Життя князя-мученика Діра (у святому хрещенні Іллі)

Прийнято вважати, що християнство на Русі зародилося при Святому рівноапостольному князі Володимирі. Однак це не так. Він всього лише популяризував цю релігію, привів до неї маси.

Незадовго до нього християнство прийняла його бабуся, княгиня Ольга. Вона не тільки стала праведною послідовницею Христа, а й почала будувати на Русі церкви, перекладати богослужбові книги. Але і Ольга не була першою! Практично за 100 років до Великого Хрещення Русі християнство прийняли славетні київські князі Аскольд і Дір.

Саме вони залишили глибокий слід в історії як Російської держави, так і Російської церкви. Як писав польський історик XV століття Януш Длугош, який багато в чому переказує давньоруські літописи, Аскольд і Дір були спадковими правителями Києва, нащадками Кия, і більше того — братами, а тому повалення київських князів виглядає не тільки віроломним, але і протизаконним. Багато ієрархів церкви (наприклад, Макарій (Булгаков)), вважають їх мучениками за віру. На думку Татищева, перші мученики на Русі були «від невідання історії забуті і в святці не внесені».

Для підтвердження історичного існування Аскольда і Діра звичайно залучається фрагмент з твору арабського історика Масуді з згадкою схожого імені: «Перший із слов’янських царів є цар Дір, він має великі міста і багатонаселені країни; мусульманські купці прибувають в столицю його держави з різного роду товарами».

Всі народи, які проживали на північ від Чорного моря, греки іменували русами, і про їх розбійницькі набіги повідали світу в своїх історичних хроніках. Про ці ж події повідомляє літописець Нестор, а також укладачі італійських хроні тієї епохи. Незважаючи на деякі малозначні розбіжності, в їх розповідях немає істотних протиріч, і вони заслуговують на довіру. Йдеться про похід князів-київичів на Константинополь.

Дана подія — грабіжницький набіг на Візантію — відноситься приблизно до 860 року. Тоді до Царгорода з моря підійшло до 300 суден, наповнених озброєними русичами, на чолі яких були київські князі Аскольд і Дір. Виснажені тривалою війною з арабами, візантійці не могли чинити їм належного опору і опинилися на межі загибелі. Безнадійність ситуації посилювалася чутками про жорстоке пограбування, якому вже піддалися передмістя столиці.

Розпач охопив жителів столиці. Духовенство безперервно здійснювало молебні в церквах; вони сповнені були такими, що моляться. Патріарх Фотій говорив проповіді. Він називав навалу дружини Аскольда і Діра карою, надіслану Богом за пороки і тяжкі гріхи, в яких загрузло населення столиці.

«Народ жорстокий і зухвалий, — говорив він, — руйнує і губить все: ниви, житла, стада, жінок, дітей, старців, всіх вбиває мечем, нікого не милуючи, нікого не жаліючи. Він, як сарана на ниві, як пекуча спека, як повінь, з’явився в країні нашій і згубив жителів її…». Вказував патріарх і на малодушність жителів, збожеволілих від страху. «Не волайте, не галасуйте, перестаньте плакати, моліться спокійно, будьте мужні!» — вмовляв він їх.

Між тим руси біля стін міста насипали величезний вал, дісталися до верху стіни, і жителі тремтіли від жаху, що вороги ось-ось увірвуться до міста…

Візантійці погано уявляли, звідки прийшла ця армія, а ось літописець Нестор говорить про війська Аскольда і Діра, які піддавали по грабунку околиці візантійської столиці і погрожували взяти сам Царгород. Тільки завдяки тривалій молитві імператора Михайла і патріарха Фотія, а також ризі пресвятої Богородиці, яку змочили в море, сталося чудо: несподівано розігралася буря, здійнялися величезні хвилі і сильний вітер розкидав кораблі. Аскольд і Дір зовсім несподівано для обложених поспішно пішли з-під стін Константинополя. Аскольд і Дір уклали мирний договір з Візантією і вирішили хреститися.

У деяких джерелах повідомляється, що після поразки русів Візантія налагоджує стосунки із молодою Давньоруською державою і починає проводити там свою місіонерську діяльність. Філарет Гумілевський пише, що «за безперечного голосу історії, Київська Русь послухала євангельської проповіді при київських князях Аскольді і Дірі». Аскольд і Дір стали першими київськими князями, хто прийняв християнство. Більш того, Дір в 60-х роках IX ст. спробував зробити християнство державною релігією. На березі Дніпра був побудований перший храм, освячений в ім’я святого Миколи (згодом Ольга звела його в камені). На руську землю було кинуто благородне зерно, що дало перші посіви.

У 879 році помирає князь Рюрик, залишаючи після себе неповнолітнього спадкоємця — князя Ігоря, опіку над яким взяв його новгородський родич Олег. Ставши правителем, Олег вирішив приєднати до своїх володінь південні землі і відправився в похід на Київ в 882 році. За свідченням автора «Повісті временних літ», місто на Дніпрі Віщий Олег захопив за допомогою найвитонченішої підступності. Усвідомлюючи, що Аскольд і Дір зробили все необхідне для зміцнення своєї столиці, і взяти її приступом буде нелегко, він удався до хитрощів. Залишивши в засідці основну частину свого війська, він видав себе за мирного купця і запросив правителів міста вийти до нього для ведення торгових переговорів. Не підозрюючи про небезпеку, що нависла над ними, ті з’явилися на березі Дніпра без належної охорони і відразу були схоплені. Олег наказав їх негайно вбити.

Могилою князя Аскольда став курган, що й досі височить на дніпровському березі, а мощі його співправителя Діра довгий час лежали в Києві, поруч з храмом святої великомучениці Ірини.

Дірова могила, — свідчить преподобний Нестор, — за святою Ориною”, і місце це вказується імовірно на південь від нинішнього Києво-Софійського собору і неподалік від руїн древньої Ірининської церкви, знайдених в 1833 р.

Особистість Діра займає в історичних анналах мало місця, проте значимість її в історії Стародавньої Русі незрівнянно велика. Дір — це безперечно видатний державний діяч, який забезпечив піднесення міста Києва до державного рівня. Незважаючи на трагічний фінал своєї долі, він зробив важливий внесок у виникнення давньоруської держави — Київської Русі. Не випадково, що збережена в Києві донині Аскольдова могила нагадує про стародавніх правителів, які користувалися любов’ю народу, але стали жертвами незалежних від їхньої волі політичних обставин.

Більше того, князь Дір разом з Аскольдом постраждав через свою місіонерську діяльність. Тобто він йшов на ризик, і кров’ю затвердив істинність християнства.

З життєпису князя Діра виділимо три моменти:

1) Будь-яка насильницька смерть монарха (або представника правлячої династії) є політичним вбивством. Але в даному випадку мала місце не тільки боротьба партій та інші протиріччя, а й зіткнення християнства із язичництвом.

2) Головою київських християн був князь Дір, у ситуації, коли саме християнство було під загрозою, він проявив мужність у сповіданні віри та дав приклад стояти в ній своєму оточенню.

3) Його смерть сталася з релігійних мотивів, але він вибрав смерть за Христа і став мучеником.

Таким чином, сам факт мучеництва вважаємо досить обґрунтованим.

Заступництвом і молитвами святого мученика і благовірного князя Діра нехай благословить Господь український народ і державу, утвердить їх у вірі православній, зміцнить в душах наших любов до Бога і до ближніх, наставить правителів держави нашої на всяку правду.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов),
доктор теології