Злочин на грунті ненависті: зміст поняття та особливості явища в Україні. Ч. 2. Ексклюзив

27.08.2021 0 By NS.Writer

Відеоверсія

Шановні колеги, вітаю. Доброго дня. Ми продовжуємо серію експертних дискусій в рамках ініціативи #експертиЗА разом з порталом Newssky та інститутом досліджень суспільства «Кронос».

Попередня частина тут

Ведучий: Ну, так, це зараз спостерігаємо продовження тієї активності праворадикальних організацій. І зараз в активі в суспільстві триває активна дискусія з приводу того, яким чином можна вплинути на статус-кво, так? Як можна комунікувати з праворадикальними організаціями, так? Як можна переконати — це не те слово — як можна співіснувати. Як Ви можете охарактеризувати цю ситуацію?

Чи є якісь варіанти для того, щоби змінити ситуацію?

Це має бути, може, політична воля, ну, знову ж таки, з чого це, будемо говорити, виникло, так?

Чи це має бути запит суспільства, тому що без запиту суспільства не буде відповідної, такої, реакції, як варіант, так? Це один із факторів. Чи може бути ще якась поведінка, яка дасть сигнал до того, щоб зменшити такий от наступ?

Андрій Кравчук: Ну, по-перше, на мій погляд, насамперед треба просто з цим боротися. Треба налагоджувати відповідні дії, відповідну політику правоохоронних органів. Ми бачимо, що вони дуже часто займаються просто бездіяльністю, коли вони стикаються зі злочинами ненависті, з ідеологічними злочинами ненависті.

Коли це звичайний злочин ненависті, наприклад, там когось побили, то це розслідується, але коли це напад організований на публічний ЛГБТІ-захід, то ми бачимо, що поліція дуже часто не може встановити винних. Хоча вона знімала все це, хоча є фото-/відеодокументування всього цього. Хоча вона відпускає затриманих нападників. Потім ці злочини просто не розслідуються. Нещодавно ми отримали відповідь від Вінницької поліції, яка розслідує напад на самих себе, бо це був — ми намагалися провести тренінг для Вінницької поліції, він був зірваний з боку праворадикальної організації, і поліція нікого не встановила: ані злочин, ані винуватців, навіть не встановила подію. Подію злочину. Тобто вони закрили впровадження кримінальне через відсутність події злочину, хоча вони самі були постраждалі від цього злочину. Тобто насамперед треба змінити політику правоохоронних органів. Також це потребує зміни у законодавстві, бо наше законодавство — воно дуже недосконале щодо злочинів ненависті.

Що таке злочини ненависті? Це звичайний злочин, який фігурує в Кримінальному кодексі, будь-який, абсолютно будь-яка стаття Кримінального кодексу, але мотивована саме нетерпимістю. Тобто такі злочини, які мотивовані нетерпимістю до певної ознаки — вони мають каратися жорсткіше. Але Кримінальний кодекс передбачає лише чотири ознаки, які захищені від злочинів ненависті, це: раса, національність, релігія та стать. Все.

Будь-який злочин ненависті за іншими ознаками не розглядається українським законодавством як злочин ненависті. Відповідно він розслідується як звичайний злочин і карається як звичайний злочин. Це той недолік, який мав би бути виправлений вже чотири роки тому, згідно з планом дій сфери план людини, але цього не відбулося.

Ведучий: Поки що цього не сталося. Колеги, в мене було запитання до всіх. Ось Андрій сказав, я думаю, що це не вичерпний перелік, так? Що потрібно з цього зробити для того, щоби ситуація змінилася. Але як на вашу думку, які мають чи можуть бути справді ефективні кроки, доповнення до того, що сказав Андрій, для того, щоби змінити ситуацію не для того — як це сказати — не досягнути того, щоби злочинів на ґрунті ненависті зовсім не стало чи вони зникли, бо це абсолютно нереально. Ми це з вами розуміємо.

Андрій Кравчук: Вони існують скрізь і в будь-якій країні.

Ведучий: Так. І в будь-які часи, і в будь-якій демократичній чи не демократичній країні. Я про те і кажу, що не треба плутати ситуацію, щоб повністю, так, викорінити таке явище. Але суттєво покращити ситуацію. На вашу думку, колеги-експерти, що потрібно ще зробити?

Колеги?

Андрій Кравчук: Ну, я хотів би додати, поки колеги готуються. Що дійсно лише покращенням роботи правоохоронних орагнів та реформа законодавства ситуацію, можливо, і не можна змінити. Треба виховувати суспільство. Треба змінювати наше суспільство. Бо ці, як я кажу, ці злочини ненависті, наприклад, щодо ЛГБТІ — велика частина з них ідеологічно мотивована. Тобто треба боротися з цією ідеологією. Це ідеологія ізоляціонізма, консерватизма, праворадикалізма. І, коли держава не звертає уваги на поширення цієї ідеології серед молоді, ми знаємо, що вона досить популярна, наприклад, в усіх учбових закладах. То… Ну… Звісно, ці люди потім виростають, і вони потім займаються цим, вони потім вербують собі нових прихильників. Тобто треба працювати так само і з суспільством. Це теж обов’язок держави і громадянського суспільства. Зі свого боку ми робимо що можемо. Але нам потрібна більш активна допомога з боку держави. Більш активна позиція.

Ведучий: Причому з просвітницькою метою з суспільством працює велика кількість організацій, і не тільки які мають спрямування захисту ЛГБТІ-спільноти, а й загалом, тому що явище злочину на ґрунті ненависті — це досить болюча, широка тема.

Андрій Кравчук: Це не принципово, проти кого злочини ненависті, вони, чому вони взагалі виокремлюються? В окрему категорію? Відрізняються від інших злочинів?

Вони більш небезпечні, чим звичайні злочини. Чому вони небезпечні? Тому що звичайні злочини — вони мотивовані або особистими якимись там причинами, або вони досить випадкові. А злочини ненависті — вони спрямовані проти цілого кола людей, які, у яких є певна ознака; це не за те, що люди це роблять, а просто за те, ким вони є.

У кожної людини є певні ознаки, і коли злочини ненависті поширені в суспільстві, то будь-яка людина, у якої є ці ознаки — вона не почуває себе у безпеці. Вони вносять ворожнечу в суспільство, вони розділяють його. І тому ці злочини ненависті — вони більш небезпечні саме соціально, на суспільному рівні, не тільки для конкретних людей, а для всього суспільства в цілому.

Ведучий: Пане Андрію, якщо говорити, ну, от, безпосередньо про ЛГБТІ-спільноту, так, чи можемо говорити про те, що одним із способів вирішення цієї проблеми, покращення поінформованості суспільства є те, що представники спільноти би ставали більш видимими, більше заявляли, скажемо, про свою приналежність до спільноти, більше вимагали би своїх прав? Я розумію, що чим більше представники, зокрема ЛГБТІ, стають видимими, тим більше вони підпадають під загрозу, ну, скажімо так, фізичної розправи, самих злочинів на ґрунті ненависті чи мови ворожнечі, чи інцидентів ненависті, але ми ж говоримо про те, що якщо немає руху то і ніякого результату не буде?

Андрій Кравчук: Ну, так, дійсно, це, так би мовити, палка о двох кінцях, але навіщо взагалі ЛГБТІ-люди — вони борються за свої права. Тому що ми хочемо жити відкрито, ми хочемо жити звичайним життям, не приховуватися від суспільства. І коли дійсно на перших етапах це підвищує рівень злочинів ненависті проти ЛГБТІ, бо в суспільстві зберігається ця гомофобна позиція, і вона проявляється у всьому. Але поступово, коли люди починають бачити реальних людей, а не свої фантазії, я пам’ятаю, коли я починав свою роботу, які дикі, які дикі фантазії існували у суспільстві. Вони публікувалися в масмедіа і показувалися по телебаченню. В інтернеті можна було знайти абсолютно дикі фантазії щодо ЛГБТІ. Тепер ЛГБТІ-люди — вони стали звичною частиною суспільства. Абсолютна переважна більшість людей вже якщо не знає особисто коли когось, то вона знає про життя ЛГБТІ-людей із засобів масової інформації, з культури сучасної. Ми бачимо, як це працює на Заході. Це різко зменшує негативне ставлення до ЛГБТІ-людей, бо, коли люди бачать правду, вони перестають боятися. Вони перестають боятися, бо вони боялися не правди, вони боялися своїх фантазій. Тому іншого шляху немає. Треба підвищувати видимість, і ми знаємо: якщо це спрацювало в іншому суспільстві, це не може не спрацювати в українському суспільстві.

Ми бачимо, що, як на очах змінюється ставлення західних політиків щодо ЛГБТІ. Якщо, наприклад, консерватори — вони до останнього, вони зберігали цю гомофобію як традиційну цінність, то тепер навіть консерватори — помірковані консерватори на Заході — вони є союзниками ЛГБТІ-людей. Бо і ЛГБТІ-люди є серед консерваторів, і консерватори мають, вони просто бачать цю правду, і вони перестають лякатися того, чого лякатися зовсім не потрібно, бо це нормально — жити нормально.

Ведучий: Так, в цьому контексті дуже легко згадати про угорського політика, який демонстрував надзвичайно серйозну прихильність, скажемо так, гомофобній політиці, а потім був пійманий на ЛГБТІ-вечірці, здається, не знаю, десь там.

Андрій Кравчук: Та-а-ак. Це дуже поширене явище.

Ведучий: Або, з іншого боку, в США вже не поодинокі випадки, коли трансгендерні люди стають політиками, конгресменами, так? Тобто підтримка суспільства є, і поширюється ця тенденція, але, колеги, скажіть, будь ласка, як ви думаєте, чи коректний, чи доречний спосіб подолання злочинів на ґрунті ненависті, як вихід в маси, так, оприлюднення свого статусу. Наскільки можна убезпечити себе в цьому контексті від насильства, від знущань? Чи взагалі це, скажемо, неминуча ситуація, але все одно би варто було продовжувати йти в публічний простір?

Володимир Кондур: Я хотів би долучитися і сказати про те, що я погоджуюся з колегою, що дійсно, про себе треба говорити. Треба давати можливість суспільству знати про те, що існують певні групи, і для, фактично, щоби суспільство знало про життя і проблеми цих вразливих верств, або груп, про які ми сьогодні говоримо. Фактично, одним з питань, чому існують таке насилля і такі злочини — це перше — це страх перед тим, чого люди не знають

Ведучий: Страх перед невідомим.

Володимир Кондур: І да, те, що нам невідомо — це для нас є проблемою. І це одна з причин, чому нам треба про такі групи розказувати. Давати більше інформації. І це буде одним з позитивних кроків у цьому.

Ведучий: Дякую, Вам, пане Володимире, цілком підтримую, так. Ну, очевидно, що не уникнути, мабуть, ситуації, коли все ж таки буде більш явною ця фізична загроза, так? Ті фізичні розправи, але, за підтримки тієї ж держави, мабуть, якщо ми будемо говорити далі, як належно було би, все-таки, потрібно збільшувати публічність. Намагатися.

Андрій Кравчук: Так. Безумовно. Потрібна підтримка не тільки держави, але і так само місцевої влади. Бо, ну, злочини ненависті — вони спрямовані на певні спільноти. На людей, які об’єднані певними ознаками. І, якщо деякі спільноти — вони, як, наприклад ЛГБТІ-спільноти — вони розпорошені по всьому суспільству, і вони, тобто вони мають приблизно однакові проблеми будь-де, і вони представлені в будь-якому колективі, то інші спільноти — вони зустрічаються в одному місці, але не зустрічаються в іншому місці. І тому люди, які, наприклад, не спілкуються з ними, не — вони не контактують з ними, вони просто не знають, про що йдеться насправді. Вони можуть повірити в що завгодно, просто тому що вони не знають правди. І без підвищення видимості, без налагодження контактів з місцевою владою і з місцевими громадами теж не можна вирішити цю проблему. Я вам хочу сказати, наприклад, щодо ромів. Декілька років тому, коли ми займалися дослідженням дискримінації в Україні, я прочитав масу інформації по це. Я багато для себе зрозумів. Для мене це теж були люди, з якими я дуже-дуже рідко там десь перетинався, і це були незрозумілі для мене люди. Мені були незрозумілі їхні проблеми і чому вони себе так поводять, і чому вони потрапляють в такі ситуації. Але, коли почитав про них, коли я дізнався, як вони живуть, які в них проблеми існують, я зрозумів, чому така ситуація склалася, і в мене змінилося ставлення до цих людей. Я думаю, що тут те саме буде. У будь-якої людини буде. Тобто інформування — це дуже-дуже велика також ділянка роботи по боротьбі зі злочинами ненависті.

Ведучий: Так. Цілком з Вами згоден. Питання лише, мабуть, в якому контексті, так, інформувати. Яку інформацію поширювати. Тому що це також має значення. Пане Андрію, маю до Вас ще одне запитання. Чи можете Ви сказати, що є певна особливість чи складність злочинів на ґрунті ненависті стосовно ЛГБТІІ-спільноти порівняно з іншими соціальними групами?

Андрій Кравчук: Ну, я думаю, у кожної групи є свої особливості, і, відповідно, злочини ненависті проти кожної соціальної групи — вони мають свої особливості, і я хочу сказати щодо ЛГБТІ-спільноти: ці особливості полягають, по-перше, в тому, що, як я сказав, ЛГБТІ-спільнота — вона розпорошена по всьому суспільству, приблизно 5% людей — вони належать до ЛГБТІ, і тому треба розуміти, що ЛГБТІ-люди — вони зустрічаються в будь-якому великому колективі. Тобто, наприклад, це особливо ярко проявляється у школі. Якщо не обговорювати з дітьми про це, то ви просто залишаєте одну дитину в кожному класі без будь-якого захисту. Бо діти, вони… вони ще не мають інформації про це. І батьки від них цю інформацію про ЛГБТІ — вони теж їм не повідомляють. Ми розуміємо, що ми живемо в гомофобному суспільстві: якщо це не будуть робити вчителі, то це не буде робити ніхто, і ці люди, ці діти — вони у школі будуть абсолютно беззахисними.

Так само це стосується і взагалі будь-якого колективу: армія — у кожній частині, яка нараховує більше 20-ти людей статистично має бути один гей чи лесбійка. І ми бо знаємо масу вже геїв і лесбійок, які зробили камінг-аут, і в зв’язку з цим у них виникають проблеми в армії. Тому цим не можна не займатися просто.

Інша особливість злочинів на ґрунті ненависті проти ЛГБТІ полягає саме в тому, що частина з них, велика, як я сказав, є ідеологічно вмотивованою. Якщо є злочини вмотивовані просто побутовою гомофобією, так би мовити, то є злочини, які спеціально підготовуються та здійснюються організаціями, які бачать своїми чи не статутними цілями саме боротьбу з ЛГБТІ.

І, на жаль, серед найбільш активних і найбільш ефективних ворогів української ЛГБТІ-спільноти є одна з найбільш впливових суспільних груп у нашій країні — це церква.

Ведучий: Так.

Андрій Кравчук: На жаль, всі наші провідні церкви — вони ультраконсервативні. Вони ультраконсервативні порівняно зі своїми західними одновірцями. І вони значно більше подібні до своїх російських колег-одновірців, ніж до своїх одновірців з Америки чи Європи. І наші церкви — вони цілеспрямовано займаються пропагандою гомофобії, і вони підготовують той ґрунт, на якому потім це виростає. І це: вони не агресивні самі по собі, але вони роблять підґрунтя для подальшого насильства, для подальшої дискримінації.

Ведучий: Вони постійно працюють з населенням.

Андрій Кравчук: Вони постійно працюють з населенням, і те, що вони сприймаються суспільством як моральна сила, як якісь там представники совісті, сумління, то це підриває всі зусилля нашої держави, всі зусилля громадянського суспільства, бо церква за всіма опитуваннями соціальними — вона — соціологічними — вона є однією з найбільш впливових соціальних сил. І вона користується однією з найбільших довірою в очах суспільства. Тому, на мій погляд, це дуже-дуже велика проблема, яка специфічна саме для ЛГБТІ-спільноти. Інші вразливі спільноти в Україні такої проблеми не мають, у них своя специфіка.

Ведучий: І тут, якщо ми говоримо про вплив, ну, скажемо, церковний, так, релігійних організацій, ми можемо сказати, що частина праворадикальних організацій спирається в основі на цю ідеологію, що записано в Біблію, умовно кажучи, і цим вони, скажімо, маніпулюють, це використовують для аргументації протистояння з ЛГБТІІ-рухом.

Андрій Кравчук: Так. Насправді там складна ситуація, тому що ці праворадикальні організації — вони не афілійовані з релігійною організацією. Вони: кожна існує сама по собі, але діяльність, проповідь релігійних організацій — вона дійсно підготовує той ґрунт, на якому потім працюють праві радикали.

Продовження тут


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: