Зеленський: українська балістика FP-9 вдарить по ворогу вже восени 2026

Президент України в інтерв’ю ТСН прямо підтвердив: вітчизняна балістична ракета вийде за межі випробувань і завдасть удару по цілях противника до кінця 2026 року, попри виробничі та міжнародні перепони, що досі стримують серійний випуск

Володимир Зеленський у розмові з журналістами ТСН з рідкісною для глави держави відвертістю окреслив реальний стан української ракетної програми. Він підтвердив: інженери вже створили балістичну ракету, яка успішно проходить випробування, проте головна боротьба точиться не на полігоні, а в цехах і на переговорах із постачальниками критичних компонентів. Президент наголосив, що перше бойове застосування може відбутися вже восени 2026-го, якщо вдасться забезпечити стабільний потік деталей. Заява прозвучала саме тоді, коли український оборонно-промисловий комплекс демонструє найвищий за роки війни темп технологічного ривка, а російська протиповітряна оборона дедалі частіше дає збої навіть проти значно повільніших цілей.¹

За словами Зеленського, українська балістика народжується в умовах жорсткої конкуренції з європейськими гігантами, які десятиліттями ділять ринок далекобійної зброї. Поява нового гравця автоматично зачіпає бізнес-інтереси, навіть якщо політична підтримка Києва залишається непохитною. «Це не означає, що партнери проти, вони нас підтримують. Але ми розуміємо: окрім політики й цінностей, є ще гроші, є бізнес», — підкреслив президент. Він додав, що Україні доводиться «все вигризати і за все боротися», вибудовуючи складні коопераційні ланцюги фактично з нуля.¹

Від полігону до фронту шлях коротший, ніж до серійного виробництва

Ключова теза інтерв’ю полягає в тому, що бойове хрещення ракети може випередити її масове виробництво. Зеленський прямо відповів на запитання про осіннє застосування словами «Вірити треба». Водночас він застеріг від очікувань миттєвого потоку ударів: частина компонентів надходить від іноземних партнерів, а масштабування залежить від контрактів, оплат і ритмічності поставок. Така логіка вже добре знайома українському ОПК — спочатку одиничні успішні пуски «Нептуна» чи далекобійних дронів, потім довга й болісна дорога до справжньої серійності.¹

Станом на 8 серпня 2026 року відкриті джерела фіксують щонайменше три цикли вогневих випробувань нової балістичної системи протягом весни-літа. За даними українських військових аналітиків, ракета демонструє стабільне відділення ступенів і точність, достатню для ураження укріплених об’єктів на глибині до кількох сотень кілометрів. Саме така дальність дозволяє діставати логістичні хаби, командні пункти та аеродроми, які раніше вважалися відносно безпечними через насиченість російської ППО в прифронтовій смузі.²

Президент окремо наголосив на необхідності «стабільного серійного виробництва» і здатності «постійно вражати цілі». Це формулювання важливіше, ніж здається на перший погляд. Воно означає перехід від одиничного зразка до зброї стримування, яка щодня змінює розрахунки противника, а не раз на квартал. Саме така логіка лежала в основі ізраїльських і південнокорейських ракетних програм, які Україна уважно вивчає останні два роки.³

Fire Point і ракета FP-9: технологічний стрибок у тіні санкцій

Українська компанія Fire Point, відома раніше ударними дронами FP-1 та FP-2, завершує розробку надшвидкісної балістичної ракети FP-9. За оцінками оборонних оглядачів, систему спроєктовано так, щоб мінімізувати час реакції наявних російських комплексів С-400 і «Панцир». Висока швидкість на кінцевій ділянці траєкторії в поєднанні з можливим маневруванням робить перехоплення вкрай складним завданням навіть для найсучасніших засобів.⁴

OSINT-дослідження відкритих тендерів і митних декларацій союзників показує: протягом 2025–2026 років Fire Point суттєво наростила закупівлі високотемпературних сплавів, композитних матеріалів і систем інерціальної навігації. Частина компонентів надходить через країни Центральної Європи та Балтії, що ускладнює відстеження для російських спецслужб. Водночас саме залежність від імпортної електроніки залишається головним вузьким місцем, про яке відкрито говорить Зеленський.⁵

Експерти Defense Express ще в червні 2026-го відзначали, що FP-9 за концепцією ближча до оперативно-тактичних комплексів класу «Іскандер-М», але з українськими акцентами на дешевше виробництво і швидке розгортання. Орієнтовна дальність, яку називають у закритих брифінгах, дозволяє діставати цілі глибоко в тилу без необхідності заходити в зону ураження ворожих засобів радіоелектронної боротьби. Це критично важливо після того, як Росія зміцнила ППО навколо Москви, Криму та ключових чорноморських портів.⁴

Міжнародні обмеження: бізнес проти цінностей

Зеленський не приховує, що поява українського виробника балістики зачіпає економічні інтереси великих європейських корпорацій. Ринок далекобійних ракет традиційно вважається закритим клубом, де нові гравці з’являються раз на покоління. Будь-який успіх Києва автоматично зменшує потенційні контракти для тих, хто звик постачати готові рішення. Президент підкреслює: політичної протидії немає, є лише холодна бізнес-логіка, яку Україна змушена долати через прямі переговори і створення спільних підприємств.¹

Аналітики лондонського Royal United Services Institute у липневому огляді 2026 року зазначають, що кілька європейських урядів уже пом’якшили експортні обмеження на компоненти подвійного призначення саме під українську ракетну програму. Це стало можливим після серії успішних ударів українських далекобійних дронів по нафтопереробних заводах у глибині Росії, які довели ефективність стратегії виснаження. Проте бюрократичні процедури досі розтягують поставки на місяці.⁶

Окремий шар складнощів — Режим контролю за ракетними технологіями (MTCR), до якого Україна приєдналася ще 1998 року. Формально він обмежує експорт систем дальністю понад 300 км, але не забороняє власне виробництво. Київ використовує цю юридичну можливість, одночасно працюючи з партнерами над політичними гарантіями, що українська балістика ніколи не опиниться в третіх руках. Такий підхід уже дав результати: кілька ключових постачальників двигунів і систем наведення погодилися на ліцензійне виробництво на українській території.⁷

Виробничі потужності: битва за верстати і кадри

Навіть ідеальна конструкція залишається макетом без серійного виробництва. Зеленський прямо вказує на необхідність «доведення до стабільного серійного виробництва». За оцінками Міністерства стратегічних галузей промисловості України, для випуску кількох десятків ракет на місяць потрібно повністю переоснастити щонайменше два великих машинобудівних підприємства і створити закритий цикл виготовлення корпусів. Робота триває з кінця 2025 року, але дефіцит висококваліфікованих зварювальників і операторів верстатів із ЧПУ залишається гострим.⁸

Уряд запровадив спеціальну програму бронювання працівників ОПК і підвищені зарплати для критичних спеціальностей. Паралельно триває навчання нових кадрів на базі технічних університетів Києва, Дніпра та Харкова. Перші випуски інженерів-ракетників за прискореною програмою очікуються вже восени 2026-го — саме тоді, коли президент сподівається побачити перше бойове застосування. Цей збіг у часі не випадковий: політичне керівництво свідомо синхронізує кадрові й технологічні цикли.⁸

Фінансування програми надходить одразу з кількох джерел — державного оборонного замовлення, коштів від конфіскованих російських активів і прямих грантів партнерів. Загальний обсяг інвестицій у балістичний напрямок за 2025–2026 роки аналітики оцінюють у сотні мільйонів доларів. Це менше, ніж витрачають провідні світові виробники, але достатньо для створення асиметричної переваги на театрі воєнних дій, де кожен успішний удар по тилу противника зберігає тисячі життів на фронті.⁹

OSINT-картина: що вже відомо про можливості FP-9

Відкриті супутникові знімки полігонів і аналіз відео з випробувань дозволяють скласти попередній портрет ракети. Корпус виконано з композитних матеріалів, що зменшує радіолокаційну помітність на активній ділянці. Головна частина, ймовірно, оснащена системою корекції, яка дає змогу змінювати траєкторію на кінцевому етапі. Саме ця особливість робить безсилою значну частину російських засобів перехоплення, налаштованих на класичні балістичні дуги.⁴⁵

Швидкість, яку називають у профільних чатах українських військових, перевищує 5 махів на низхідній ділянці. Для порівняння, російський «Іскандер-М» розвиває близько 6–7 махів, але українська ракета виграє завдяки меншій вартості й можливості масового застосування. Якщо Fire Point вийде на заявлені темпи, Україна зможе завдавати ударів серіями, перевантажуючи будь-яку ППО. Саме таку тактику вже відпрацьовують із дронами-камікадзе, і перенесення її на балістичний рівень змінює правила гри.²

Географія можливих цілей охоплює не лише прифронтові області, а й об’єкти в глибині європейської частини Росії. Це змушує російське командування розпорошувати й без того обмежені ресурси ППО, послаблюючи прикриття фронту. Українські військові джерела неофіційно підтверджують: поява власної балістики вже вплинула на планування осінньої кампанії 2026 року — з’явилися нові варіанти операцій, які раніше вважалися надто ризикованими.¹⁰

Геополітичний вимір: ракета як аргумент на переговорах

Успішне бойове застосування української балістики восени 2026-го матиме наслідки далеко за межами поля бою. Воно зміцнить позиції Києва в будь-яких майбутніх переговорах, демонструючи здатність самостійно діставати стратегічні об’єкти противника. Для західних столиць це сигнал, що інвестиції в український ОПК дають швидкий і вимірюваний результат. Для Москви — нагадування, що її територія більше не є безпечним тилом.⁶

Європейські столиці вже почали переглядати власні програми розвитку далекобійних озброєнь під впливом українського досвіду. Польща, Румунія та країни Балтії активно цікавляться можливістю спільного виробництва або закупівлі українських рішень після війни. Таким чином, FP-9 і наступні модифікації можуть стати не лише зброєю перемоги, а й експортним продуктом, який зміцнить економіку України на десятиліття вперед.⁷

Водночас залишається ризик ескалації. Росія традиційно реагує на появу нових українських далекобійних засобів посиленням ударів по містах і енергетиці. Українське керівництво це розуміє і тому синхронізує ракетну програму з розбудовою власної ППО та системи укриттів. Зеленський в інтерв’ю фактично дав зрозуміти: країна готова платити ціну за стратегічну автономію, бо альтернатива — вічна залежність від чужих рішень про те, куди і коли можна бити.¹

Що далі: осінній рубіж і зима рішень

Найближчі місяці стануть вирішальними. Якщо перше бойове застосування відбудеться до листопада 2026-го і виявиться успішним, політичний і фінансовий імпульс дозволить різко прискорити серійне виробництво. Якщо ж виникнуть затримки з компонентами, програма ризикує затягнутися до 2027 року, що дасть Росії час адаптувати ППО. Саме тому Зеленський так обережно, але наполегливо повторює: «Вірити треба».¹

Українські інженери, військові та дипломати зараз працюють у режимі, який історики згодом назвуть одним із найнапруженіших технологічних ривків сучасної Європи. Вони будують ракету не в мирних лабораторіях, а під обстрілами, з обмеженим доступом до комплектуючих і під постійним тиском часу. Кожен успішний крок у цій гонці — це не лише інженерна перемога, а й врятовані життя на фронті та в тилу.

Заява президента 8 серпня 2026 року стала публічним маркером: Україна більше не просить дозволу бити далеко — вона створює власний інструмент і готується застосувати його. Від того, наскільки швидко вдасться перейти від одиничних пусків до ритмічних ударів, залежить не лише хід цієї війни, а й місце України в майбутній архітектурі європейської безпеки. Балістична ракета, народжена в умовах повномасштабного вторгнення, вже сьогодні змінює розрахунки в кабінетах, де вирішується доля континенту.⁹¹⁰

Історія знає чимало прикладів, коли країни, поставлені на межу існування, здійснювали технологічні прориви, які потім визначали їхнє місце у світі. Українська балістична програма 2025–2026 років вписується саме в цей ряд. Вона поєднує відчайдушну необхідність, інженерний талант і політичну волю. І якщо осінь підтвердить слова президента, світ побачить нову якість української зброї — зброї, яка більше не залежить від чужого «так» чи «ні».

Джерела

1. ТСН, інтерв’ю Володимира Зеленського, серпень 2026
2. Defense Express, аналітичний огляд випробувань української балістики, червень–липень 2026
3. Укрінформ, матеріали щодо розвитку вітчизняного ОПК, 2026
4. Fire Point, відкриті заяви компанії про програму FP-9, 2025–2026
5. Мілітарний, OSINT-розбір компонентної бази українських ракет, травень 2026
6. Royal United Services Institute (RUSI), огляд європейської підтримки українських далекобійних програм, липень 2026
7. European Defence Agency, звіти щодо кооперації з Україною в ракетній сфері, 2026
8. Міністерство стратегічних галузей промисловості України, публічні брифінги про виробничі потужності, 2026
9. Економічна правда, розслідування фінансування ракетних програм, квітень 2026
10. The Kyiv Independent, джерела в українському Генштабі про вплив далекобійних засобів на планування, серпень 2026