«Зеленці»: смисл та істина

10.07.2016 0 Редакция Steelgrey

«Віра – це не питання вибору людини.
 Віра – це питання виживання людства»
 Так говорив вуйко Дезьо.

БуддаВийшов я цими днями на вулицю. І зрозумів, що припустився помилки. У повітрі висіла страшенна спека, а калюжі на тротуарах стоять. Просто якийсь жах – домна.

Спека має одну підступну особливість – вона притлумлює дійсне, забирає його. Але, натомість не приходить пам’ять. Тому комплекси фіксованих дій перестають працювати. І людина опиняється поза часом.

Я почав шукати тінь у дворах.

Піднявся доріжкою до скверику з кущами, але відчув, що потрібно десь сісти.

лавочкаЗнайшов я якусь лавочку і усвідомив, що сиджу під будинком своєї вчительки, яка давно виїхала в Ганновер.

І я їй подзвонив.

Як наслідок розмови у мене виявився заблокованим телефон. Я абсолютно переконаний, що зробив усе вірно, з точки зору істини. Але, за смислом, я виявився у халепі.

Щоб якось себе розважити, пішов до базарчику, а не в абонентський відділ. Дорога до базарчику йшла тіньовою стороною, а для абонентського відділу в мене просто вже не було грошей.

Щоб збити себе з думок про спеку, я вирішив похвалити самого себе: в Ганновері чекали на мій дзвінок. Тож, я почав думати про смисли та істини.

Смисли є сумою істин.

Часто, примітивність смислів є наслідком примітивності правил додавання істин, що нами застосовуються.

Відтак, потворність смислів не завжди є доказом потворності істин.

Сутність Бога і наше уявлення про Сутність Бога ніколи не співпадатимуть, а тому вади уявлення не є вадами Сутності.

СмислиТеатральність та декоративність, які для декого стали смислом, зовсім не спростовують істин Виходу, Звільнення, Воскресіння, Вознесіння та Різдва…

«Атомарні» істини формуються інстинктами.

З них, як суспільні похідні, формуються суспільні істини: Любов, Довіра, Піклування.

Любов є похідною істиною від супероснови «хочу»; Довіра є похідною істиною від супероснови «можу»; Піклування є похідною істиною від супероснови «маю».

В підвалинах супероснови «хочу» лежить інстинкт збереження роду; в підвалинах супероснови «можу» лежить інстинкт самозбереження; в підвалинах супероснови «маю» лежить інстинкт голоду.

Якщо суспільство у правилах додавання «атомарних» істин припускається помилок, а людина їх до того ж не вірно інтерпретує, то ми можемо замість Любові отримати хтивість або обжерливість; замість Довіри – зверхність або гнів; замість Піклування – жадобу або лінь.

wiraТобто, не вірні правила додавання істин ведуть до гріховних смислів нашого буття.

Смисли не потрібно вигадувати, їх потрібно віднаходити, розпізнавати. За Гусерлем, це і є основа науки, філософії – інтуїтивне відкриття.

«Запам’ятай, – казав  якось мені вуйко Дезьо, – є такі речі, що, якщо почнеш їх з’ясовувати, то нагрішиш більше, ніж з’ясуєш».

За цими думками я й дістався до базарчику. А там на мене чекала винагорода.

Є!

Розпочався сезон «зеленців»!

Йдучи серед продавців, серед звичного для цієї пори асортиментного ряду, я натрапив на жіночку, у якої була особлива пропозиція на продаж. Я чекав на це останніми днями. Навіть почав ходити іншими дворами, де були знайомі мені яблуні. Я їх моніторив, придивляючись до плодів.

Жіночка пропонувала цибулю, кріп, ще щось і вирізнялася тим, що ні вишні, ні черешні, ні абрикосів тощо у неї не  було. Саме свіжу вишню я перед цим скуштував, і старший чоловік запропонував мені половинку абрикосу «на пробу». Наступною моєю «пробою» мала бути дрібка зеленого горошку – так і сталося.

Я б так і пройшов повз жіночку, але у кульочку, окрім усього, в неї лежали «зеленці».

зеленціРішення було сформовано миттєво, і вже за хвилину я йшов дворами й жував довгождане яблучко. Терпкий смак дитинства «в’язав» мені в роті усі інші щойно відчуті смаки, трощив їх ущент і не залишав від них жодного спогаду.

Це була подорож у дитинство.

«Зеленці», в ті часи, завжди були дуже помічними після гойдалки, коли ти себе укачував до нудоти.

Вони напрочуд швидко приводили тебе до тями.

Я їв чергове яблучко, йшов додому, але це була подорож не до хати, а мандрівка в дитинство, в ті часи, коли істини завжди співпадали зі смислами. Саме так, бо діти – це носії віри, довіри і любові.

 «Ластівка клюнула став.
Хвилькою він відгукнувся.
Так вони й бавились в двох. Ще й очерет».

Валентин ТкачВалентин Ткач, Чернівці

 

Поделиться статьей: