Злети та падіння переозброєння ЗС України

Агресія РФ проти України у 2014 році слугувала певним каталізатором різкого пожвавлення вітчизняних розробників і виробників озброєння і військової техніки (ОВТ), як в державному, так і в приватному секторах виробництва. Продукція оборонного призначення різко стала затребуваною всередині країни. Але в зв’язку з тим, що оборонна промисловість, довгий час була орієнтована на експорт, виявилося не так просто швидко заповнити наявні потреби своїх військ необхідним ОВТ.

Трішки позитиву

За останні п’ять років важливу роль у підвищені оборонних можливостей українського війська відіграла міжнародна допомога. Київ отримав багато різноманітних зразків ОВТ і спецтехніки в межах міжнародної технічної допомоги з понад двадцяти країн світу. Найсуттєвіший вклад в  українську безпеку внесли США, які загалом до військових частин в Україні поставили приблизно 10 тисяч одиниць різних озброєнь, техніки, приладів і обладнання (ПТРК, станції контрбатарейної боротьби, БПЛА, авто «Hummer» різних модифікацій, радіостанції, тепловізійні й нічні прилади, антиснайперські системи).

Однак, ми маємо розвивати власну оборонну промисловість та створювати сучасні зразки ОВТ, якими оснащувати армію та інші силові структури. Адже допомога не може носити безкінечний характер. До того ж, отримуючи все закордонне ми стикаємося з іншої проблемою – її ремонт та відновлення. Для цього потрібні і кошти, яких  традиційно не вистачає, і компетенції. Отже, щоб зрештою все це не стало тягарем, потрібно розвивати власне. І, до речі, за останні п’ять років в цьому контексті є певні досягнення.

ББМ «Козак 2»

Після початку російської агресії вітчизняні виробники відчули свою необхідність, як в контексті уваги з боку держави, так і розуміння важливості працювати на задоволення гострої потреби армії в озброєнні і військовій техніці в поточних умовах. Зрештою з’явилося низка нових зразків ОВТ, деякі поступово почали постачатися у війська, в тому числі в зону проведення операції Об’єднаних сил. Так, в країні була створена лінійка різноманітних машин з колісною формулою 4х4: «Козак-2М», «БАРС-8», «Варта», «Новатор» і «Тритон». Успішно застосовуються за призначенням БПЛА А1-С «Фурія» «Spectator-M», PD-1 і «Лелека». (Це при тому, що до початку протистояння подібного роду засоби взагалі не проводилися в Україні). Крім того, створені комплекси боротьби з БПЛА – «Полонез», «Нота» і «Буковель». З’явилися нові проекти модернізації вертольотів Мі-2МСБ-В і Мі-8МСБ-В. Підприємствами зі складу ДК «Укроборонпром» розроблений перший український бойовий робот «Фантом», нова версія БТР-4 – БТР-4МВ1, оглядова РЛС 80К6Т, контрбатарейний радар 1Л221 та багато іншого. У війська почали поставлятися створені за часів незалежної України ПТРК «Стугна-П» та «Корсар», бронетранспортери 8Х8 БТР-4 та БТР-3.

БПЛА А1-С «Фурія»

Реалізується проект щодо створення та впровадження на озброєння ЗСУ автоматизованих систем управління, передусім, АС Центру оперативного управління («Дзвін-АС»), що також може застосовуватися і до рівня бригади включно, АС бойового управління («Ореанда ПС») та АС тактичної ланки управління («Простір»). Завдяки цим системам можливості прийняття рішень та обробки даних при використанні автоматизації скорочуються з 40 до 1,5 хвилин. А якщо говорити про час реакції системи ППО, то він скорочується з десятків хвилин до кількох секунд. Найближчі кілька років матимуть вирішальне значення для реалізації даних проектів.

Важко сказати, який з проектів оборонної промисловості України є найбільш необхідним, адже за багато років деградації армії потрібно практично все і головне сучасне. Тим не менш, в умовах протистояння  потужному ворогу ключову роль відіграє зброя стримування,  якою безумовне є ракетне озброєння. В Україні за останні кілька років з’явилися нова реактивна система залпового вогню (РСЗВ) «Вільха» з новим коригованим боєприпасом, що забезпечує високоточне ураження на дальності 70 км. Тривають робити стосовного модернізованої ракети з дальністю 130 км «Вільха-М».

Крім того, в останні дні листопада 2019 року Україна завершила черговий етап розробки протикорабельної крилатої ракети Р-360 «Нептун» з дальністю до 300 км. Це перспективний український проект, який має значно посилити ударні можливості українських військ. Поки що в пріоритеті морська версія, яка буде здатна знищувати кораблі водотоннажністю до 5000 тонн. Однак ракета розробляється також і для наземного і повітряного базування.

Р-360 «Нептун»

Важливим проектом, який наразі реалізується з перемінним успіхом, є  САУ «натівського» калібру – 155 мм, «Богдана». Однак, незважаючи на те, що артустановка вперше з’явилася в серпні 2018 року, однак перші постріли вона здійснила лише в грудні 2019. Це не менш значимий проект, який має забезпечити отримання військами потужного озброєння здатного вражати цілі на відстані 40-50 км.

І це лише незначна частина проектів. До вище наведених також можна додати виробництво ракетно-артилерійських катерів «Гюрза-М» та десантних катерів «Кентавр», які у 2019 та 2020 році і надалі постачатимуться до ВМС країни. Незважаючи на те, що до них є певні запитання, однак в поточних умовах, а також в рамках реалізації стратегії «москітного флоту», їх наявність та можливості вже щось, аніж нічого взагалі.

Однозначно знакової подією є організація в Україні виробництва боєприпасів великого калібру від 122 до 155 мм для артилерії.  Адже до цього, в країні вони не випускалися і армія користувалися наявними ще радянськими запасами. В контексті цього, без перебільшення знаковою подією є створення в Україні серійного виробництво на Казенному підприємстві «Шосткінський казенний завод «Імпульс» артилерійських підривачів  В-429, В-429 Е, РГМ-2М та інших елементів вогняних ланцюгів артилерійських боєприпасів. Без цього, перспектива вітчизняних артбоєприпасів взагалі виглядала б туманною.

Появі та розвитку всього цього та значної частини іншого озброєння, безумовно,  сприяло зростання фінансування оборонки. За час війни більш ніж у 3 рази збільшилися  видатки на Збройні Сили України, а витрати на розвиток ОВТ – майже у 9 разів. Найбільшого піку фінансування досягло на рубежі 2018-2019 років. Так, у 2018 році за статтею бюджету МО України – «Розвиток озброєння та військової техніки», було виділено 17,3 млрд грн., а в 2019 році вже було передбачено 16,3 млрд грн. Плюс до цієї суми в кінці 2018 року для задоволення потреб війська в новому озброєнні і техніці було додатково виділено 4 млрд грн, які надійшли до бюджету в рамках конфіскату фінансових ресурсів. Також в 2019 році Міністерству оборони України було виділено ресурс в розмірі 3,15 млрд грн під державні гарантії.

САУ «Богдана»

Якщо говорити про перспективи, то бюджет оборонного відомства на наступний рік зріс з  103 млрд грн. у 2019 році до 117,5 млрд. грн. у 2020.  Майже на 6 млрд (5,8 млрд) грн зросли видатки на закупівлю, модернізацію та ремонт озброєння, військової техніки з 16,9 млрд грн. до 22,7 млрд грн. Тобто, фактично, оборонне відомство має непоганий за розміром ресурс для певного покращення стану ОВТ, як в контексті розробки, так і закупівлі та оновлення озброєння.

«Але є одне але» чи жорсткі реалії сьогодення

Безумовно, за 2014-2019 роки ситуація із розвитком ОВТ та оснащенням ним силових структур України, в першу чергу української армії, істотно змінилася. За словами начальника Озброєння ЗС України генерал-майор Микола Шевцов, укомплектованість Збройних Сил основними зразками ОВТ наразі становить 85%, а серед підрозділів ООС – 99%. Однак, якщо уважно проаналізувати і підійти більш прискіпливо до оцінки якісних та кількісних змін, то все виглядає не настільки райдужно. Адже, за останні п’ять років основні державні ресурси були зосереджені в основному на оновлені та частковій модернізації наявного арсеналу озброєння. Виробництво нового, відбувалося в обмеженій кількості. Наразі, за даними оприлюдненими військовим експертом керівником Defense Express Сергієм Згурцем, рівень оснащеності сил оборони країни новим ОВТ не перевищує 10%. Основу їх технічного оснащення становлять зразки 70-80 років минулого століття. І це при тому, що РФ, на початок 2019 року мала загальну оснащеність власних збройних сил сучасними зразками озброєння і військової техніки на рівні до 61% (у сухопутних військах – 48,3%, у повітряно-космічних силах – 74%, у військово-морському флоті – 62,3%, у повітряно-десантних військах – 63,7%)…

Ситуація за низкою життєво важливих проектів просувається дуже повільно. Достатньо показовим тут був випадок з БТР-4, коли за різних причин – недобросовісних дій чиновників, керівництва підприємств та співвиконавців, неузгодженість вартості і т.п., армія не отримала своєчасно сучасного зразка озброєння вітчизняного виробництва. Це не нормально, коли у воюючий країні, за три роки реалізації контракту на постачання цих машин з новою бронесталю в рамках Державного оборонного замовлення на кінець 2019 року було поставлено лише 12 з 45 одиниць техніки, а термін остаточної реалізації  угоди перенесений на серпень 2020. І це при тому, що потреба в цих машинах обраховується не десятками і навіть не сотнями. Провалом лише поточного року, були проекти з модернізація танків Т-64, непостачання у війська автоматизованої системи управління артпідрозділами «Оболонь», комплексів звукометричної розвідки «Положеніє-2», реалізація проекту артсистеми «Богдана» і багато іншого.  Навіть  виробництво вищезазначених артбоєприпасів також, поки що, пробуксовує.

Фактично, нові зразки в Україні є, однак вони надходять на озброєння у обмеженій кількості. А це в свою чергу знижує можливості армії, а також не дозволяє їй опановувати нові форми і способів ведення збройної боротьби.

Інша проблема – це безпосереднє використання нового озброєння за призначенням. Військові в переважній більшості не бачать сучасні зразки на передовій. Наприклад, єдиний прийнятий на озброєння Збройних Сил України безпілотник – модернізований та вдосконалений безпілотний БАК Spectator-М1, який  створений ВАТ «Меридіан», чомусь взагалі не закуповується для потреб армії, а протитанкові комплекси «Корсар» та «Стугна-П» розробки ДержККБ «Луч», які наразі серійно виготовляється і регулярно постачаються у війська, лише в останній рік-два почали реально, не поодиноко, застосовуватися на лінії розмежування.

І нарешті, «вишенькою на торті» проблем, є використання бюджетних коштів в рамках виконання державного оборонного замовлення. Не можна говорити, що це відбувається регулярно и масштабно, але все ж таки, має місце. Знову ж таки, яскравим прикладом став 2019 рік. За неофіційними даними, оприлюдненими директором Центру дослідження армії конверсії та роззброєння Валентином Бадраком, за статтями безпосередньо оборонного державного замовлення, тобто закупівлі озброєнь військової техніки та дослідно-конструкторських робіт не використано  42% ресурсів. Є низка причин цього, це і бажання нової влади провести аудит коштів, і проблемні моменти у нормативно-правовій базі, і не ритмічність фінансування, і не своєчасне/не якісне виконання  оборонними підрядниками своїх зобов’язань, тощо. Тим не менш, це безпрецедентна ситуація, яка вочевидь вплине на процес постачання озброєння для армії у 2020 році, а також на характер функціонування вітчизняної оборонної промисловості. Але ж, вибачте, країна у війні. Якщо не будуть витрачатися навіть наявні кошти, то з такими темпами ми невідомо коли взагалі зможемо переоснастити армію. Це не говорячи про те, що оборонні підприємства будуть втрачати свої можливості.

Така ситуація за оцінкою військових експертів зумовлена відсутністю в державі дієвої системи формування та прийняття рішень у сфері оборонно-промислового комплексу та реалізації держоборонзамовлення. Сьогоднішня та перспективна діяльність підприємств ОПК потребує більш  ефективної системи управління для формування та реалізації необхідних рішень. Тобто створити сучасне озброєння і організувати його серійне виробництво це одне, а реально отримати у війська в поточних бюрократичних, і не тільки, умовах – зовсім інше.

Антон Міхненко, редактор англомовного журналу Ukrainian Defense Review для Newssky