ЩО НЕ ТАК ІЗ ГРОМАДСЬКИМ МОВЛЕННЯМ

Мені справді дуже шкода, що Зураб Аласанія пішов у відставку з посади голови НТКУ.

1tv

За час його керівництва канал довів, що може бути цікавим, суспільно-корисним і незалежним. Але — на мій погляд, є принципова помилка, якої припускаються геть усі реформатори українського державного мовлення, і вона концептуальна. Обминаючи її виклик, вони розачаровуються, а потім і роздратовуються, і це логічно.

Справа в тому, що на мою думку, канал, який знаходиться у державній власності — ажніяк не може бути громадським телебаченням. Або — якийсь час може щиро намагатись таким бути, і лишатися бідним, постійно перебувати у фінансовій скруті (особливо в країнах із відносно невеликим ринком).

Адже — і так багато де в світі — депутати і чиновники вважають гроші, які надходять до скарбниці — «своїми», хай умовно. Гроші, які отримав уряд, як кажуть ідеологи економічного панування держави «втрачають походження» (завжди дивувався цинізму такого формулювання — але нічого із цим не поробиш, так і є, якщо нас влаштовує така податкова система). Це називається pooling. Відповідно, розпоряджається цими грошима уряд і його агенти. Розпоряджається за логікою десь посередині між вимогами закону і бажаннями внутрішніх груп впливу (або, як варіант, формально-безглуздо).

За таких правил займатися суспільно-корисною діяльністю (власне, просвітництвом) украй важко — це, власне, подвиг. Що й робив на максимумі зусиль Зураб Аласанія і його люди.

Можна прийняти хоч сто законів, але природа явища від цього не зміниться — незважаючи на те, що держава є функціональною надбудовою національної громади (суспільства), це жодним чином не означає, що політичні представники цієї громади (в нашому випадку депутати і президент), а також державні менеджери повинні віддавати комусь контроль над власністю, яка створена державою і нею ж фінансується.

Іншими словами, сподіватись на те, що на основі державного телеканалу можна створити громадський — завжди було помилковою ідеєю.

Громадським може бути телебачення, що прямо фінансується громадою (пожертви), або у розвинутому вигляді спеціальним (а не таким, що «втратив походження») податком: найбільш яскравий прояв цього феномену, BBC, існує з податку на телевізори і частково на прямі бюджетні дотації. Але ВВС створено спеціальною хартією, на підставі якої корпорація і управляється. Вона не є державною власністю в прямому значенні цього слова (так само як Федеральна резервна система в США, хоча вона загалом і спрямовує фінансову і монетарну політику Америки, виконуючи функції центрального банку, але не є ним!).

Приватний канал, хоч би яких етичних стандартів та угод дотримувався власник чи власники — із зрозумілих причин (він є бізнесом) теж не може виконувати громадську функцію (хіба що як благодійність).

Дуже близько до громадського мовлення підійшов Савік Шустер із своїм телеканалом, подобається нам його контент чи ні. Але в тому й «фішка», що продукція приватного каналу має подобатися більшості, щоби він заробляв гроші на розміщенні реклами та підписці.

А державний канал — ну, що ж із ним робити, аби його не використовувала кожна нова влада, панівна політична партія?

Приватизувати — гадаю, його із задоволенням придбає якась із фірм Михайла Поплавського за суму, значно більшу, аніж ту, що пропонують за багатостраждальний ОПЗ. Ну, або підпорядкувати канал Міністерству культури — хай перетворюється на канал «Культура».

Адже часто саме так у нас побутово і сприймають громадську функцію телебачення, що, вочевидь, пов'язано із моралізаторською функцією літераторів у центрально- та східноєвропейських суспільствах, а також і вітчизняною кобзарською та сатиричною традицією...

Максим Михайленко


В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс