Золотий Марк: митрополит РПЦ з Хуста будується в Московській області

Ексклюзив. Керівник Хустської єпархії так званої УПЦ МП (а точніше РПЦ МП імені Сталіна), який як відомо є громадянином РФ – митрополит Марк (Петровцій), активно займається будівництвом власного будинку в самісінькому серці Швабростану. Залучення керівника єпархії до будівництва на Росії в умовах повномасштабного конфлікту, який вже триває третій рік, може викликати негативну реакцію серед вірян та українського суспільства загалом. Важливо, щоб громадськість отримувала достовірну інформацію про дії релігійних лідерів у такому контексті.

Стало відомо, що його будинок розташований в м. Сергієв Посад Московської області, по вулиці Пугачова, будинок 13 «А». Дана інформація підтверджується із отриманої міграційної картки, яку заповняв митрополит Марк під час отримання паспорта громадянина РФ. А далі все стало відомим з відкритих джерел. Так, наприклад, відомо, що земельна ділянка, на якій побудований будинок має присвоєний кадастровий номер: 50:05:0070402:016. Перевіривши кадастрову карту РФ, вона вказує на той самий будинок.

Міграційна карта митрополита Марка

Проаналізуємо цю ситуацію. Приватний будинок архієрея на 1355 квадратних метрів у «еліті». Так, це просто «квартирка» для священнослужителя! Хто ж не мріє про таку «скромну» житлову площу? 20 650 217,4 рублів (це близько $250 000) — це ж нереально для пересічного громадянина. Які там розкішні яхти чи заміські маєтки, коли можна мати свій власний храм у двох поверхах?

Мабуть, архієрей потребує місця для зберігання всіх своїх книг, котрі він прочитав за життя… тобто, усіх тих, що підходять під його стиль життя. Справжня бібліотека мудрості! Чи, може, це просто додатковий простір для запрошення друзів на «духовні бесіди»?

Скромна келія смиренного аскета

Навіть духовність вимагає комфорту! Зрозуміло, що регулярна молитва в такій розкішній обстановці набагато ефективніша, адже, як відомо, «Бог любить трійцю» — зручність, комфорт і велич у убогу світобаченні закарпатського владики Марка.

Уявляємо, як архієрей, замість простих бутербродів з пісною кабачковою ікрою, влаштовує бенкети з делікатесами для священнослужителів. Звичайно, у такому будинку навряд чи можна почути звичайні скарги на життя: «Ох, як же важко! Немає місця для душі». Тут більше на кшталт: «Ой, знову стіни занадто товсті, не чую, як моя молитва долинає до небес».

Отже, це ж не просто будинок, а справжня фортеця духовності, де стіни не просто з цегли, а з матеріалів, які забезпечують «святість» кожного куточка. А що ж інші священнослужителі? Напевно, у них є свої маленькі «хатки» на 200 квадратів, де вони мріють про те, як би вони могли перекваліфікуватися в архієреїв!

Весь цей блиск і пишнота, звісно, викликають питання, але кому, як не архієрею, бути символом розкоші та достатку в наш час? І хто знає, може, такий будинок — це просто спосіб нагадати про те, що духовність може мати різні обличчя. Тільки от якось дивно, що одне з цих облич — у розкішному особняку.

Ось уявіть: чернець, який приніс обітницю бідності, живе в розкішному будинку площею 1355 квадратних метрів. Справжній лицар духу! Замість того, щоб жити у скромній келії, він обрав себе за супермена, у якого все дозволено. Мабуть, для нього це і є новий шлях до святого просвітлення — через золоті люстри та ще мармурові підлоги.

А його паства? О, бідні душі! Жебракують, чекаючи на “підмогу” від свого духовного отця, в той час як їхній провідник сидить у своєму царстві, насолоджуючись благами, яким навіть королі заздрять. Чи є щось більш ганебним, ніж «святий чоловік», який смакує життя, коли його пастві не вистачає на хліб?

І так, поки він корчить із себе супермена, його вірні парафіяни, може, десь там за парканом, мріють про найелементарніші речі — про шматок хліба, про тепло, про захист. А їхній архієрей? Він, напевно, думає, що його величезний будинок — це свого роду святилище, де він може молитися за благополуччя тих, хто терпить.

А коли настане час покинути цей світ? Які б не були матеріальні статки, вони ж не зможуть потрапити на той світ! Мабуть, в небі є свій “документ” про доходи, де його розкішний особняк та купа золотих прикрас не матимуть жодного значення. Може, в Бозі є свій особливий рахунок для архієреїв? Ні, там всі рівні перед Його судом!

Так що, нехай він насолоджується своїм «духовним» життям, адже насправді світло істини та справжня віра у Христа — це не про кількість квадратних метрів, а про те, як ти використовуєш свою силу. А на той світ все одно доведеться йти без валізи, але у чому мати породила.

Отже, ставлення архієрея до своєї пастви, м’яко кажучи, не можна назвати прихильним. Виглядає так, ніби паствою можна зневажати, адже, на його думку, це просто «бидло», яке має служити фоном для його розкішного життя. Справжній пастор не повинен забувати, хто його годує, але, схоже, цей «супермен» із золотими люстрами та імовірно унітазами для його священної дупи забув про свої обов’язки перед Богом та людьми.

Замість того, щоб підтримувати людей у важкі часи війни, архієрей більше зацікавлений у потуранні владі країни-агресорки, яка, в свою чергу, підтримує його розкіш. Це ж так зручно: бути на одній хвилі з державою, отримувати вигоди та переваги, в той час як його парафіяни живуть у злиднях. Типова поведінка для єпископату РПЦ МП імені Сталіна! Здавалося б, у духовності повинні панувати інші цінності, але тут, на жаль, їх переплутали з матеріальними благами.

І так, на фоні розкішних обідів та урочистих застіль, митрополит Марк спокійно спостерігає, як його паства жебракує, віддаючи останні копійки на «благодійність» церкви. Адже він, користуючись своєю владою та впливом, з легкістю може стати справжнім захисником людей, але обирає зберігати дистанцію, немов його паства — це лише статисти у великій виставі під назвою «духовність».

Таким чином, єпископат РПЦ МП, на жаль, стає уособленням цієї бездушної системи, де матеріальні цінності ставляться вище за людські, навіть не за духовні. Влада і багатство — ось їхні справжні ідоли. І в цій грі про людські долі залишаються тільки мрії про справжню віру та доброчинність, які з роками в нього, здається, просто зникли.

Митрополит Марк — це фігура, яка безумовно заслуговує на увагу в контексті РПЦ МП імені Сталіна. Протягом своєї кар’єри він обіймав багато високих посад у цій структурі, що свідчить про його вплив та зв’язки.

Зокрема, 25 червня 1978 року патріарх Пимен призначив його благочинним Троїце-Сергієвої Лаври, що знаходиться неподалік від його резиденції в Сергієвому Посаді. Це не лише важлива духовна роль, але й стратегічна позиція, оскільки Лавра є одним із найбільших і найвідоміших монастирів Росії, і має величезне значення для православної віри та культури.

З огляду на це призначення, митрополит Марк отримав можливість впливати на багато аспектів церковного життя, зокрема на питання адміністративного управління, духовної освіти та організації святкувань. Цікаво, як ці високі посади і зв’язки вплинули на його духовну діяльність та ставлення до пастви, особливо в умовах сучасного суспільства, де церква часто опиняється на перетині політики і релігії, з яких він обрав першу, а другу залишив жебракувати.

Митрополит Марк, попри всі його високі посади та значний вплив у структурі РПЦ МП імені Сталіна, виглядає як архієрей, який зрадив не лише свою паству, а й власну країну. Його дії та слова все частіше свідчать про те, що він переходить на бік ворога, відмовляючись від основних принципів Євангелії Христової.

У той час, коли його паства переживає труднощі, очікуючи підтримки та захисту, митрополит Марк, схоже, більше цікавиться власними інтересами та вигодами, які приносить йому зближення з чужими силами, з силами ворога України. Така поведінка свідчить про те, що він став частиною системи, яка зраджує духовні цінності в ім’я матеріальних благ та політичних угод. Це викликає глибоке занепокоєння, адже духовний лідер, який має вести людей до світла Божого, сам виявляється у сатанінської темряві зради. Чи здатен він ще бути прикладом для своєї пастви, коли його дії суперечать самим основам віри?

Схоже, що поки українці віддають життя за свою свободу, дехто з церковних діячів вирішив, що під Москвою йому буде значно затишніше й рідніше.

Москва своїх не тільки кидає, а й робить це регулярно. А митрополит Марк, вочевидь, живе у світі ілюзій, вважаючи, що його колишні покровителі та куратори з ФСБ РФ завжди будуть раді його бачити. Непогано було б запитати, наскільки він усвідомлює, що для системи, яка живе за принципом «використати та викинути», як презерватив, він може стати просто ще однією жертвою.

І коли настане час після нашої Перемоги над ворогом, митрополит Марк може зіткнутися з неприємною реальністю: його розкішний будинок стане тягарем, а йому, ймовірно, доведеться продати його (хоча кому? турецькому миротворцеві?), щоб зводити кінці з кінцями. Виглядає так, що замість величного майбутнього його чекає життя на відсотки від депозиту, і це — найбільш жорстока іронія долі. Не все коту масляна, буде й великий піст.

Коли мова йде про реальну політику, навіть найвищі духовні лідери стають жертвами системи, в якій вони намагаються знайти своє місце. Вибираючи бік, митрополит Марк, можливо, втрачає не тільки підтримку своїх вірян, але й власну роль у цій грі.

У світі, де влада маніпулює людьми, легко потрапити у пастку ілюзій. Владика Марк, наївно сподіваючись на стабільність та прийняття, може виявити, що у кінцевому рахунку залишиться самотнім. Коли все зміниться, а союзники виявляться непотрібними, його «доля» стане ще однією ілюстрацією до того, як швидко рашистська, неофашистська система зраджує своїх «слуг». І тоді, можливо, настане усвідомлення, що в цій грі немає справжніх переможців — лише ті, хто намагається вижити в умовах жорстокої реальності.

Це, мабуть, стане ще одним доказом того, що, коли справа доходить до реальної політики, навіть найвищі духовні лідери можуть опинитися на узбіччі сучасності. І нехай він намагався обрати бік, навряд чи він колись зможе забути, як легко можна стати непотрібним у великій грі влади Мордору.

Безумовно, можна припустити, що дії митрополита Марка можуть підпадати під кілька статей Кримінального кодексу України. Ось кілька з них:

Стаття 111 — Державна зрада. Якщо його дії будуть розцінені як такі, що сприяють ворогу, це може бути серйозним звинуваченням.

Стаття 114 — Організація чи участь у діяльності терористичної організації. Якщо він співпрацює з особами або структурами, які діють проти України, це може стати підставою для кримінального переслідування.

Стаття 161 — Порушення рівноправності громадян. Якщо його дії заважають мирному співіснуванню та провокують ненависть, це може також бути підставою для кримінальної відповідальності.

Стаття 258-5 — Сприяння тероризму. Якщо він буде підозрюваний у фінансуванні або сприянні терористичним акціям, це стане серйозною проблемою.

Звісно, ці статті — лише припущення, але вони демонструють, наскільки серйозними можуть бути наслідки його вибору. Якщо митрополит справді вважає, що зможе уникнути кримінальної відповідальності, він, мабуть, не враховує, що в цій грі всі розрахунки можуть обернутися несподіваним чином.

Єпархія почала спростовувати цю інформацію, стверджуючи, що нібито митрополит даний будинок в елітному селищі передав Троїце-Сергіївській Лаврі (для чого, щоб там ченці таємно задовольняли бажання грішної плоті?), але при цьому в підтвердження цих слів вони не надали ніякого документа (ні договору, ні дарчої). Тут, як і майже завжди у них, знову невміла спроба повісити локшину на вуха людям, яких вони щиро вважають за ідіотів. Але в нашу добу технологій шила в мішку не приховати. Більш того стало відомо, що митрополита Марка позбавили українського грамадянства, і він живе в Україні з посвідченням на тимчасове перебування (а який термін його дії – невідомо), так що є ризик, що його депортують, приміром, до Румунії, а звідти він поїде у Мордор продавати свій будиночок, тому що на що жити згодному аскету, не дрова ж колоти в одному з сибірських віддалених монастирів (або інших місць, не настільки віддалених).

Отже, в результаті всіх цих маневрів та відвертої зради, митрополит Марк може цілком опинитися не лише у світлі своїх розкішних апартаментів, але й під пильним оком правосуддя. І в результаті, замість святості, він може знайти себе в тінях кримінального світу в однієї з українських в’язниць. Його дії, які викликають питання про лояльність та моральність, можуть стати підставою для кримінального провадження за певними статтями Кримінального кодексу України.

Цілком можливо, що з часом ми побачимо, як владика Марк, який прагнув стати «суперменом» для своєї пастви, перетвориться на об’єкт розслідування. І якщо він і далі буде думати, що може безкарно переходити на бік ворога України, він може зіткнутися з дуже неприємними наслідками. Чи готовий він до такої іронії долі, коли насправді «система» легко зраджує тих, хто намагається грати її гру?

Отже, виглядає так, що майбутнє митрополита Марка, яке він сам обрав, може стати не лише сумним, але й кримінально-трагічним. Чи дійсно він вважав, що завжди буде у фаворі? Мабуть, у цьому світі навіть святі ризикують втратити свій ореол.

Отже, на фінал варто зауважити, що митрополит Марк ризикує не лише втратою свого статусу, але й піти за «російським кораблем» у інфернальну безодню. Адже, судячи з його діям, у Христа він навряд чи вірував по-справжньому; скоріше, все його життя було серією маніпуляцій та обманів, спрямованих на те, щоб надурити свою паству.

Коли настане час розплати, можливо, він зрозуміє, що всі ці розкішні апартаменти та високі посади не зможуть врятувати його від справедливості та відповідної кари. І тоді, замість розкоші, його чекає лише порожнеча і безодня — реальність, яка, можливо, не така вже й віддалена, як йому хочеться вірити. А всі його «духовні»= зусилля виявляться лише тінню минулого, в якій він втратив не тільки віру, але й саму сутність служіння.

Шандор Рудь та Лайош Надь, брати-мадярони (м. Берегово).