Збігнєв Параф’янович: Україна не пішла шляхом Білорусі. Путіну це не вдалося спільно з Януковичем

Ексклюзив. Про політичне підґрунтя польсько-українських відносин та їхній вплив на поточні виклики в Центральній та Східній Європі, яку роль для України відіграє Радослав Сікорський розповів Збігнєв Параф’янович – журналіст «Dziennik Gazeta Prawna», репортер, письменник – автор книжок, присвячених Україні, серед яких: «Польща у війні» (2023).

Колишній президент Польщі Александр Квасьневський будував напівприватні стосунки, аби мати змогу використати їх у критичній ситуації. Помаранчева революція була не першою нагодою. Раніше Квасьнєвський підтримав Кучму в скандалі щодо “Кольчуг”, тобто в період, коли Україну звинуватили в експорті зброї Саддаму Хусейну. Це сталося в розпал війни з тероризмом. Для України такі звинувачення були політично смертельними.

Потім була Помаранчева революція. Другий тур відбувся завдяки українській юстиції, яка ухвалила політичне рішення. Однак Квасьнєвський відіграв дуже важливу роль у створенні атмосфери навколо потреби другого туру, чим маніпулював Янукович. Цьому сприяли ті ж таки напівприватні стосунки з Кучмою та усвідомлення польським президентом того, що кризу потрібно розв’язувати політичним шляхом, а не силовим, як того хотіло оточення Януковича. Значна частина олігархів також не хотіла кровопролиття. Вони вели бізнес за кордоном. На Заході. Вони хотіли продовжувати це робити та не опинитися в ізоляції.

Зятем Кучми був Віктор Пінчук, олігарх, якого сприймали як представника західноорієнтованого бізнесу. Росіяни досі повторюють тезу про те, що Квасьнєвський приніс Україні американське попередження для Януковича та його оточення. Це попередження містило інформацію про їхні закордонні рахунки та інвестиції. Вони втратили б їх, якби продовжили ескалацію.

У 2004 році Путін програв в Україні, і Квасьнєвський про це завжди нагадував. Янукович пішов у межах компромісу. Він повернувся в політику в 2007 році як прем’єр-міністр. Згодом у 2010 році він переміг на виборах Президента України у демократичний спосіб і без фальсифікацій. Тоді було досягнуто компромісу.

До того, ще до Помаранчевої революції була зроблена перша серйозна спроба втопити українські еліти у крові. Це була спроба отруїти Ющенка під час кампанії 2004 року. Але не спрацювало.

Зрештою переміг Ющенко, але з часом розчарування Помаранчевим Майданом спричинило повернення Януковича, який пішов у бік авторитаризму. І ось тут варто згадати про Сікорського, про його лобіювання спільно з Карлом Більдтом укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Тему НАТО закрили, але інтеграція з ЄС не була заморожена.

До саміту НАТО в Бухаресті в 2008 році Сікорський залишався рішучим прихильником зближення України з Альянсом. З закриттям вікна можливостей, він зосередився на зусиллях щодо наближення до ЄС. До цих перемовин долучився Янукович, який ніби веде їх, та водночас мститься політичним опонентам: заґратовує ексміністра внутрішніх справ Юрія Луценка та експрем’єр-міністра Юлію Тимошенко. У гру повертається Квасьнєвський і спільно з Петом Коксом створює місію Європейського парламенту. Починаються розмови про звільнення політв’язнів.

Тож з одного боку тривають перемовини щодо угоди про асоціацію, а з іншого – про звільнення політв’язнів.

Перед самітом Україна-ЄС у листопаді 2013 року Віктор Янукович призупинив процес підготовки до підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Він стверджував, що це сталося через погіршення торгових відносин з Росією.

Цей саміт був дводенним і мав на меті обговорити певні суперечливі питання. Однак Янукович приїхав до Вільнюса під тиском російського шантажу. Йдеться про зустріч у Сочі, яка відбулася перед Вільнюсом. Про зустріч Путіна і Януковича повідомила колишня соратниця Януковича, нардепка від Партії регіонів Інна Богословська. За її словами, він вийшов із виглядом мерця. Швидше за все, тоді Путін погрожував Януковичу анексією Криму.

Врешті президент Янукович відмовився підписувати угоду з ЄС і люди вийшли на Майдан. Тривало кровопролиття, Янукович був скомпрометований, а Україна опинилася на межі існування. У президента забракло мужності та розуму залишатися і шукати компромісу. Він боїться. Він тікає. А Путін анексує Крим і створює сепаратизм на Донбасі.

Беркут зник. Еліти Майдану взяли владу. Україна пішла на захід. Угоду про асоціацію було підписано. Я був у Києві на Майдані. Я також був там у перші дні після перемоги Майдану та під час анексії Криму. Це був єдиний момент, коли Путін міг підкорити Україну принаймні лівого берега Дніпра.

На той час у країні взагалі не було ні армії, ні збройних сил. Усе вкрали. Анексія Криму є зокрема результатом повного розпаду армії. Розпад армії та проникнення росіян у спецслужби. Увесь склад СБУ в Сімферополі підтримав Росію і вступив до ФСБ. Всі без винятку. І Путін вагався, він не пішов на ризик повного вторгнення. Він не був готовий, проте сепаратизм був спровокований. Були окуповані Донецьк і Луганськ, певний час навіть Слов’янськ і Краматорськ.

Порошенку вдалося повернути ці території, що також свідчить про те, що все-таки росіяни не такі сильні, як здавалося. Маріуполь утримали, попри неодноразові артилерійські та наземні обстріли. Місто утримали. Проте все це свідчить про певну спадкоємність ескалаційної драбини Путіна.

Щодо Петра Порошенка й Лешека Бальцеровича. Порошенко запропонував йому посаду прем’єр-міністра. Лешек Бальцерович у розмові зі мною підтвердив це. За певним розрахунком Порошенка, Бальцерович мав стати щитом у переговорах із МВФ. Багато років український бюджет висів на кредитних лініях Міжнародного валютного фонду. Річ у тому, що держава бореться з постійними проблемами: безпеки, корупції та державних фінансів. Тож Бальцерович мав гарантувати, що Україна впроваджує реформи відповідно до волі МВФ.

Бальцерович відмовився. І це добре, тому що він, напевно, був би фігурою на шахівниці. Традиційно влада в Україні – це просто квітка до дублянки. Центр, який адмініструє, а не встановлює напрямки політики. Зараз точно так само: Шмигаль – фігура Зеленського. Він не є незалежним. Тож Бальцерович відмовився, але раніше стояло питання про міністрів до українського уряду. І про це домовилися Дуда та Порошенко за участі Кшиштофа Щерського.

Праві донині переконані, що Порошенко з самого початку ставився до ПіС як до сезонної партії. Дуда припинив довіряти Порошенку. У нього були причини.

Країни Центральної Європи, такі як Словаччина, Угорщина та Румунія, і зокрема Польща, протестували у 2023 році проти аграрної та транспортної політики України. Фермери та перевізники також виступили проти ухвалених ЄС рішень щодо захисту навколишнього середовища та проти тиску на ринок через імпорт української агропродукції. Україна хоче мати якнайширший доступ до єдиного ринку. Але я маю враження, що польські еліти – незалежно від їх кольору – розуміють наслідки цього доступу.

«Плідна зустріч із прем’єр-міністром Дональдом Туском. Ми говорили про вільний рух товарів через кордон, розвиток прикордонної інфраструктури та енергетичну співпрацю. Ми домовилися відновити міжурядові консультації. Вдячний за підтримку намірів України якнайшвидше стати членом ЄС і НАТО. – написав Денис Шмигаль про стосунки з новою польською владою.

Можливо, з погляду Шмигаля, візит Дональда Туска до Києва був перезавантаженням.

З погляду Польщі – не обов’язково.

У політиці щодо Києва є наступність. Наратив не змінюється і не зміниться. Конфлікт економічних інтересів породжуватиме напругу. Ми не можемо продовжувати використовувати аргумент, що Польща бере Україну в заручники. Або аргумент, що протести на кордоні блокують постачання допомоги. Коли я нещодавно повернувся зі сходу України, то на власні очі побачив, як на кордоні з Польщею ускладнюється життя громадських організацій, які возили медичну допомогу на фронт. Але причиною проблем були українці, а не поляки.

Польща допомагає Україні та активно підтримує її в політиці безпеки. Однак у нас є свої інтереси. Нещодавно один із політиків українського уряду сказав про потребу відновлення гуманітарної допомоги для України, а саме для Харківської області. Це було відразу після відкриття російського наступу під Харковом.

На мою думку, ця допомога може розпочатися через годину після розблокування ексгумації польських жертв в Україні. Я переконаний, що Польща готова до цього.

Сполучені Штати сприймають Німеччину на міжнародній арені насамперед тепер після того, як Німеччина долучилася до ізраїльсько-палестинського конфлікту завдяки потенціалу цієї країни. Через позицію Німеччини та роль, яку Сполучені Штати відводили Німеччині з кінця 1980-х років. Це відома концепція «лідерського партнерства», яку сформулював Джордж Буш-старший у Майнці в 1989 році. Він мав на увазі передання Німеччині управління процесом трансформації в Центральній Європі після падіння комунізму. І зараз це стосується України. Те саме Салліван писав у своїх програмних текстах про політику щодо України та Німеччини.

Синдром Рамштайна означає, що Сполучені Штати не віддадуть Німеччину. Вони не здадуться, бо підраховують прибутки та збитки. Це прагматичний підхід. Команда PiS зробила помилку, повністю проігнорувавши цей аспект. І жили у впевненості, що ми зможемо чогось досягти, ізолюючись від Німеччини. Звісно, провина була не лише з боку Польщі. У багатьох випадках Німеччина сама заморожувала відносини з Польщею. Чи то з погляду будівництва Веймарського танка, чи то з погляду Веймара як такого.

Між Україною і Польщею є об’єктивні конфлікти інтересів, які ми не можемо подолати.

Українці воліють розв’язувати суперечки з Польщею через Єврокомісію, яка прихильніша до України, ніж польський уряд. Як Польща може реагувати на такі ситуації? Правильний шлях – запровадження односторонніх протекціоністських рішень, наприклад, ембарго на українське зерно. Загалом проблема українського зерна в цій другій партії торгівельної боротьби між Польщею та Україною має набагато ширший і глибший контекст. Це вже не лише питання українського зерна, а загальних тенденцій цін на зерно у світі.

Росіяни захопили багато ринків на Близькому Сході та в Африці. Вони скористалися перекриттям чорноморських шляхів. Вони витіснили українців з цих ринків. Навесні ціна на пшеницю часом опускалася нижче 200 доларів за тонну. Однак є й вужчий контекст. Зокрема у польських фермерів склалося враження, що українці брутально заходять на єдиний європейський ринок. І це без перехідних періодів, які були природними для країн Центральної Європи під час інтеграції з Європейським Союзом.

Президент Зеленський у 2023 році сказав, що «лише 5% українського сільськогосподарського експорту проходить через польський кордон, тому ця ситуація не про зерно, а про політику».

Водночас він не надав даних про те, скільки зерна потрапляє на ринок і як це впливає на ціну агропродукції. Він не згадав сільськогосподарські продукти, такі як цукор, яйця чи птиця. Лібералізація ринків ЄС для України, безумовно, створила нові умови для польського сільського господарства – менш сприятливі. Польська держава зобов’язана захищати польських фермерів і зобов’язана використовувати протекціоністські методи. Швидше за все, безболісного рішення тут немає. Ця суперечка може бути вирішена за один день, якщо одна зі сторін поступиться і просто зазнає збитків.

У кожного є якісь плани щодо виробництва боєприпасів. Але ніхто не реалізував це ефективно чи результативно. Пакет Туска – це воля продавати військову техніку в кредит. Американці тиснуть на Польщу, щоб вона знайшла якусь пострадянську техніку, яку можна безплатно передати українцям. І тут ідеться про два батальйони танків Т-72. Вони в жахливому стані, але їх можна відремонтувати. У Польщі залишилися 12 Мі-24, які також у жахливому стані, але можуть бути джерелом запчастин для українських ударних вертольотів. Також ішлося про зенітні комплекси КУБ, які будуть оснащені ракетами виробництва НАТО. І це той військовий внесок, який ми ще могли б зробити, щоб допомогти Україні.

Становище України на фронті тепер могли б поліпшити ракети великої дальності. Це може змінити ситуацію на фронті. Йдеться про втрату Авдіївки та наступу на Покровськ. Про втрату 40 квадратних кілометрів у бік Куп’янська.

Європейський Союз схвалив 51 мільярд євро допомоги. Вони надійдуть до бюджету України. Напрям військової допомоги ЄС спричиняє суперечки та опір, зокрема Угорщини. Якщо ми подивимося на суми з двосторонніх гарантійних угод, то вони значно менші, ніж дають американці. Велика Британія виділила на цей рік 2,5 млрд фунтів. Франція близько 3 млрд євро. Німеччина так само. Це становить приблизно 10 мільярдів євро, або одну шосту пакета Байдена. Його програма має вартість 61 мільярд доларів. Це дає змогу тримати війну на крапельниці, та не дає змоги робити прориви.

Якщо говорити про російські активи, то реально отримати прибутки від заморожених грошей. Ймовірно, Захід не піде на максимальний варіант, тобто передання всіх заморожених активів Україні. Побоювання щодо конфіскації західної власності в Росії візьмуть верх. З одного боку, звісно, ми маємо антипутінські та проукраїнські наративи, але з іншого — також розрахунок прибутків і збитків. Нещодавно ми мали приклад Еквадору. Країна мала приєднатися до глобальної програми збору зброї для України. Країна вийшла з неї в останню хвилину після того, як її почали шантажувати обмеженнями на експорт до Росії.

Брутально кажучи, ефективний захист від Росії означає довести їй, що ми готові воювати масово. Тоді ми можемо говорити про ефективне стримування. Це приклад скандинавських країн, які наслідують таку модель. З одного боку, вони мають професійні збройні сили, а з іншого – здатність мобілізувати величезну кількість громадян. І ця сила опору, крім модернізації збройних сил, має стримувальний ефект.

Дописувала заступниця головного редактора Newssky (Центральна Європа і Канада), керівниця проєкту V5 Media Марина Ковальчук