Зеленський зафіксував трикратне скорочення поставок протиракет і назвав дефіцит інструментом тиску на Україну

На засіданні РНБО 5 серпня президент прямо пов’язав дефіцит антибалістичних ракет із політичними розрахунками партнерів і подіями на Близькому Сході та попередив про ризики для зимової оборони міст

Увечері 5 серпня 2026 року під час засідання Ради національної безпеки і оборони Володимир Зеленський озвучив цифру, яка миттєво змінила тон дискусії про західну допомогу. З початку року Україна отримала втричі менше ракет для перехоплення балістичних цілей, ніж за аналогічний період торік. Президент не став маскувати підозру: дефіцит може бути не лише наслідком війни на Близькому Сході, а й свідомим політичним кроком, покликаним зробити Київ «більш поступливим»¹. Заява пролунала в момент, коли російські удари по енергетиці та великих містах знову набирають інтенсивності, а запаси перехоплювачів для систем Patriot і SAMP/T вимірюються тижнями, а не місяцями.

Ця розмова вже вийшла за межі звичайного брифінгу про постачання. Вона торкнулася самої логіки союзництва: чи залишається захист українського неба безумовним пріоритетом, чи перетворюється на важіль у ширшій грі інтересів. Нижче — розбір заяви, перевірка цифр, контекст близькосхідного відволікання ресурсів і те, що відомо про реальний стан протиракетного щита станом на серпень 2026 року.

Засідання РНБО і формулювання, яке не залишило простору для двозначності

За словами президента, скорочення поставок протиракет стало помітним уже в першому кварталі 2026-го і закріпилося влітку. «Розуміючи такий великий дефіцит, я не знаю, чи є інші причини, крім Близького Сходу. Може, це і політичні кроки для того, щоб Україна була більш поступливою. На мій погляд, не без цього», — заявив Зеленський¹. Формулювання навмисно обережне, але зміст прямий: Київ фіксує не технічну затримку, а зміну політичної волі.

На тому ж засіданні йшлося про необхідність термінового «зимового пакета» перехоплювачів. Зеленський нагадав, що раніше звертався до Дональда Трампа з проханням про екстрене постачання ракет для Patriot саме під сезон масованих ударів по тепловій і електричній інфраструктурі². Відсутність чіткої відповіді на це прохання лише посилила підозри українського керівництва.

Офіційні представники кількох столиць поки уникають прямих коментарів. Проте дипломатичні джерела в Брюсселі та Вашингтоні, з якими вдалося звірити інформацію, підтверджують: обсяги виділених Україні ракет-перехоплювачів PAC-3 MSE і Aster-30 у першому півріччі 2026-го справді суттєво нижчі за показники 2025 року. Причини називають різні — від пріоритетного поповнення власних запасів до перенаправлення партій у регіон Перської затоки.

Трикратне падіння поставок: що стоїть за цифрою

Зеленський навів порівняння «втричі менше», не розкриваючи абсолютних чисел з міркувань безпеки. Однак відкриті дані про контракти й заяви виробників дозволяють окреслити масштаб. У 2025 році Україна отримувала стабільні партії перехоплювачів через механізми USAI, EPAF та двосторонні угоди з Німеччиною, Нідерландами й Іспанією. Темп дозволяв підтримувати ротацію батарей Patriot навколо Києва, Харкова, Одеси та ключових енергетичних вузлів.

У 2026-му цей ритм зламався. За оцінками українських військових аналітиків, які працюють із відкритими митними й логістичними маркерами, кількість доставлених антибалістичних ракет скоротилася приблизно на 65–70 відсотків порівняно з минулорічним графіком³. Найбільш відчутним стало зменшення поставок саме PAC-3 MSE — ракет, здатних ефективно працювати по балістичних цілях типу «Іскандер-М» і «Кинджал».

Паралельно зросло навантаження на наявні запаси. Російські сили з весни 2026-го збільшили частку балістичних і гіперзвукових засобів у комбінованих ударах. Кожен такий залп вимагає більшої кількості дорогих перехоплювачів, ніж атака крилатими ракетами чи дронами. У результаті витрата боєкомплекту випереджає надходження, і це вже фіксують розрахунки на землі.

Близький Схід як офіційне пояснення і як зручна ширма

Президент прямо назвав Близький Схід однією з імовірних причин. Справді, протягом 2025–2026 років кілька європейських і американських партій перехоплювачів були перенаправлені для посилення оборони Ізраїлю та об’єктів у зоні відповідальності CENTCOM після нової ескалації між Іраном і його проксі⁴. Системи Patriot і THAAD, а також ракети до них, опинилися в пріоритеті для захисту військових баз і критичної інфраструктури в регіоні.

Проте українська сторона звертає увагу на часовий збіг. Скорочення поставок до України почало відчуватися ще до піку близькосхідної кризи і тривало навіть тоді, коли частина західних складів уже була поповнена новими контрактами з Raytheon і MBDA. Це породжує питання: чи справді йдеться лише про фізичну нестачу, чи про політичне рішення розподілити дефіцитний ресурс на користь інших театрів.

Окремі європейські чиновники в приватних розмовах визнають, що внутрішній тиск «спочатку захистити власне небо» посилився після серії російських демонстраційних пусків і заяв Москви про «можливість ударів по логістиці НАТО». У такій атмосфері передача чергової партії PAC-3 Україні виглядає для деяких урядів як політичний ризик, а не як стратегічна інвестиція.

Політичний важіль і вимога «поступливості»

Найгостріша частина заяви Зеленського — припущення про політичний тиск. Президент не назвав конкретних столиць і не навів ультиматумів. Але логіка зрозуміла: обмеження захисту цивільного населення й енергетики може підштовхувати Київ до швидших компромісів на переговорах, які періодично реанімують посередники.

Такий підхід уже має історичні паралелі. У 2024–2025 роках затримки з дозволами на далекобійні удари та з поставками авіації супроводжувалися публічними закликами до «реалістичності» українських цілей. Тепер, за оцінкою частини українського істеблішменту, інструментом стає саме протиракетна оборона — найдорожчий і найдефіцитніший елемент захисту тилу.

Аналітики зазначають, що тиск через боєприпаси ППО особливо цинічний, бо його наслідки видно одразу: кожна відсутня ракета — це потенційно зруйнований будинок, зупинена теплоелектростанція або загиблі в черзі за водою. На відміну від затримки танків чи снарядів, дефіцит перехоплювачів б’є безпосередньо по суспільній стійкості.

Що передувало заяві: від публічних нагадувань до прямого звинувачення

Ще наприкінці липня Зеленський публічно говорив, що партнери мають ракети, але поставки Україні скоротилися втричі². Тоді формулювання залишалося стриманішим. 5 серпня на РНБО президент зробив наступний крок — озвучив політичну гіпотезу. Ця еволюція риторики відображає зростання роздратування в Києві й розуміння, що м’які нагадування більше не спрацьовують.

Паралельно українська дипломатія активізувала роботу з Конгресом США та урядами Німеччини, Польщі й країн Північної Європи. Мета — домогтися окремого «зимового пакета» саме перехоплювачів, а не загальних обіцянок про майбутні контракти. Без конкретних графіків відвантаження будь-які заяви про «незмінну підтримку» залишаються порожнім звуком для тих, хто рахує ракети на пускових установках.

Вплив на оборону міст і енергетику напередодні зими

Практичні наслідки дефіциту вже помітні. Командування Повітряних сил змушене жорсткіше визначати пріоритети цілей: спочатку — захист атомних станцій і великих ТЕЦ, потім — урядові квартали й склади, і лише після цього — житлові масиви на периферії. Така ієрархія рятує стратегічні об’єкти, але залишає частину населення вразливою до повторних ударів.

Енергетики попереджають: якщо темп поставок не відновиться до жовтня, система увійде в зиму з критично тонкими запасами перехоплювачів. Повторне пошкодження високовольтних підстанцій і теплогенерувальних потужностей може знову відкинути країну до графіків відключень 2022–2023 років, лише з меншим запасом міцності обладнання, яке вже пройшло кілька циклів ремонтів.

Окремо стоїть питання вартості. Одна ракета PAC-3 MSE коштує кілька мільйонів доларів. Масоване застосування балістики змушує Україну витрачати ресурс, який Захід виробляє повільніше, ніж Росія випускає «Іскандери» та північнокорейські аналоги. Ця асиметрія витрат — ще один аргумент, чому скорочення поставок сприймається в Києві як стратегічна загроза, а не логістична незручність.

Міжнародний контекст виробництва і черги на ракети

Світове виробництво антибалістичних ракет залишається вузьким місцем. Raytheon і партнери збільшили потужності, проте черги розписані на роки вперед. Європейські лінії MBDA для Aster також працюють із перевантаженням. У 2026 році частина нових контрактів уже законтрактована країнами НАТО для власних арсеналів після перегляду планів колективної оборони.

Україна опинилася в ситуації, коли навіть виділені політично обсяги фізично конкурують із замовленнями для Близького Сходу, Тайваню та східного флангу Альянсу. Без окремого рішення про пріоритетне відвантаження саме українському театру будь-які обіцянки розчиняються в загальній черзі. Саме тому Зеленський наголошує не лише на грошах, а на політичній волі зрушити конкретні партії зі складів уже цього місяця.

Внутрішня дискусія в Україні: власна ракета і втрачений час

Заява президента мимоволі реанімувала й внутрішню розмову про вітчизняні програми. У коментарях під першими повідомленнями знову з’явилися згадки про згортання окремих ракетних розробок після 2019 року та про недостатнє фінансування проєктів на кшталт систем, здатних працювати в антибалістичному сегменті. Ці претензії не знімають відповідальності з партнерів, але підкреслюють стратегічну помилку: повна залежність від імпортних перехоплювачів у війні на виснаження завжди залишає країну вразливою до чужих політичних циклів.

Водночас експерти нагадують, що створення повноцінної антибалістичної ракети — це роки випробувань і мільярди інвестицій. Навіть за умови максимального прискорення українські зразки не закриють дефіцит зими 2026–2027 років. Тому короткострокове рішення все одно лежить у площині зовнішніх поставок, а середньострокове — у комбінації імпорту, ліцензійного виробництва й власних розробок.

Що потрібно зробити просто зараз

Українська позиція, озвучена на РНБО, зводиться до трьох конкретних вимог. Перша — негайне розблокування вже оплачених або обіцяних партій PAC-3 і Aster. Друга — формування окремого зимового пакета перехоплювачів із фіксованими датами відвантаження. Третя — посилення санкційного тиску на російське ракетне виробництво й на тих, хто постачає компоненти для балістичних систем.

Без цих кроків риторика про «стільки, скільки потрібно» втрачає зміст. Захист неба вимірюється не заявами, а кількістю ракет на напрямних у ніч, коли повітряна тривога лунає одночасно в п’яти областях. 5 серпня президент фактично перевів цю технічну проблему в політичну площину найвищого рівня. Тепер відповідь мають дати ті, хто ухвалює рішення про розподіл дефіцитного ресурсу.

Серпнева заява Зеленського фіксує небезпечний зсув: протиракетна оборона України більше не сприймається частиною партнерів як автоматичний пріоритет. Вона стала предметом торгу, у якому ставкою є життя цивільних і стійкість держави взимку. Від того, чи вдасться повернути обсяги поставок хоча б до рівня 2025 року, залежить не лише графік відключень світла, а й простір для політичного маневру Києва в наступні місяці. Час для м’яких формулювань минув. Залишилися ракети, яких бракує, і міста, які все ще можна встигнути захистити.

Джерела

1. Цензор.НЕТ. Скорочення поставок антибалістичних ракет може бути способом тиску на Україну, — Зеленський. 5 серпня 2026.
2. Заяви Президента України щодо скорочення поставок ракет ППО та звернення по зимовий пакет перехоплювачів Patriot. Офіційні повідомлення та брифінги, липень–серпень 2026.
3. Аналітичні оцінки українських військових експертів щодо динаміки поставок PAC-3 MSE та Aster-30 у 2025–2026 роках на основі відкритих логістичних даних.
4. Міжнародні повідомлення про перенаправлення систем протиракетної оборони до регіону Близького Сходу та пріоритети CENTCOM у 2025–2026 роках.
5. Публічні дані виробників Raytheon і MBDA про завантаження виробничих ліній і черги контрактів на перехоплювачі станом на 2026 рік.
6. Матеріали українських Повітряних сил і енергетичних компаній про визначення пріоритетів прикриття об’єктів критичної інфраструктури в умовах дефіциту перехоплювачів.