Зеленський про «шантаж» ЄС через нафтопровід «Дружба»: дрони як «нафта» та виклики світової політики

Напруга між Києвом та Брюсселем досягла найвищої точки. Президент України Володимир Зеленський публічно звинуватив європейських союзників у «шантажі», вимагаючи відновити пошкоджений нафтопровід «Дружба», що транспортує російську нафту до Угорщини та Словаччини. Ця заява, зроблена в Києві, виявляє глибокі розбіжності в європейській солідарності та підкреслює складність збалансування економічної доцільності з принциповою позицією щодо агресора. На тлі цих подій Україна також прагне перетворити свій досвід у виробництві дронів на нову стратегічну «нафту», пропонуючи США масштабну співпрацю.

Архівне фото ділянки нафтопроводу «Дружба» поблизу міста Стрий на заході України, 2009 рік

Енергетична патова ситуація: Звинувачення Зеленського та дилема «Дружби»

Звинувачення Володимира Зеленського на адресу європейських союзників, які прозвучали в Києві, стали одним із найгостріших сигналів про зростаючу напругу всередині західної коаліції. Суть конфлікту – вимога Брюсселя відновити роботу трубопроводу «Дружба», який доставляє російську нафту до Угорщини та Словаччини. Український лідер категорично проти, заявляючи, що такий крок рівноцінний скасуванню економічних санкцій проти Москви. «Ми або продаємо російську нафту, або ні. Бо [ЄС] змушує мене відновити «Дружбу»», — наголосив Зеленський. «Чим це відрізняється від скасування санкцій щодо росіян?»¹.

Нафтопровід «Дружба», побудований ще за радянських часів, є найбільшою у світі мережею магістральних нафтопроводів. Він починається в Росії і розгалужується на північну та південну гілки, постачаючи нафту в Білорусь, Україну, Польщу, Німеччину, Чехію, Словаччину, Угорщину, Латвію та Литву. Для країн, що не мають виходу до моря, таких як Угорщина та Словаччина, він є ключовою артерією для постачання сировини. Його функціонування критично важливе для енергетичної безпеки цих держав, які історично сильно залежать від російських енергоресурсів². Україна стверджує, що трубопровід був пошкоджений російськими авіаударами в січні й досі не відремонтований, хоча європейські чиновники закликають Київ дозволити інспекторам оцінити пошкодження та прискорити відновлення.

Ця ситуація створює прецедент, який може підірвати єдність у питанні санкційного тиску на Росію. Українська позиція, яка полягає у принциповій відмові сприяти транзиту російської нафти, є логічним продовженням її зусиль із повної економічної ізоляції агресора. Проте, прагнення деяких європейських країн забезпечити власну енергетичну стабільність на тлі високих цін на енергоносії спричиняє конфлікт інтересів.

Угорський вектор: Орбан, вибори та блокада

Ключовим гравцем у цій нафтовій драмі є Угорщина. Країна, очолювана прем’єр-міністром Віктором Орбаном, давно відома скептичним ставленням до санкцій проти Росії та тісними зв’язками з Кремлем. Угорщина повністю залежить від російських енергоносіїв і використовує цю залежність як важіль впливу в переговорах з ЄС. Будапешт блокує як нові санкції ЄС проти Москви, так і життєво важливий кредит для Києва розміром 90 мільярдів євро (103 мільярди доларів; 78 мільярдів фунтів стерлінгів), доки трубопровід не буде відновлено³.

Позиція Віктора Орбана має глибокі внутрішньополітичні причини. Напередодні квітневих виборів він зробив ворожість до України ключовим питанням своєї кампанії. Його партія, яка нині відстає в соціологічних опитуваннях, прагне мобілізувати свій електорат, використовуючи антиукраїнську та антибрюссельську риторику. Деякі чиновники ЄС побоюються, що опір Зеленського відновленню трубопроводу може допомогти Орбану виграти перевибори, що ще більше ускладнить єдність Європи та підтримку України⁴.

Протягом останніх років Угорщина часто вступала в конфронтацію з Брюсселем через питання верховенства права, демократичних стандартів та міграційної політики. Її «Остполітик» (східна політика) — політика, орієнтована на Схід, зокрема на Росію та Китай, – викликає занепокоєння в багатьох столицях ЄС. У цьому контексті енергетична залежність є не просто економічним, а потужним геополітичним інструментом, яким Орбан вміло користується для зміцнення свого внутрішнього становища та протистояння «диктату» Брюсселя.

Дебати про санкції: вага принципів проти економічної прагматики

Зеленський чітко сформулював моральний аспект конфлікту: «Якщо ми вирішили відновити постачання російської нафти, то я хочу, щоб вони знали, що я проти цього. І не треба звинувачувати мене в блокуванні чогось. Я не блокую. Я кажу відкрито: я проти цього. Але якщо мені ставлять умови, що Україна не отримає зброї, то, вибачте, я безсилий у цьому питанні. Я сказав нашим друзям у Європі, що це називається шантажем»¹. Це підкреслює дилему, перед якою стоїть Україна: дотримуватися принципів чи підкоритися тиску, який може вплинути на життєво важливі постачання зброї та фінансову допомогу.

Заяви Зеленського пролунали після того, як США послабили санкції, що забороняли іншим країнам купувати російську нафту, намагаючись полегшити енергетичну кризу, спричинену загостренням конфлікту на Близькому Сході⁵. Цей крок спричинив критику з боку низки європейських лідерів та, очевидно, обурення в Києві. Тимчасове скасування американських санкцій проти російської нафти, яка вже перебуває в морі, діяло до 11 квітня. Економічний представник Володимира Путіна, Кирило Дмитрієв, одразу ж заявив, що скасування санкцій свідчить про ключову роль Росії у стабільності світового енергетичного ринку і що подальше їхнє пом’якшення є «неминучим». Ця ситуація підкреслює, наскільки взаємопов’язані глобальні енергетичні ринки та геополітичні інтереси, і як важко підтримувати єдиний фронт проти країни-агресора, коли виникають нові кризи.

Україна постійно виступає за посилення, а не пом’якшення, санкційного тиску на Росію. Для Києва кожен долар, який Москва отримує від продажу нафти чи газу, перетворюється на ракети та дрони, що атакують українські міста. Пом’якшення санкцій, навіть тимчасове, розглядається як пряма підтримка здатності Росії фінансувати свою агресію. Дискусії про “політичну ціну”, яку Україна платить за “антиєвропейську політику” Угорщини, демонструють не лише моральний аспект, а й реальні наслідки для безпеки та виживання України.

«Українська нафта»: дрони як нова економічна та безпекова валюта

На тлі енергетичних та геополітичних баталій, Зеленський представив світу нову концепцію: «українська нафта» — це її перехоплювальні дрони. Ця метафора підкреслює зростаючу важливість технологій у сучасній війні та економіці. Він заявив про готовність укласти угоду про спільне виробництво дронів зі США на суму 50 мільярдів доларів¹.

Після початку конфлікту на Близькому Сході багато країн, особливо з регіону Перської затоки, звернулися по допомогу до України у захисті від дешевих безпілотних апаратів іранського виробництва. Україна стала світовим лідером не лише у виробництві дешевих перехоплювальних дронів, а й у вдосконаленні тактики їхнього використання проти майже щоденних російських атак. Це унікальний досвід, набутий в умовах реального часу та інтенсивних бойових дій. «Для нас це як нафта», — сказав Зеленський, пояснюючи стратегічну цінність виробництва сучасних дронів та відповідного українського досвіду. Він підкреслив, що Україна очікує отримати гроші та технології в обмін на будь-які угоди, зазначаючи, що пропозиція про спільне виробництво дронів зі США була зроблена ще минулого року, але яка тоді не була погоджена⁶.

Ця ініціатива є спробою України перетворити свій військовий досвід на економічну та стратегічну перевагу. Розвиток власної оборонно-промислової бази та експорт високих технологій, особливо у сфері БПЛА, може забезпечити Україні довгострокову стабільність та нові джерела доходу. Це також дозволяє зміцнити її позиції як вагомого гравця на світовій арені безпеки, здатного запропонувати унікальні рішення для протидії сучасним загрозам. Потенційне співробітництво зі США у цій сфері також може стати потужним поштовхом для української економіки та її інтеграції до західних оборонних мереж.

Тінь Близького Сходу: геополітичні зміни та виклики для України

Зеленський також відкрито застеріг про ризики, які становить війна на Близькому Сході для України. «Ми не хочемо втратити американців; ми говоримо про це відкрито», — зазначив український лідер. Він визнав, що Сполучені Штати наразі безсумнівно, більше зосереджені на Близькому Сході, що може призвести до затримок у постачанні певних озброєнь або скорочення обсягів критично важливих оборонних постачань для нас¹.

Ці побоювання обґрунтовані. Глобальна увага та ресурси великих держав, особливо США, обмежені. Коли виникає нова гаряча точка, пріоритети можуть змінюватися. Загострення конфлікту між США, Ізраїлем та Іраном, а також потенційна ескалація в регіоні Перської затоки, вимагають значних дипломатичних, військових та фінансових зусиль Вашингтона. Це неминуче впливає на обсяг та швидкість допомоги, яка надходить до України.

Україна, попри відсутність ілюзій щодо іранського режиму та його відверту підтримку Росії, не зацікавлена в розширенні конфліктів. «І в цілому ця війна на Близькому Сході нам тут і зараз не допомагає, хоча ілюзій щодо іранського режиму ми не маємо і ми його абсолютно не підтримуємо — і це м’яко кажучи», – заявив Зеленський. Ця ситуація підкреслює складність сучасного багатополярного світу, де регіональні конфлікти можуть мати глобальні наслідки, перекроюючи альянси та змінюючи баланс сил. Україна опинилася в епіцентрі цих змін, змушена пристосовуватися до нових викликів, водночас продовжуючи боротьбу за своє існування.

Вихід із глухого кута: дипломатія та майбутнє енергетичної безпеки

Ситуація з нафтопроводом «Дружба» – це відображення більших геополітичних проблем, з якими стикається Європа та світ. Це не лише конфлікт між Україною та Угорщиною, а й випробування на міцність європейської єдності, ефективності санкцій та здатності колективного Заходу підтримувати довгострокову стратегію проти агресивних режимів. Рішення ЄС надати Україні кредит розміром 90 мільярдів євро, ухвалене всіма 27 країнами, має бути реалізоване, як наголосив Зеленський. Блокування цього пакета Угорщиною є прямим порушенням узгоджених зобов’язань та підривом довіри всередині Союзу.

Для виходу з цієї безвиході необхідні інтенсивні дипломатичні зусилля. Європейські лідери мають знайти спосіб вплинути на Угорщину, щоб вона відмовилася від своєї деструктивної позиції, попри внутрішньополітичні міркування Орбана. Це може включати компроміси щодо енергетичної безпеки Угорщини, але без підриву принципового санкційного режиму. Можливо, доведеться шукати альтернативні маршрути постачання нафти або прискорити диверсифікацію джерел для країн, які залежать від «Дружби». Зміцнення спільних енергетичних мереж та інвестиції у відновлювані джерела енергії стають ще актуальнішими в цьому контексті.

Водночас, пропозиція України щодо спільних виробництв дронів зі США відкриває шлях до нової моделі партнерства, де Київ виступає не лише як отримувач допомоги, а як стратегічний партнер, що пропонує унікальні технології та бойовий досвід. Це може стати основою для посилення оборонних зв’язків та формування міцнішого альянсу, який зможе протистояти викликам майбутнього, зменшуючи залежність від традиційних енергоресурсів та розбудовуючи інноваційну архітектуру безпеки. У довгостроковій перспективі ця «українська нафта» може виявитися значно ціннішою за будь-які вуглеводні, формуючи майбутнє не лише України, а й глобальної безпеки.

Джерела

1. BBC News: Zelensky accuses EU allies of ‘blackmail’ in oil pipeline row
2. International Energy Agency: The Role of Russian Pipelines in European Energy Security
3. Politico Europe: Hungary’s Orban plays hardball over Ukraine aid and Russian oil
4. Council on Foreign Relations: Hungary’s Contentious Relationship with the EU and Russia
5. Reuters: US loosens sanctions on Russian oil amid Middle East conflict
6. Defense News: Ukraine seeks $50B drone co-production deal with US