзи, які так і називаються, якщо сучасною мовою перекладати «У Полях» (поляни і поляки), «У Лісах» (древляни, дуліби), «У Степу», тощо. На півдні ще жевріють остроготи, як завжди процвітають греки, шлях на південний захід перекрито потужним Болгарським царством (уже Болгарським, бо воно, всмоктавши словен, словенізується і потрохи християнізується), та самими ромеями (римлянами, східноримлянами, візантійцями, серед яких вже друге століття як еллінська культура витискає латинську, а на рубежі 7 і 8 століть до влади приходять елінізовані вірменські династії). На сході дорогу в Багдад (єдина тоді альтернатива столиці світу Константинополю) перекривають нащадки авар – хазари.

Переважно, ці словенські вождівства є хазарськими данниками, бо хазари «вирішують» з ромеями та іншими, всіма дальшими тюрками і арабами, які знаходяться у фазі пасіонарного вибуху завдяки ісламу. Араби (які знищили Персію), хазари, які контролюють всі перешийки, і ромеї – воюють за Кавказ. Ми особливо нікого не цікавимо, нас там і не стояло…Хазарський каганат – потужна держава доби, але щодо словен – це прохолодна гегемонія, бо далека (Саркел, Біла Вежа, сьогодні – на дні Цимлянського водосховища, кордон Ростовської та Волгоградської областей).

Словенська експансія на Північ (більше позаяк нікуди) заклякає на Балтійським узбережжі, де разом із балтами, балтійськими словенами і фінами доводиться створити «акціонерне товариство». Там формується народ ільменських словен, майбутніх псковичів і новгородців (потім знищений Іваном III Московським). Звідти на схід, із замовленнями від Ганзи, за золотими діргемами пливуть пузаті кораблі словенських піратів-торгівців, «ушкуйників», які, мішаючись із фінами, скоро побудують свою столицю Вятку (Хлинов, нинішній Кіров) і вигадають таємну мову «фєню», бо «офєня» – це торговець-шпіон, який прикидається коробійником, а сам несе таємні повідомлення від «річкового флоту джентльменів удачі» по портових містах від острова Рюген до самого Багдаду….

«Скучно, дєвіци». І тут Фортуна раптом посміхається вже північним словенам (географічно «східним», але – найдавніші мови словен: сербська, чеська та українсько-білоруська, тобто, власне, а) є шлях на приморський Південь і б) стара лісостепова Північ, і більше немає нічого, це і є світ північних словен).

І ця Фортуна (знову) нащадки готів. Таких самих, що, як і наші словени, що у попередню вищеописану хвилю міграції, лишилися «вдома». Настав їхній (і наш) час.

В усі боки з перенаселеної Скандинавії порскають флотилії норманів (а це нова технологія – поліпшені, водночас морські і річкові кораблі, здатні пересікати море – більше ні в кого таких немає, адже кораблі візантійців, великі, неповороткі, повільні, триста років не змінюються, вони лише перевозять солдат, та й супротивників особливо нема, араби тільки освоюють морські ремесла). Ці кнорри і драккари повні маленьких команд ризикових людей в залізно-шкіряних обладунках, оновленні тих, що колись зробили непереможними сармат. Людей, яким нічого втрачати, бо вдома – сезонна голодовка.

На заході нормани (норвежці, ісландці і данці) з ходу відхоплюють величезний шмат зажирілих, християнських саксонських королівств – завойовують Кент, Істанглію, частково Мерсію. Загрузла у християнстві, молельницька Англія у шоці – над нею завис молот Тора. Виникає здоровезна Дейнло, тобто Область Данського Права. Германці Британії, які за три століття забули своє коріння, знайомляться з іменами героїв нового часу – це Сігурд Змієокий, Рагнар Лодброк (Шкіряні Штани) та Івар Безкостий. Ватаги тисячі кораблів.

На бік інтервентів переходить королівство Нортумбрія, Шетландські і Гебридські острови, держави низинної Шотландії. Невдовзі нормани захоплюють владу і в Ірландії, яка, як завжди заклопотана різаниною ельфів із фері. Рольф Пешехід (так прозваний через те, що жоден кінь не міг витримати його вагу), надалі відомий як Роллон та Робер Норманський, підкоряє північ Франкського королівства, стаючи найвпливовішим феодалом Західної Європи. Флоти норманів сунуть у Середземне море – так з’являються потужні Сицілійське, Сардинське та Неаполітанське королівства.

Як бачимо, упритул пасіонарії підібралися до столиці світу – Константинополя (який запопадливо озброює свою доньку Венецію, яка відтепер сяк-так має спробувати закрити проливи для морських конунгів). Чому ж морські конунги не змогли захопити ще й Константинополь?

Відповідь на це питання коротка: Русь.

…Світ східних скандинавів, свеїв (і пращурів мігрантів швабів, які дісталися аж Баварії) – це Балтика, адже Швеція і «її» острів Готланд дивляться на схід, а не на захід. Тим більше, що західні «родичі», данці та норвежці (і їхні племінники ісландці) до яких з півдня линуть багатства християн, саксів, франків, латинян – перекривають їм «повітря», беручи із собою хіба що на третіх ролях. «Западенці» швидко перетворюються на континентальну аристократію (а їхні держави на півночі міцнішають і централізуються), дозволяючи «східнякам» сезонно грабувати вбогу Суомі.

Але поступово шведи (пост-готи) знаходять свій «ринок», це охоронна функція при портах північноєвропейської Ганзи. До якої входить і колонізований «західними» словенами (ругіями) острів Рюген (Руян), зокрема там і дотепер копають місто Аркону, величезний дохристиянський релігійний центр поморської (балто-словенської) культури, про яку йшлося вище. Вірогідно, зокрема і звідти нормани з Готланду (тут цю назву вживано за аналогією, бо її скоро витіснять інші назви) дізнаються про східний берег Балтики (а також, зрозуміло, і іншими шляхами, просто «острів Руян» це «красиво»).

З середини 8-го (!) століття кораблі шведів, на манер норвежців починають атакувати узбережжя східної Балтики, зокрема і шукаючи східний річковий шлях як на Константинополь, що, серед іншого, вже приблизно століття (зміна внутрішньої політики за грековірмен – зчезають армії з місцевих) славиться гарними заробітками для найманців, так і на Багдад, адже одна-єдина поїздка туди робила з простого гребця щонайменш бонда, а як пощастить – то й ярла. Проте, на східних балтійських берегах, заселених не християнами, які мріють померти, а язичниками (балтами, фінами і словенами), які хочуть жити, і, бажано, добре, шведські авантюристи зустріли серйозний опір…

Тут зупинимося на трьох речах.

Насамперед, попри всю заслужену дискредитацію у науковому співтоваристві як пізній і ідеологічний твір (локальний аналог Вітхого Завіту) Повісті Временних Літ, прочитаємо, що, власне там написано. Виділено напівжирним шрифтом важливе для нашого екзерсису.

«В лѣто . ҂s҃ . т҃ . о҃ [6370 (862)] ❙ И изгнаша Варѧгы за море и не даша имъ дани . и почаша сами в собѣ володѣти. и не бѣ в нихъ правды . и въста родъ на род̑ . и быша оусобицѣ в них̑ . и воєвати сами на сѧ почаша . и ркоша поищемъ сами в собѣ кнѧзѧ . иже бы володѣлъ нами и рѧдилъ . по рѧду по праву . идоша за море к Варѧгом̑ . к Руси . сіце бо звахуть . ты Варѧ̑гы Русь . ӕко се друзии зовутсѧ Свеє . друзии же Оурмани. Аньглѧне . инѣи и Готе. тако и си ркоша. Русь . Чюдь Словенѣ . Кривичи . и всѧ землѧ наша велика . и ѡбилна . а нарѧда въ Д неи нѣтъ. да поидете кнѧжит̑ и володѣть нами . и изъбрашасѧ . триє брата. с роды своими . и поӕша по собѣ всю Русь . и придоша къ Словѣномъ пѣрвѣє. и срубиша город̑ Ладогу. и сѣде старѣишии в Ладозѣ Рюрикъ. а другии Синєоусъ на Бѣлѣѡзерѣ . а третѣи Труворъ въ Изборьсцѣ . и ѿ тѣхъ Варѧгъ . прозвасѧ Рускаӕ землѧ .

Коментувати тут мало є що – русь, яка від свеїв і готів, рідня германців та англійців (а так сказано, як ми тепер знаємо, через поліетнічність піратських команд), після того, як отримала по зубах від «чудь, словен і кривичи», запрошена в особі роду балтійських морських конунгів шведа Рюріка (вірогідно, це не ім’я конкретної людини), до угоди про захист, такої ж як Роллон до короля франків – і в ті ж самі роки(!), та на значно гірших умовах ніж у Франції, «без землі». А чому так (про кривичів, які прорвалися, як розповідалося вище, на Балтику, і чому їх вказано окремо від «словен» (бо словени – це люди з півдня і заходу) – іншим разом)? Тому що «труба поніже, димок пожиже».

Завданням автора ПВЛ, який писав свій твір щонайменш 250 років після подій, була легітимація правлячої династії, зокрема і її позиціонування в якості християнських володарів. Утім, перед сюжетом про запрошення скандинавів, літописець розповідає про багатства Київської землі і її словенське походження, родинність її аж до Морави, Подунав’я та Адріатики (про що сказано вище – і тут слід підкреслити, що словени розповсюджувалися саме з заходу і півдня на північ і схід, що тепер довела археологія, паралельно і перший магістральний торговий шлях пролягав з Дунаю на Північ, на Балтику) . Виникає логічне питання: угода про захист (і, слід думати про все решта) чого саме і від кого? Вочевидь, не бідного балтійського узбережжя, цінного лише гирлами річок углиб континенту…

Далі, звернемо увагу, що в добре розкопаній літописній Ладозі однією з найстаріших знахідок є кривицьке срібне височне кільце 750-х років (до речі, фінською і естонською і дотепер: Крівія – Росія, Руотсі – Швеція). Скарбів там загалом чимало, навіть арабські, ледь не найдавніші в Східній Європі – 780 років. Ладога, безперечно скандинавська – але й особистий домен київських великих князів, який віддавався ними у лен шведським ярлам зі спільної із ними родини (зокрема, Рангвальдові Ульфсону та його синові, далеким родичам дружини Ярослава Інгігерди, в хрещенні Ірини, доньки шведського короля Олафа Шьотконунга і Астрід Мекленбурзької, доньки словенського князя ободритів, бодричів). Чи була Ладога шведським Гонконгом? І так, і ні. Так, бо відкривала шлях з Балтики на Дніпро і Волгу, і ні, тому що не була чужоземним володінням в іншій країні, а лише частиною складної системи держави «словенських русів». Чому словенських? Бо руси були і баварські, і навіть іспанські. Руси – це не народ, а професія і суспільний стан – і знов знаходимо аналог з часів після розвалу найближчої нам імперії, теократичної Радянської: «човники», «челнокі». Що ж означає «русь», чому до вивищення Київської держави це слово повсякчас пишуть з маленької літери (якщо це не початок параграфу чи окремого речення)?

Важливо, що rusi – це не словенський корінь. Це корінь давньошведський. «Варяг» – не його прямий синонім, бо це слово подорожувало до Візантії з західної Скандинавії, а rusi зі східної Скандинавії – на Близький Схід. Це слово «гребці», пізніше «торговці» і «пірати», з’явившись у шведського східного узбережжя, перелившись крізь мову фінів, дісталося перських портів південного Каспію і, згодом, Багдаду, де й почало означати «північних торгівців хутром, медом, салом для свічок та рабами». Озброєних торгівців на скандинавських судах, але далеко не всі з них були «норманами». Тому що тут і криється відповідь «що, кого і навіщо» словенські правителі запросили захищати у 862 році.

Актуальна археологія свідчить – у лісостеповому морі словенських вождівств та «державок» 9-го століття на території сучасної України та Білорусі, частково і східної Польщі, одні хилилися убік хазар, інші всмоктувалися у систему стосунків старовинних князівств поляків із Священною римською імперією східних франків (германців), на південному заході – знаходилися під впливом «вічної» імперії ромеїв. Та на рубежі 10-го століття виразно руськими – скандинавськими – швидко стають лише (це важливий, як сьогодні модно казати «тейк» сучасних археологів) Чернігів, Київ і Переяслав, це і є «первинна Руська держава». Вона стрімко розширюється, жорстоко знищуючи хазарських васалів (як твердять сучасні хазарознавці), в усі боки, але головно – на південь, уздовж річкового торгового шляху до Чорного моря. Князі (конунги – взагалі-то, два слова одного кореня і значення ізнов зійшлися через тисячу років) Ігор та Святослав буквально прорубають крізь хазар і болгар дорогу до столиці світу. Але перед завершальним акордом слід усе-таки згадати імена підписантів угоди 944 року з Константинополем, для уявлення про те, чим була «русь»:

«Вуефаст от Святослава, сына Игоря; Искусеви от княгини Ольги; Слуды от Игоря, племянник Игорев; Улеб от Володислава; Каницар от Предславы; Шихберн Сфандр от жены Улеба; Прастен Тудоров; Либиар Фастов; Грим Сфирьков; Прастен Акун, племянник Игорев; Кары Тудков; Каршев Тудоров; Егри Евлисков; Воист Войков; Истр Аминодов; Прастен Бернов; Ятвяг Гунарев; Шибрид Алдан; Кол Клеков; Стегги Етонов; Сфирка…; Алвад Гудов; Фудри Туадов; Мутур Утин; купцы Адунь, Адулб, Иггивлад, Улеб, Фрутан, Гомол, Куци, Емиг, Туробид, Фуростен, Бруны, Роальд, Гунастр, Фрастен, Игелд, Турберн, Моне, Руальд, Свень, Стир, Алдан, Тилен, Апубексарь, Вузлев, Синко, Борич.»

Скандинави навіть не те щоби домінують – це і словени різних країн, і волохи, і франки, і вірогідно, вірмени, мабуть, і якісь тюрки. Всі можуть зробити свої висновки. Знаємо напевне інше – у наступні 50 років київські конунги, по-перше, стрімко словенізуються (як там пише Лев Діакон – Сфендослав?), по-друге, маргіналізують хазар і воюють з болгарами (чим викликають незадоволення Другого Риму), і по-третє, вже за Володимира Святославича, який буквально витиснув з Василя II Болгаробойци і хрещення, і одруження (породичання, що не вдалося його бабці Ользі) і торгові привілеї, і – розмірів легіону 5-тисячний руський корпус у Константинополі (надалі він перетворюватиметься на значимий політичний фактор). Відмовити імператор Василь не міг, адже проти безкінечних переворотів у ромейській імперії він вирішально сперся на «київських русів» свого хрещеника. Які надовго (та й назавжди) зачинили столицю Європи і Азії від своїх західноскандинавських родичів. Так вікінги і зупинилися в континентальній Греції, ніколи не побачивши Боспору…

Співіснування торговельно-військової Руської держави і словенської аристократії у межах наших нинішніх земель не було безхмарним (протилежне намагається довести наш перший політтехнолог Нестор). Як умовному «норманістові» мені б і не хотілося на це вказувати, але експансія дому Рюрика «від Сяну до Дону» не була (сучасна археологія про це нам каже) якоюсь «мирною інтеграцію в Євросоюз». Втім, русь дуже скоро розтворилася в словенському морі, її 11-те та 12-те століття, попри логічну для доби високого середньовіччя децентралізацію, були культурно розкішні.

Проте, хазар скоро змінили кумани (половці), змінилася кон’юнктура візантійського ринку, стало неприйнятним продавати християн у рабство, а тому експедиції молодших князів (як колись східношведських ярлів), таких, як Довгорукі, почали «ходити далеко» у Залісся (ну, добре, «колочинську культуру») щоби там ловити людей серед східних фінів, де не раз ці експедиції отримували по зубах, та це їх, на жаль, не спиняло…

Саме так виникло надто віддалене від «власне Русі» Суздальське, а за ним Володимиро-Суздальске князівство, із агресивною культурою «панів і рабів» та вертикальною владою, чий князь Андрій («Половчанин») уперше порушив правило «мовчазної» домінації Києва, хоч потім і програв киянам війну, і сам був убитий східнофінськими боярами Кучковичами (власниками тієї землі, де знаходиться Москва). У грізний час це князівство стане на бік монголів, з від нього і починається історія Московії.

Проте, тоді це виглядало на периферійну тему: на початку XIII століття кумани закривають дорогу на Багдад, а хрестоносці (а з ними венеційці) захоплюють Констанинополь. Триста років уже нашої «господарської» історії завершуються – Руська держава київських Рюриковичів остаточно розвалюється, нові великі князівства розходяться по векторах династично-економічних інтересів.

А от на два питання: чи існували східні словени та хто такі українці – я вище так і не вспів відповісти. Але неодмінно це зроблю (і дивитимуся найкращій канал про українську історію).

Максим Михайленко, головний редактор Newssky