Життя Великої княгині Іуліанії Олександрівни Литовської та Української. Ексклюзив

05.06.2021 0 Редакция NS.Writer

На всьому просторі Східної Європи від Балтики до Уралу не було в XIV столітті жодної жінки силою характеру, політичним впливом, ревним захистом християнської віри порівнянної з нею. Та, про кого зараз йдеться, — друга дружина Великого князя Литовського Ольгерда-Іуліанія Олександрівна Тверська. Велика княгиня Іуліанія Литовська та Українська, преподобна черниця Марфа, сяє в сонмі українських подвижників усіма світлими скарбами благородної жіночої душі. У величі земної повна прагнень до Бога, чиста, милосердна, праведна, вірна, любляча дружина, турботлива мати, притулок для всіх нужденних та тих, хто страждають; тихо красується, сяє благовірна княгиня серед жахів, бур та лих тієї сумної пори.

| Newssky.com.ua

Можуть бути різні думки щодо ролі благовірної Іуліанії в долях нашої Вітчизни, але для всіх безперечний той образ, який відображений назавжди в нашій національній пам’яті. Це величний образ жінки з незламною волею та високою гідністю, незламною мужністю і з справді державним розумом. Іуліанія — надзвичайно цілісна особистість, справді велика жінка, силою обставин встала на чолі величезної Литовсько-Української держави. Вона виявилася гідною того історичного жереба, який їй випав. Більш того, Промислом Божим саме їй випала честь зробити вибір, який визначив подальшу долю України, а самої княгині з часом буде визначено церковне шанування як благовірної.

Улянія Тверська народилася в родині страстотерпця — Великого князя Тверського та Володимирського Олександра Михайловича близько 1330 року. Відомо, що у князя Олександра та княгині Анастасії, батьків Іуліанії, було вісім дітей. Літописи не завжди фіксували дати народження княжен. Весілля тверського князя Олександра Михайловича та галицької княжни Анастасії, онуки великого короля Данила відбулося у 1319 році, а через рік народився їх первісток Лев, який помер в ранньому дитинстві. Наступним сином був Феодор, загиблий в Орді разом з батьком в 1338 році. Далі були син Всеволод та дочка Марія, що стала згодом дружиною московського князя Симеона Гордого. А там з часом народилася й Іуліанія.

Після анти ординського повстання у Твері в 1327 році князь Олександр Михайлович з сім’єю був змушений бігти до Пскова. Московський князь Іван Калита разом з татарами влаштували погром в Тверських землях, а за князем тверським та його домашніми було розпочато справжнє полювання. Іван Калита змусив митрополита Феогноста пригрозити тверянам відлученням від Церкви, і щоб не залишити псковичей без благодаті христових таїнств, князь Олександр доручивши дружину та княжат городянам тимчасово, на рік перебрався в Литву, де в цей час правил тесть його брата Дмитра — князь Гедимін. В увазі всіх цих сумних обставин місцем народження княжни Іуліанії став Псков.

Улянія Тверська володіла багатьма християнськими чеснотами. Вона любила молитву, благоговійно ставилася до священнослужителів та ченців, щедро роздавала милостиню, дбала про сиріт та вдів, яких після руйнування Твері ординськими та московськими військами було особливо багато. Почався довгий період політичного занепаду тверського князівства (1328-1366 роки), пов’язаний з правлінням князів Костянтина, Всеволода та Василя. У 1340 році московити знімають з соборної дзвіниці в Твері дзвони та відвозять їх до Москви. Це стає знаком публічного приниження і тверських князів і всіх жителів князівства.

Позбавлена дзвонів, Твер була позбавлена голосу на політичній арені. Навіть руки Тверської княжни великий князь Литовський Ольгерд просить не у глави Тверського Княжого Дому, яким в 1349 році був дядько Іуліанії Василь Михайлович, або у її брата Всеволода, а у Великого князя московського Симеона, одруженого на сестрі Іуліанії Марії. І Симеон дає свою згоду на цей шлюб, як ніби він, і тільки він, розпоряджається в тверських справах.

Сила духу, твердість характеру та неабиякий дипломатичний хист Іуліанії Тверської особливо яскраво проявляється після виходу заміж за великого князя Литовського Ольгерда. Ольгерд був старший за Іуліанію на 35 років! Хто вона для нього? Юна дівчина! Та в Литві зроду жінкам не давали жодних прав у політиці. Ніколи, жодна з них не мала хоч скільки-небудь відчутного впливу на свого чоловіка, славного володаря та полководця. А вже тим більше на Ольгерда, який прославився своєю хитрістю, впертістю і загадковістю! За словами сучасників, коли військо Ольгерда виходило в похід, ніхто крім князя не знав ні мети, ні напрямку, у якому воно буде рухатися. Зате цим досягалася раптовість, і усувалися небезпеки з боку вивідачів.

Та ж сама непередбачуваність та самовладдя чоловіків проявлялися і в релігійній політиці литовських князів. Вона була цілком підпорядкована політичній доцільності. Якщо вигідно, литовський князь міг оголосити себе католиком, або православним, але найчастіше був язичником. Поява Іуліанії докорінно змінила ситуацію в Литві. Лише за три роки до приїзду юної дружини Ольгерда у Вільнюс були страчені троє віленських мучеників —Антоній, Іоанн і Євстафій (пам’ять 14/27 квітня).

Причому наказ щодо їхньої страти віддає сам Ольгерд. Але вже в рік свого приїзду молода княгиня домагається від Ольгерда виділення ділянки землі для будівництва храму, який стане усипальницею для чесних мощей віленських мучеників, і ініціатором їх прославлення виступить теж Іуліанія Олександрівна. За вказівкою та на кошти Іуліанії у столиці Литовської держави зводяться два найбільших православних храми — кафедральний Пречистенський собор, який буде усипальницею її чоловіка та друга за значимістю Нікольська церква.

На місці загибелі Віленських мучеників Улянія Олександрівна засновує Свято-Троїцький монастир, що став на два століття місцем спочивання мощів Віленських мучеників. В цей монастир княгиня передає подаровану їй чоловіком в знак їх любові велику святиню — чудотворну Остробрамскую ікону Божої Матері, привезену ним з Херсонеса Таврійського. Але головне будівництво Улянія Тверська розгорнула в православному Вітебську — місті, яким вона керувала одноосібно як своєю вотчиною. Княгиня завершила довгобуд, стіни Вітебської фортеці, заснувала та благодіяла двом вітебським монастирям, побудувала безліч церков.

У Вітебську Тверська княжна рішуче взялася за зміцнення і прикрасу міста. Замки, що мали зводити за указом Ольгерда, були побудовані вже в 1351 році, і протягом трьохсот років вірно служили захисту Вітебська. У XIV столітті кам’яні церкви, як найбільш укріплені будівлі, служили городянам укриттям у випадку воєнної загрози; в монастирях, через відсутність світських шкіл, священики та дячки вчили грамоті. Храми і церкви були центрами не тільки духовного виховання, а й культурного життя, розвитку мистецтва.

Все в тому ж 1351 році була закінчена друга кам’яна церква міста — церква Святого Духа. Іуліанія заснувала перший жіночий монастир, церкву Богоявлення, оновила Михайлівську, найстарішу княжу церкву міста, оновила та прикрасила Благовіщенську церкву, в якій, стверджують історики, зберігалися портрети Ольгерда та Іуліанії. На місці язичницького капища Мокоші, на високому березі Вітьби в місці злиття її з Двіною було розпочато будівництво першої присвяченій Богородиці церкви у Вітебську — церкви Пречистої Божої Матері; у 1406 році, вже після смерті Іуліанії, була добудована, а гора, що раніше носила назву Лисої, стала Пречистенською.

Уляна перебудувала дерев’яну Нікольську церкву у Вільно в кам’яний храм, побудувала храм в ім’я Святої Живоначальної Трійці, на місці якого пізніше виник Троїцький монастир у Вільно. Заснувала Свято-Духів монастир у Вітебську.

У правління тверських князів Костянтина, Всеволода і Василя починати справу відродження тверської державності було немислимо. Але з появою княгині Іуліанії в Литві на політичну арену висувається її улюблений молодший брат, талановитий та благородний князь Михайло Олександрович Микулинський. Саме з ним Ольгерд буде вести відтепер переговори (в 1362 році Ольгерд та Михайло підписують важливий мирний договір між Литвою і Твер’ю). Твер пожвавилася. Дядя княгини Василь Михайлович Кашинський, який носив титул Великого князя тверського розуміє, що тверяни люблять не його, а його молодого племінника Михайла, саме на нього вони дивляться із захопленням і надією, на нього чекають на своєму престолі. І Ольгерд бачить у Михайлові вірного союзника.

Незабаром після вибуху в 1366 році епідемії чуми, що забрала життя матері, дядька і старших братів, Михайло Олександрович стає Великим Тверським князем. Поява цього політика великого масштабу на тверському престолі неминуче тягне за собою реакцію з боку Москви. Юному князю Дмитру Івановичу, майбутньому Донському, і його головному політичному раднику митрополиту Алексію сильна Твер не потрібна. І вони провокують конфлікт з Твер’ю. Так почалася війна 1368-1375 років між Твер’ю та Москвою.

Можна було б відразу підкоритися, так як Москва була набагато сильніше за Тверь. Її територія в десятки разів була більшою. Аналогічно більше у москвичів і населення, а стало бути і військо. Що ж, крім честі штовхає тверського князя в цей відчайдушний бій? І брат з сестрою, Улянія та Михайло, задумали геополітичне протистояння: Литва з Твер’ю проти Москви з Ордою. Величезна єдина православна Русь-Україна, з центром в в Твері, а може бути і у Вільнюсі, вільна від монголо-татарського ярма, ось яку мету бачили брат і сестра. Тут треба зазначити, що Литва часів Іуліанії була більш ніж на половину заселена слов’янами — українцями та білорусами

У литовців не було своєї писемності, і все державне діловодство велося на західному діалекті староруської мови. Більш того, і литовська знать вільно говорила руською. Тому Литву часів Ольгерда часто звуть Литовсько-Руською, або точніше Литовсько-Українською державою. А значить, плани Іуліанії та Михайла були не так вже й утопічні, тим більше що сам Ольгерд в переможному бою на Синіх Водах в 1362 році назавжди позбувся татарської загрози.

В цілому саме княгиня Улянія визначила визвольну політику слов’ян від загарбників, реалізовану її чоловіком і сином. Так, виграна Ольгердом Битва на Синіх Водах як результат спільної військової акції литовсько-українсько-білоруського війська, позначила новий етап слов’янської історії. Україна вийшла з-під влади Золотої Орди. Золота Орда втрачала велич та концентрувала свої зусилля на внутрішніх проблемах.

Скориставшись внутрішніми негараздами в Золотій Орді, викликаними загибеллю ханів Джанібека та Бердібека, великий князь литовський Ольгерд організував кампанію на татарські землі. Литовці та українці здобули вирішальну перемогу над військом хана Мурада. В результаті перемоги велика частина сучасної України (в тому числі малонаселені Поділля і Північне Причорномор’я) з Києвом, вже перебували під литовським впливом, опинилися під звільненими від монгольського ярма.

Історичне значення цієї битви важко переоцінити. Ординці вперше зазнали такої нищівної поразки. Землі в межиріччі Дону і Дніпра вийшли з-під їх підпорядкування. Київ татари залишили без бою, і Ольгерд дійсно посадив там свого сина Володимира, проте після битви, а не до неї.

Кількома десятиліттями раніше німецький Орден спробував підпорядкувати північно-західні руські території, але це закінчилося поразкою від Олександра Невського (двоюрідного прадіда благовірної Іуліанії) на Чудському озері в 1242 році. У другій половині 14 ст. експансія Тевтонського ордену на польські та литовські землі тривала. На противагу агресивної політики Тевтонського ордена в 1386 була укладена польсько-литовська унія. У 1399 тевтонці захопили провінцію Жемайтія, що належала Литві. У 1409 було повстання жемайтів проти загарбників і послужило початком до «великої війни» Польщі та Литви проти Тевтонського ордену.

Влітку 1410 на Віслі син благовірної княгині, і правнучатий племінник Олександра Невського, мудрий польський король Владислав Другий Ягайло (Ягелло), з’єднався з військами великого князя литовського Вітовта. До об’єднаного польсько-литовського війська приєдналися слов’янські (білоруські, українські) загони (корогви) з Смоленська, Полоцька, Галича, Києва та інших міст. Мало хто знає зараз, що Владислав Ягайло не тільки продовжив справу боротьби з орденом, розпочату його родичем, канонізованим святим, Олександром Невським, тобто чотири покоління руських монархів борлися з тевтонською темрявою. І зараз наївні поляки і росіяни не знають або «благочестиво» забувають, що Владислав-Ягайло, був вдалим руським хлопцем, який став самим великим з польських королів…

Саме тоді в 1410 році від завданого Ягейлою удару Орден так і не зміг оправитися, незважаючи на те, що політики Польщі та Великого князівства Литовського не зуміли повною мірою скористатися плодами перемоги. У наступних зіткненнях з сусідами аж до 1525 р., року ліквідації Ордена, він боровся лише за збереження своїх позицій. Загроза агресії з боку німецьких феодалів по відношенню до поляків, литовців, східних слов’ян була усунена.

Вона не тільки зупинила на тривалий період подальший натиск німецьких племен на споконвічні слов’янські землі, але і стала першим етапом на шляху повернення польських земель, захоплених хрестоносцями. Грюнвальдська битва зміцнила становище Польщі на сході, звела польську державу в ряд могутніх і впливових європейських держав і ще тісніше пов’язала Польщу з Литвою. Слов’янському Сходу вона відкрила вільні шляхи до західної культури.

Княгиня Улянія і після смерті чоловіка, колишнего затятого поганця-язичника (за наполяганням Іуліанії він перед смертю прийняв чернецтво з ім’ям Алексій) і ураження брата не залишила надії об’єднати всі православні сили! Така вже була ця жінка — подвижниця і патріотка України! Остання її спроба на цьому терені була пов’язана зі спробою одружити свого улюбленого сина та спадкоємця литовського престолу Ягайло, в хрещенні Якова, на дочці великого московського князя Дмитра Івановича. У 1379 р. вона навіть підписує з ним договір — нечувана справа, міждержавний договір XIV-го століття підписаний жінкою…. — про майбутнє одруження. Перемога Дмитра на Куликовому полі справила благотворне враження на Ягайла, і він, успадкувавши батьківську обережність, вже був готовий засилати сватів, як катастрофа 1382 року — спалення Москви Тохтамишем — переконала Ягайла в тому, що політичний вектор Литви не повинен бути більш пов’язаний з Москвою. Вже через рік він звертає свою увагу на захід, на польську принцесу Ядвігу, і в 1385 році стає польським королем. Вдячна пам’ять про нього і досі жива серед польського народу.

Літописи говорять про те, що найбільшу допомогу від вдовуючої княгині отримала прославлена Києво-Печерська Лавра. Нам невідомо, як скоро після смерті чоловіка в 1377 році княгиня Улянія прийняла чернецтво. Відомо, що Вітебськом вона правила до своєї смерти в 1392 році. Деякі вважають, що це свідчить про те, що Іуліанія постриглася незадовго до смерті. Але може бути, вона керувала Вітебськом, як ігуменя монастирем. В умовах тих часів, і з невтомним характером княгині, це було цілком можливо.

Літописи кажуть, Велика княгиня Іуліанія, в чернецтві Марфа, похована в печерах Києво-Печерської Лаври. Княгиня Улянія до останніх днів свого життя вона будувала храми, вкривала гнаних, і особливо піклувалася про православні монастири та про ченців.

Сьогодні більшість істориків сходяться на думці, що без остаточної християнізації Литовська держава (до складу якої тоді входили землі України та Білорусі) не мала б шансів на виживання. Дуже ймовірно, що саме завдяки прийняттю християнства плем’я самих литвинів, (завдяки діяльності княгині Іуліанії та її сім’ї) уникло долі багатьох інших племен в регіоні, що відмовилися від християнства, і від яких до наших днів дійшли лише назви. Саме це сталося з колись могутнім західнослов’янським племенем велетів (полабських слов’ян, що відносилися до так званих лехітських племен, що населяли землі сучасної східної Німеччини) або прусами, що жили на великих і важкодоступних територіях, що тягнулися від Литви до Мазурських озер.

Християнство високо цінує жінку як матір. Материнство преображає людську любов, долучає людину до таємниці народження життя, створеної для вічності, для радості і красот. Жінка-мати є хранителькою сім’ї та сімейного вогнища. Від її м’якості, дбайливості, терпіння, здатності жертовно служити залежить внутрішній світ і стійкість семі. На жінці лежить найвище завдання — виховання нових громадян Царства Небесного. Такою матір’ю була велика княгиня Іуліанія.

Знаменно духовне спадкоємство святих Ольги і благовірної Іуліанії: свята рівноапостольна Ольга будує храм Святої Софії у Києві — головний храм Київської Русі; благовірна Улянія бере участь в будівництві багатьох храмів на Литві та в Україні.

Княгиня Улянія поклала початок з’єднанню двох шляхів святості святих благовірних княгинь (цариць) та преподобних, тобто діяльного служіння світу і молитовного споглядання, чернечого подвигу. Улянія Тверська з’єднала подвиг громадянського служіння своєму народові та рідній землі з чернечим подвигом, відновлюючи царську гідність людини.

Благовірні княгині Русі, овдовівши, не виходили заміж вдруге, хоча Церква не забороняла другий шлюб. Чернечий постриг — заручення небесному нареченому — став шляхом, який найбільш відповідав ідеалу життя вдови. Тому постриг вдів в княжому і боярському середовищі став майже правилом. Церква прикрашала чернечим чином завершений подвиг подружнього життя. Українському народу княгині-черниці являли приклад достойного завершення одношлюбності.

Особливість шляху княгини Іуліанії розкривається в її походженні. Дочка Тверських князів трудиться над творенням України, продовжуючи діло свого прадіда, короля Данила, княгиня встає разом зі святою Ольгою в лествиці жіночої святості.

В її образі ми бачимо витоки багатьох основних напрямків духовних трудів українських жінок. Подана нею благодатна допомога особливо дієва зараз. У княгині яскраво проявилося творче начало людської особистості, і тому вона має можливість допомогти у виборі шляху. Все її життя було служінням Божої Матері, що обдарувала святу благодатними дарами та щасливим материнством. Тому так багато значать молитви благовірної Іуліанії перед Пречистою.

ИеромонахІєромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов),
доктор богословських наук


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: