Як уникнути самотності після повернення з війни

Олена Александрова, Майя Пасічна

 Французський Нобелівський лауреат з літератури Альберт Камю колись сказав: «Для більшості людей війна означає кінець самотності. Для мене вона – остаточна самотність».

rtr3nfh9.siСенс даного висловлення стає очевидним лише тим, хто пройшов крізь військовий ад або тим, хто спілкуєтьсяіз учасниками військових подій. Парадокс військової служби полягає у тому, що з одного боку, солдати стикаються з насильством та смертю, вони довгий час були ізольовані від рідних та друзів, а з іншого боку відповідальність за побратимів, можливість кожної хвилини вплинути на хід подій, приймаючи рішення на межі життя та смерті, – надає їм впевненості в собі та рішучості долати повсякденні тяготи військового життя.

І хоча повернення з війни занурює людину в іншу реальність – з іншими цінностями та пріоритетами – коли потрібно займатися пошуком роботи або клопотати про фінансову допомогу, налагоджувати побут та стосунки, в душі солдат продовжує воювати, переживає за тих, хто залишився на війні.

Такий перехід від військового до цивільного життя не минає для людини просто і швидко. Як зазначають ветерани бойових дій, з війни протягом місяця повертається тіло, мозок може повертатися з війни ще, як мінімум, рік. Людина несвідомо стає «чужою серед своїх».

Якщо в позавоєнному житті впродовж більше ніж одного місяця людина відчуває страх, безпорадність, погано спить або бачить нічні страхіття, лікарі діагностують її синдромом посттравматичного стресу.

Деякі науковці вважають посттравматичний стрес псевдодіагнозом; те, що зараз називають депресією, і діагностють нею кожного першого, призначаючи антидепресанти, ще 50 років тому називали меланхолією. Не варто вішати ярликів, але варто пам’ятати, що коли людина живе страшними переживаннями минулого впродовж довгого часу, це негативно впливає на стан її здоров’я.

Американські вчені дослідили, що люди у стані стресу більш схильні до самогубства, – четверо з десяти чоловіків, які повернулися з війни, вкорочують собі життя. Зрозуміло, що люди не вкорочують собі життя в лікарнях, куди вони потрапляють, як правило, після військових операцій. Вчорашні солдати роблять це через якийсь час вже після повернення додому, і причиною є, передусім,самотність –страждаючи від моральної або фізичної болі, маючи сімейні або особисті проблеми, – вони уникають спілкування.

Випускниця університету Арканзасу (США) професор психіатрії Сю Картер стверджує, що за зцілення і розслаблення людини відповідає речовина під назвою «окситоцин», який ще називають гормоном любові. Окситоцин допомагає долати стрес, заспокоює і заохочує бажання спілкуватися. Рівень цього гормону в організмі зростає по мірі зростання позитивного спілкування в соціумі.

1400170871-8691Психологам відоме імя американця Ронадьда Хаббарда, який у 1957 році запропонував так звану «шкалу емоційних тонів». Хаббард ранжував емоції людини починаючи з найбільш до найменш негативних –апатія, безнадія, горе, страх, занепокоєння, ворожість, обурення, гнів, нудьга,і закінчуючи позитивними – інтерес, радість, ентузіазм та інші.

Марина Грибанова, експерт з питань профілактики наркоманії, відома тим, що провела тисячі лекцій для школярів України («Правда про наркотики»), посилається в своїх лекціях на Хаббарда.

Вона застерігає проти зловживання ліками, зокрема антидепресантами, натомість закликає шукати інформацію про те, як самостійно вирішувати проблеми, вирівнюючи свій психологічний стан.

Це важливо, тому що лише знаходячись в позитивних емоціях людина може вести конструктивне і здорове життя. В негативних емоціях людина не в змозі творити і схильна до захворювань.

Знаючи де саме на шкалі людина знаходиться, можна сходинкою за сходинкою піднятися на рівень позитивних емоцій.

Крім того, пані Грибанова розповідає про те, що ефективне спілкування можливе між тими, хто наразі знаходиться на сусідніх сходинках по шкалі емоції. На практиці це означає, що якщо до вас звертаються у гніві або з ворожістю, варто продемонструвати що вам нудно, щоб «погасити» ворожість співрозмовника.

Не слід скептично ставитися до так званих «нетрадиційних» методик.

Нещодавно опубліковане дослідження, проведене Стенфордським університетом (США), доводить ефективність медитації на диханні для військових ветеранів, які проходять реабілітацію від посттравматичного синдрому. Дане дослідження було проведено за участю 21 американського ветерана війни в Іраку і Афганістані і базувалося на методиці застосування медитації на диханні, відомої під назвою йога Сударшан Кріа. Цей тип йоги передбачає вправи на дихання із перервами на дискусії і розтягування з метою лікування тривоги, згубних звичок і депресії.

7e6fee7c34ec5f10520f6a706700756dДослідження виявило, що йога Сударшан Кріа може призвести до зменшення так званої занадтої пильності– одного з основних симптомів посттраватичного синдрому, коли людина постійно шукає докази існування загрози. Іншими словами, запропоновані вправи, які можна виконувати як в лікарні, так і за її межами, дозволяють знизити рівень фізіологічної реакції переляку у людини, навчають сприймати навколишній світ як безпечне середовище.

Надалі, коли солдат повертається з лікарні додому, важливою є його адаптація до людей, які знаходяться поруч, а також розуміння ситуації, яка складається на даний момент в його житті. Фактори, що відіграють в цьому важливу роль, є наступними.

По-перше, необхідні міцні стосунки з родиною. Кохання дружини, розуміння родини, спілкування з дітьми суттєво прискорюють моральне та фізичне видужання солдата. Здоров’ю сприяють безпечне та стабільне середовище, яке можуть йому забезпечити міцна родина та рідна домівка.

Слід зазначити, що за час відсутності солдата, його сім’я теж зазнає змін – рідні вчаться жити самостійно, жінки починають брати на себе роль чоловіків. Все це може призвести до напруженості у відносинах і, щоб запобігти цьому, важливо обговорити перерозподіл обов’язків. В результаті того, що близькі люди вимушено знаходились певний час в різних середовищах, потрібно знаходити час для бесід, обговорювати досвід, набутий під час відсутності, шукати нові спільні інтереси тощо.

По-друге, вчорашньому солдату потрібна щоденна зайнятість, яка буде задовольняти його почуття потрібності саме на гражданці. Мова йде про роботу там, де його досвід та вміння є найбільш потрібними суспільству, наприклад, наразі це може бути робота в силових відомствах, радником на громадських засадах на підприємстві оборонної промисловості, тренером в армії, воєнкомом тощо.

Можна розглянути можливість навчання, щоб згодою піти в політику або дипломатію. Крім того, у вільний час рекомендовано участь в шкільних ініціативах, які передбачають спілкування з дітьми і допомогу тим, хто цього потребує через громадські організації (інвалідам, ветеранам, тваринам тощо).

І, наостанок, слід зазначити, що особливе місце посідає дуже популярний і добре зарекомендований метод для одужання солдатапід назвою «тваринна терапія», частіше за все це робота із собаками-терапевтами.

Собак-терапевтів змалку вирізняє їх бажання спілкуватися з людьми, наприклад, вони з увагою реагують на голос людини і можуть тривалий час, не відволікаючись, дивитися на людину. Собача любов, вірність та довіра сприяють загоєнню душевних ран і відтак собаки більш широко наразі використовуються для терапії людей з посттравматичним стресом, і солдат у тому числі. Слід відмітити, що в ході експериментів із собаками та їх власниками, було помічено, що коли власник з собакою навіть просто дивляться один на одного, у власника зростає рівень вищезазначеного гормону окситоцину.

На заході існує багато проектів та громадських організацій, які опікуються питаннями реабілітації людей, у тому числі за допомогою тваринної терапії. Так, Державний університет штата Джорджія(США) в результаті проведення дослідження із застосуванням тваринної терапії, де зареєстрований для терапії собака перебував під наглядом ліцензованого психіатра, виявив спад симтомів тривоги та відчуття самотності на 60 відсотків. Фокус-групою дослідження була група з 55 студентівмісцевого колледжу.

Громадська організація «Воріор Канін Конекшн»(США) розробила новаторську терапевничну програму, в рамках якої ветерани війни, які страждають від посттравматичного стресу, тренують службових собак для солдат з вадами руху. Самим ветеранам службова собака такого роду не потрібна, але вони вчаться заохочувати, винагороджувати та навчати цуценят сприймати навколишній світ як безпечне місце.

Так, для того, щоб видресирувати собаку, солдати, яким притаманні відсторонення, небажання вступати в діалоги та постійне переживання минулих подій, спершу повинні подолати свої власні комплекси.

Солдати, які ізолювалися від суспільства, повинні вийти у світ, щоб познайомити собаку зі світом; люди, які реагують на надто гучні звуки з тривогою, мають навчити собаку спокійно сприймати ті самі звуки; а ті, хто реагує на світ з гнівом та дратівливістю, повинні робити щасливий та грайливий вигляд у той час як вони хвалять та заохочюють собаку.

Тренування собаки заохочуює дружні контакти з незнайомими людьми і перехожими, дотримання щоденного розкладу і дисципліни, розвиває почуття цілі – підготувати треновану собаку для іншого солдата-ветерана, отже робить ізоляцію тренера неможливою. Зазвичай, в результаті спілкування солдата з собакою в рамках такого проекту досягаються: поліпшення сну, зменшення потреби в знеболюючих, зменшення соціальної ізоляції, реінтеграція в суспільство, розвиток батьківських навичок.

Відтак, однією з проблем людей, які повертаються із зони військових дій є відстороненність, небажання йти на контакт, усамітнення. Запобігти цьому можна різними методами, але, насамперед, спілкуванням. Спілкування, особливо в час кризи та нестабільності в країні, виступає захисною силою людини, силою, яка може відштовхнути від невиправданих дій, пагубних звичок, агресії та надати впевненості у майбутньому.

Поделиться:

В тему:

,

Добавить комментарий

Войти с помощью: 
UkrNET - поисково-информационный ресурс