Життя благовірної королеви Угорщини Анастасії Ярославни, володарки українського Закарпаття

11.11.2020 0 Редакция NS.Writer

Зазвичай, коли говорять про сім’ю нашого дорого князя Ярослава Мудрого, згадують його дочку Анну, яка стала королевою Франції. І як вільнолюбна Українка нехтувала там всякими «ідіотськими пристойностями», проводила досить успішну зовнішню і внутрішню політику. Але в родині Ярослава і його дружини Ірини, шведської принцеси Інгегерди, було ще три дочки: Анастасія, Єлизавета та Агафія. І ось про Анастасію і наш сьогоднішня розповідь.

Отже, Анастасія Ярославна, королева Угорщини (пом. раніше 1094), дочка князя Ярослава Володимировича Мудрого (пом. 1054), дружина угорського короля Андрія (Ендре) (пом. 1061). У руських джерелах її ім’я не згадується. Ім’я Анастасія збереглося в «Польській історії» Яна Длугоша (XV ст.), причому вписано в рукопис рукою самого польського хроніста.

Анастасія була старшою дочкою Ярослава та його дружини, шведки Ірини-Інгігерд (пом. 1050/51). Вся Європа палала у вогні міжусобиць. На Русі ж, під керуванням Ярослава, було спокійно. Його двір був не лише чудовим родинним домом, але і завдяки розумним і далекоглядним господарям при дворі завжди було багато різного люду з усього світу. Хтось перечікував смуту, хтось служив, хтось переховувався від переслідувань.

Серед утікачів жили і служили в Києві угорські принци — брати Андрій (Андраш, або Ендре) та Левенте. Вони втекли з Угорщини після вельми кривавих, на жаль, подій. Помер король Стефан, владу в країні захопили християни, а спадкоємець престолу, батько братів, Вазул і його дружина християнами не були. Сини його були народжені не від християнського шлюбу і виховані в язичництві. Події обернулися дуже круто: Вазула, щоб він не міг навіть претендувати на трон, осліпили, а його сини, досить ґрунтовно побоюючись такої долі для себе, втекли. У Києві брати відслужили вірною службою близько 12 років. Весь цей час Ярослав придивлявся до можливого зятя, помічаючи, що донька Анастасія та побіжний угорець Андрій (він прийняв хрещення, під впливом православного руського двору) небайдужі один до одного. Але почуття почуттями, а про весілля не могло бути й мови, поки король не при владі. Але тут доля повернулася теплою стороною. У 1046 році Угорщина скинула жорстокого тирана Петера Орсеоло і закликала Андрія на престол. Ярослав миттєво дозволив шлюб дочки з Андрієм.

В 1047 р. Андрій коронувався в місті Секеш-Фегерварі, «діставши вінець з рук трьох єпископів» — і тут же видав декрет про негайне повернення всієї країни в християнство. Андрій, народжений в язичництві, під впливом своєї мудрої дружини Анастасії, став переконаним і ревним християнином. Поява ж в Угорщині Анастасії була дружньо сприйнята як Боже благословення, бо християни ж бачили в київській княжні живу гарантію збереження їх релігії та припинення безчинств і заворушень, які влаштовували язичники.

Завдяки мудрому правлінню Анастасії та Андрія ставлення до християнства з боку угорців значно змінилося на краще. Це пояснюється тим, що завдяки турботам королівського подружжя вони тепер були забезпечені церквами, школами, книгами, за якими можуть навчатися, вчителями і священиками, ніж було раніше.

Нічого дивного немає і в тому, що розумна і освічена королева Анастасія стала помічницею, порадницею, а незабаром і фактичною співправителькою короля Андрія. А потреба в такій допомозі у короля була і дуже настійна — він важко захворів прогресуючим паралічем і ледь міг ходити.

Становище країни все ще залишалося дуже неспокійним — під приводом помсти за Петера проти Угорщини виступив імператор Генріх III. Королю довелося звернутися за допомогою до «польського» брата Бели (що дало пізніше Белі можливість висувати претензії на угорський престол), але по-справжньому йому допоміг могутній тесть, який послав сильне військо, яке і розбило армію Генріха.

Після цього у Королівства почався щасливий період — авторитет держави визнала Візантія, надіславши корону для Андрія. Оскільки отримання Андрієм корони збіглося за часом із поліпшенням відносин між Руссю і Візантією, зокрема, шлюбом Всеволода Ярославича і візантійської принцеси, дочки Костянтина Мономаха, то вважається, що і тут не обійшлося без допомоги східних сусідів і родичів.

Не меншу радість, ніж отримання корони, королівському подружжю і всьому угорському народу принесло народження двох синів Анастасії та Андрія-Шаламона (Соломона) та Давида. Ці імена не традиційні ні для Угорщини, ні для католицької Європи взагалі, зате на Русі-Україні ім’ям Давид дуже часто називали княжих синів, так що передбачається, що імена вибирала Анастасія. Очевидно, що стан здоров’я чоловіка був важливим фактором, що визначає положення Анастасії в Угорщині. Ймовірно, не без її впливу Андрій коронував в якості співправителя свого малолітнього сина Шаламона.

Таке відносне благополуччя тривало лише до 1060 р. Хоча Угорщина вже мала законних спадкоємців престолу, проти брата з військом виступив Бела. Хворий король під час битви не втримався на коні, впав і був затоптаний кіньми. Дружину і синів він ще раніше відправив до Баварії. Так що на три роки королем став узурпатор Бела. Але неправедно здобутий королівський титул не пішов йому на користь: він теж важко захворів. Тим часом рішуча Анастасія і не думала миритися з вигнанням, домоглася підтримки німецького імператора, сестра якого Юдіт-Марія була заручена з Шаламоном, і на чолі війська повернулася в країну. У 1063 році Бела був змушений поступитися престол племіннику — з умовою збереження за його синами частини Угорщини на правах герцогства.

У Баварії Анастасія Ярославна робила все, щоб повернути престол синові. За свідченням німецьких джерел, в серпні 1063 р. вона зустрілася в Регенсбурзі з «королем-хлопчиком» Генріхом IV: «вона оплакувала свою долю і благала цісаря про допомогу»; за наказом Генріха Анастасія разом зі всім сімейством перебралася в східну Баварію, ближче до угорської границі, причому домоглася того, щоб всі її витрати були оплачені з казни. У тому ж році німецьке військо, що вдерлося до Угорщини, відновлює Шаламона на престолі; Бела ж помер. Про роль у цих подіях Анастасії Ярославни свідчить такий факт: щоб віддячити правителю Баварії герцога Оттона Нортхаймського, Анастасія подарувала йому Угорську королівську реліквію — «меч Аттіли», що належав, за переказами, самому ватажку стародавніх гунів. Втім, у весь час правління Шаламона (1063-1074, пом. 1087) його положення залишалося нестійким через претензії на престол його двоюрідних братів Гези і Ласло, синів Бели.

Анастасія була правителькою при малолітньому синові. Вона вдруге вийшла заміж за німецького графа Пото, давнього союзника і помічника її першого чоловіка. Відомо про її розбіжності з сином Шаламоном; в 1074 р справа дійшла до того, що син підняв руку на матір.

Рік кончини Анастасії Ярославни невідомий; у всякому разі, це сталося раніше 1094 р. (під цим роком про неї йдеться вже як про померлу). За переказами, вона померла в Німеччині, в монастирі Адмонт, недалеко від німецько-угорського кордону. У пізнішому джерелі назва монастиря — Агмунда — було помилково прийнято за ім’я української королеви; це ім’я досі іноді зустрічається в популярних роботах.

Міжусобиця в країні тривала ще довго, Шаламон остаточно втратив престол, в 1074 р. королем став син Бели Геза, а після його смерті — Ласло I. Невдячний Шаламон помер в 1084 р. Проте, відносини між Руссю-Україною та Угорщиною залишалися дружніми — про це свідчить те, що старша дочка Ласло вийшла за онука Ярослава Мудрого, Ярослава Святославовича.

Але не тільки зміцнення державності і розвиток господарських форм народного життя привертало увагу мудрої королеви Анастасії. Ще більш нагальним уявлялося їй корінне перетворення релігійного життя Угорщини, духовне преображення народів, угорського і слов’янського, що населяли її королівство. До складу якого тоді входило і Закарпаття.

Анастасія сприяла тому, щоб у храмах, які створювалися, звучала проповідь Євангелія, і всі люди могли, прийшовши в храм, почути цю проповідь і прийняти хрещення. Завдяки правлінню Анастасії та Андрія християнська віра в Угорщині перестала бути гнаною з боку язичників.

В Угорщині Анастасія залишалася православною (православ’я тут протягом довгого часу мирно уживалося з католицтвом). Місіонерська проповідь королеви Анастасії посіяла насіння християнства в найвіддаленіших областях Угорщини та Закарпаття. Всюди виникали невеликі християнські громади з її ім’ям пов’язано заснування декількох православних монастирів. Один з них — у Тихані на озері Балатон. Згідно засновницькій грамоті (датованої 1055 р.), обитель була заснована «на спасіння душі короля, його дружини, їх синів і дочок, а також живе і померлої рідні».

Поруч з монастирем було поселення ченців — скит з печерними келіями (позначений в грамоті грецьким словом «петра» — «камінь», і відомий згодом під народною назвою «Руський камінь»). Очевидно, що насельниками православної обителі були українські ченці, які приїхали сюди на запрошення королеви Анастасії. Припускають, що цей скит мав прямі зв’язки з київським Печерським монастирем. Інший православний монастир був заснований в Тормові: примітно, що тут знайшли притулок ченці чеського православного сазавського монастиря, вигнані з Чехії в 1055 р. Ще одним монастирем, заснованим Анастасією, називають монастир у Вишеграді (Вишгороді).

Андраш спеціально для дружини придбав у східній Угорщині землю, де вона любила жити, тому що тут, за словами хроніста, «могла бути ближче до рідної землі». У Тихані він виділив землю для православних черниць, яких привезла із собою з Києва Анастасія. Так само достовірно відомо лише те, що в кінці свого життя Анастасія Ярославна постриглася в черниці.

Вона дбала про майно для церков і про необхідні речі для монастирів і для всяких інших святих місць і все це щедро роздавала і охоче, тому що в той час думали, що вона старанно служить Богу не як королева, а як віддана Йому слуга, яку ні королівська влада, ні мирська суєтність, ні багатство не призвели до падіння, але смирення підняло до благодаті.

Приклад королеви Анастасії доводить, що можна бути справді християнином, живучи в миру, і не просто живучи в миру, але займаючись дуже багатьма піклуваннями. На прикладі святої благовірної королевиАнастасії, ми повинні вчитися поєднувати твердість і з цим православ’ям і справжньою молитвою. Тільки щира молитва і наше сподівання на Господа і Царицю Небесну допоможуть нам перенести життєві труднощі, зберігши і зміцнивши у вірі.

Лайош Надь та Шандор Рудь
брати — мадярони
(м. Берегово)


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: