Життя рівноапостольного Ростислава, князя великоморавського

Ексклюзив. Святий князь Ростислав зійшов на Моравський престол 846 року. На той час біля Великоморавської держави вже діяли християнські проповідники з Греції, Валахії та Німеччини. Від когось із цих місіонерів святий Ростислав прийняв хрещення і вирішив увесь свій народ привести до світла Христової віри.

Однак князь розумів, що проповідь християнства може бути успішною лише в тому випадку, якщо місіонери звертатимуться до народу його рідною мовою. Проповідники, які приходили з німецьких земель, не знали слов’янської мови і богослужіння здійснювали латиною. До того ж вони підтримували німецьких королів у їхньому прагненні не допускати посилення Великоморавської держави та домагатися панування над слов’янськими племенами Центральної Європи. Святий Ростислав спочатку звернувся до папи Римського з проханням надіслати місіонерів, які знали б слов’янську мову і могли б протистояти політично забарвленій німецькій місії. Але папа Микола I, який був тоді на Римському престолі, був союзником німецького короля Людовіка і тому не задовольнив прохання святого князя. Тоді Ростислав у 862 році відправив посольство до візантійського імператора Михайла ІІІ. У своєму листі князь писав:

«Наш народ відкинув язичництво та містить закон християнський. Тільки немає в нас такого вчителя, який би віру Христову пояснив нам рідною мовою. Інші країни (слов’янські), побачивши це, забажають іти за нами. З огляду на це, владико, пішли до нас такого єпископа і вчителя, адже від вас у всі країни добрий закон виходить.

У відповідь на це прохання Михайло III за порадою патріарха Фотія направив до Моравії святих братів Костянтина (у чернецтві – Кирила) та Мефодія. Святий Ростислав був радий, що його прохання було почуте. Особливою радістю наповнила його і грамота, яку принесли брати від святителя Фотія. У ній патріарх писав, звертаючись до князя:

«Бог, Який наказує кожному народу прийти до пізнання правди і досягти почесті вищого звання, побачив твою віру і зусилля. Потроївши це нині в наших літах, Він явив і письмена вашою мовою, яких раніше не було, але тепер з недавніх часів існують, щоб і ви були зараховані до народів великих, які Бога хвалять своєю рідною мовою. А тому ми послали до тебе того, якому вони й були явлені, чоловіка дорогого й уславленого, дуже вченого, філософа. Ось, прийми цей дар кращий і гідний, ніж всяке золото, срібло та дорогоцінні камені та все минуще багатство. Постарайся разом із ним сміливо утвердити справу і всім серцем стягнути Бога; і не закривай спасіння для всього народу, але всіляко спонукай, щоб не лінувалися, а вступили на шлях правди, щоб і ти, якщо приведеш їх своїм старанням до пізнання Бога, прийняв нагороду і в цьому, і в майбутньому житті за всі душі, які вірять у Христа Бога нашого від тепер і до віку, і залишив по собі світлу пам’ять майбутнім поколінням, як і великий цар Костянтин.»

Святі брати прийшли до Великоморавської держави через Болгарію в 863 році і почали проповідь християнської віри слов’янською мовою, яку вони вивчили на своїй батьківщині — в Солуні. Ними були перекладені слов’янською мовою книги Святого Письма та богослужбові тексти, відкриті перші в Моравії християнські школи. Люди сприйняли діяльність святих братів із великою радістю. Навіть деякі священики латинського обряду, будучи етнічними слов’янами, стали богослужити за східним обрядом слов’янською мовою. Найімовірніше, святі Кирило і Мефодій перебували тим часом у резиденції святого Ростислава, який також брав участь у їхніх візантійсько-слов’янських богослужіннях.

Латинські місіонери одразу ж стали у жорстку опозицію діяльності святих братів. Німецькі князі та клірики чудово розуміли, що справа святих Кирила та Мефодія, яку підтримує князь Ростислав, закладає основи незалежності Великоморавської держави. Тому німецький клір звинуватив святих братів у тому, що вони вживають у богослужінні «неосвячену» мову, а також поширюють вчення про Святого Духа. Святий Кирило вступив у полеміку зі своїми обвинувачами, доводячи їм згубність «тримовної єресі». Святі брати хотіли відправити своїх слов’янських учнів для посвяти до Константинополя, але палацовий переворот, що відбувся там, не дозволив їм здійснити цей план, і вони вирішили їхати до Риму, щоб там присвятити своїх учнів і постаратися знайти у римського архієрея захист від німецького кліру.

У той час, коли святі брати перебували в Римі, ситуація в Моравії дуже змінилася. 864 року німецький король Людовік розпочав війну проти святого Ростислава. До кінця 869 року було укладено мирний договір, яким Моравія отримувала повну незалежність від німців. Того ж 869 року з Риму до Моравії прийшли новопоставлені священики, які стали відправляти тут слов’янське богослужіння. Однак мир виявився недовгим. Племінник князя Ростислава Святополк, який був питомим князем однієї з моравських областей, зненацька зрадив свого дядька і став союзником німецького князя Карломанна, сина короля Людовіка. Ростислава було захоплено в полон і передано німцям, які його засліпили і ув’язнили. Моравія опинилася у повній владі Карломана. Він вступив у країну, позбавлену государя, і у всіх містах та фортецях поставив німецьких чиновників. Верховна влада була передана Святополку, до якого були приставлені два німецькі графи. Святополк не хотів задовольнятися лише номінальним титулом і прагнув отримати більший ступінь свободи. За це німці та його ув’язнили.

У Моравії піднялося народне повстання, яке прагнуло скинути з себе німецьке ярмо. Німці випустили Святополка з ув’язнення та відпустили його до Моравії для придушення повстання. Однак Святополк перейшов на бік повсталих, котрі проголосили його великим князем. 873 року німці змушені були укласти зі Святополком мир. Знову прийшовши до влади, Святополк заступався слов’янському богослужінню. У Моравію повернувся святий Мефодій і продовжив місіонерську працю свого брата (Кирило помер у Римі в 869 році).

Але святому Ростиславу не судилося побачити новий світанок своєї держави. Він помер у німецькому ув’язненні у 870 році.

Рішення про канонізацію святого Ростислава було ухвалено на Помісному Соборі Православної Церкви Чеських земель та Словаччини у грудні 1992 року, проте сама канонізація відбулася у 1994 році. Урочистості з цієї нагоди проходили 29 жовтня 1994 року в Прешові та 30 жовтня того ж року у Брно. Вітальні листи з нагоди канонізації були надіслані Предстоятелю Православної Церкви Чеських земель та Словаччини від імені Патріархів Константинопольського Варфоломія та Московського Алексія. Зарахувавши великого князя Ростислава до святих, Церква повернула тисячолітній обов’язок пам’яті тому, хто стояв біля витоків християнської духовної культури та національної незалежності слов’ян.

Память святого рівноапостольного князя Ростислава 11 мая, в Церкви Чешских земель и Словаччини 15 жовтня.

Іван Верстянюк, оглядач з питань релігії